Розділ 6 голод 1946-1947 років

Старше покоління селян Вищетарасівки добре пам’ятає голод 1946-1947 років. Але знову ж таки історіографією були не цілком розкриті певні теми, які стосувались цієї народної проблеми.

З не чисельних згадувань про неї можна одержати лише куцу інформацію про тяжкі наслідки післявоєнної розрухи в сільському господарстві, які були підсилені надзвичайною посухою 1946 року в південних областях України. Не згадується лише про те, що хліб в Україні тоді був, як і під час попередніх голодоморів.

Газета «Зоря» від 14жовтня 1947 року: «10 жовтня Україна достроково виконала план заготівель на 100,3%. Здача хліба державі зверх плану триває».^[88]

Україна була головним постачальником зерна для Ленінграда та низки областей РРФСР, овочів для Москви. Саме в той час, коли люди в Україні голодували та вмирали, багато хліба вивозилось за кордон.

За 1946-1947 рр. у європейські країни: Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Німеччину, Францію з СРСР було експортовано 2,5 мільйони тон зерна.

Міністр заготівель СРСР Двінський повідомляв секретарю ЦК КП(б) України Л.Кагановичу: «Намітили додатково вивезти за межі України 267 тисяч тонн зерна, які у порядку переміщення держрезерву 208 тисяч тонн, що оформлюються Міністром продрезервів. Таким чином, загальний вивіз зерна за межі України у вересні доводиться до одного мільйона тонн».^[89]

Голодне лихоліття вразило майже всю України, за винятком низки західних областей.

Смертельних мук зазнали хлібороби південних областей України: Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Дніпропетровської.

У західному регіоні, де селяни зібрали не малий урожай, був організований опір вивезенню зерна. Саме туди, оминаючи загороджувальні кордони міліції, пробивалися із голодуючих областей селяни, аби виміняти за що – не будь собі хліба.^[90]

Страждали і помирали у селах і містах України люди різних національностей – українці, росіяни, євреї, болгари, гагаузи та інші.

Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в ці років Україні понад1 млн. людей. Тоталітарною владою голод замовчувався. Тому і точних даних, скільки померло людей від голоду в селі 1946-1947 рр. на сьогоднішній день не має. ^[91]

А що відбувалось в цей час у колгоспах села? Про це свідчать збережені у Томаківському районному архіві деякі протоколи колгоспних зборів.

Протокол загальних зборів членів колгоспу «Червоний Жовтень», де головою в той час був Д.К.Лапонов, від 5 лютого 1948 року: «Из 124 членов колхоза присутствуют 110. От райкома партии присутствуетПогонец Б.П. Представитель собрания – Чувичкин В.И.

Повестка дня.

1.Отчет правления колхоза про хозяйсвинную деятельность колзоза за 1947 год.

2. Выборы представителя колхоза.

Вступил Ревенко Ф.Ф., который сказал, что правления колхоза работало совсем плохо.

Трудовая дисциплина распадается.

Сердюкова Я. Сказала, что правление колхоза меняло хлеб на самогонку.

Клименко П.М.: Представитель колхоза Лапонов был пьяницей и не признавал никаких постановлений партии и местной власти. Нужно снять его с должности представителя клохоза и заставить рабо тать рядовым колхозником».

Головою колгоспу «Червоний Жовтень» на цих зборах було обрано С.О.Ліпницького.^[92]

А ось взірець того, як члени колгоспу Українець», головою якого був Ф.Р.Швидкий, дякували владі за своє хороше життя.

«Протокол №18 от 12 ноября 1947 года.

Повестка дня.

1. Проработка письма к Великому Вождю, отцу и учителю Йосифу Виссарионовичу Сталину.

Постановили:

Всем колхозом благодорить товарища Сталина и выполнять все обязательства перед товарищем Сталиным»^[93]

А в селі в цей час пухли від голоду і вмирали прямо на вулицях. Боялися навіть згадати про те, що одна мати з вулиці П’ята сотня, маючи трьох дітей, одного з них, хлопчика Колю, зарізала, щоб нагодувати інших двох, але потім вони все одно всі померли.^[94]

Згадуються і випадки, коли дітей вивозили до родичів в Росію і так вони виживали.

