Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або власник може бути зобов'язаний допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто правомочності власника не є безмежними, адже закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою створення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.

Через категорії "межі" та "обмеження" здійснення суб'єктивних цивільних прав в законі встановлюється така поведінка власника, яка не суперечить актам цивільного законодавства. Власник майна повинен враховувати "межі" та "обмеження" цивільних прав.

Межі здійснення цивільних прав фактично дістають вияв у формулі "дозволено все, що прямо не заборонено законом", а заборони, які мають найбільш загальний характер, конкретизуються у ст. 13 ЦК, які особа - власник повинна враховувати у своїй поведінці.

5. Здійснення права власності

1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Тобто під здійсненням права власності необхідно розуміти умови й порядок реалізації власником своїх правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо належного йому майна. Такі правомочності власник може здійснювати самостійно або за допомогою інших осіб (представників, управителів тощо). Однак такі особи не набувають статусу суб'єктів права власності. Вони є суб'єктами здійснення права власності в інтересах власника.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Тобто при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Одним з найвагоміших правил щодо здійснення права власності є положення про здійснення власником тріадних правомочностей своїм майном на власний розсуд. Тобто власник здійснює їх за власною волею і не зобов'язаний отримувати на це дозвіл інших осіб. Дія цього правила не скасовується і тоді, коли правомочності власника реалізуються його представником, адже останній вчиняє відповідні дії за волею власника, виконує його вказівки

3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Положення ч. 4 про те, що всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, необхідно розуміти таким чином, що забезпечувати такі умови повинні держава та утворювані нею державні органи, а також органи місцевого самоврядування. Дане положення випливає і з Конституції України. Зокрема, на Кабінет Міністрів України покладається обов'язок забезпечувати рівні умови розвитку всіх форм власності (ст. 116), що водночас стосується і забезпечення рівних умов здійснення власниками своїх прав. Водночас законами України можуть передбачатися особливості у правовому режимі власності фізичних і юридичних осіб, держави, територіальної громади (ст. 92 Конституції України). Наразі окремими спеціальними законами певним суб'єктам цивільного права встановлюються деякі переваги або обмеження у підприємницькій чи іншій діяльності. Наприклад, ЗУ "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 р. призупинено примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

В будь-якому цивілізованому суспільстві існують певні правила співжиття, покликані гармонізувати інтереси індивідуума з інтересами інших осіб та суспільства загалом. Наприклад, якщо законодавчі акти встановлюють певні правила щодо містобудування та архітектури, то власник, який будує споруди на земельній ділянці, що знаходиться в його приватній власності, зобов'язаний вчиняти будівництво з дотриманням цих правил.

Дії власника не повинні суперечити також моральним засадам суспільства. Наприклад, власник не має права використовувати належне йому майно для виготовлення порнографічних видань чи виробів, не повинен піддавати катуванню належних йому тварин, жорстоко поводитися з ними.

4. Власність зобов'язує.

Тобто власник зобов'язаний утримувати майно, котре йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 323 ЦК ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Випадковою загибеллю або псуванням речей визнається така загибель або псування, яке сталося не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин і обставин (непереборної сили, простого випадку). Власник несе ризик випадкової загибелі або випадкового псування речі у випадку, якщо тільки він не переклав цей ризик повністю або частково на страхувальника, застрахувавши річ, що належить йому. У силу того, що за загальним правилом право власності переходить до набувача в момент передачі речі, то й ризик випадкової загибелі або псування також переходить в момент передачі речі, якщо інше не обумовлено договором або законом. Наприклад, сторони договору можуть встановити, що ризик випадкової загибелі проданої речі перейде до покупця вже з моменту укладання договору купівлі-продажу, до передачі речі покупцеві, тобто до переведення на останнього права власності.