Національно-демократична революція в Україні (1917-1921 рр.)

Мета та завдання: розкрити зміст внутрішньої і зовнішньої політики П. Скоропадського; аналіз діяльності Директорії УНР, причини втрати української державності; аналіз діяльності ЗУНР, причини її падіння, характеристика більшовицького режиму, аналіз політики «воєнного комунізму»;

План

1. Гетьманський переворот. Внутрішня та зовнішня політика Павла Скоропадського.

2. Прихід до влади Директорії УНР та її політика.

3. Проголошення ЗУНР. Акт злуки УНР і ЗУНР.

4. Утвердження в Україні комуністичного режиму.

 

Розгляд першого питання доцільно розпочати з підписання Брестського мирного договору. 10 січня 1918 р. на прохання УНР розпочалися переговори з країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією). Студенти повинні з’ясувати суть Брестського мирного договору. 17 лютого 1918 р. делегація УНР від імені ЦР звернулась до Німеччини з проханням надати допомогу Україні у важкій боротьбі за своє існування. У відповідь Німеччина та Австро-Угорщина розпочали наступ силами 450-тисячної армії. Україну було звільнено від радянських військ. ЦР на початку березня 1918 р. повернулася разом з німецько-австрійськими військами до Києва.

Поступово втрачаючи рештки влади, ЦР ще проіснувала до 29 квітня 1918 р., коли в Україні відбувся гетьманський переворот і до влади прийшов гетьман П. Скоропадський.

Вивчаючи перше питання, потрібно з’ясувати причини, що забезпечили безкровний характер гетьманського перевороту:

– суттєві помилки ЦР позбавили її підтримки мас (непослідовність тактичних дій; зволікання із вирішенням насущних проблем соціально-економічних проблем; не досить прихильне ставлення до церкви, не усвідомлення потреби творення національної армії тощо);

– підтримка П.Скоропадського 450-тисячною німецько-австрійською армією;

– важке економічне становище України (зубожіння селян, падіння виробництва промислової продукції, руйнування транспорту тощо);

– розкол у політичних силах, які мали більшість у ЦР, знецінення національних ідеалів.

Суттю режиму гетьманату була зміна демократичної парламентської форми правління на авторитарну.

Студенти повинні знати внутрішню та зовнішню політику гетьманату, досягнення та прорахунки в діяльності П. Скоропадського.

При вивченні другого питання, слід пам’ятати, що в травні 1918 р. партії про соціалістичної спрямованості утворили опозиційний гетьманові П. Скоропадському Український національний союз (УНС). 13 листопада 1918 р. на таємному засіданні УНС було вирішено підготувати збройний виступ проти П. Скоропадського і для керівництва повстанням було утворено тимчасовий орган – Директорію (названа за аналогією з Великою французькою революцією, в ході якої у 1795 р. після повалення якобінської диктатури було утворено директорію). До Директорії увійшли п’ять осіб: В. Винниченко- соціал-демократ, голова; С. Петлюра – соціал-демократ; Ф. Швець – соціаліст-революціонер; П. Андрієвський – соціал-самостійник; А. Макаренко – безпартійний. Головним центром зосередження антигетьманськогих сил стала Біла Церква. Найбільший бій відбувся під Мотовилівкою (18 листопада 1918 р.), де війська гетьмана зазнали нищівної поразки. 14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади і вона повністю перейшла до Директорії.

26 грудня 1918 р. Директорія проголосила дуже важливий документ – Декларацію, в якій оголосила себе верховною владою, зазначивши свою тимчасовість до скликання Конгресу Трудового Народу України. 16 грудня 1918 р. було утворено перший уряд Директорії, який очолив соціал-демократ В. Чеховський. 5 січня 1919 р. відбулися вибори до Конгресу трудового народу України – Тимчасового передпарламенту.

Вивчаючи третє питання, варто знати, що 22 січня 1919 р. на Софіївській площі в Києві було урочисто проголошено Акт Соборності України (злуки УНР і ЗУНР). На жаль, справжнього об’єднання не відбулося, бо через кілька днів Директорія змушена була покинути Київ під ударами наступаючої Червоної армії. В той же час Українська галицька армія ЗУНР вела бої з польськими військами, залишивши всю Східну Галичину під польською окупацією. Сторони, що об’єднувалися, не мали достатньої кількості державотворчих сил, щоб вистояти в тогочасних складних умовах і до справжнього об’єднання справа не дійшла. Але варто знати, що Акт злуки мав велике значення для збереження соборності України.

Перші тижні перебування при Директорії при владі були періодом найвищого тріумфу, а далі її сила невпинно занепадала. Розпочався наступ радянських військ на Україну; 3 січня 1919 р. був зайнятий Харків, де частина української території отримала офіційну назву – Українська соціалістична радянська республіка (УСРР – ця назва існувала протягом 1919 –1936 рр.).

