ТОП 10:

Страховий процес як гарант безпеки діяльності суб’єктів господарювання.



Рекомендована література

Основна: 2; 5-19; 33; 56; 73; 83; 86; 88; 89; 90; 111.

Додаткова: 21-32; 34-55; 57-72; 74-82; 84; 85; 87; 90-100.

У темі розкривається роль та вплив страхового процесу на життєдіяльність суспільства, сукупність видів діяльності страховика, які безпосередньо пов’язані із здійсненням обов’язкового і добровільного страхування юридичних та фізичних суб’єктів суспільства.

Учасники страхового процесу

Використані терміни: страховик, страхова компанія, акціонерне страхове товариство, командитне товариство, кептивні страхові компанії, представництва, агентства, філії страхових компаній, страхові об’єднання, страхові агенти, страхові брокери, страхувальники, застраховані, користонабувачі, орган нагляду за страховою діяльністю, фіскальні органи.

Специфічність страхування як перерозподільного механізму доходів суспільства визначається наявністю страхових ризиків, здатних зумовити матеріальні чи інші витрати суспільства на усунення. З метою організації замкнутої розкладки збитку на всіх учасників страхування утворюється цільовий страховий грошовий резерв, джерелом якого є встановлені внески всіх застрахованих юридичних чи фізичних осіб. Саме це і є відмітною ознакою категорії страхування, її особливістю. А оскільки перерозподіл збитку від настання страхових подій при страхуванні передбачає розміщення його (проведення) на значних територіях країни та ще й у тривалому часі, то це зумовлює необхідність резервування страхових платежів та їх управління. І головне, щоб зменшити суму страхового платежу від кожного, треба проводити залучення більшої кількості страхувальників на великій території. Саме ці суттєві ознаки є найважливішими принципами організації страхових операцій та формування учасників страхового процесу – основних і допоміжних (див. рис. 1.10 у першому розділі – суб’єкти страхового ринку).

Отже, головними учасниками страхового процесу є страхувальники (юридичні і фізичні особи), страховики (юридичні особи) та посередники—агенти (юридичні і фізичні особи) і брокери (юридичні особи).

Страхувальники, тобто клієнти, це особи, які на законодавчому рівні добровільно чи на вимогу чинних нормативних актів країни отримали страхове покриття своєї життєдіяльності у певному просторі і у певному часі, за що сплатили певну страхову премію (платіж) і які, в разі настання страхової події, мають право отримувати компенсацію за збитки, завдані такою подією.

У посібнику не має можливості повно, як би слід, охарактеризувати всіх учасників страхового процесу, а ось про деяких головних учасників страхового процесу – страховиків (страхових організацій) та різних посередників, надамо докладніше.

Почнемо зі страховиків. “Страховик (insurer) – організація, що за певну плату приймає на себе зобов’язання відшкодувати страхувальникові або особам, яких він зазначив у договорі страхування чи по закону, шкоду, завдану страховою подією”.

Страховики (в сучасному розумінні) почали свою діяльність в Україні після законодавчого введення деяких елементів ринкової економіки ще в СРСР (закон 1988 р. “Про кооперацію”), коли держава втратила монополію на страхування. Тоді ж і виникли перші страхові кооперативи. Хоча частка їх була незначною в загальних обсягах страхової діяльності у країні, де головними виконавцями все ж були Держстрах СРСР та Індержстрах СРСР, існування кооперативів протягом 1988 – 1989 р. мало велике значення для набуття першого досвіду роботи в ринкових умовах, підвищення кваліфікації кадрів, взяття під страховий захист “нетрадиційних” для Держстраху ризиків (страхування вантажів, відповідальності за невиконання угод та інше). З самого початку зародження страхового ризику альтернативні страховики більшою мірою звернули увагу на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в західних країнах. Хоча це теж прийшло в страховий ринок через жадобу збагачення більшості створених на цій хвилі страховиків та відсутність державного регулювання і не одразу. Ані все ж, поступово, асортимент страхових послуг почав зростати почали впроваджувати в страхування цивілізовані норми, виник інститут перестрахування. Так почала формуватись і в Україні одна із головних ланок учасників страхового ринку.

