Односельці на фронтах Великої Вітчизняної війни

На різних фронтах Великої Вітчизняної війни у бойових діях брали участь 600 жителів села.

Василь Олександрович Калінушка до початку війни був шофером автороти танкового корпусу в Каунасі. Танкова частина, в якій служив Василь, вела жорстокі бої, аби затримати ворога. Потрібні були боєприпаси. Незважаючи на сильний артилерійський вогонь противника, проривався до своєї танкової частини і своєчасно доставляв снаряди. В останньому рейсі раптом заглух двигун. Та Василь не звертав уваги на розриви снарядів, ремонтуючи його. Осколок врізався у його шию. Цей ремонт для автомобіля Василя і для нього самого став останніми.^[64]

Про героїзм, високі моральні якості свідчить бойовий шлях учителя Вищетарасівської середньої школи Олександра Петровича Пахуцького. Олександру Петровичу довелося випити гірку чашу відступу, відстояти Сталінград, звільнити рідну землю, народи Європи від німецьких окупантів.^[65]

Михайло Констянтинович Філатов був розвідником на окупованих ворогом територіях. Діяв в окупованому ворогом Запоріжжі. Був нагороджений орденами Червоного Прапору, Червоної Зірки, медалями.^[66]

Павло Степанович Кравець до останнього захищав Севастополь у 1942 році. А потім йому довелось брати участь у його визволенні, штурмуючи Сапун – гору вже у 1944р. Після Севастополя визволяв Білорусію. А звістку про День Перемоги зустрів на Далекому Сході, коли довелося брати участь у розгромі Квантунської армії. Ратний подвиг його відзначено медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Севастополя».^[67]

В нашому селі було багато й добровольців дівчат. Одним таким добровольцем, що свідомо йшла на фронт, і якій на цей час було лише 19 років була Марія Михайлівна Тимошенко.

Марія Тимошенко потрапила до особливого гірського мінного батальйону. Бригада, до якої входив батальйон дислокувалась на Кавказі. Бійці виконували надзвичайної державної ваги завдання - охороняли та мінували підступи до кавказької нафти. Німцям надзвичайно потрібні були такі ресурси, як нафта руда та вугілля. Тому не можна було допустити аби вони скористалися кавказькими покладами.

Після виконання завдання на Кавказі лейтенант медслужби Тимошенко Марія потрапляє на Ленінградський фронт у вересні 1941 році.

Повернулася Марія Михайлівна на рідну батьківщину Вищетарасівка в 1944році і почала працювати медсестрою.^[68]

Яків Олексійович Козлов, старший лейтенант військ КДБ, був засланий у ворожий тил на території Чехословаччини. Там очолив оперативну групу «Факел» і мав псевдонім «Богун».

З першого січня 1944 року до 11 травня 1945 цією підпільною групою було:

- виведено з ладу 23 військових заводи;

- підірвано 19 опор електроліній високої напруги;

- знищено 8 стаціонарних і пересувних радіостанцій;

- зруйновано 18 різноманітних складів ворога;

- підірвано 110 залізничних ешелонів із живою силою та технікою;

- підірвано 9 бронепоїздів.

Вже у званні полковника був захоплений і страчений бандерівцями.^[69]

Серед учасників Визвольної війни та одночасно жителів села Вищетарасівка є два Герої Радянського Союзу – Ю. І. Артеменко та В. І. Кравченко.

Юрій Ілліч Артеменко народився 6 травня 1906 року. У 1923 році закінчив школу. У 1921 році став членом ВЛКСМ, з 1929 року – членом КПРС. У 1927 році був призваний на службу до Червоної Армії. В 1938 році закінчив Київське артилерійське училище і був направлений на проходження служби в місто Херсон. Перед війною командував арт – батареєю. На фронті з червня 1941 року.

В 1942 році Юрія Ілліча було призначено командиром легкого – артилерійського полку. Командування він розпочав з боїв під Сталінградом. Брав також участь у Курській битві.

З кінця серпня 1943 року полк бере участь вже в боях на території України. В ніч на 26 серпня розвідники підібралися до траншеї противника і визначили координати танкового підрозділу, що підготувався до контратаки. Вони передали дані для стрільби на вогневу позицію. Два дивізіони вдарили по ворогу. В результаті більша частина машин була виведена з ладу, контратака була зірвана.

Через дві години гвардії підполковник Артеменко наказав повторити вогневий наліт. Це було дуже доречно, бо в цей час гітлерівці евакуйовували підбиту техніку, ремонтували пошкоджені машини, а тут знову – наліт. Багато фашистів загинуло після цього нальоту.

В жовтні 1943 року полк Артеменка Юрія Ілліча вийшов до Дніпра. Переслідуючи противника, в авангарді бригади йшов 200- й гв. легко – артилерійський полк. 2 жовтня 1943 року о шостій ранку в районі села Марчихина Буда Юрій Ілліч організував відсіч контратаки противника чисельністю до батальйону в супроводі танків.

З виходом до Дніпра полк почав готуватися до форсування. Головним завданням Ю.І.Артеменка було зведення плотів, які були б здатні витримати багатотомний вантаж – гармати та «студебекери». О 19 годині 2 жовтня 1943 року в районі села Демантове Чорнобильського району Артеменко Ю.І. відправив перші плоти з гарматами. Переправа була виявлена, але це не зупинило рух плотів, поромів, човнів до правового берега. З першим десантом переправився і Артеменко. Він відразу організував розгортання підрозділів. 3 жовтня надвечір полк вийшов до населеного пункту в село Губин.