Старожили села згадують про те, що ті, хто ще не збожеволів і шукав шляхи спасіння у збиранні на колгоспних полях залишків урожаю, то їх ловили і кидали в тюрми.^[95]

Ще один документ – фрагмент доповідної записки Міністерства внутрішніх справ УРСР, у якій повідомляється, що тільки за перші дві дикади січня 1947 року в Україні було порушено 1727 карних справ. І потім йде перелік справ:

«Колгоспниця Соломаха з колгоспу «20 років Жовтня» засуджена на 10 років позбавлення волі за крадіжку 5 кілограмів колосків...».^[96]

Спочатку улюдей забирали все до останньої зернини, а потім відправляли в тюрму за те, що вони, напівмертві, наважувались знайти на колгоспному полі хоча б яку – небудь поживу.^[97]

З докладної записки від 6 лютого 1947 року українського управління Міністерства державної безпеки своєму московському шефу Абакумову під грифом «Цілком таємно»: «В МГБ Украины продолжают поступать свидетельства о случаях употребления в пищу человеческих трупов»…^[98]

І далі йде перелік прикладів канібалізму в селах різних областей України.

З розповіді старожилів села є згадки про те, що після закінчення війни 1941-1945 рр. країна була дуже слабкою, зруйновані заводи, фабрики, села, міста. Все було вивезено: зерно, худоба – нічого не залишилося. Коли люди поверталися в село, то бачили руїни, все було розграбовано, хати стояли без вікон, без дверей. Дуже було нелегко організувати колгоспи. У післявоєнні роки люди ходили голодні, нічим було садити городи. Та все-таки в селі Вищетарасівка був чоловік, який міг організувати колгосп, діставав насіння, щоб засіяти поля, збільшилось поголів’я скота, і уже у 1946 році було на 30% відновлено те, що було зруйноване німецькими окупантами. Цим чоловіком був Кравць Леонід Титович. Але керівники КПС у 1947 році наложили великі податки на село – майже все зерно було вивезено і здано в «государство». Тому найвищим для села став 1947 рік. ^[99]

Люди згадують про те, що завдяки Леоніду Титовичу вони змогли вижити. Він роздобув потроху всяких круп, зернових, бобових і організував на бригаді кухню, де по півлітра на людину варили так званий «кандьор», в яких входило вода, дерть, бур’ян.

Але все одно люди вмирали. Вранці їздила бричка і збирали трупи для поховання.

Ходили тоді так звані «просії», але люди нічого не давали, адже самі були дуже голодні.

Отже, як ми бачимо голод 1946-47 років виник не лише через засуху 1946 року, а й був організований владою.

Україна була головним постачальником зерна для Ленінграда та низки областей РРФСР, овочів для Москви.

Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в ці років Україні понад1 млн. людей.

У людей забирали все до останньої зернини, а потім відправляли в тюрму за те, що вони, напівмертві, наважувались знайти на колгоспному полі хоча б яку – не будь поживу.

Таким чином, голод 1946-1947 рр. в селі Вищетарасівка був не таким страшним як в інших селах району. Завдяки голові колгоспу Кравцю Леоніду Титовичу люди змогли вижити, адже він всіма силами намагався хоча б якось допомогти односельчанам. Та все ж люди не витримували голоду і смертей було не мало.

ВИСНОВКИ

В даній роботі були виконані поставлені завдання.

Було розглянуто становище села Вищетарасівка в воєнний період,прослідкували післявоєнну відбудову села та дізналися про страшні голодні 1946-1947 роки в селі Вищетарасівка.

Велика Вітчизняна війна торкнулась і жителів Вищетарасівки.

Коли розпочалась війна, протягом трьох днів до районного комітету комсомолу та райвійськкомату з сіл Томаківського району надійшло 160 заяв від бажаючих піти на фронт.

22червня 1941 року вулицями села проїхали голови колгоспів, повідомили людям страшну звістку про війну. Люди спочатку не зовсім усвідомлювали страхіття пов’язані з війною. Вважали, що напад ворога буде зупинено в найближчі дні. Почалася мобілізація військовозабов'язаних від 18-19 до 50 років. А в господарствах колгоспів залишалися лише жінки, діти, старі.

18 серпня 1941 року село було піддане бомбардуванню німцями, а 19 серпня в післяобідню пору вони вже увійшли у Вищетарасівку.

Окупанти почали вводити «новий порядок». Нагляд за населенням виконувала поліція. А «господарем» села був німець – Кайзер.

