Струкови та їх роль у розвитку села

7листопада 1802 року генерал-майор Д.Є. Леслі продав села Вищетарасівка та Довге - 21614 десятин землі в обох селах з 350 чоловіками та 297 жінками за 35 тисяч рублів пані колежській радниці Ользі Костянтинівні Струковій ^[16].

У шлюбі з Ананієм Герасимовичем Струковим у них було троє дітей. Донька Єлисавета та два сини - Емануїл і Петро. Придворний радник Емануїл (1795-1825) служив у Міністерстві юстиції. Був одружений з Катериною Олександрівною (дівоче прізвище Фок). Дітей у них не було. Помер Емануїл у Петербурзі від застуди, яку одержав під час повені, що сталася у місті 1824 року.

Найбільш високого положення досяг молодший син Петро (1803-1881). Народився Петро в Катеринославі. Після закін­чення благородного пансіону Петербурзького університету вступив у 1821 році на службу до департаменту Міністерства юстиції. З губернських секретарів був прийнятий на військову службу унтер-офіцером у лейб-гвардії Драгунський полк.

Струкови були вихідцями з воронезьких дворян. Клементій, Онуфрій і Герасим Струкови вірно служили російському престолу в різних чинах. Ще у 1628 році (а також пізніше) були обдаровані маєтками.

Службу скромного провіантмейстера Ананія Герасимовича Струкова відзначила навіть сама Катерина ІІ, якою він був нагороджений Орденом святого рівноапостольного князя Володимира 4 ступеня. У 1800-1805 роках він був губернським предводителем дворянства в Катеринославі і став початківцем цієї сімейної традиції. Предводителями дворянства потім були його син Петро та внук Ананій.

У сім'ї Ананія Герасимовича купівлею нерухомості займалася його дружина Ольга Костянтинівна (1776-1836). Дівоче прізвище її - Маврогені. Вона була багатою спадкоємицею свого батька. Село Вищетарасівка було одним із перших її придбань.

Струковою Ольга Костянтинівна Маврогені стала 11 лютого 1793 року. Вона була молодша за свого чоловіка на 16 років. У селі Вищетарасівка вона заснувала суконну мануфактуру, 1823 року на фабриці було 25 станів, працював 201 кріпак. Протягом року виготовлялося 24530 аршин солдатського сукна. Заповзятлива поміщиця мала свої вівчарні, а в селі, де мешкали на той час 440 осіб, щорічно проводились ярмарки, на яких продавали хліб та худобу. Навіть у період економічної кризи 1825 року мануфактура, яка вже перейшла до Петра Ананійовича Струкова, залишалась на плаву[17].

Ольга Константинівна Струкова після смерті свого чоловіка Ананія Герасимовича вийшла заміж за сенатора Федора Брискорна (1760-1819). Це сталося у 1808 році.

Після смерті свого другого чоловіка О.К. Брискорн заходилася будувати церкву в селі Вищетарасівка, її будівництво було завершене в 1824 році. Таким чином, у першій третині XIX ст. у селі Вищетарасівка були великі виробничі корпуси, злиденні хати в голому степу та церква. Вона була збудована другою з трьох храмів близнюків, зведених піклуванням О.К.Брискорн у своїх маєтках в Курській, Катеринославській та Санкт-Петербурській губерніях.

Церква була кам'яною, палацового типу, овальна, оточена колонами, купольна, "під дзвоном". Була як зовні, так і всередині дуже красива, з незвичайно мелодійними дзвонами(особливо бас). Стояла вона на відстані 250 метрів від панського будинку. В ній було відведене спеціальне місце для сім'ї власників маєтку під час богослужіння. Вхід до церкви для них був через окремі двері. Церкву назвали Хрестовоздвиженською ^[18].

Ледве скінчилося будівництво храму, Брискорн попросила у Синода дозволу перенести стару дерев'яну церкву в інше її поселення - Михайлівку (того ж повіту) - з тим, що поміщиця буде шукати кошти на спорудження кам'яної церкви і там.

Бажаючи збільшити своє нерухоме майно, О. Брискорн у 1809 році купує на аукціонному торзі два села в Курській губернії Димитрівського повіту, які належали принцесі Бірон, а 1817 року там же, але у принца Густава Карловича Бірона Курляндського - ще вісім сіл, серед яких було й село Прилети, де Брискорни потім і оселилися. Після того як у 1817 році Брискорни оселилися в маєтку Прилєпи, маєток у селі Вищетарасівка переходить до сина Ольги Костянтинівни від шлюбу з Ананієм Герасимовичем Струковим - Петра Ананійсвича [19].

Селу Вищетарасівка поталанило, що О.К. Брискорн переїхала до Прилєп. Там за часів свого правління отримала прізвисько Курська Салтичиха. Своїми злодійствами над кріпаками вона являла собою страхіття дев'ятнадцятого століття.