Коли полк переміщався в районі Кам’янки для заняття нових позицій, розвідники виявили, що по шосе Димер - Волове рухається колона ворожих танків. Гітлерівці помітили артилеристів – від колони відділилося 5 танків і один «фердинанд». Стріляючи на ходу, вони пішли в атаку. Артеменко відав наказ дивізіону гвардії Капітана Селіванова розгорнути батареї і відкрити по фашистах вогонь прямою наводкою. Артилеристи підбили два танки, інші, відстрілюючись відійшли.

Таким чином, Артеменко Юрій Ілліч, брав участь у боях на Південно – Західному фронті, Сталінградському та 1 – му Українському фронтах, а також в обороні Москви та Сталінграда. За форсування Дніпра у 1943 році і визволення Києва йому 17 жовтня 1943 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Командира полку гвардії – полковника Ю.І. Артеменка нагороджено орденами Леніна, Червоного Прапора, Богдана Хмельницького 2 – го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями. Помер Ю.І. Артеменко 5 лютого 1948 року у Москві від тяжких ран.^[70]

Василь Іванович Кравченко народився 5 грудня 1924 року. Закінчив сім класів і працював у колгоспі. Учасник Великої Вітчизняної війни він став лише з серпня 1944 року.

В 1941 році його не призивали до армії по віку, адже на той час Василю Івановичу було лише 17 років. Після звільнення села в лютому 1944року отримав відстрочку від призову та продовжував працювати в колгоспі.

Вже в липні 1944 році війна відійшла на захід, призивали нових бійців, тому числі було призвано і Кравченка Василя Івановича. Після двох місяців навчання в запасному стрілецькому полку він прибув на поповнення в 1077 стрілецький полк 316 – ї стрілецької дивізії.

В боях Василь Іванович вирізнявся мужністю та ініціативою. Особливо він проявив себе в бою на території Угорщини в районі м. Ерчі. Попереду було форсування Дунаю. Полк, вийшов до річки та приступив до підготовки форсування. Готували передовий загін, до складу якого включили найвідважніших бійців, серед яких був і Кравченко. В ніч з 4 по 5 грудня 1944 року полк почав форсування Дунаю поблизу Мартонвароша, південніше м. Ерчі. Перед підрозділом в якому служив Василь Іванович було поставлено завдання переправитись через річку, захопити плацдарм на правому березі і кулеметним вогнем прикривати переправу підрозділу. Здолавши кілька десятків метрів загін потрапив під кулеметний вогонь ворога. З неймовірними зусиллями їм вдалося добратися до берега. Кравченко, що сидів на носі човна першим вискочив на берег та швидко кинувся на кручі. Не припиняючи стріляти, він кинувся в траншею, де засів ворог. Там йому вдалося вбити ворожого кулеметника.

На ранок, противник вирішив скинути десантників на Дунай. Стрілки, зайнявши оборону чинили супротив. Протягом дня 5 грудня ворог здійснив 16 контратак. Але жодна з них не завершилась успіхом для фашистів.

Василь Іванович при відсічі контратак знаходився на самих небезпечних ділянках оборони. Коли противник 13 – й раз атакував, Кравченка було тяжко поранено, але він не покинув поля бою. І тільки в ночі, коли бій стих, його евакували на східний берег.

Таким чином, Кравченко Василь Іванович воював на 1 – му і 2 –му Українських фронтах. За мужність і героїзм, які були проявлені при форсуванні Дунаю і в боях за утримання плацдарму, стрільцю – кулеметнику 18 – ої стрілецької роти 1077 – го стрілецького Червонопрапорного полку 316– ої Темрюкської Червонопрапорної стрілецької дивізії рядовому Кравченку В.І. указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.^[71]

На фронтах війни загинули 300 жителів села. Їх прізвища викарбувані на пам’ятнику в селі Вищетарасівка.

Отже, Велика Вітчизняна війна торкнулась і жителів Вищетарасівки.

Можна побачити, що було в селі багато небайдужих до долі своєї батьківщини, тому коли розпочалась війна, протягом трьох днів до районного комітету комсомолу та райвійськкомату з сіл Томаківського району надійшло 160 заяв від бажаючих піти на фронт.

Вже 22червня 1941 року вулицями села проїхали голови колгоспів, повідомили людям страшну звістку про війну. Люди спочатку не зовсім усвідомлювали страхіття пов’язані з війною. Вважали, що напад ворога буде зупинено в найближчі дні. Почалася мобілізація військовозабов'язаних від 18-19 до 50 років. А в господарствах колгоспів залишалися лише жінки, діти, старі.

Починаючи з жовтня 1941 року до квітня 1942 в селі діяла підпільна патріотична група комсомольців на чолі з капітаном Петром Тимофійовичем Свірковим,якого було призначено з фронту.

Восени 1943 року нова трагедія спіткала селян Вищетарасівки. Окупанти почали виганяти населення з села, щоб підготувати місцевість для ведення боїв з наступаючою Радянською Армією. Все населення виселяли в напрямі Марганець – Нікополь.

Вже 4 лютого 1944 року частини Радянської Армії в складі 333 стрілецької дивізії ІІІ - го Українського фронту звільнили село від ворога.

Серед учасників Визвольної війни та одночасно жителів села Вищетарасівка є два Герої Радянського Союзу – Ю. І. Артеменко та В. І. Кравченко.

На фронтах війни загинули 300 жителів села. Їх прізвища викарбувані на пам’ятнику в селі Вищетарасівка.