головою радянського уряду 29 січня 1919 р. став Х. Раковський.

16 січня 1919 р. Директорія офіційно оголосила стан війни з Росією, але сили були нерівні і 2 лютого Директорія переїхала до Вінниці, а 5 лютого радянські війська зайняли Київ.

Отже, поразку української революції 1917-1921 рр. спричинила ціла низка причин як внутрішнього, так і зовнішнього порядку. Студенти повинні їх визначити.

Що до четвертого питання, то необхідно зазначити, що встановлення влади на українських землях виявилося для більшовиків нелегкою справою. Перші їхні два походи на Україну були невдалими: 1-й радянський уряд проіснував тут з кін. 1917 р. по квітень 1918 р., а 2-й – з кін. 1918 р. по вересень 1919 року. Збираючись у черговий раз завойовувати Україну, більшовики змушені були врахувати свої попередні помилки, насамперед – насадження колективізації та ігнорування українського націоналізму.

Що ж собою являла більшовицька влада в Україні? Згідно з офіційними даними партійного перепису КП9б)У, у 1918 р. ця організація мала в своїх лавах лише 3% членів, що визнавали себе українцями, тобто з усіх 4364 членів КП(б)У лише 130 вважали себе українцями. У 1925 р. КП(б)У нараховувала вже 101 852 члени, але й тепер українці в ній становили меншість – всього 36,9%. Враховуючи той факт, що керівні пости займали, як правило, комуністи, можна зробити висновок, що ця влада була чужою для України і не могла виражати інтереси українського народу. Після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом. Навесні 1919 р. на території України було введено жорстку економічну політику під назвою «воєнного комунізму».

Студентам варто звернути увагу на основні риси «воєнного комунізму»

– в галузі сільського господарства:

- травень 1918 – січень 1919 рр. – введення продовольчої диктатури, за якою в селян вилучалися всі надлишки хліба за твердими держці нами;

- січень 1919 – березень 1921 рр. – введення продовольчої розкладки, за якою для кожної губернії встановлювався план здачі хліба державі (тобто могли й увесь хліб забрати в селян);

– у промисловості:

- націоналізація всіх підприємств;

- загальна трудова повинність;

– у галузі торгівлі й розподілу:

- заборона приватної торгівлі й перехід до прямого товарообміну при повній інфляції грошей;

- карткова система розподілу продуктів;

- зрівнялівка в зарплаті;

- скасування плати за житло, комунальні послуги, проїзд в трамваї тощо.

Головною помилкою було залишення незмінною цієї політики після закінчення громадянської війни, що призвело до найглибшої кризи радянської влади, яка охопила всі сторони життя держави.

 

Проблемно-пошукові питання

1. Назвіть основні причини падіння Центральної Ради.

2. Які причини гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р.?

3. Які причини падіння гетьманської влади П. Скоропадського?

4. В чому були досягнення і прорахунки Директорії?

5. Доведіть історичне значення проголошення Акту соборності України.

6. Чому більшовикам вдалося захопити влади і утримати її в своїх руках?

 

Теми доповідей та рефератів

1. Порівняльна характеристика політики й діяльності Директорії та Центральної Ради.

2. Проголошення ЗУНР, її внутрішня та зовнішня політика.

 

Основна література

1. Бойко О.Д. Історія України: посібник / Олександр Дмитрович Бойко. – [3-тє вид., доп. ]. – К.:Академія, 2008. – С. 338–371.

2. Історія України / [ кер. авт. кол. Ю.Зайцев. ] – [ вид. 4-те, зі зм.]. –Львів: Світ, 2003. – С.230 –251.

3. Литвин В. Історія України: підручник / Володимир Литвин. – [5-те вид., доп. ]. – К.: Наукова думка, 2010. – С.409–469.

4. Остафійчук В.Ф. Історія України: нове бачення: навч. посібн. / Василь Фокович Остафійчук. – [4-те вид., випр.]. – К.: Ліра, 2008. ─ С.213–240.

5. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. – [2-ге вид., випр. та доп. ]. –Х.: ВД «Школа», 2008. – С.294–348.

 

Додаткова література:

1. Винниченко В.К. Відродження нації: [у 2-х ч.] / Володимир Винниченко. – К.: Політвидав України, 1990.

2. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії / Тарас Гунчак. – К.: Либідь,1993. – С.79 –182.

3. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 / Дмитро Дорошенко. – Нью-Йорк, 1954. – Т.1-2.

4. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття / Ісидор Нагаєвський. –К.: Укр. письменник, 1993. – 413 с.

5. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали:[у 2-х т.]. –Т.1. – К.:Наукова думка, 1996; Т.2 – К.: Наукова думка, 1997.

 

Семінар № 7