Коли у 1990 р. і пізніше в незалежній Україні рамки законодавства щодо розвитку ринкових відносин почали структуруватися, дістали змогу створюватись і перші комерційні страхові компанії, з’явилися на ринку повноцінні суб’єкти страхування, виникненню яких сприяли такі чинники.

Перший чинник – створення великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, які після прийняття акта незалежності й перетворились на самостійні юридичні особи. Приклад – акціонерна страхова компанія “АСКО”, згодом в Україні з логотипом “АСКА”.

Другий чинник – створення комерційних страхових організацій на базі колишніх установ Держстраху та Індержстраху СРСР. Особливо на основі співробітників цих установ, їхніх інтелектуальних знань, які створили своїм професіоналізмом певний ряд страховиків-супутників цих установ, яким гіперінфляція на той час та “звання” практично до кінця 1993 р., державних організацій завдали великої шкоди їх іміджу. З цієї ж причини, на мою думку, ці установи зробились неспроможними до виплат громадянам належне їм за договорами страхування, укладеними ще за радянських часів. З 1993 року Держстрах в Україні не існує. Натомість з’явилась Національна страхова компанія “Оранта”.

Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР був перетворений на холдинг з великими правами філій. І це дало змогу, без великої роботи, створити в Україні протягом 1991-1992 рр. самостійних страховиків, укомплектованих професіоналами.

Третій чинник – створення страхових компаній різними структурами, які вже в нових умовах ринкових відносин заробили первинний капітал – торгівля, банки та інші комерційні компанії. Головний висновок їх діяльності був правильний – розвитку свого бізнесу потребує страхування. А оскільки на страховому ринку ще не було великих надійних компаній, то такі структури і почали засновувати своїх страховиків з метою власного обслуговування. Проте страхування це самостійна галузь, що зобов’язувало такі страхові компанії працювати універсальніше, а не тільки в межах потреб своїх засновників.

Четвертий чинник – створення “кептивних” страховиків при різних галузях виробництва, які спочатку брали в управління тільки внутрішньогалузеві ризики. При цьому на роботу таких компаній був великий тиск міністерств, відомств, державних корпорацій і т. ін. Проте і ці страхові компанії тепер діють за законами ринкової економіки. Яскравим прикладом цього є страхова компанія “ГАРАН-АВТО”, створена як страховик по обслуговуванню потреб Міністерства транспорту України, а на сьогоднішній час працює як одна з провідних компаній міжнародного рівня на страховому ринку. І це заслуга професіоналів-співробітників компанії.

Коли говорити про чинники сприяння розвитку страховиків та страхового ринку в Україні слід назвати й такі, як:

- ініціативу науковців та різних фахівців, що запозичили досвід роботи страхових ринків розвинутих країн і змусили вітчизняних страховиків працювати по таким же правилам;

- засновницьку роботу профспілок, громадських організацій;

- залучення до участі зарубіжних інвесторів.

Велику роль в оволодінні досвідом страхування відіграє підготовка кадрів у вузах, коледжах, різних факультетах країни, що готують бакалаврів, спеціалістів та магістрів з економіки та гуманітарно-правових направлень. Провідне місце в підготовці кадрів займає Київський національний економічний університет (КНЕУ) та Європейський університет (ЄУ), які з 1994 р. проводять навчання з дисциплін страхування, страхові послуги, страховий менеджмент, страховий маркетинг та ін. Велику роль в оволодінні досвідом страхування і підготовки кадрів відіграла технічна допомога, надана Україні в рамках Програми ТАСIS. За три перші роки незалежності України провідні фахівці в рамках цієї послуги з Австрії, Великої Британії, Нідерландів, Німеччини, Франції, Швеції провели біля сотні семінарів з більшості ключових проблем організації страхування в умовах ринкової економіки. Зараз подібні семінари організовують вже КНЕУ, ЄУ, ЛСОУ (Ліга страхових організацій України), провідними страховими компаніями України, зокрема УАСК “АСКА”.

Особливо слід відзначити, що численні заходи влади та засновників страхових компаній як на законодавчому рівні, так і на рівні застосування чинників управління й організації страхового ринку, зумовили постійне зростання розмірів страхових резервів, що посилює фінансову надійність страховиків як головну складову учасників страхового ринку.

