Україна у XIх - на початку хх ст.

Мета та завдання: висвітлити основні ознаки кризи феодально-кріпосницької системи господарювання; розкрити особливості соціально-економічного розвитку українських земель в складі царської Росії та Австро-Угорщини; значення скасування кріпосного права 1861 р. та інших реформ, проведених російським урядом в 60-70-х рр. ХІХ ст., характеризувати економічний та соціальний розвиток в Україні наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст.

План

1. Доба «великих реформ» 60-70-х рр. ХІХ ст. та її наслідки для України.

2. Розвиток капіталізму в Україні у другій половині ХІХ ст.

3. Модернізаційні процеси в соціальній сфері.

 

Розглядаючи перше питання семінару, з’ясуємо основні причини скасування кріпосного права:

- криза феодально-кріпосницької системи господарювання;

- поразка царської Росії в Кримській війні, яка показала всьому світові економічну та військову відсталість Росії;

- загроза селянської війни, селянські повстання та виступи фактично створили революційну ситуацію.

Скасування кріпосного права (19 лютого 1861 р.), селянська реформа внесла істотні зміни в правове становище селянства. Які це зміни студенти повинні з’ясувати. Крім того, потрібно звернути увагу на інші реформи: місцевого управління, судочинства, освіти, військової служби та ін. Оцінюючи реформи 60-70-х рр. XIX ст., потрібно зазначити, що вони були черговою спробою царського режиму провести потрібні реформи «зверху», не допустивши вирішення назрілих проблем шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Проте, вони відкрили простір для розвитку капіталістичних відносин.

Студентам треба звернути увагу на зміни в західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. Поразка Австрійської імперії в австро-прусській війні 1866 р. спричинила загострення суперечностей усередині країни між Австрією та Угорщиною, що загрожувало розпадом імперії Габсбургів. У 1867 р. Австрія та Угорщина підписали угоду, за якою імперія перетворювалась на дуалістичну Австро-Угорську монархію. До складу Австрії увійшла Галичина і Буковина, до Угорщини – Закарпатська Україна. Галичина отримала обмежену внутрішню автономію, Буковина також отримала внутрішнє самоврядування, Закарпаття ж стало складовою частиною Угорщини без права на самоврядування. Студентам потрібно познайомитися з соціально-економічним розвитком західноукраїнських земель й порівняти його з розвитком, що відбувався на землях, які входили до Російської імперії.

Вивчаючи друге питання, необхідно зазначити, що незважаючи на обмеженість і непослідовність реформ, вони прискорили процес формування в Україні індустріального суспільства. Збільшувалася кількість промислових підприємств. Якщо 1869 р. налічувалося 3712 фабрик і заводів, то в 1900 р. –5301.

Безпосередній вплив на розвиток продуктивних сил країни мав транспорт, зокрема залізничний. Протягом 1866–1879 рр. в Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій. На кінець ХІХ ст.. довжина залізниць в Україні становила 1/5 всієї залізничної мережі Росії. Нові залізниці прокладали, виходячи з інтересів колонізаторської політики царату. Київ, наприклад не мав сполучення з Одесою.

Варто знати, що розвиток транспорту підвищив попит на паливо та метал. На базі використання багатих запасів корисних копалин півдня України створюються кам’яновугільна, залізорудна та металургійна галузі промисловості. Протягом 1861–1900 рр. видобуток кам’яного вугілля в Донбасі зріс з 10 до 672 млн. пудів. У 1890 р. він становив 68% загальноросійського видобутку. Вже з початку 70-х років ХІХ ст. Донбас за рівнем видобутку вугілля вийшов на перше місце в імперії.

Надзвичайно важливе значення для дальшого зростання важкої промисловості України мала розробка багатющих покладів криворізької залізної руди, що почалася з 80-х років. За 30 років (з 1870 по 1900) видобуток зріс у 158 разів (з 1,3 до 210 млн. пудів). Уже тоді Україна давала 57 % видобутку руди в Росії. У 80-90-х роках на території Катеринославської і Херсонської губерній було збудовано 17 великих металургійних і десятки машинонобудівних заводів. Наприкінці 90-х років виробництво чавуну в Україні становило 52% загальноросійської виплавки. Певний вплив на розвиток промисловості мав іноземний капітал, приплив якого помітно посилився з 80-х років ХІХ ст. Особливо великий потік бельгійських, французьких, англійських і американських капіталів ринув у гірничу промисловість України. З 1888 по 1894 рр. тут було створено 22 іноземні кампанії з основним капіталом 62,9 млн. крб. Зарубіжні інвестори отримували в Україні високі прибутки, що майже повністю йшли за кордон.

Текстильна промисловість в Україні не змогла розвинутися через конкуренцію продукції російських фабрик, що користувалися протекцією царського уряду.

Отже, Україна незважаючи на колоніальну політику царату, щодо економічного розвитку займала в Російській імперії одне з перших місць. Вона випереджала інші райони за видобутком вугілля, виплавкою чавуну, виробництвом цукру. Україна належала до тих окраїн царської Росії. Які в промисловому відношенні мало чим відрізнялися від центру імперії, хоч її економіка значною мірою мала однобокий характер. У кін. ХІХ ст. Україна давала 70% усієї продукції добувної промисловості, тоді як у переробній її частка становила лише 15%. Особливістю економічного розвитку України було й те, що нагромадження капіталу відбувалося не в руках українців, а в руках їхніх чужонаціональних експлуататорів.