Починаючи з жовтня 1941 року до квітня 1942 в селі діяла підпільна патріотична група комсомольців на чолі з капітаном Петром Тимофійовичем Свірковим.

Восени 1943 року нова трагедія спіткала селян Вищетарасівки. Окупанти почали виганяти населення з села, щоб підготувати місцевість для ведення боїв з наступаючою Радянською Армією. Все населення виселяли в напрямі Марганець – Нікополь.

4 лютого 1944 року частини Радянської Армії в складі 333 стрілецької

дивізії ІІІ- го Українського фронту звільнили село від ворога.

На різних фронтах Великої Вітчизняної війни у бойових діях брали участь 600 жителів села.

В нашому селі було багато добровольців і не тільки хлопців, а й дівчат.

Серед учасників Визвольної війни та одночасно жителів села Вищетарасівка є два Герої Радянського Союзу – Ю. І. Артеменко та В. І. Кравченко.

На фронтах війни загинули 300жителів села. Їх прізвища викарбувані на пам’ятнику в селі Вищетарасівка.

Робота по відбудові села проводилась дуже активно. Незважаючи на труднощі, які спіткали село після війни, об’єднуючись, люди разом змогли подолати їх.

Змогли засіяти поля зерновими, вручну обробляючи землю, а потім і збирали таким самим способом урожай.

Почали відбудовувати колгоспи. Незважаючи на нестачу машин і робочих рук, колгоспники села на весні 1944 року засіяли зерновими культурами більше половини довоєнної площі. Збирали урожай косами, серпами, косарками. Основні роботи в полі виконувались коровами. розводили в колгоспі волів, котрі довгий час являлись основною тягловою силою в господарствах.

В 1949 році колгоспи досягли врожаю довоєнного рівня.

А вже в 1956 році урожайність колгоспу збільшилась приблизно на 90%, що показує позитивний та швидкий розвиток економіки села Вищетарасівка.

Працівники колгоспу неодноразово нагороджувались за сумлінну роботу урядовими нагородами.

Існувала в селі і МТС, яка згодом була механізована. Продуктивність праці підвищилась. А вже в 1957 році урядом прийнята постанова про реорганізацію МТС. У Вищетарасівці була створена РТС. З 1963 року вищетарасівська МТС була реорганізована в спеціалізоване в ремонтно – транспортне підприємство – СРТП.

Також в 1965 році була проведена велика робота з благоустрою села.

Побудовано Будинок культури на 500 місць з усіма зручностями для виховної роботи і гуртків художньої самодіяльності, два магазини та лазню, обладнане централізоване опалення лікарні, споруджено дитячий садок, відділення зв’язку.

У 1950 році в селі було 8 колгоспів, 10 тисяч гектарів орної землі, МТС, риб колгосп «Нова дружба», лісове господарство. Була школа-десятирічка і дві початкових, в яких працювало 29 вчителів і навчалися 700 учнів.

Відбудовувалась і лікарня села. Після війни була встановлена амбулаторія і вже з 1945 року був відкритий стаціонар на 15 ліжок.

В 1948 році була заснована Вищетарасівська сільська бібліотека. Книжковий фонд бібліотеки спочатку налічував 1599 книг. З 1975 року фонд бібліотеки налічував вже 23635 примірників книг та брошур, якими щорічно користувались 2200 читачів.

У селі на цей час були створені умови також і на покращення матеріального рівня трудівників та підвищення їх культурно – освітнього рівня. Діяв драматичний гурток.

Загалом, село змогло вийти з післявоєнної кризи, і не тільки відновити економіку села, а й значно підняти культурно – освітній рівень жителів.

Але потрібно також відмітити і про такі страшні роки як 1946-1947.

Як ми бачимо, голод 1946-1947 років виник не лише через засуху 1946 року, а й був організований владою.

Україна була головним постачальником зерна для Ленінграда та низки областей РРФСР, овочів для Москви.

Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в ці рок в Україні понад1 млн. людей.

У людей забирали все до останньої зернини, а потім відправляли в тюрму за те, що вони, напівмертві, наважувались знайти на колгоспному полі хоча б яку – не будь поживу.

Проаналізувавши голод 1946-1947 років загалом в Україні, треба виокремити його прояви в селі Вищетарасівка.