Тоді взимку 1820-1821 року сотні дітей і дорослих людей, які були взяті нею на суконну фабрику, померли від голоду, холоду та жорстокого ставлення. Мертві тіла складалися в спеціальні приміщення і вночі сторожами відвозилися в село Обжі, де без християнського обряду їх засипали в ямах біля цвинтарю.

Сотні робітників протягом року ночували на самій фабриці, де вмирали від угару, побоїв. Провинних тримали в "залізі" на шиях. Прикажчики сікли плітьми, а бариня власноруч била дерев'яним аршином. Страшною було смерть вісімнадцяти дітей, які вчаділи на фабриці і були і скинуті потім під кригу річки Номеди.

Саме це й було зафіксовано в матеріалах слідчої комісії з приводу діяльності поміщиці О.Брискорн у Прилєпах в квітні1822 року ^[20].

Петро Ананійович Струков був мо­лодшим сином Ананія Герасимовича та Ольги Костянтинівни Струкових. Він був одружений з донькою генерал-ад'ютанта Олексія Федоровича Арбузова (1792-1861) Ганною Олексіїв­ною. Вона і стала хазяйкою маєтку у Вищетарасівцї.

В "Материалах для географии и статистики России, собранных офицерами Генштаба" (1861 р.) так говориться про мануфактуру в селі Вищетарасівка, яка дісталася Петру Ананійовичу: "Суконна фабрика в Катеринославській губернії одна тільки в цей час. Фабрика належить власнику генерал-майору Срукову і знаходиться в селі Вищетарасівка Катеринославського повіту. Вона розміщена в кам'яних будівлях значних розмірів і приводиться в дію паровою машиною в 4 сили. На фабриці виробляються армійські темно-зелені, чорні покращені та сіро-шинельні сукна, всього більш ніж 50 тисяч аршин на рік. Майже всі сукна поставляються в каз­ну з 1811 року. Ця фабрика приносить власнику чистого прибутку від 5-ти до 10-ти тисяч срібних рублів на рік" ^[21].

А як виглядала в ці роки місцевість навколо Вищетарасівки? Про це знаходимо у творах Д.І. Яворницького, який побував у цій місцевості у 80-х роках XIX століття: "Нижче балки Червоної, по правому березі Дніпра, починаються так звані Заломи. Це щось на кшталт обвалів, які знаходяться серед гір і покриті лісом. Місце дуже грандіозне, дуже мальовниче і дуже зручне для тих, хто захотів би сховатися в ньому від кого-небудь. Тут є такі розщілини, дуже уміло приховані самою природою, в які легко провалюється не тільки дрібна худоба, а навіть і дуже крупна - корови та коні.

Крім таких ям на Заломах є ще одне чудове місце, яке зветься Гульбищем. Це високий, але вузький виступ гори, який тягнеться від півночі до півдня і відокремлений з двох сторін величезними обвалами, які закриті лісом. На ньому начебто стояв колись великий кам'яний стіл, а навколо столу - кам'яні лави. Народні легенди стверджують; що це було саме улюблене місце запорожців. Сюди вони збирались гуляти. З цією метою вони буцімто обладнали в одному з обвалів, що з правої сторони Гульбища, винний погріб для збереження в ньому діжок з горілкою, вином та медом, який закривався величезними залізними дверима. А на самій верхівці Гульбища поставили кам'яний стіл з такими самими лавками навколо. Тут вони пили, їли, прохолоджувались і з величезної висоти гірського виступу милувались широким Дніпром та густим непроглядним лісом "Батька луга".

Що запорожці тут дійсно бували, це видно завдяки надмогильному хресту, який колись стояв на самому високому місці Заломів, а тепер невідомо ким розбитий і скинутий вниз, на берег Дніпра. На ньому залишився надпис "К.О.3. К.Ь Т.И.Т.А.Р.О.В.С.К.О.Г.О К.У.Р.Е.Н.Я."

Напроти Заломів, біля правого берега Дніпра стоїть маленький острівок Насипний, на дві версти нижче балки Червоної, а нижче Насипного стоїть Обрізний півверсти по колу, покритий лісом, який утворився всього лише років тридцять тому "до волі", За островом Обрізним - острів Струков, відо­кремлений від Дніпра прорізом і насипаний також років тридцять тому. До західного кінця острова Струкова приєднується довга піщана і оголена коса, яка простягається уздовж правого берега Дніпра до самого панського мастку. В кінці коси, біля правого берега річки, піднімається забора Тарасівська (забора - це гряда каменю, яка займає тільки частину річки -В.К.), а нижче неї, посеред саду, красується садиба власника Струкова, за нею тягнеться село Вище-Тарасівка" ^[22].

