Витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація ) поняття віндикації суб’єкти віндикації

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але у якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором. Позов про витребуванні майна від особи, у незаконному володінні якої це майно перебувало, але у якої воно на момент розгляду справи в суді відсутнє, не підлягає задоволенню, що не виключає можливості стягнення з цієї особи відшкодування завданих збитків, якщо про це заявлено вимогу.

Незаконним володільцем може бути добросовісний і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент вчинення правочин) про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку, а від добросовісного - лише в передбачених законом випадках (ст. 388 ЦК), а саме:

o у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

o було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

o вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі інших шляхом;

o у всіх випадках добросовісного заволодіння річчю на підставі безвідплатного договору з особою, яка не мала права на її відчуження.

У разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до ч. І ст. 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1-3 зазначеної статті). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування віз добросовісного набувача.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст. 388 ЦК (постанова Верховного Суду України від б грудня 2010 р., справа № 3 13гс10).

Не може бути витребуване від добросовісного набувача майно, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконаннясудових рішень, а також гроші та цінні папери на пред'явника (ч. 2 ст. 388, сг.389 ЦК).

При цьому слід мати на увазі, що у разі, якщо проведені на виконання судового рішення прилюдні торги з реалізації майна визнано судом такими, що проведені з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, то особа, яка придбала це майно, не є добросовісним набувачем, у якого майно не може бути витребувано відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК (постанова Верховного Суду України від 3 жовтня 2011 р., справа № 3-98гс11).

Слід звернути увагу, що добросовісність набуття - це не предмет лозову, а одна з обставин, що має значення для справи, яка підлягає доказуванню. У зв'язку з цим не підлягають розгляду позовні вимоги про визнання набувача майна добросовісним, оскільки відповідно до ст. 338 ЦК питання добросовісності набуття майна є одним із фактів, що має значення для вирішення справи і встановлюється судом відповідно до ст. 214 ЦПК (про це зазначено в рішенні Верховного Суду України від 19 січня 2011 р. у справі № 6-І3839св10). Такі заяви не підлягають розгляду на підставі ч. 6 ст. 235 ЦПК.

Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Суб'єктом права на віндикацію є власник (або інший титульний, тобто законний власник), який, отже, повинен довести своє право на истребуемое майно, тобто його юридичний титул. Таке доведення полегшується у випадках, коли мова йде про нерухоме майно, права на яке підлягають державній регистрации1.

Суб'єктом обов'язки (відповідачем за позовом) тут є незаконний власник, фактично володіє річчю на момент пред'явлення вимоги. Якщо до цього моменту речі у відповідача не виявиться, то Віндикаційний позов до нього пред'являти не можна, бо зник сам предмет віндикації. Можна, однак, пред'явити до такого особі позов про відшкодування завданих їм власнику збитків (ст. 15 і 1064 ЦК).

Об'єктом віндикації у всіх без винятку випадках є індивідуально-визначена річ, що збереглася в натурі. Неможливо пред'явити Віндикаційний позов відносно речей, визначених родовими ознаками чи не збережених у натурі (наприклад, у разі, коли спірне будова капітально перебудовано, а не просто відремонтовано фактичним власником і по суті стало новою нерухомої річчю). Адже утримання такого позову - повернення конкретної речі, а не її заміна іншою річчю або речами того ж роду і якості.