У післявоєнні роки люди ходили голодні, нічим було садити городи. Та все-таки в селі Вищетарасівка був чоловік, який міг організувати колгосп, діставав насіння, щоб засіяти поля, збільшилось поголів’я скота, і уже у 1946 році було на 30% відновлено те, що було зруйноване німецькими окупантами. Цим чоловіком був Кравць Леонід Титович.

Леонід Титович роздобув потроху всяких круп, зернових, бобових і організував на бригаді кухню, де по півлітра на людину варили так званий «кандьор», в яких входило вода, дерть, бур’ян.

Голод 1946-1947 рр. в селі Вищетарасівка був не таким страшним як в інших селах району. Завдяки голові колгоспу Кравцю Леоніду Титовичу люди змогли вижити, адже він всіма силами намагався хоча б якось допомогти односельчанам. Та все ж люди не витримували голоду і смертей було не мало.

 

[1] Чередниченко Н.Н. и другие. Работы Стрюковского отряда Верхне-Тарасозской зкспедиции в книге «Археологические открытия 1975 года». - Москва, 1976. С. 404-405.

[2] Терещенко А. Очерки Новороссийского края, - Санкт-Петербург,1854. С. 20.

 

[3] Кулик В.А. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ, 2009.-С.9.

[4] Кулик В.А. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ, 2009.-С.9-10.

[5] Штебер З.Д. Географимеский очерк Екатеринослзвской губериии. - Екатеринослае, 1906. С. 32-33.

[6] Феодосий Макарееский, Материалы для историко-статистического описання Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. Выпуск І и выпуск II. - Екатеринослав. Печатано в типографии Чаусского, 1880. С. 185-190.

 

[7] Яворницкий Д,И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. Часть І, - 1888. С. 275-277.

 

[8] Кащенко А. Великий Луг Запорожский. - Катеринослав, 1918.[Електонний ресурс ] / Режим доступу: http://kaschenko.uaweb.org/main/velykyj_luh.html - Дата доступу: 10.02.1914.- Адріан Кащенко. Великий Луг Запорозький

 

[9] Яворницкий Д,И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. Часть І, - 1888. С. 275.

[10].Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009.С.78.

[11] Яворницкий Д,И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. Часть І, - 1888. С. 275-277.

 

[12] Феодосий Макарееский, Материалы для историко-статистического прошедшего XVIII столетия. Выпуск І и выпуск II. - Екатеринослав. Печатано в типографии Чаусского, 1880. с.208-209 -описання Екатеринославской епархии. Церкви и приходы

[13]В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.14

[14] Арабоглы М.А, Три усадьбы, три судьбы. - Санкт-Петербург: Искусство-СПЕ, 2006. С. 38.

 

[15] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.15

[16] Яворницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа, Часть І—II. - Киев,- 1995.С. 220-238.

 

[17] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.16

[18] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009.С.17

[19] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.19

[20] Арабоглы М.А. Три усадьбы, три судьбы. - Санкт-Петербург; Искусство-СПБ, 2006. С. 53.

[21] Арабоглы М.А. Три усадьбы, три судьбы. - Санкт-Петербург; Искусство-СПБ, 2006. С.53.

[22] Яворницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа, Часть І—II. - Киев,- 1995. С. 220-238

[23] Афанасьев-Чужбииский А. Поездка в Южную Россию. - Санкт-Петербург, 1861. С. 157-158.

 

[24] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.22

[25] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.23

[26] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.25.

[27] Справочная книга Екатєринославской епархии за 1913 год. Екатеринослав, 1914. С. 189.

 

[28] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.27

[29] Виноградов В.Н. Еще раз о новых подходах к истории первой мировой войны//Новая и новейшая история. — 1995. — № 5.- С.65

[30] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.29

[31] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009.С.30

[32] Гражданская война на Екатеринославщине(февраль 1918-1920гг.). Документы и материалы. Составители Мскалейчик Ф.П. и др.-Днепропетровск: Промінь, 1968, С.43.

[33] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.31

[34] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.32

[35] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.32

[36] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.31

[37]Николай Дорошко, доктор исторических наук. Тройная коса смерти. Голодоморы в Советской Украине: организаторы и исполнители // Ежедневная всеукраинская газета, 24 ноября 2007 г. - № 205.

[38] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.33

[39] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.35

[40] Описание населеннях мест Екатеринославской губернии на 1 января 1925 года. Издание Губисполкома. - Екатеринослав: Типо-Литография Екатерининской ж.д,, 1925. –С. 260

[41] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.35-36.