Розглядаючи третє питання, студентам необхідно звернути увагу на те, що скасування кріпосного права, селянська реформа внесли істотні зміни в правове становище селянства України, а саме:

– селянин мав право самостійно вирішувати сімейні та господарські питання;

– набувати у власність нерухоме майно;

– займатися торгівлею і різними промислами;

– селянин ставав суб’єктом судового процесу – за ним закріплювалося право подавати позив і відповідати в суді тощо.

У пореформений період швидко збільшувалося індустріальне населення, зростали міста, були створені нові промислові центри. На 1897 р. міське населення України становило близько 13% загальної кількості населення. Кількість дрібних міст з населенням до 10 тис. осіб скоротилася майже вдвічі. У них проживало тільки 11,8% міського населення. Водночас подвоїлася кількість порівняно великих і середніх міст.

Індустріалізація та урбанізація мало торкнулися українців, які становили в 1897 р. 73% загальної кількості населення і тільки 30% міського. Лише трохи більше 5% українців жило в містах, тоді як відповідний показник для росіян, які жили в Україні, становив 38%, для євреїв – 45%. Мало українців було і серед інтелігенції: 16% – юристів, 25% – учителів, менше 10% – письменників і митців. Росіяни в 1897 р. становили 12% населення, переважно це були гірники, металурги та адміністративні службовці. Швидко зростала єврейська меншість, яка становила 8% загальної кількості населення (у Російській імперії загалом –4%) і домінувала у торгівлі та банківській справі. Поляки, які, як і євреї, жили переважно в Правобережній Україні, становили близько 6,5% населення.

Необхідно пам’ятати, що надзвичайно важкими були умови життя та праці робітників, особливо виснажливою і небезпечною – робота в кам’яновугільних шахтах. Вона тривала у дві зміни, кожна – по 12 год. На деяких підприємствах робочий день перевищував 15 год. На фабриках і заводах все ширше застосовували жіночу і дитячу працю. Заробітна плата залишалася на низькому рівні. На підприємствах не було служб охорони праці,дуже часто траплялися нещасні випадки. За далеко неповними даними, протягом 1864-1899 рр. на промислових підприємствах України загинуло 3300 і скалічено понад 16 тис. робітників.

Важкі економічні та політичні умови життя спонукали робітників до боротьби проти фабрикантів та заводчиків. Спочатку, особливо в 60-70-ті роки, виступи набрали форм заворушень. Другою, вищою формою боротьби, стали страйки. Тільки протягом 1880–1894 рр. в Україні відбулося 97 страйків і 13 заворушень. Загальне число учасників страйків становило 29 тис. осіб.

Варто пам’ятати, що внаслідок реформи 1861 р., проведеної в інтересах поміщиків, економічне становище основної маси селянства значно погіршилося. Протягом 60–90-х років середній селянський наділ в Україні зменшився з 4,5 до 1,9 десятин, а багато селянських дворів володіли ділянками від 0,5 до 1,5 десятин. На Полтавщині й Чернігівщині було чимало сіл,де селянський наділ не перевищував 0,15 –0,25 десятин.

Гострого характеру набула боротьба селянства протягом 70-х років, особливо в губерніях Правобережної України. Антипоміщицький селянський рух ще більше посилився в 90-х роках ХІХ ст. За неповними даними, лише протягом 1890–1900 рр. в Україні відбулося понад 150 заворушень селян.

 

Проблемно-пошукові питання

1. Які головні ознаки занепаду феодально-кріпосницької системи в Наддніпрянській Україні в першій половині XIX ст.?

2. Які особливості мала селянська реформа 1861 р. в Україні?

3. У чому полягала реформа місцевого самоврядування?

4. Які особливості економічного розвитку України в другій половині ХІХ ст.?

5. Як змінилося правове становище селянства в результаті проведених реформ?

6. Які особливості модернізаційних процесів у соціальній сфері?

 

Теми доповідей та рефератів

1. Ліквідація кріпосного права та реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. в Україні.

2. Розвиток капіталізму в Україні.

Основна література

1. Бойко О.Д. Історія України: посібник / Олександр Дмитрович Бойко. – [3-тє вид., доп. ]. – К.:Академія, 2008. – С. 249–273.

2. Історія України / [ кер. авт. кол. Ю.Зайцев. ] – [ вид. 4-те, зі зм.]. –Львів: Світ, 2003. – С.192 –213.

3. Литвин В. Історія України: підручник / Володимир Литвин. – [5-те вид., доп. ]. – К.: Наукова думка, 2010. – С.306–331.

4. Остафійчук В.Ф. Історія України: нове бачення: навч. посібн. / Василь Фокович Остафійчук. – [4-те вид., випр.]. – К.: Ліра, 2008. ─ С.162–173.

5. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. – [2-ге вид., випр. та доп. ]. –Х.: ВД «Школа», 2008. – С.216–230.

Додаткова література:

1. Грицак Я. Нариси історії України: формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. / Ярослав Грицак. – [2-ге вид.]. – К.: Генеза, 2000. –360 с.

2. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст. Соціально – політичний портрет / Г.Касьянов. – К.: Либідь, 1993. – 172 с.

3. Лановик Б.Д. Історія України: навч. посібн. / Лановик Б.Д., Лазарович М.В. –[ 3-тє вид., випр.. і доп. ] –К.: Знання-Прес,2006. –С.215–232.

4. Полонська – Василенко Н. Історія України: [у 2-х т.] / Наталія Полонська – Василенко. – К.: Либідь, 1992. – Т.2. – С.310 – 350.

5. Сарбей В.Г. Національне відродження України // Україна крізь віки: [в 15-ти т. ]. –К.: ВД «Альтернативи», 1999. – Т.9. – 336 с.

 

Семінар № 6