Класифікація та об’єкти страхування.

Використані терміни: класифікація страхування, класифікація за історичною ознакою, класифікація за економічними ознаками, класифікація за юридичними ознаками, класифікація за об’єктами, обов’язкове і добровільне страхування, особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності, фінансова надійність, страховий портфель, тарифна ставка.

Страхування, як і кожна сфера діяльності чи система знань, потребує внутрішньої впорядкованості. Без цього неможливо організувати будь-яку справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати впровадження результатів дослідження. І чим складніше справа, тим більше відчувається потреба в класифікації – поділі предметів певної сукупності за спеціальними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності.

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу характеризується багатьма специфічними поняттями (ознаками). Без класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичні дослідження, ні практичну роботу. В основу класифікації у страхуванні покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об’єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв’язку з цим можна вирізнити такі найістотніші класифікаційні ознаки страхування:

· історичні;

· юридичні;

· економічні;

· форми проведення страхування.

Класифікація за історичною ознакою пов’язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування. Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати відносити між собою з урахуванням досвіду, нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за юридичними ознаками – це виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами (директиви Європейського Союзу – 7 класів довгострокового страхування життя і пенсій та 18 класів загального страхування) та ліцензування страхової діяльності. Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду згідно з вимогами внутрішнього законодавства. В Україні перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, подано в інструкції “Про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензії на здійснення страхової діяльності на території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням”, яка затверджена наказом від 15 липня 1996 року за № ЛП – 18/78 Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю і зареєстрована в Міністерстві юстиції. Така класифікація передбачає 20 видів страхування (життя і здоров’я, майнового страхування та страхування відповідальності).

Саме цю класифікацію Укрстрахнагляд використовує для цілей ліцензування. Порівняно з класифікацією, прийнятою ЄС, вона здається дещо спрощеною і недостатньо послідовною. Проте безперечна її перевага полягає в тому, що вона значною мірою наближена до загальноєвропейських стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними страховими компаніями, що з огляду на інтернаціональний характер страхового бізнесу є дуже позитивним.

Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість застосування форм проведення страхування – обов’язкового і добровільного, водорозділом між якими є відповідні права та обов’язки сторін страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька варіантів, які залежать від цілей страхування.

Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування залежно від спеціалізації страховика на дві великі сфери діяльності: страхування життя і загальні види страхування. Така класифікація має дуже велике значення з точки зору адекватної організації фінансів страховика, особливо формування і розміщення страхових резервів і оподаткування страхової діяльності.

В основі віднесення того чи іншого виду страхування до “життя” чи “видів страхування інших, ніж життя” полягає сукупність двох класифікаційних ознак:

· наявність нагромаджувального (накопичувального) характеру договору страхування, де страхові внески страхувальників є своєрідними інвестиціями, котрі їм повертаються з нарахованими відсотками після закінчення строку дії договору страхування;

· строк дії договору страхування.

Класифікація з виокремленням двох зазначених сфер страхової діяльності, незважаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення для фінансового управління в страховій компанії. Річ у тім, що таке управління у компанії, яка здійснює страхування життя, відрізняється від управління в компанії, що проводить загальні види страхування. Тому що до першої висунуто особливу вимогу – необхідність довгострокового збереження заощаджень страхувальників, що позначається і на характері її інвестиційної політики (довгострокових вкладень). А компанії, що проводять загальні види страхування, здебільшого орієнтовані на короткострокові високоліквідні інвестиції.

Інвестиційні можливості компаній зі страхування життя роблять унікальним їх становище на ринку капіталу – вони чи не єдині фінансові установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби економіки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об’єктами страхування. Така класифікація передбачає виокремлення трьох галузей страхування, а саме:

· особистого страхування (об’єкти – життя, здоров’я і працездатність страхувальників або застрахованих);

· майнового страхування (об’єкти – майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, прибутки);

· страхування відповідальності (об’єкт – відповідальність за шкоду, нанесену страхувальником життю, здоров’ю чи майну третьої особи своєю діяльністю чи бездіяльністю).

Цю класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхових послуг, що пропонуються на страховому ринку. Об’єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основних умов: страхової суми, переліку страхових випадків (обсягу страхової відповідальності страховика), страхової премії, франшизи, терміну дії договору, винятків, обмежень і т. ін.

Така класифікація (за об’єктами з виокремленням галузей, підгалузей і видів страхування) вважається класичним підходом у теорії і практиці страхування.