[42] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. С.35-36.

[43] Федір Турченко, Сергій Терно Україна 1921–1938 рр. у шкільному курсі 10 класу (поради вчителю).[Електонний ресурс ] / Режим доступу: http://sites.znu.edu.ua/interactiv.edu.lab//Posibnyky/Turch_N2_2012.pdf - Дата доступу: 11.02.1914.- Федір Турченко, Сергій Терно Україна 1921–1938 рр. у шкільному курсі 10 класу (поради вчителю).

[44] Федір Турченко, Сергій Терно Україна 1921–1938 рр. у шкільному курсі 10 класу (поради вчителю).[Електонний ресурс ] / Режим доступу: http://sites.znu.edu.ua/interactiv.edu.lab//Posibnyky/Turch_N2_2012.pdf - Дата доступу: 11.02.1914.- Федір Турченко, Сергій Терно Україна 1921–1938 рр. у шкільному курсі 10 класу (поради вчителю).

[45] Федір Турченко Сергій Терно Вивчення соціально – економічних і політичних перетворень в Україні 1929-1938 рр. у шкільному курсі історії (Поради вчителю).[Електонний ресурс ] / Режим доступу: http://www.academia.edu/5074754/_-_1929-1938_._._._._-_2012._-_3._-_._39-48 - Дата доступу: 11.02.1914.- Федір Турченко Сергій Терно Вивчення соціально – економічних і політичних перетворень в Україні 1929-1938 рр. у шкільному курсі історії (Поради вчителю).

[46] Гарін В.Б., Кіпцар І.А., Кондратенко О.В. Історія України Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 240 с. [Електонний ресурс ] / Режим доступу: http://pidruchniki.ws/13500117/istoriya/kolektivizatsiya_silskogo_gospodarstva#400 - Дата доступу: 11.02.1914.- Гарін В.Б., Кіпцар І.А., Кондратенко О.В. Історія України.

[47] Федір Турченко Сергій Терно Вивчення соціально – економічних і політичних перетворень в Україні 1929-1938 рр. у шкільному курсі історії (Поради вчителю).[Електонний ресурс ] / Режим доступу: http://www.academia.edu/5074754/_-_1929-1938_._._._._-_2012._-_3._-_._39-48 - Дата доступу: 11.02.1914.- Федір Турченко Сергій Терно Вивчення соціально – економічних і політичних перетворень в Україні 1929-1938 рр. у шкільному курсі історії (Поради вчителю).

[48] Сборник документов под редакцией доктора исторических наук Л.М. Иванова «Крестьянское движение в России в 1861-1869 гг.» - Москва: Мысль, 1964. –С. 697.

[49] Сміленко А.Т. Слов'яни та їх сусіди в степовому Подніпров'ї. -Київ: Наукова думка, 1975. –С. 211.

[50] В.А.Кулик. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009.-С. 55

[51] Додаток А Спогади про голод 1932-1933 рр.

[52]Кравченко Антоніна Павлівна «Спогади про війну 1941-1945рр»// Рукопис.-С.2

 

[53] Кулик В.А. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ, 2009.-С.36

[54]Сімбірьова Варвара Григорівна «Чорне крило війни на селі Вищетарасівка» //Машинопис.-С.3

 

[55]Лист Івана Йосиповича Коваля до Кравченко Антоніни Павлівни. Спогади про підпільну організацію.

[56]Кравченко Антоніна Павлівна «Спогади про війну 1941-1945рр»// Рукопис.-С.4

[57]Додаток А. Спогади про Велику Вітчизняну Війну 1941-1945 рр.

[58]Кулик В.А. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ, 2009. –С. 37

[59]Додаток А. Спогади про Велику Вітчизняну Війну 1941-1945рр.

[60] Кулик. В.А. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ 2009. –С.37

[61]Сімбірьова Варвара Григорівна «Чорне крило війни на селі Вищетарасівка» //Машинопис.-С.6

[62]Додаток А. Спогади про Велику Вітчизняну Війну 1941-1945 рр.