З умов визначеного надамо визначення головному учаснику страхового процесу в Україні (див. рис. 2.1):

 

с т р а х о в а
Уособлена структура будь-якої суспільно-правової форми, передбаченої законодавством України, яка здійснює на її території страхову діяльність (укладення договорів страхування, формування страхових резервів і фондів), інвестування тимчасово вільних коштів у прибуткові об’єкти, цінні папери, облігації, галузі народного господарства тощо
к

о

м

п

а

н

і

я

 

Рис. 2.1 Суспільно-правове та економічне визначення форми організації страховика – страхової компанії.

 

Класифікуються страхові організації за такими ознаками: за приналежністю, за зоною обслуговування та за характером роботи (див. рис. 2.2).


 

 

 


Рис. 2.2. Схема класифікації страхових організацій.

 

На сьогодні, в Україні, широко застосовується акціонерна форма організації страхових компаній та товариств взаємного страхування (див. рис. 2.5).


 

 


Рис. 2.5 Типи страховиків, які діють на теренах України.

Слід ще наголосити на тому, що акціонерні страхові компанії бувають закритої та відкритої форм і згідно з Законом України “Про страхування”, стаття 2, учасників товариства повинно бути не менше трьох осіб. І ще: “Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України”. Інші суттєві основні принципи діяльності страховиків надані в табл. 2.1


Таблиця 2.1

Таблиця 2.2

Принципи діяльності страхових посередників

Страхові агенти Страхові брокери
Уповноважена особа страховика. Уповноважена особа страхувальника або страхової компанії, яка передає ризики у перестрахування.
Діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Діє на підставі доручень страховика або страхувальника.
Розмір комісійної винагороди або комісії обумовлюється агентською угодою. Отримує комісійну винагороду (брокераж), яка вираховується з премії, що належить страховій компанії, у якій брокер розмістив ризик клієнта.

 

Склад таких посередників та їх зв’язок з іншими головними учасниками страхового процесу унаочнюється схемою на рис. 2.7.


 

Страхувальники
Страховики
Перестрахувальники

 

 


Рис. 2.7. Схеми зв’язку головних учасників страхового процесу.

 

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний.

Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов’язаннями (див. табл.. 2.2 та рис. 2.7). Незалежність брокера від страховика – ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього. А для того, щоб клієнт йому довіряв, брокер повинен мати на ринку “ім’я”, що приходить з досвідом, професіоналізмом та відповідальністю.

У міжнародній практиці діяльність брокерів визначена як професійна діяльність осіб, які, діючи з повною свободою вибору, зводять разом осіб, що мають потребу задовольнити свій попит та пропозиції, в нашому випадку – страхування та перестрахування. Діяльність страхових агентів теж визнана як професійна діяльність осіб, що мають інструкцію або уповноважені діяти від імені та за дорученням одного чи більше страховиків з надання, пропонування і виконання підготовчої роботи для укладення або з укладення договорів страхування чи надання допомоги в застосуванні та виконанні таких договорів, зокрема під час виникнення вимог страхового відшкодування.

У різних країнах світу співвідношення між кількістю агентів та брокерів, що діють на страховому ринку, помітно різні. На одних ринках переважають агенти (Франція, Німеччина), на інших – брокери (Нідерланди, Великобританія, США). Має значення те, як історично розвивався страховий ринок в тій чи іншій країні, особливості законодавчої системи, національні традиції та деякі інші фактори. На жаль, в нашій країні ні інститути брокерства, ні інститути агентства поки що не мають помітного розвитку на ринку в цілому, страхуванні особливо. Причина відставання у розвитку такого ринку. Проте все ж помітна перевага розвитку агентської діяльності на страховому ринку над брокерською.

 

Рис. 2.10. Схема характеристик страхування відповідальності.

 

 


Рис. 2.11. Схема підгалузей страхування відповідальності.


Договір

страхування

Страхове Можливість нанесення

відшкодування збитку

 
 

 

 


Рис. 2.12 Учасники страхування відповідальності.

 

Рис. 2.13. Основні характеристики страхування відповідальності.

 

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні – форма проведення. За цією ознакою страхування поділяють на обов’язкове і добровільне.

При добровільній формі страхування здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страховиком будуються на добровільних засадах. Страхувальник має право, але не зобов’язаний, укласти договір страхування. Водночас і страховик має право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними.

