Політична свідомість: сутність, типологія, функції.

Політична свідомість і політична культура як важливі поняття політологічної науки характеризують суб'єктивні аспекти політики. Вони охоплюють чуттєві й теоретичні, ціннісні й нормативні, раціональні й підсвідомі уявлення громадян.

 

Політична свідомість — це опосередковані відображення політичного життя суспільства, суттю яких є проблема влади, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності.

 

 

21. Політична система сучасної України.

Сучасну політичну систему України можна назвати пострадянською. Вона характеризується поступовим переходом від командної до соціо-примирливої системи, поєднуючи в собі ознаки кожної з них. З одного боку маємо сильно розвинену державну бюрократію, відсутність дієвого громадського контролю за владою, слабкість громадянського суспільства, “зрощення” влади і бізнесу тощо.

 

З іншого – існує демократичний виборчий процес, розвивається багатопартійність, створюються умови для розвитку сучасної правової держави, формуються змагальні відносини між владою та опозицією і т.ін.

 

Липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла ДЕКЛАРАЦІЮ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ.

 

Декларація:

– стверджувала сучасну назву держави – Україна;

– вводила до офіційного легітимного обігу категорії “національна держава”;

– підкреслювала приналежність до українського народу – єдиного джерела державної влади – громадян усіх національностей;

– констатувала верховенство Конституції та законів республіки на своїй території;

– розмежовувала владу на законодавчу, виконавчу та судову;

– гарантувала громадянам рівність перед законом, права та свободи, передбачені як Конституцією УРСР, так і нормами міжнародного права;

– територіальне верховенство та недоторканість кордонів;

– економічну самостійність і захист усіх форм власності;

– економічну безпеку та національно-культурне відродження українського народу.

Проголошуючи свій намір стати в майбутньому нейтральною державою, Україна заявила про своє право на власні збройні сили, внутрішні війська й органи державної безпеки, безпосередні та рівноправні відносини з іншими учасниками – суб’єктами міжнародного права, визнавала пріоритети загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права над внутрішнім правовим полем.