[63] Кулик В.А. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ, 2009. –С.38

[64] Кулик В.А. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ, 2009. –С.39

[65] Стукало І. – Салют вам Переможці//Радянське життя.-1995 р.22 квітня.-С.12

[66]Стукало І. – Салют вам Переможці//Радянське життя.- 1995 р.22 квітня.-С.12

[67] Миронік В. - Вічна пам'ять і вдячність //Дніпропетровська правда. - 2000 р. 8 вересеня.-С.9

[68] Поставець М. Нести перемогу крізь віки// Правда.- 2005 р. 12 травня.-С.21

[69] Кулик В.А. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ,2009. –С.41

[70]Співак М. Їх шанують односельці // Радянське життя.- 1996 р. 3 квітня.-С.14-15

[71]Співак М. Їх шанують односельці//Радянське життя.-1996 р. 3 квітня.-С.14-15

[72]Щека Наталя Андріївна. «Післявоєнна відбудова колгоспу»// Рукопис. – С. 3

[73]Замітка про нагородження працівників колгоспів району // Зоря. - 1946 р. 12 жовтня.-С.4

 

[74]Архів Томаківського району Ф. 12, опс. 2, спр. 451Протокол №8 загальних зборів членів колгоспу «Червоний Жовтень» від 5 лютого 1948 року.- Арк. 442

[75]Архів Томаківського району Ф.12, опс. 2, спр. 478Витяг з протоколу № 3. Засідання президії Вищетарасівського села від 13 серпня 1956 року. – Арк. 501

 

 

[76] Корнійчук М. Найкращі працівники району під час післявоєнної відбудови//Радянське життя. - 1993 р. 11лютого.С.19

[77]Щека Наталя Андріївна. «Післявоєнна відбудова колгоспу»// Рукопис. – С. 4

[78] Кулик. В.А. Вищетарасівка - любов моя. - Дніпропетровськ, 2009. – С. 43

[79]Щека Наталя Андріївна. «Післявоєнна відбудова колгоспу»// Машинопис. - С.5

[80]Віровнік С.П.За відродження села і соціальну справедливість// Радянський життя. -2000р.15січня.С.6

[81]Представитель районой редакционной комиссии Д. Байраченко «Справка на центр Высшетарасовского сельского совета Томаковского района» 1990г. – С.3

[82]Представитель районой редакционной комиссии Д. Байраченко «Справка на центр Высшетарасовского сельского совета Томаковского района» 1990г. – С.4

[83]Щека Наталя Андріївна. «Післявоєнна відбудова колгоспу»//Машинопис. – С. 7

 

[84] Ядгорова А. Лікарня села Вищетарасівка: минуле та сучасне. //Наш край. - 2003 р. 17 груденя. – С.13

 

[85]Щека Наталя Андріївна. «Післявоєнна відбудова колгоспу»//Машинопис. – С. 9

[86]Кухтій Н.Г. Минуле та сучасне життя Вищетарасівки//Зоря.- 1950 р. 10 червня. – С. 13

[87]Левенець С. Свідчення багатства духовного//Наш край. - 2003 р. 17 серпня.- С. 23

 

[88]Звіт колгоспників Томаківського району по післявоєнній відбудові// Зоря.- 1947р., 14 жовтня.- С.3

[89]Кулик В.А. Вищетарасівка - любов.-Дніпропетровськ, 2009.-С.56-57

[90]Маковійчук І.М., Пилявець Ю.Г. Голод на Україні у 1946-1947 роках//Український історичний журнал, 1990, №8.

[91]Николай Дорошко, доктор исторических наук. Тройная коса смерти. Голодоморы в СоветскойУкраине: организаторы и исполнители // Ежедневная всеукраинская газета, 24 ноября 2007 г. - № 205.

 

[92]Архів Томаківського району Ф.12, опс. 2, спр. 413Протокол загальних зборів членів колгоспу «Червоний Жовтень» від 5 лютого 1948 року. – Арк.460

[93]Архів Томаківського району Ф.12, опс. 2, спр. 504 Протокол №18 від 12 листопада 1947 року.– Арк. 497

[94]Додаток Б. Спогади про голод 1946-1947 рр.

[95]Додаток Б. Спогади про голод 1946-1947 рр.

[96] Кулик В.А. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ, 2009.-С.56-57

[97]Архів Томаківського району Ф.12, опс. 2, спр.812 Акт про приховування хлібу від 3 листапода 1946 року в селі Вищетарасівка.- Арк. 934

[98] КуликВ.А. Вищетарасівка - любов моя.-Дніпропетровськ, 2009.-С.60

[99]Додаток Б. Спогади про голод 1946-1947 рр.