Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння

Порушення права власності може мати місце не лише у разі позбавлення власника можливості володіння належним йому майном, але й у випадках незаконного обмеження його у можливості реалізації правомочності користування або розпорядження цим майном (наприклад, при здійсненні опису майна чи накладенні арешту).

Тому закон передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК).

Така можливість забезпечується, насамперед, за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов - це вимога власника, що володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпорядження нею.

Умови подання негаторного позову:

1) річ знаходиться у власника;

2) інша особа заважає користуванню, розпорядженню тощо цією річчю;

3) для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо).

Позивачем за негаторним позовом є власник або інша особа, уповноважена на це законом або договором, який володіє річчю, але позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися нею.

Відповідачем є особа, яка своєю протиправною поведінкою створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності.

Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом або договором) про усунення порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння.

Частіше за все йдеться про правопорушення, які перешкоджають здійсненню права користування. Наприклад, користування будинком може бути ускладнене у зв'язку з тим, що власник сусіднього будинку, прокладаючи собі водопровід, прорив канаву перед виїздом з двору не тільки свого, але й сусідського. За допомогою негаторного позову власник може домогтися, щоб порушник своїми силами усунув створені ним перешкоди (засипав канаву, відновив асфальт тощо).

Зустрічаються також порушення у вигляді створення перешкод здійсненню правомочності розпорядження. Наприклад, хтось з членів сім'ї власника будинку, сховавши документи, які підтверджують право власності на нього, намагається перешкодити відчуженню будинку. У цьому випадку, достовірно знаючи про приховання документів, власник може вимагати припинення порушення і повернення документів.

Підставою негаторного позову є обставини, що обґрунтовують право позивача на користування і розпорядження майном, а також підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоди у здійсненні цих правомочностей. Обов'язком власника не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони припускаються такими, доки відповідач не доведе правомірність своєї поведінки.

Негаторний позов може бути пред'явлений тільки під час існування правопорушення. З усуненням перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпорядження речами відпадають і підстави для подання негаторного позову. У зв'язку з цим негаторний позов не підпадає під дію позовної давності: доки порушення існує, негаторний позов може бути подано незалежно від моменту виникнення права на нього; якщо правопорушення припинене, немає підстав для звернення з таким позовом.

Багато хто з цивілістів вважає, що нарівні з вимогами про усунення перешкод у здійсненні права власності, які вже мають місце, негаторний позов може бути використано і на запобігання можливому порушенню права власності, коли існує загроза такого порушення. По суті негаторний позов може бути заявлений тільки під час існування порушення. Немає порушення - немає негаторного позову.

Проте в українському цивільному праві питання так взагалі не постає, оскільки ні раніше чинне законодавство, ні ЦК взагалі не містять прямої вказівки на існування негаторного позову як такого.

Стаття 391 ЦК встановлює, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тобто і в цьому випадку негаторний позов окремо не згадується.

Отже, вітчизняна концепція цивільно-правового захисту права власності традиційно визнавала 2 види речових позовів: 1) віндикаційний; 2) абстрактно-універсальний (для захисту від усіх порушень, крім позбавлення права володіння).

Таке рішення, очевидно, було продиктоване прагненням максимально повно захистити інтереси власника. Адже формально він може захиститися за допомогою цього "абстрактно-універсального" позову від будь-якого порушення.

Однак, як показує практика, таке абстрагування ускладнює захист, оскільки сторони і суд іноді стикаються з проблемами формулювання позовних вимог, рішень, ухвал тощо.

З іншого боку, це означає, ніби можливе й подання позову про заборону порушення права власності у майбутньому, оскільки воно є прикладом "будь-яких порушень" інтересів власника. Хоча слід зазначити, що на практиці такі позови не зустрічаються.

У зв'язку з цим ЦК запропоновано дещо інше рішення, яке можна вважати перехідним від традиційної (радянської та пострадянської) конструкції до нового бачення концепції захисту права власності. Зокрема, ч. 2 ст. 386 ЦК встановлено, що власник, який має підстави передбачати порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Таким чином, прямо вказується на можливість захисту віл порушень права власності, що можуть мати місце в майбутньому, за допомогою подання прогібіторного позову. Отже, захист права власності від порушень, які не пов'язані з позбавленням володіння, може здійснюватися також за допомогою прогібіторного позову.

Умови подання такого позову:

1) річ знаходиться у власника;

2) існує реальна загроза порушення іншими особами права власності в майбутньому;

3) для вчинення дій, які можуть порушити право власності в майбутньому, немає законних підстав (припису закону, договору тощо).

Визнання права власності

Відповідно до ст 392 ЦКУ, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності - це вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту наявності в нього права власності на спірне майно. При цьому такий позов може бути поданий окремо або у поєднанні з вимогами про повернення майна чи усунення перешкод у користуванні й розпорядженні майном. В останньому випадку має місце поєднання позову про визнання права власності з віндикаційним, або негаторним, або прогібіторним позовами тощо.

Позови про визнання права власності спрямовані на захист можливості здійснення права власності шляхом підтвердження в судовому порядку факту належності позивачу спірного майна на праві власності.

Умови подання позову про визнання права власності:

1) наявність права власності у позивача;

2) оспорювання права власності іншими особами;

3) наявність у власника можливості довести своє право власності. Позивачем може бути власник речі незалежно від того, володіє він нею чи ні. Відповідач - особа, що заявляє чи не заявляє вимоги про свої права на річ, але у кожному разі оспорює право власності позивача або не визнає за позивачем права власності на спірне майно.

Змістом позову є вимога власника, чиї права оспорюються, про констатацію перед особами, які оспорюють його право на річ, наявності в нього права власності на спірне майно.

Підтвердження позивачем своїх прав на майно може здійснюватися шляхом надання ним правовстановлюючих документів, свідчень, а також будь-яких інших доказів, що підтверджують належність позивачу спірного майна. Якщо майно знаходиться у володінні позивача, діє презумпція правомірності фактичного володіння.

Оскільки позови про визнання права власності не пов'язані з конкретними порушеннями правомочностей власника і зумовлені триваючим порушенням з боку третіх осіб, на них, як і на негаторні позови, не поширюється позовна давність.

Якщо вимога про визнання права власності супроводжується поданням позову про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння тощо, то задоволення вимоги про визнання права власності є лише передумовою для досягнення позивачем кінцевої мети позову (наприклад, повернути майно у своє володіння).

Позов про визнання судом права власності на майно може також мати місце тоді, коли у позивача відсутні документи, які засвідчують його право власності, і це право оспорює відповідач.

Необхідно зазначити, що вимоги про визнання права власності у переважній більшості випадків не є самоціллю позивачів, а відтак - єдиним предметом позову. Як правило, такі вимоги супроводжують позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису та ін. Отже, за таких умов, вимоги про визнання права власності є лише передумовою для досягнення позивачем кінцевої мети позову (повернути майно у своє володіння, усунути перешкоди у користуванні чи розпорядженні майном тощо). Звичайно, спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні правовстановлюючі документи, коли це право оспорює відповідач.