ТОП 10:

Жителі села Вищетарасівка в період окупації села німцями



Мирне життя селян Вищетарасівки закінчилося з початком Великої Вітчизняної війни.

Коли розпочалась війна, протягом трьох днів до районного комітету комсомолу та райвійськкомату з сіл Томаківського району надійшло 160 заяв від бажаючих піти на фронт.

З Вищетарасівки – від Олександра Євдокимовича Балакіна, Миколи Степановича Євдокимова, Миколи Дем'яновича Балакіна. 22 червня 1941 року вулицями села проїхали голови колгоспів, повідомили людям страшну звістку про війну. Люди спочатку не зовсім усвідомлювали страхіття пов’язані з війною. Вважали, що напад ворога буде зупинено в найближчі дні. Почалася мобілізація військовозабов'язаних від 18-19 до 50 років. А в господарствах колгоспів залишалися лише жінки, діти, старі. І саме в цей період в степах дозріли хліба.[52]

Старожили згадують , що селяни не знали чим косити, кому косити, чим молоти. В МТС техніки не було – евакуювали в східні області СРСР, в колгоспах готували і евакуацію тваринницьких ферм. Отже, не гаючи часу, приступили до збиранню урожаю ті, хто залишився після мобілізації. Косили частково косарками, а в основному – косами, адже тяглової сили було обмаль. Обмолочували скошене ціпами. Проте, збирання урожаю тривало не довго.

18 серпня 1941 року село було піддане бомбардуванню німцями, а 19 серпня в післяобідню пору вони вже увійшли у Вищетарасівку. Розпочалась вже активна евакуація господарств, які ще залишились. Діяла паромна переправа. Переправляли молочно – товарну ферму, а деякі механізми просто ховали в плавнях. Часу на переправу, а бо просто щоб сховати всі механізми було мало, тому не встигли не евакуювати всі машини ні сховати механізми.

Окупанти почали вводити «новий порядок». Фашисти в окупованому селі, почали відбирати в населення перш за все продукти харчування – сало, м'ясо, зерно, вулики з медом та ін. Все відправляли на станцію Мирова, на марганець, а звідти в Німеччину. [53]

При сільській управі було вибрано старосту села, який зобов’язаний був забезпечити виконання всіх вимог коменданта. Нагляд за населенням виконувала поліція. А «господарем» села був німець – Кайзер.[54]

На місці колгоспів німці створювали «робітничі» господарства, де по наказу Кайзера призначались керуючі господарствами.

По відношенню до населення з боку окупантів була велика жорстокість.

Починаючи з жовтня 1941 року до квітня 1942 в селі діяла підпільна патріотична група комсомольців на чолі з капітаном Петром Тимофійовичем Свірковим. Він створив групу з 24 чоловік. Готувалась зброя, гвинтівки знаходились в плавні за річкою Нажорою. Вони готувались провести бойову операцію. Про це свідчать спогади члена цієї підпільної групи Івана Йосиповича Коваля.

У квітні 1980 року свої спогади про діяльність підпільної патріотичної групи він виклав у листі на ім'я засновниці краєзнавчого музею Вищетарасівки Антоніни Павлівни Кравченко.

Ось його спогади: « До окупації села німцями частина комсомольців працювала на переправі через Дніпро – перевозили човнами військовослужбовців, евакуйованих. Після окупації села німці хотіли відновити переправу через Дніпро, але всі учасники переправи вибрались із села і ховалися у балках більше місяця. Човни були надійно заховані.

Поступово сформувалась група підпільників у складі Катерини Чумак, Ольги Булах, Івана Коваля, Анатолія Шевцова. Очолив капітан Петро Тимофійович Сірков, який був спеціально надісланий до Вищетарасівки для підпільної роботи. Пізніше до групи приєдналися Микола Балакін та група колишніх військовослужбовців, які ховались у селі від німців…»

Підпільники розповсюджували листівки з інформацією, яку одержували з детекторного радіоприймача, сконструйованого Іваном Ковалем. Спочатку листівки писались від руки, а потім їх стали друкувати на примітивному друкарському обладнанні. Листівки ці розповсюджували навіть у селі Біленьке. Підпільники допомагали військовим переходити лінію фронту, виводили з ладу телефонний зв’язок. Був налагоджений зв'язок з перекладачем німецького коменданта села, що дало можливість одержувати деяку необхідну для підпільників інформацію.

Група планувала приєднатися до діючої Червоної Армії. Була проведена підготовча робота по відходу групи навесні 1942 року в плавні. Але за два дні до цієї дати група була зраджена одним з її членів.

Було заарештовано 17 учасників групи. 8 травня 1942 року патріоти були страчені. З учасників групи залишились Катерина Чумак, Петро Артеменко, Лідія Антоненко, Олександр Топчьян, Іван Коваль. Але крім цих жертв в селі Вищетарасівка було розстріляно ще понад 30 чоловік, а понад 20 чоловік вивезли в Німеччину.[55]

Іван Йосипович Коваль був відправлений німцями на роботу до Німеччини. Працював на фабриці з виготовлення електробатарей, які відправлялись на фронт. При виконані окремих операцій по їх виготовленню допускав дії, які були спрямовані на достроковий вихід із ладу цих батарей. Для запобіганню викриття своїх дій імітував хворобу. Але був заарештований і відправлений до концтабору Дахау. Після визволення радянськими військами служив у Радянській Армії.[56]

Восени 1943 року нова трагедія спіткала селян Вищетарасівки. Окупанти почали виганяти населення з села, щоб підготувати місцевість для ведення боїв з наступаючою Радянською Армією. Все населення виселяли в напрямі Марганець – Нікополь. Тих, хто відмовлявся покидати село, або фізично не міг цього зробити – німці розстрілювали.[57] Так була розстріляна сім'я Волович – чоловік, його дружина і шестимісячна дитина. Дивом залишилася живою їх п’ятнадцятирічна дочка Ганна Волович, сімя Гудошників, Тимошенків, Єгорових, а також Балабуха Марія, Йорж Феодосія, Лимар Надія та ін. За не повними даними було розстріляно до 50 мешканців села.[58]

Деякі мешканці села знайшли притулки на ближніх хуторах, а інші – за межами села в рівчаках вирили землянки, примітивно їх обладнали та розмістились в них.

Їжі у людей не вистачало, і тому, ризикуючи життям, таємно в ночі пробирались вони в село до своїх домівок, набирали харчів, одягу і повертались до своїх землянок.[59] Під час таких походів була застрелена Клавдія Марківна Філатова, поранена Марфа Йорж.[60]

Частину хат підірвали, пограбували схованки,а після цього село замінували. Крім того, готуючись до оборони, німці збудували в степу бункери, які облаштували за допомогою тих речей, які вони забрали в селі.

Вже 4 лютого 1944 року частини Радянської Армії в складі 333 стрілецької дивізії ІІІ - го Українського фронту звільнили село від ворога. Імена загиблих визволителів (25 чоловік) висічені на плитах меморіального комплексу.[61]

Мешканці села почали повертатися до своїх домівок і заставали на їх місті руїни, пограбовані схованки. На все село уціліло лише кілька десятків хат. Село було заміноване.[62]

Хоча лінії фронту не проходило через село Вищетарасівка, та гори і сльози не оминули жодної родини. Понад триста похоронок прийшло до села. А всього з села на фронт пішло близько 600 чоловік.[63]

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.3.228.47 (0.006 с.)