Когнітивні і не когнітивні у науковому пізнанні.

Наукове пізнання - це дослідження, характерне своїми особливими цілями й завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності.

Категорія цінності — загальне поняття, що акумулює соціальний і науковий досвід людства. Вона має опосередкований характер, адже самі, ціннісні фактори епохи визначаються інтересами пізнаючого суб'єкта і справляють вплив на формування оцінки можливих теорій щодо їх практичного використання.

Історія філософії та методології науки тісно пов'язана з аксіологічної тематикою. Наявність в науці цінностей визнавалося завжди, але до поділу когнітивних і некогнітивне цінностей прийшли не відразу. В античності вважалося, що наука вільна від цінностей, нейтральна і неупереджена.

В античності вважалося, що наука вільна від цінностей, нейтральна і неупереджена. Ще Платон і Арістотель вважали, що необхідно поділяти думки і знання. Повсякденне знання, світ «докси» - мінливої ​​повсякденному житті людей, з його повсякденним знанням і знанням - «техне» - знанням вмінням, мистецтвом майстрів - ремісників, протиставлявся філософському знанню, зараховують до високого світу розумопоглинаючого буття. В рамках цієї високої філософії сформувалося математичне теоретичне знання, зразком якого стала геометрія Евкліда [2, с. 13].

Однак у міру дослідження цих питань виходили висновки, які все більше змінювали початкове уявлення. У Новий Час зародилася експериментальна наука, і це викликало появу нових проблем та ідей в методології. Продовжувачами античних ідей можна вважати нововременной раціоналістів. Надійні основи знання Декарт бачив у природженому знанні, що містить вічні істини; простота і ясність були для нього критеріями вибору теорії. Лейбніц стверджував існування «істин розуму» як істин, повністю незалежних від різноманітних змін, постійно констатіруемих в досвіді. [2, с. 22]. Однією з таких істин була ідея Бога, яка вважалася причиною встановленої гармонії світу і можливості пізнання. Так раціоналісти використовували естетичні цінності як основу свого розуміння, і вважали це природним.

Похитнулося таке розуміння через появу емпіризму, який проголосив досвід основою всякого знання. Справа не стільки в досвіді, скільки в принципах, з якими він зв'язувався. Щоб досвід мав об'єктивне значення, він мав йти до безособовості (універсальності), емпіричної адекватності, точності. Це й були ті критерії науковості, навколо обговорення яких формувалася далі філософія науки і теорія пізнання. Це були одночасно і цінності, значущі для наукового пізнання. Цей момент значимий не тим, що одні цінності замінили інші, а тим, що це була поява «когнітивних цінностей».

Ці цінності відрізняються тим, що за ними визнаються важлива роль у процесі вибору теорії (на відміну від некогнітивне цінностей): «Цінність, роль якої бажано зазначити у процесі вибору обгрунтовано прийнятої теорії, не є моральною, персональної, соціальної або естетичної, т.е. цінністю такого роду, від якої, як вважають, наука може бути вільною. Вона є когнітивною цінністю»[1, с. 103]. Вважається, що ці цінності виділяють науку з ряду інших практик.

Найбільш важливими когнітивними цінностями для науки є неупередженість, нейтральність, автономність. Неупередженість припускає, що когнітивні і некогнітивне цінності можна розділити. Нейтральність - що прийняття теорії логічно сумісний з будь-яким ціннісним судженням, при цьому залишається відкритим питання про набір можливих комплексів цінностей. Автономність увазі розвиток науки з пріоритетом на перших двох цінностях.