Форми державного правління та форми державного устрою.

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ – спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави. Монархія (грец. monarchia – єдиновладдя, від monos – один, єдиний і arche – влада) – форма правління, за якої верховна державна влада юридична належить одній особі – монарху (королю, імператору тощо) і передається в порядку престолонаслідування .

Республіка (лат. respublica, від res – справа, publicus – суспільний) – форма державного правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональною представницькою установою (парламентом).

Існують три основних різновиди республіканської форми правління:

– президентська республіка;

– парламентська республіка;

– республіка змішаного типу.

 

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ – спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.

 

Розрізняють прості (унітарні) і складні (федеративні, конфедеративні) держави.

Унітарна держава (лат. unitas – єдність, однорідний, що складає ціле) – єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.

 

У такій державі сформована єдина система вищих органів влади і управління, діє єдина конституція і єдине громадянство. У багатьох унітарних державах існують автономії, які відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць поділу ширшими повноваженнями. У них водночас із загально-державними законами з окремих питань діють регіональні закони, конституції тощо, якщо вони не суперечать законам держави загалом. В автономіях незалежно від центральних органів діють автономний парламент, уряд (однак автономія не є державним утворенням). Більшість західних розвинутих держав – унітарні (Франція, Швеція, Польща, Фінляндія та ін.). Унітарною є і держава Україна.

Федерація – союзна держава, до складу якої входять державні утворення – суб’єкти федерації.

 

Суб’єкти федерації мають суверенітет, зберігають відносну самостійність. Основні ознаки федерації: єдина територія і збройні сили, спільні митниця, грошова і податкова системи, загальна конституція за наявності конституцій суб’єктів федерації, спільний уряд, єдине законодавство і громадянство (подвійне – для суб’єктів федерації). Проте суб’єкти федерації правомочні приймати законодавчі акти в межах своєї компетенції, створювати власну правову й судову систему. Однак суб’єкти добровільно делегують центральним органам федерації частину своїх повноважень. У разі порушення федеральної конституції центральна влада вправі вжити щодо них примусові заходи. Суб’єкти федерації не володіють правом сецесії (виходу із федерального союзу). У світі 20 федеративних держав (штати – у США, Мексиці, Бразилії, Венесуелі, Австралії, Індії, Малайзії та ін.; землі – у Німеччині, Австрії; кантони і напівкан-тони – у Швейцарії; провінції – в Аргентині, Канаді).

Конфедерація (лат. confederatio – спілка, об’єднання) – союз суверенних держав, які зберігають незалежність і об'єднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх дій.

 

За конфедерації існує центральний керівний орган, якому надані точно визначені повноваження. Його рішення приймаються іздійснюються тільки за згодою всіх держав, що входять до складу конфедерації. При цьому, звичайно, не існує єдиної території і громадянства, спільної податкової і правової системи тощо. Правовою основою конфедерації є союзний договір, тоді як для федерації – конституція. Кошти конфедерації складаються із внесків її суб’єктів.

 

Нині конфедерацій у світі не існує. У минулому конфедеративним був устрій у США (1776–1787), Швейцарії (до 1848), Німецький союз (1815–1867). Щоправда, термін “конфедерація” вживається в назвах швейцарської і канадської держав, але це не змінює природи їх федерального устрою.