Ще в 60-ті роки XX століття, коли Каховське водосховище тільки починало розмивати свої не укріплені береги, молодь села ще відпочивала і на Гульбищі, і в Заломах.

Відомий мандрівник О.С. Афанасьєв-Чужбинський (1817-1875) також відвідав нашу місцевість у середині XIX ст. Він писав: "Нижче Біленького лежить село Тарасівка поміщика Струкова. Тут Дніпро теж підходить до самого села, а за Дніпром тягнуться величезні плавні, через які недавно прокладена поміщиком дорога. Тут є переправа на пороні. В Тарасівці заслуговує уваги суконна фабрика, забезпечена паровою машиною. Це велика зухвалість в тутешньому краї.

У церкві зберігається декілька старовинностей, які дісталися від запорожців. Мешканці переважно великороси, і їх призначення - працювати на фабриці. Через це Тарасівка має зовсім інший вигляд, ніж інші побережні поселення" ^[23].

Великороси, про яких згадує мандрівник, були переселені з курського маєтку Прилєпи О.К. Брискорн у 1820-1821 ро­ках. При "перегоні" шести з половиною сот кріпаків на Катеринославщину по дорозі померли сто п'ятнадцять.

Як зазначалося, сім'я Петра Ананійовича Струкова переїхала з Петербурга до Катеринослава після проголошення царського Маніфесту про скасування кріпацтва (1861), коли ситуація вже трохи стабілізувалася.

В Україні напередодні проголошення Маніфесту в більшість повітів були введені війська. Поміщики Катеринославської губернії формально погоджувалися з положенням Маніфесту. Але на ділі намагалися зберегти свій статус.

Значні заворушення у вересні 1862 року пройшли і в маєтку генерал-майора Струкова - Вищетарасівці. Поміщик вирішив перевести селян двох сіл, Вищетарасівки та Струковки, на підрядну повинність, надаючи їм землю. Убогі селяни, які не мали ні робочої худоби, ні інвентарю, заявили про те, що вони готові йти в солдати, в Сибір та на смертну кару, але працювати відмовлялися.

Однак Петро Ананійович Струков був "гідним сином" Ольги Костянтинівни (Курської Салтичихи) та ще й військовим. У Вищетарасівку було введено дві роти, й таким чином нав'язана статутна грамота. Бажаючи закріпити за собою найбільш родючі землі, П.А, Струков переселив частину селян з чотирьох своїх сіл у Михайлівку - місце безводне й кам'янисте. Для цього генерал підготував фальшиве рішення сільської громади буцімто про добровільну її згоду на вве­дення статутної грамоти і, користуючись своїми зв'язками, домігся його затвердження у Катеринославі. [24]

Після смерті П.А. Струкова (1881) маєток переходить до його старшого сина - Олександра Петровича Струкова (1839-1911).

Але, нажаль, відсутні подробиці життя Олександра Петровича Струкова в маєтку Вищетарасівка. Однак, революційні події 1905-1907 років припадають на часи його володіння маєтком, необхідно зупинитися на них.

Під впливом революційних виступів робітників розгортався масовий селянський рух. Гостре малоземелля, нещадна поміщицька експлуатація, різні податки і побори, політичне безправ’я, свавілля царських чиновників і місцевих органів влади - все це зумовило подальше загострення класової боротьби на селі. Боротьба селян спрямовувалася на ліквідацію поміщицького землеволодіння і передачу землі селянам.

В 1905 році в селахпроходили селянські сходки. Створювалися селянські комітети. Революційно настроєні мешканці сіл чинили опір представникам влади.

В 1905 році під ідейним і організаційним впливом соціал-демократичної організації міста Катеринослава, якою керували Бабушкін і Петровський, в селі був створений осередок, який очолив учитель Григорій Пимонович Прохорець.

До складу цього нелегального осередку, входили Козлов О.М., Козлов Т.М., Жулид Ф.Т., Орлов М.К.

Повстання проти поміщика було призначене на кінець грудня 1905 року. Але за доносом священика Котляревського цю організацію було викрито. Струков викликав ескадрон козаків, і повстання стало неможливим. Прохорець Г.П. і Козлов О.М. були ув'язнені. Їх відправили до Катеринославської тюрми [25].

Після поразки революції 1905-1907 років уряд разом поміщиками І буржуазією встановив найжорстокіший режим репресій проти робітників та селян. Разом з тим, вони вирішили створити собі соціальну опору на селі в особі заможних селян, власників земельних наділів. Згідно з указом від 9 листопада 1906 року і законом від 14 червня 1910 року кожний селянин одержав право вийти із сільської общини і закріпити свій земельний наділ в особисту власність. За землю треба було платити.

Після смерті О.П. Струкова маєток перейшов до його брата Ананія Петровича Струкова, який успад­кував майно старшого брата і став останнім власником маєтку Вищетарасівка.