Соціологічні та організаційні методи соціальної роботи

Соціологія в соціальній роботі розглядається з погляду соціологічного забезпечення діяльності організацій і установ соціальної сфери. На рівні соціальної роботи як науки використовується теоретична соціологія, яка розкриває універсальні закономірності та принципи побудови різноманітних соціальних систем, що узагальнюють і структурують емпіричні дані в межах окремих галузей соціологічного знання. На рівні практики соціальної роботи використовується емпірична соціологія, яка встановлює та узагальнює соціальні факти.

Соціологічні методи соціальної роботи – способи, які застосовуються для збирання, обробки і аналізу соціологічних даних у межах соціальної роботи.

У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи:

1. Підготовчий. Полягає у виробленні програми та інструментарію – анкети, бланки інтерв'ю, бланки фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо.

2. Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту.

3. Упорядкування та обробка зібраної інформації.

4. Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій.

Об'єкт соціологічного дослідження – певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб'єкти, процеси в їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).

Предмет соціологічного дослідження – найбільш значущі з теоретичного або практичного погляду особливості, сторони об'єкта, які необхідно дослідити.

Специфіка кожного з етапів визначається конкретним видом соціологічного дослідження. Відповідно до встановлених критеріїв найважливішими з них є: мета дослідження, глибина потрібного аналізу, метод збирання первинної соціологічної інформації, об'єкт дослідження, терміни його проведення, відносини між замовником і виконавцем, сфера соціальної дійсності, яку вивчають[9, c.207–209].

До соціологічних методів соціальної роботи відносяться: метод спостереження, соціометричний метод, експеримент, метод експертних оцінок, аналіз документів, агітація, пропаганда, аналіз соціуму, соціальна реклама.[10, c. 140].

Метод спостереження ефективно застосовують у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільнот у різноманітних сферах. Його ефективність простежується у процесі отримання попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів запланованого дослідження; є важливою для отримання іллюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних; за умови, що саме спостереження є найпридатнішим, найефективнішим методом досягнення цілей дослідження.

Соціометричний метод один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньо–колективних зв'язків з'ясуванням стосунків між членами колективу. Його застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціальному працівнику вивчити склад малих соціальних груп, особливо щодо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо.

Експеримент є способом одержання інформації про кількісні та якісні зміни показників об'єкта внаслідок впливу на нього керованих і контрольованих факторів, розрізняють два типи експерименту: натурний і уявний. Перший передбачає втручання експериментатора у природний хід подій, а другий – коли замість маніпуляцій з реальними об'єктами дослідник оперує інформацією про об'єкт [11, c.75–78].

Аналіз документів дає змогу соціальному працівнику сформулювати проблему, об'єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези досліджуваного явища; порівняти отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших досліджень; отримати інформацію про певну соціальну проблему; скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку; здобути інформацію про діяльність головних соціальних інститутів суспільства – сім'ї, освіти, засобів масової інформації; вивчити громадську думку і соціальне самопочуття населення, окремих його прошарків і конкретних людей[12, c. 22].

Аналіз соціуму він є необхідним у ході збору статистичних даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацію стосовно осіб у певному соціумі. До таких даних відносять кількість дітей та дорослих, людей з особливими потребами, осіб девіантної поведінки, дані про різні типи сімей, об'єкти культурно-освітнього, медичного призначення, соціальні служби різного типу, громадські організації тощо [13, c.115].

При проведенні соціологічних досліджень соціологічні методи ви­користовують, як правило, в комплексі, тобто в інтегрованому вигляді, що характеризується певними обмеженнями кожного з них стосовно повноти, об'єктивності, якості та швидкості отримання соціологічної інформації [12,c.213–214].

Організаційно–розпорядчі методи орієнтовані головним чином на такі мотиви поведінки людей, як усвідомлена необхідність громадської і трудової дисципліни, почуття обов'язку і відповідальності. Відмінною їх рисою є прямий характер впливу, оскільки спираються вони перш за все на регламентуючі, нормативно–правові акти. У даній групі методів можна виділити певну відмінність між організаційними та розпорядчими методами. Організаційні методи, закріплюючи права, повноваження, обов'язки і відповідальність різних ланок в органах управління соціальними службами, забезпечують "випереджаюче" управлінське вплив) рішення завдань соціальних служб. Розпорядчі методи дозволяють здійснювати оперативне уточнення завдань, перерозподіл сил та засобів, рішення епізодично виникаючих нових завдань своєчасно усувати розкриті недоліки. Будучи органічно пов'язані з організаційними методами, вони надають системі органів управління соціальною роботою оперативність і динамічність.
Основними організаційно–розпорядчих методами є: регламентування, нормування й інструктування, підбір і розстановка кадрів, метод вимог, критики і самокритики, контроль, перевірка виконання та ін
Регламентування являє собою розробку та введення в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання (накази, типові положення, посадові інструкції, штатний розклад та ін.)
Нормування полягає у встановленні нормативів, які служать орієнтуванням у діяльності соціального працівника (нормативи чисельності обслуговуваних клієнтів, нормативи часу обслуговування та ін.)
Інструктування полягає в роз'ясненні обстановки, завдань, можливих труднощів і наслідків неправомірних дій клієнта, застереженні від можливих помилок, раді за характером дій і т. д. У соціальній роботі інструктування зазвичай має форму консультаційної, інформаційної та методичної допомоги клієнту, направлено на захист його громадянських прав і свобод [15, c.10].

Для ефективності соціальної роботи дуже важливе правильне управління організаціями та установами та установами соціальної сфери, процесом соціальної сфери на мікро-рівні [9, c.207].