В обов’язковому страхуванні – інша справа. Тут страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій (ризиків), винятки з них; максимальні страхові тарифи і мінімальні страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з’являється обов’язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов’язку взяти ризик на страхування. В Україні існує 32 вида обов’язкового страхування, перелік яких визначений законом України “Про страхування”. Цим законом Кабінет Міністрів України зобов’язується визначити порядок проведення обов’язкового страхування і подати форми типових договорів страхування в цьому.

Іноді практика страхування потребує комплексного захисту майнових інтересів страхувальника. В такому разі доцільніше дотримуватися, класифікації за родом небезпеки (набору специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника (автотранспортне, морське, авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо). Страхувальниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Тому в загальному страхуванні застосовуються ще класифікації: класифікація за статусом страхувальника та класифікація за статусом страховика. У цьому плані можна виокремити страхування комерційне (його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств і з додатковою відповідальністю (приватні страхові компанії), взаємне (страхування та перестрахування ризиків корпоративних інтересів), державне (здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).

Отже, розглянувши ймовірні підходи до класифікації страхування на основі найважливіших класифікаційних ознак, можна зробити висновок, що класифікація страхування – це система поділу страхування за історичними, економічними або юридичними ознаками на сфери діяльності, галузі, підгалузі, класи і види залежно від цілей використання результатів класифікації.

Важливого значення набуває також з’ясування надійності страхування, оскільки особливістю діяльності страховика є своєрідність страхового процесу – на вході і на виході цього процесу перебувають гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика. Тобто страховик це тільки фінансовий менеджер учасників страхового процесу, які надали свої власні кошти у його розпорядження (страхові резерви). Страховик, як уже зазначалось, приймає від страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар чи послугу, а для того, щоб використати їх на превентивні роботи (для знешкодження, локалізації чи зменшення дії страхового ризику, взятого на управління від страхувальника), інвестування в нові робочі місця і на страхові виплати тим страхувальникам, які потребують допомоги. Зазначена особливість (тобто “плата наперед”) потребує певних гарантій щодо здатності страховика відповідати за своїми зобов’язаннями перед страхувальниками. Однією із гарантій цього є фінансова надійність страховика, яка пов’язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною і перестрахувальною політикою страховика. Надійність же страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок у страхуванні, які і є цінами за страхові послуги.

При визначені ціни за страхову послугу, насамперед ураховують реальну ціну ризику. Відхилення страхової ставки (тарифу) від об’єктивних обґрунтувань ризику може призвести до зниження фінансової надійності страховика та до невиконання страховиком своїх зобов’язань перед страхувальниками. Тобто фінансова надійність страховика – це здатність виконувати прийняті на себе страхові зобов’язання за договорами страхування і перестрахування (див. табл. 2.3).

 

Таблиця 2.3

Рекомендована література

Основна: 2; 5-19; 33; 56; 73; 83; 86; 88; 89; 90; 111.

Додаткова: 21-32; 34-55; 57-72; 74-82; 84; 85; 87; 90-100.

У темі розкривається роль та вплив страхового процесу на життєдіяльність суспільства, сукупність видів діяльності страховика, які безпосередньо пов’язані із здійсненням обов’язкового і добровільного страхування юридичних та фізичних суб’єктів суспільства.

Страховий процес як гарант безпеки діяльності суб’єктів господарювання.

Використані терміни: система страхового забезпечення, чинники діяльності страховика, доходи від страхової діяльності, витрати страховика, собівартість страхових послуг.

 

Ринок являє собою певний спосіб (систему) погодження діяльності учасників суспільного виробництва через механізм поєднання інтересів виробника і споживача. При цьому така система повинна саморегулюватися і налаштовуватися на попит.

На жаль, в силу історичних розбіжностей Україна не може запозичити одразу якусь сучасну економічну модель високорозвиненої держави світу, тому в ній формується власна модель ринкової економіки. Звідси і особливості розбудови окремих сегментів ринкової інфраструктури.

Страхування в нашій країні зразу ж стало налаштовуватися на потреби захисту підприємницької діяльності та вирішення соціальних проблем. І це притаманне діяльності всіх без винятку страхових компаній, що виникли на теренах незалежної України, і монопольного в минулому страховика – Держстраху УРСР – в тому числі.

