Проблема відчуження в філософії марксизму



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проблема відчуження в філософії марксизму



Марксові намагання подолати “відчуження” силою критичної теорії, яка повинна “оволодіти масами” й стати “матеріальною зброєю”.

Перша спроба розробки цілісного світогляду здійснювалась Марксом переважно засобами філософського аналізу, відповідно й результатом була саме філософська концепція. Вона була створена тоді ж, літом 1844 року. Нажаль, рукописи Маркса були опубліковані лише в 1932 році під назвою «Экономическо-философские рукописи 1844 года». Основне в роботі — ідея відчуження людини в суспільстві панування приватної власності та подолання відчуження в історичній перспективі комуністичного майбутнього.

Сама по собі думка про відчуження людини вже була глибоко проаналізована в німецькій класичній філософії. В «Экономическо-философских рукописях 1844 года» Маркс висо­ко оцінив роботу з осмислення проблеми відчуження людини, опрацьовану Гегелем і Фейєрбахом, та разом з тим виявив прин­ципові недоліки їх концепції відчуження.

Негативна філософська оцінка «атомарного індивіду» і життєвої реальності співпадає у Маркса з Фейєрбахом, але надій на суто духовний, моральний переворот Маркс не плекав. Відчуження повинне бути здоланим у самій своїй основі до праці, у виробничій діяльності. Перспективи розвитку людини і людства — в перетворенні основи основ, у знищенні відчуженої праці.

Знищення відчуження, перетворення праці у вільну самореалізацію людини означає і повне «перевертання» і людини, і його відношення до природи й інших людей. Маркс створює грандіозну по гуманістичному пафосу картину людини, яка живе в єдності з природою, перетворює природу «по мерке каждого вида», тобто згідно з її, природи, законами. Гармонія з природою зовні здійснюється в діяльності, в якій людина реалізує свої цілі вже не за законами утилітарної користі, експлуатації природи, а «за зако­нами краси».

Універсально розвинута, яка живе в єдності та гармонії із зовнішньою та внутрішньою природою людина — такий ідеальний філо­софський образ, що являється Марксу в якості «ядра» кому­ністичного ідеалу. Маркс називає його «закінченим натура­лізмом», або ж «закінченим гуманізмом». Знищення приватної власності Маркс вважає засобом реалізації цього ідеалу. Одначе сама по собі ліквідація приватної власності хоча і неминуча, але ще недостатня для присвоєння людьми людської суттєвості.

Вчення про відчуження і присвоєння людиною власної сутності, тобто про економічні причини і можливості ліквідації експлуатації й неволення людей, сталось величезним кроком на шляху створення цілісного світогляду. Однак перспективи майбутнього, а також історія суспільства були змальовані в «Экономическо-философских рукописях 1844 года» в узагальненій, абстрактно-образній філософській формі. А саме, майже не проглядався практичний “шлях до майбутнього” і не роз’ясненим залишався “шлях із минулого” — причини, механіз­ми, джерела відчуженої праці. Виходило, що для практи­чної реалізації ідеалів, яскраво і повно намічених в філо­софській картині «цілісної людини», не вистачало справжньої наукової основи розуміння того, яким чином ці ідеали досяжні.

"Відчужена праця" за Марксом. Сучасне трактування.

Головним атрибутом людини є праця. У якісному відношенні праця і людина нероздільні категорії. Тільки людина може знаходитися в стані трудового екстазу, і тільки завдяки цьому вона здатна затвердити в самій собі сутність людини.

Про людину як про людину з великої букви в загальному розумінні і про конкретного суб'єкта (зокрема) може йти мова лише тільки тоді, коли людина більшу частину часу знаходиться в стані внутрішньо пережитого трудового опосередкування. Трудове опосередкування може: бути, перерости в необхідність і прагнути до дійсності лише тоді, коли більша частина часу, що «розрахована» («відведена») на життя людини, є вільною.[4,с.142]

Свою людяність людина здобуває за рахунок стану трудового переживання — це абсолютно точно й однозначно. Однак усе це реально при відсутності об'єктивного тимчасового фактора — силування ззовні. При відсутності такого роду силування людина вільна (необхідно відзначити, що людська істота навіть у соціальному плані не може бути цілком вільною, у цьому винний її розум). Це означає, що її трудове переживання дійсне і готове втілитися у свою істинність у виді кінцевого «продукту» — дійсної, суспільної людини. Такого роду дійсність у виді необхідності здійсненна тільки у вільне від біологічних потреб (питво, їжа, сон, статева потреба і т.д.) і від соціальних примушень (працювати, щоб вижити) час. Слід зазначити, що саме в такому випадку створюється істинна культура. [4,с.142]

Що означає поняття «відчужена праця»? Чи може взагалі праця як життєдіяльність, як виробниче життя людини бути відчуженим? Насамперед, обмовимося про сутність самого поняття «праці». Справа в тім, що праця є не тільки діяльний процес людини, це процес внутрішнього переживання, щиросердечного екстазу, це стимул життя, творчість.

Через відсутність у німецькій мові терміна «робота» Маркс К. скрізь уживає термін «праця», але він (Маркс) проте, чітко розмежовує суть цих понять, що, на жаль, абсолютно не вловлюється перекладачами його наукових праць, що, у свою чергу, веде до їх неправильного розуміння.[4,с.143].

Людина, що трудиться (на відміну від робітника) не відчужується від самого себе, від своєї суті, від своєї родової сутності взагалі. Тільки людина може трудитися і та ж людина може працювати, як віл, як кінь, як трактор (тобто бути робочою машиною) і т.д. кінь чи механізм із властивостями людини, що трудиться— нісенітниця.

Помітимо, що через лінгвістичний аспект (проблем, зв'язаних з неточним перекладом і відсутністю в німецькій мові відповідних термінів), про який говорилося вище, неправильно тлумачаться постулати Маркса з проблем феномена праці. Спробуємо знайти дійсний зміст, наприклад, що випливає з цитати його наукової праці: «Політична економія замовчує відчуження в самій суті праці тим, що вона не піддає розгляду безпосереднє відношення між робітником (працею) і виробленим їм продуктом. Звичайно, праця робить чудесні речі для багатіїв, але вона так само робить зубожіння робітника. Вона створює палаци, але так само і нетрі для робітників. Вона творить красу, але так само і продукт робітника. Вона заміняє ручну працю машиною, але при цьому відкидає частину робітників до варварської праці, а іншу частину робітників перетворює в машину. Вона робить розум, але так само і слабоумство, кретинізм як доля робітників» [ 4,с.149 ].

Діяльність людини, яка для одних створює багатства, а інших веде до зубожіння, не може бути дійсною діяльністю, тобто працею. Такий процес іменується роботою. Такого роду людська діяльність суперечлива і завдає шкоди, безпосередньо робітникам, що позбавлені щастя бути людьми (людиною). Суперечливість ж полягає в недійсності робочого процесу, як діяльного процесу взагалі, тому що безпосередні виробники позбавлені свого результату (причина відчужена від наслідку), що алогічно, протиприродньо. Саме така протиприродність (негативні, але об'єктивні протиріччя) породжують дуже розповсюджену соціальну хворобу — відчуження людини від самого себе, що, у свою чергу, є крайньою формою його соціального переродження. Як зрозуміти все це?

Коли Маркс пише про відчужену працю, тоді, по-перше, він має на увазі не працю, а роботу, по-друге, під відчуженістю тут мається на увазі кінцевий продукт, результат роботи

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.139.152 (0.011 с.)