Внесення до конкретної підгалузі визначається переліком подій (страхових ризиків), що включені до обсягу відповідальності страховика і є підставою для страхових виплат, та строком дії договору, коли від цього залежать принципи підходу до розрахунку тарифних ставок – економічної основи проведення будь-якого виду страхування.

Визначення і деякі характеристики об’єктів страхування надано у вигляді схем (рис. 2.8, 2.9, 2.10, 2.11, 2.12, 2.13):

 

 

Рис. 2.8. Схема характеристики особистого страхування.

 

 

Рис. 2.9. Схема характеристик майнового страхування.

Класифікація майнового страхування залежить також від виду страхових подій, що враховується при розробці методів визначення збитку і страхового відшкодування по кожному об’єкту.

	Галузь страхування, де об’єктом виступає відповідальність перед третіми особами, яким може бути спричинено збиток (шкода) внаслідок яких-небудь дій або бездіяльності страхувальника.

С Т Р А Х У В А Н Н Я

В І Д П О В І Д А Л Ь Н О С Т І

 

Рис. 2.10. Схема характеристик страхування відповідальності.

 

 

Рис. 2.11. Схема підгалузей страхування відповідальності.

Договір

страхування

Страхове Можливість нанесення

відшкодування збитку

 

 

Рис. 2.12 Учасники страхування відповідальності.

 

Рис. 2.13. Основні характеристики страхування відповідальності.

 

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні – форма проведення. За цією ознакою страхування поділяють на обов’язкове і добровільне.

При добровільній формі страхування здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страховиком будуються на добровільних засадах. Страхувальник має право, але не зобов’язаний, укласти договір страхування. Водночас і страховик має право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними.

В обов’язковому страхуванні – інша справа. Тут страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій (ризиків), винятки з них; максимальні страхові тарифи і мінімальні страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з’являється обов’язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов’язку взяти ризик на страхування. В Україні існує 32 вида обов’язкового страхування, перелік яких визначений законом України “Про страхування”. Цим законом Кабінет Міністрів України зобов’язується визначити порядок проведення обов’язкового страхування і подати форми типових договорів страхування в цьому.

Іноді практика страхування потребує комплексного захисту майнових інтересів страхувальника. В такому разі доцільніше дотримуватися, класифікації за родом небезпеки (набору специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника (автотранспортне, морське, авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо). Страхувальниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Тому в загальному страхуванні застосовуються ще класифікації: класифікація за статусом страхувальника та класифікація за статусом страховика. У цьому плані можна виокремити страхування комерційне (його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств і з додатковою відповідальністю (приватні страхові компанії), взаємне (страхування та перестрахування ризиків корпоративних інтересів), державне (здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).

Отже, розглянувши ймовірні підходи до класифікації страхування на основі найважливіших класифікаційних ознак, можна зробити висновок, що класифікація страхування – це система поділу страхування за історичними, економічними або юридичними ознаками на сфери діяльності, галузі, підгалузі, класи і види залежно від цілей використання результатів класифікації.

Важливого значення набуває також з’ясування надійності страхування, оскільки особливістю діяльності страховика є своєрідність страхового процесу – на вході і на виході цього процесу перебувають гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика. Тобто страховик це тільки фінансовий менеджер учасників страхового процесу, які надали свої власні кошти у його розпорядження (страхові резерви). Страховик, як уже зазначалось, приймає від страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар чи послугу, а для того, щоб використати їх на превентивні роботи (для знешкодження, локалізації чи зменшення дії страхового ризику, взятого на управління від страхувальника), інвестування в нові робочі місця і на страхові виплати тим страхувальникам, які потребують допомоги. Зазначена особливість (тобто “плата наперед”) потребує певних гарантій щодо здатності страховика відповідати за своїми зобов’язаннями перед страхувальниками. Однією із гарантій цього є фінансова надійність страховика, яка пов’язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною і перестрахувальною політикою страховика. Надійність же страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок у страхуванні, які і є цінами за страхові послуги.

При визначені ціни за страхову послугу, насамперед ураховують реальну ціну ризику. Відхилення страхової ставки (тарифу) від об’єктивних обґрунтувань ризику може призвести до зниження фінансової надійності страховика та до невиконання страховиком своїх зобов’язань перед страхувальниками. Тобто фінансова надійність страховика – це здатність виконувати прийняті на себе страхові зобов’язання за договорами страхування і перестрахування (див. табл. 2.3).

 

Таблиця 2.3