Як же позитивно впливає страхування на життєдіяльність суспільства будь-якої країни світу? Сформувати відповіді:

· Збільшує впевненість у розвитку бізнесу. В умовах приватної власності керування та розміщення фінансових ресурсів – справа окремого власника. Інтереси власника постійно коригуються ситуацією на ринках товарів, цінних паперів, кредитів, послуг. Але не завжди можна врахувати ризик втрати авансових ресурсів. Тому, за порівняно невелику плату, інвестор передає такі ризики в управління страховим товариствам і отримує натомість упевненість, що в разі стихійного лиха або іншого страхового випадку збитки будуть відшкодовані, і дістає можливість упевненіше користуватися кредитом, сприяти появі й упровадженню нової техніки, технологій, наукових розробок, розвивати міжнародний бізнес де страхування вантажів, транспортних ризиків, туристичної галузі, інвестиційних проектів є необхідним компонентом формування нормальних міжнародних стосунків. Цивілізований бізнес також не можна уявити без страхування відповідальності партнерів за виконання контрактів, відповідальності товаровиробника за якість продукції та послуг, відповідальності роботодавця перед своїми працівниками, професійної відповідальності працівників за шкоду, завдану споживачам товарів та послуг.

· Дозволяє отримувати максимально можливий прибуток та досягти безпеки бізнесу. Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки суспільства, що дає змогу кожному суб’єкту господарювання досягати раціональної структури довірених їм коштів, більшу частину котрих спрямовувати на отримання більшого прибутку, а не зарезервовувати самостійно якусь їх частину на запобігання чи усунення наслідків стихії чи інших чинників, які перешкоджають його діяльності.

Можливості страхування зростають із розширенням кола страхувальників, а це, в свою чергу, підвищує фінансовий потенціал страховиків та знижує вартість страхових послуг для страхування.

· Забезпечує раціональне формування й використання коштів для здійснення соціальних програм та інвестицій в економіку. Сформовані методом страхування ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров’я, пенсійне забезпечення та інші соціальні заходи. Світовий досвід довів доцільність та ефективність такого доповнення в життєдіяльності суспільства, оскільки усувається знеособлення таких коштів, а отже, й зрівнялівка в їх розподілі. Отже кожний громадянин, залежно від своїх можливостей, може задовольняти свої потреби. Таким чином зменшується соціальна напруга в суспільстві та навантаження на державний бюджет, а контроль за раціональним використанням коштів переноситься безпосередньо на споживача соціальних послуг і виплат.

Це вигідно всім складовим держави: підприємницьким структурам, банкам, страховим компаніям, страхувальникам тощо. При цьому на страховика перекладається.

Слідуюча черга робіт при здійсненні обов’язкового і добровільного страхування в країні:

- оцінювання майна та інших об’єктів;

- обчислення страхових платежів (актуарні розрахунки);

- укладення договорів страхування;

- інкасація внесків клієнтів і виконання безготівкових розрахунків;

- ведення рахунків страхувальників;

- управління та розміщення страхових резервів;

- здійснення превентивних заходів щодо зменшення страхового ризику;

- здійснення операцій по перестрахуванню;

- складання страхових актів, проведення розрахунків на відшкодування збитків;

- проведення виплат страхових сум чи сум страхового відшкодування;

- проведення регресивних дій (суброгація, контрибуція);

- контроль за діями та проявами страхового ризику протягом дії страхового договору, ведення справи;

- проведення статистичного та маркетингового досліджень страхових ризиків;

- диверсифікація діяльності;

- розвиток агентської мережі (навчання агентів, проведення семінарів);

- проведення облікових та звітних робіт відповідно до чинного законодавства.

 

Учасники страхового процесу

Використані терміни: страховик, страхова компанія, акціонерне страхове товариство, командитне товариство, кептивні страхові компанії, представництва, агентства, філії страхових компаній, страхові об’єднання, страхові агенти, страхові брокери, страхувальники, застраховані, користонабувачі, орган нагляду за страховою діяльністю, фіскальні органи.

