Філософія позитивізму та неопозитивізму. Принципи верифікації та фальсифікації. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Філософія позитивізму та неопозитивізму. Принципи верифікації та фальсифікації.



при?нцип Верифіка?ції (від лат. verus — істинний і facio — роблю) — принцип встановлення осмисленості висловлювань, висунутий логічним позитивізмом (див. Неопозитивізм). Сформульований Морітц Шліком та Л. Вітґенштейном і розвинутий у працях Віденського гуртка. За В. п., висловлювання вважається осмисленим, якщо можна встановити його істинність або хибність.

На основании этой «асимметричности» провозглашена замена «принципа верификации» (то есть положительно осуществляемой проверки, иначе говоря, подтверждения), провозглашаемого логическими эмпиристами, принципом «фальсификации» (то есть столь же реально осуществляемого опровержения). Он означает, что проверка научной осмысленности, а затем и истинности научных теорий должна осуществляться не через их подтверждение, а преимущественно (или даже исключительно) через их опровержение.

З кінця XIX ст. впливовим став позитивістський напрям з його установкою на точне знання. Водночас у ньому були чітко виражені й суб'єктивно-ідеалістична та агностична тенденції. У своєму історичному розвитку позитивізм пройшов кілька етапів. Перша його форма виникла ще в 30-40-х роках XIX ст. її засновниками були О. Конт(1798-1857), який і запровадив термін "позитивізм", а також Г.Спенсер (1820-1903), Дж.Ст.Мілль (1806-1873) та інші.

Базою для цього напряму були успіхи емпіричних наук, які грунтувалися на даних досвіду, спостережень та експериментів. У світоглядному плані позитивізм був негативною реакцією на натурфілософські вчення, спекулятивні системи Шеллінга, Гегеля; у плані ж соціальному він виражав типову для буржуазного суспільства установку на "техніцистичне" використання даних науки, практичне оволодіння природою, коли загальносвітоглядні питання відступають на задній план або взагалі перестають бути предметом інтересу дослідника.

Згідно з пизитивістськими поглядами наука повинна бути позитивним знанням, яке спирається на дані досвіду. їй не потрібна філософія ("метафізика"), яка вдається до спекулятивних (умоглядних) розумувань про "начала речей", "принцип буття" і т.п. Справа науки - констатувати, описувати, класифікувати факти досвіду, встановлювати зв'язки між ними, послідовність явищ, тобто виявляти закони. Наука не повинна претендувати на пізнання сутності явищ, субстанції, причинності, оскільки поняття як результат такого пізнання — "метафізичні", тобто ненаукові.

Що ж до філософії, то єдине, чим вона може й повинна займатися, - це узагальнення висновків конкретних наук, систематизація наукового знання. Таким чином, разом з "метафізикою" позитивізмом усувалася власне філософська, загаль-носвітоглядна проблематика. З самого початку позитивізм виражав суб'єктивно-ідеалістичну, феноменалістичну, агностичну тенденцію, хоч і включав елементи природничо-наукового матеріалізму.

Друга історична форма позитивізму — це махізм (емпіріокритицизм), який набув певного поширення в кінці XIX — на початку XX століть. Його засновниками були австрійський фізик і філософ Е.Мах (1838-1916) та швейцарський філософ Р.Авенаріус (1843-1896).

Ця форма позитивізму склалася тоді, коли новітня революція в природознавстві виявила обмеженість ряду понять і принципів "класичної" фізики, неспроможність метафізичного матеріалізму дати філософське тлумачення нових для науки явищ і обгрунтувати нову, нетрадиційну фізичну картину світу. На перший план у махізмі були поставлені проблеми теорії пізнання. При цьому суб'єктивно-ідеалістичні та агностичні мотиви зазвучали з повною силою.

Одне з центральних понять махізму — "досвід", який, за Махом, є сукупність вихідних чуттєвих даних, "елементів", нібито нейтральних стосовно фізичного й психічного. Махістська "критика досвіду" - це по суті "очищення" його від відношення до об'єктивної реальності, його суб'єктивізація. Завдання науки вбачається втому, щоб групувати, пов'язувати, впорядковувати ці "елементи досвіду". Наукова теорія була зведена до сукупності спостережуваних фактів.

Складовою частиною цієї концепції є теорія "принципової координації" Р.Авенаріуса, яка стверджує нерозривний зв'язок суб'єкта з об'єктом ("без суб'єкта немає об'єкта, а без об'єкта немає суб'єкта") і "реальним" визнає лише те, що ким-небудь спостерігається або принаймні може спостерігатися.

Главная идея неопозитивизма – философия должна заниматься логическим анализом языка науки, поскольку язык, как и язык науки, – главное средство, через которое человек позитивно (достоверно, научно) воспринимает окружающий мир.

Философия должна заниматься логическим анализом текста, знаков, понятий, связей внутри знаковых систем, семантикой (смыслом), заключенной в знаках (этим неопозитивизм сближается с герменевтикой).

Основной принцип неопозитивизма – принцип верификации – сравнения всех положений науки с фактами опыта. Лишь тогда положение, понятие имеет смысл, представляет интерес для науки, когда его можно верифицировать – подвергнуть опытной проверке фактами.

Большинство проблем прежней философии (бытие, сознание, идея, Бог) – верификации не подлежат, а следовательно, эти проблемы являются псевдопроблемами, не имеющими достоверного научного разрешения. Они должны быть исключены из философии.

Другой основной целью неопозитивизма (помимо логического анализа языка науки) является освобождение философии от метафизических (не имеющих достоверного научного решения) проблем.

5. Общее понятие и основные проблемы постпозитивизма.

Новейшим вариантом позитивизма явился постпозитивизм (вторая половина – конец ХХ в.).

Его главными представителями считаются К. Поппер (1902 – 1994), Т. Кун (р. 1992).

Позитивизм отходит от приоритетности логического исследования символов (языка, научного аппарата) и обращается к истории науки.

Главная цель постпозитивизма – исследование не структуры (подобно неопозитивистам) научного знания (языка, понятий), а развития научного знания.

Основные вопросы, интересующие постпозитивистов:

как возникает новая теория?

как она добивается признания?

каковы критерии сравнения научных теорий. Как родственных, так и конкурирующих?

возможно ли понимание между сторонниками альтернативных теорий?

Постпозитивизм смягчает свое отношение к философии в целом, к проблемам познания.

По мнению постпозитивистов, нет обязательной взаимозависимости между истинностью теории и ее верифицируемостью (возможностью проверки на фактах опыта), как и нет жесткого противоречия между общим смыслом науки и языком науки, а также не обязательно исключать неверифицируемые (метафизические, ненаучные) проблемы из философии.

Что касается проблемы развития науки, то, по мнению постпозитивистов, наука развивается не строго линейно, а скачкообразно, имеет взлеты и падения, но общая тенденция направлена к росту и совершенствованию научного знания.

Можно выделить основные проблемы современного постпозитивизма:

-проблема фальсификации (следует ли отказывается от научной теории в целом при обнаружении в ней одного или нескольких ложных, оказавшихся неистинными фактов);

-проблема правдоподобия научных теорий (по каким критериям проверить правдоподобность научных теорий);

-проблема рациональности (что такое рациональность в науке);

-проблема соизмеримости научных теорий (по каким критериям следует выяснить родственность, соизмеримость научных теорий);

-проблема понимания, нахождения общих точек зрения между представителями антагонистических теорий.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; просмотров: 204; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.160.244.62 (0.014 с.)