Розвиток України у 20-30-ті роки ХХ ст.

Мета та завдання: аналіз причин запровадження НЕП(у), його сутність та результати; з’ясувати причини переходу до форсованої індустріалізації та її особливості, наслідки в Україні; визначити мету переходу до суцільної колективізації; вказати причини і наслідки голодомору 1932-1933 рр..

План

1. Україна в період нової економічної політики (НЕПу).

2. Сталінські методи індустріалізації та їх здійснення в Україні.

3. Колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933 рр.

 

Вивчати перше питання плану, слід з розкриття причин запровадження нової економічної політики (НЕПу). Слід наголосити, що соціально-політичне та економічне становище України ще більше ускладнювалося внаслідок голоду 1921-1923 рр. на Півдні України.

Для розуміння суті НЕПу, усвідомлення того, що було нового в новій економічній політиці, найкраще розглянути її в логічному послідовному порівнянні з попередньою політикою «воєнного комунізму». Головне знати, що розвиток НЕПу відбувався у три етапи:

- зміна продрозкладки продподатком. Відповідно у селян уже не забирали надлишки сільськогосподарської продукції, а встановлювали певну норму їх здачі.

- Запровадження вільної приватної торгівлі. Зумовлено воно було накопиченням надлишків сільськогосподарських продуктів у селян, проблемами з її реалізацією. Із запровадженням вільної торгівлі змінилися розподільчі відносини – картки замінив ринок.

- Часткова денаціоналізація промисловості, розширення можливостей для створення приватних та функціонування оренди підприємств.

НЕП сприяв поліпшенню у суспільно-політичному житті країни, але, незважаючи на реальні позитивні зрушення, керівництво ВКП(б) відмовилось від НЕПу. Чому?

На це питання студенти знайдуть відповідь, вивчаючи друге питання плану. Перш за все слід обґрунтувати обставини, які привели до політики індустріалізації:

- йдучи шляхом НЕПу, країна досягла довоєнного (1913 р.) рівня, що давало підстави для подальшого розвитку;

- значне відставання від економічно розвинутих країн диктувало потребу індустріального розвитку;

- створення матеріально-технічної бази для модернізації як промисловості, так і сільського господарства;

- потреба зміцнити оборонну промисловість до початку нової війни.

Студенти повинні знати мету індустріалізації: перетворення країни з аграрної в індустріальну, із держави, що ввозить машини і обладнання, в державу, яка їх виробляє, забезпечити економічну самостійність і незалежність, зміцнити обороноздатність.

Також студентам потрібно з’ясувати особливості індустріалізації в Україні. Найважливішими з них є:

- залучення в промисловість республіки відносно більшої кількості коштів, ніж в інші республіки;

- побудова в Україні промислових гігантів (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Харківський тракторний завод, Краматорський машбуд та ін.);

- поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей: електрометалургії, маргаринової, комбікормової, тощо.

Індустріалізація в СРСР (УСРР) розпочалася з важкої промисловості при форсованих темпах її здійснення. Джерелами (коштами) були: грабунок села, облігації внутрішньої позики, доходи від зовнішньої торгівлі, монополія на горілку, знецінені (не забезпечені золотом) гроші, режим жорсткої економії тощо.

Треба звернути увагу на труднощі індустріалізації:

– форсовані темпи вимагали багато капіталовкладень;

– нестача кваліфікованих кадрів;

– нестача сировини і коштів тощо.

Студентам потрібно проаналізувати наслідки індустріалізації. Слід вказати на їх суперечливість і неоднозначність, визначити як позитивні зрушення, так і негативні.

Вивчати третє питання плану слід з розкриття причин колективізації. Потреби форсованої індустріалізації надзвичайно загострили проблему коштів. Єдиним джерелом одержання необхідних коштів став продаж за кордон зерна. Проте вже взимку 1927-1928 рр. в СРСР вибухнула хлібозаготівельна криза (селяни відмовлялися здавати хліб за свідомо заниженими цінами при високих цінах на промислові товари – так звані «ножиці цін»). Шлях виходу з кризи сталінське керівництво вбачало у поверненні до методів «воєнного комунізму», насильницькому вилученні хліба. Листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б) прийняв курс на здійснення суцільної масової колективізації. Згідно з постановою ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації…» (5 січня 1930 р.) колективізація в Україні мала завершитись навесні 1930 р. Менше ніж за рік у республіці належало колективізувати всі селянські господарства. Це означало фактичне проголошення війни селянству.

Студентам слід звернути увагу на політику «ліквідації куркуля як класу», на форми здійснення цієї політики, зрозуміти, що внаслідок колективізації було знищене самостійне українське селянство, найбільш працьовита верства населення, вбито мотивацію до праці, почуття господаря.

З’ясовуючи причини і наслідки голодомору 1932-1933 рр., слід розуміти, що в історичній літературі немає одностайності щодо причин голодомору 1932-1933 рр. Одні дослідники акцентують увагу на національно-політичних причинах голодомору (голод запланував сталінський режим для винищення українського селянства, тобто українських селян нищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями-селянами). Інша група дослідників наголошує на соціально-економічних причинах («насильницьких хлібозаготівля», «політиці продрозкладки» тощо).

Треба пам’ятати, що голод 1932-1933 рр. став трагедією України.

Проблемно-пошукові питання

1. До яких наслідків привела політика «воєнного комунізму»?

2. Охарактеризуйте сутність НЕП(у).

3. Перечисліть джерела фінансування індустріалізації?

4. Якими були наслідки сталінського «стрибка в індустріалізацію»?

5. В чому сутність сталінської «суцільної колективізації»?

6. Які причини і наслідки голодомору 1932-1933 рр.

 

Теми доповідей та рефератів

1. Відбудова України на засадах НЕПу.

2. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні.

 

Основна література

1. Бойко О.Д. Історія України: посібник / Олександр Дмитрович Бойко. – [3-тє вид., доп. ]. – К.:Академія, 2008. – С. 372– 401.

2. Історія України / [ кер. авт. кол. Ю.Зайцев. ] – [ вид. 4-те, зі зм.]. – Львів: Світ, 2003. – С.252 –260, 263–269.

3. Литвин В. Історія України: підручник / Володимир Литвин. – [5-те вид., доп. ]. – К.: Наукова думка, 2010. – С.478–518.

4. Остафійчук В.Ф. Історія України: нове бачення: навч. посібн. / Василь Фокович Остафійчук. – [4-те вид., випр.]. – К.: Ліра, 2008. – С.241–259.

5. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. – [2-ге вид., випр. та доп. ]. – Х.: ВД «Школа», 2008. – С.349–392.

Додаткова література:

1. Грабовський С. Нариси з історії українського державотворення / Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. – К.: Генеза, 1996. – С.346 –402.

2. Історія України: нове бачення: [у 2-х т. ] / [Гуржій О.І., Ісаєвич Я.Д., Котляр М.Ф. та ін. ]; під ред. В.А.Смолія. – К.:Україна, 1996. –Т.2. – С.173-244.

3. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії / Тарас Гунчак. – К.:Либідь,1993. – С.183-220.

4. Калініченко В.В. Історія України / Калініченко В.В., Рибалка І.К. –Ч ІІІ: 1917–2003рр. –Х.: ХНУ ім..В.Н.Каразіна, 2004. –С.177–269.

5. Шаповал Ю. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії / Юрій Шаповал. – К.: Генеза, 2001. –560 с.

 

Семінарське заняття № 8