Специфічність страхування як перерозподільного механізму доходів суспільства визначається наявністю страхових ризиків, здатних зумовити матеріальні чи інші витрати суспільства на усунення. З метою організації замкнутої розкладки збитку на всіх учасників страхування утворюється цільовий страховий грошовий резерв, джерелом якого є встановлені внески всіх застрахованих юридичних чи фізичних осіб. Саме це і є відмітною ознакою категорії страхування, її особливістю. А оскільки перерозподіл збитку від настання страхових подій при страхуванні передбачає розміщення його (проведення) на значних територіях країни та ще й у тривалому часі, то це зумовлює необхідність резервування страхових платежів та їх управління. І головне, щоб зменшити суму страхового платежу від кожного, треба проводити залучення більшої кількості страхувальників на великій території. Саме ці суттєві ознаки є найважливішими принципами організації страхових операцій та формування учасників страхового процесу – основних і допоміжних (див. рис. 1.10 у першому розділі – суб’єкти страхового ринку).

Отже, головними учасниками страхового процесу є страхувальники (юридичні і фізичні особи), страховики (юридичні особи) та посередники—агенти (юридичні і фізичні особи) і брокери (юридичні особи).

Страхувальники, тобто клієнти, це особи, які на законодавчому рівні добровільно чи на вимогу чинних нормативних актів країни отримали страхове покриття своєї життєдіяльності у певному просторі і у певному часі, за що сплатили певну страхову премію (платіж) і які, в разі настання страхової події, мають право отримувати компенсацію за збитки, завдані такою подією.

У посібнику не має можливості повно, як би слід, охарактеризувати всіх учасників страхового процесу, а ось про деяких головних учасників страхового процесу – страховиків (страхових організацій) та різних посередників, надамо докладніше.

Почнемо зі страховиків. “Страховик (insurer) – організація, що за певну плату приймає на себе зобов’язання відшкодувати страхувальникові або особам, яких він зазначив у договорі страхування чи по закону, шкоду, завдану страховою подією”.

Страховики (в сучасному розумінні) почали свою діяльність в Україні після законодавчого введення деяких елементів ринкової економіки ще в СРСР (закон 1988 р. “Про кооперацію”), коли держава втратила монополію на страхування. Тоді ж і виникли перші страхові кооперативи. Хоча частка їх була незначною в загальних обсягах страхової діяльності у країні, де головними виконавцями все ж були Держстрах СРСР та Індержстрах СРСР, існування кооперативів протягом 1988 – 1989 р. мало велике значення для набуття першого досвіду роботи в ринкових умовах, підвищення кваліфікації кадрів, взяття під страховий захист “нетрадиційних” для Держстраху ризиків (страхування вантажів, відповідальності за невиконання угод та інше). З самого початку зародження страхового ризику альтернативні страховики більшою мірою звернули увагу на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в західних країнах. Хоча це теж прийшло в страховий ринок через жадобу збагачення більшості створених на цій хвилі страховиків та відсутність державного регулювання і не одразу. Ані все ж, поступово, асортимент страхових послуг почав зростати почали впроваджувати в страхування цивілізовані норми, виник інститут перестрахування. Так почала формуватись і в Україні одна із головних ланок учасників страхового ринку.

Коли у 1990 р. і пізніше в незалежній Україні рамки законодавства щодо розвитку ринкових відносин почали структуруватися, дістали змогу створюватись і перші комерційні страхові компанії, з’явилися на ринку повноцінні суб’єкти страхування, виникненню яких сприяли такі чинники.

Перший чинник – створення великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, які після прийняття акта незалежності й перетворились на самостійні юридичні особи. Приклад – акціонерна страхова компанія “АСКО”, згодом в Україні з логотипом “АСКА”.

Другий чинник – створення комерційних страхових організацій на базі колишніх установ Держстраху та Індержстраху СРСР. Особливо на основі співробітників цих установ, їхніх інтелектуальних знань, які створили своїм професіоналізмом певний ряд страховиків-супутників цих установ, яким гіперінфляція на той час та “звання” практично до кінця 1993 р., державних організацій завдали великої шкоди їх іміджу. З цієї ж причини, на мою думку, ці установи зробились неспроможними до виплат громадянам належне їм за договорами страхування, укладеними ще за радянських часів. З 1993 року Держстрах в Україні не існує. Натомість з’явилась Національна страхова компанія “Оранта”.

Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР був перетворений на холдинг з великими правами філій. І це дало змогу, без великої роботи, створити в Україні протягом 1991-1992 рр. самостійних страховиків, укомплектованих професіоналами.

Третій чинник – створення страхових компаній різними структурами, які вже в нових умовах ринкових відносин заробили первинний капітал – торгівля, банки та інші комерційні компанії. Головний висновок їх діяльності був правильний – розвитку свого бізнесу потребує страхування. А оскільки на страховому ринку ще не було великих надійних компаній, то такі структури і почали засновувати своїх страховиків з метою власного обслуговування. Проте страхування це самостійна галузь, що зобов’язувало такі страхові компанії працювати універсальніше, а не тільки в межах потреб своїх засновників.

Четвертий чинник – створення “кептивних” страховиків при різних галузях виробництва, які спочатку брали в управління тільки внутрішньогалузеві ризики. При цьому на роботу таких компаній був великий тиск міністерств, відомств, державних корпорацій і т. ін. Проте і ці страхові компанії тепер діють за законами ринкової економіки. Яскравим прикладом цього є страхова компанія “ГАРАН-АВТО”, створена як страховик по обслуговуванню потреб Міністерства транспорту України, а на сьогоднішній час працює як одна з провідних компаній міжнародного рівня на страховому ринку. І це заслуга професіоналів-співробітників компанії.

Коли говорити про чинники сприяння розвитку страховиків та страхового ринку в Україні слід назвати й такі, як:

- ініціативу науковців та різних фахівців, що запозичили досвід роботи страхових ринків розвинутих країн і змусили вітчизняних страховиків працювати по таким же правилам;

- засновницьку роботу профспілок, громадських організацій;

- залучення до участі зарубіжних інвесторів.

Велику роль в оволодінні досвідом страхування відіграє підготовка кадрів у вузах, коледжах, різних факультетах країни, що готують бакалаврів, спеціалістів та магістрів з економіки та гуманітарно-правових направлень. Провідне місце в підготовці кадрів займає Київський національний економічний університет (КНЕУ) та Європейський університет (ЄУ), які з 1994 р. проводять навчання з дисциплін страхування, страхові послуги, страховий менеджмент, страховий маркетинг та ін. Велику роль в оволодінні досвідом страхування і підготовки кадрів відіграла технічна допомога, надана Україні в рамках Програми ТАСIS. За три перші роки незалежності України провідні фахівці в рамках цієї послуги з Австрії, Великої Британії, Нідерландів, Німеччини, Франції, Швеції провели біля сотні семінарів з більшості ключових проблем організації страхування в умовах ринкової економіки. Зараз подібні семінари організовують вже КНЕУ, ЄУ, ЛСОУ (Ліга страхових організацій України), провідними страховими компаніями України, зокрема УАСК “АСКА”.

Особливо слід відзначити, що численні заходи влади та засновників страхових компаній як на законодавчому рівні, так і на рівні застосування чинників управління й організації страхового ринку, зумовили постійне зростання розмірів страхових резервів, що посилює фінансову надійність страховиків як головну складову учасників страхового ринку.

З умов визначеного надамо визначення головному учаснику страхового процесу в Україні (див. рис. 2.1):

 

с т р а х о в а
Уособлена структура будь-якої суспільно-правової форми, передбаченої законодавством України, яка здійснює на її території страхову діяльність (укладення договорів страхування, формування страхових резервів і фондів), інвестування тимчасово вільних коштів у прибуткові об’єкти, цінні папери, облігації, галузі народного господарства тощо
к

о

м

п

а

н

і

я

 

Рис. 2.1 Суспільно-правове та економічне визначення форми організації страховика – страхової компанії.

 

Класифікуються страхові організації за такими ознаками: за приналежністю, за зоною обслуговування та за характером роботи (див. рис. 2.2).


 

 

 


Рис. 2.2. Схема класифікації страхових організацій.

 

На сьогодні, в Україні, широко застосовується акціонерна форма організації страхових компаній та товариств взаємного страхування (див. рис. 2.5).


 

 


Рис. 2.5 Типи страховиків, які діють на теренах України.

Слід ще наголосити на тому, що акціонерні страхові компанії бувають закритої та відкритої форм і згідно з Законом України “Про страхування”, стаття 2, учасників товариства повинно бути не менше трьох осіб. І ще: “Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України”. Інші суттєві основні принципи діяльності страховиків надані в табл. 2.1


Таблиця 2.1







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-28; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.232.51.69 (0.028 с.)