Політичне лідерство як категорія політології: соціальна роль, функції і механізми формування політичного лідера

 

Проблема лідерства може розглядатися з позицій різних соціально-гуманітарних наук. Політологія розглядає лідерство як феномен політичного життя суспільства, досліджує його місце в системі владних відносин, механізми формування і функціонування, а також розробляє практичні рекомендації.

Термін «лідер» (з англ. – ведучий, той, хто керує іншими людьми) має немало визначень. Наприклад, лідером називають:

– особу, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, спрямованої на задоволення інтересів даного співтовариства;

– особу, за якою дане співтовариство визнає право ухвалення рішень, значущих з погляду групового інтересу;

– індивіда, який має найяскравіші якості («корисні» для даної групи), завдяки чому його діяльність є найпродуктивнішою (наприклад, реакція, швидкість у спортсмена).

Лідери очолюють, ведуть за собою різні людські спільності – від невеликих груп людей до суспільного державного рівня. Становлення і функціонування лідерів – це об'єктивне й універсальне явище. Об'єктивне – тому, що для будь-якої спільної діяльності необхідна організація, розробка найбільш прийнятних шляхів досягнення цілей. Ці функції виконують люди, у яких вірять, які мають авторитет, люди активні й енергійні. Універсальне – тому, що лідера потребують всі види громадської діяльності людей. Існують лідери в політиці, бізнесі, науці, мистецтві, релігії, в партіях, профспілках, сім'ях, студентських групах і тому подібне.

Розрізняють формальне і неформальне лідерство. Формальний лідер призначається або обирається відповідно до встановленої процедури, набуваючи таким чином офіційного статусу керівника. У політиці формальний, інституційний аспект є головним. Неформальний лідер – член групи, який в своїй поведінці найповніше відповідає груповим цінностям і нормам і тому має найбільший авторитет серед свого оточення. Неформальний лідер має вплив на групу завдяки певним лідерським рисам і може стати формальним.

Становлення особи як політичного лідера залежить від способу формування лідерства: бюрократичного або антрепренерського. Бюрократичний спосіб передбачає формування лідера вузьким колом осіб на певних, чітко заданих критеріїв (партійність, відданість системі, вождеві). У відповідності з антрепренерським способом лідер формується в публічній конкурентній боротьбі, в якій вирішальним чинником є імідж людини, що змагається за лідерство.

Серед різних аспектів лідерства політичне лідерство ( особливо лідерство на рівні нації, держави) займає головне місце. Політичний лідер освітлює і реалізує інтереси певних соціальних груп і верств населення, при цьому, впливаючи на розум і серця людей, є одним з найважливіших регуляторів соціального співтовариства. Особливо значною є роль політичного лідера в переломні, перехідні періоди розвитку країни, коли політичні події, темпи, форми, терміни радикальних перетворень набувають яскраво вираженого особового забарвлення. З реальним діячем асоціюються загальні напрями реформ, засоби виходу на цивілізований шлях розвитку. У такі періоди влада перестає бути анонімною, різко росте особиста відповідальність політика перед суспільством за ухвалення рішень і результати його діяльності. Масштаб впливу лідера залежить від багатьох чинників, але особливе значення має його уміння визначати суспільні потреби.

Політичне лідерство має певні ознаки:

– наявність політичної програми, уміння реалізувати її;

– популярність, авторитет, відповідальність;

– уміння постійно своєю практикою доводити право на лідерство і виправдовувати кредит довіри;

– політичний вплив на оточуючих, який повинен бути постійним і розповсюджуватися на всіх членів керованого співтовариства;

– наявність певних норм, правил, привілеїв, повноважень.

Політичне лідерство існує на трьох соціальних рівнях:

1) лідерство на рівні «малої групи», об'єднаної тичними інтересами, наприклад групи осіб, які складають верхівку влади в державі;

2) лідерство на рівні політичних рухів, в основі якого лежать потреби і інтереси певних верств населення;

3) лідерство, подане у вигляді соціального інституту, характеризується певним типом політичної поведінки, що передбачає задоволення інтересів як лідера, так і його прихильників.

Одним з перших, хто запропонував типологізувати політичних лідерів, був М.Вебер. Виходячи з трьох типів легітимного панування, він виділив три типи лідерства:

– традиційне лідерство, яке властиве традиційному правлінню. Воно передбачає віру підлеглих в те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди.

– раціонально-легальне лідерство означає вибір політичного лідера через демократичні процедури і надання йому повноважень, за зловживання якими він несе відповідальність перед виборцями.

– харизматичне лідерство (харизма – винятковий дар, талан, властивий людині), припускає, що правитель має особливі магічні здібності. Люди вірять, що він призначений виконувати визначену заздалегідь певну місію.

Поширеною в політології є типологія політичного лідерства залежно від змістовного сенсу стилю політичної діяльності лідерів.Одночасно з харизматичним типом, ця типологія передбачає виділення ще цезаристського, плутократичного, популістського і професійного типів політичного лідерства.

Цезаристський тип політичного лідерства характеризується зосередженням всієї повноти влади в руках лідера (як це було за часів правління Юлія Цезаря). Лідер цього типу має необмежену свободу ухвалення рішень, широкі можливості для здійснення величезного впливу на оточення. Такий тип лідерства може бути виправданий в екстремальних умовах, але неприйнятний в демократичному суспільстві.

Плутократичний тип політичного лідерства ґрунтується на багатстві і представляє інтереси найзаможніших суспільних шарів. Він також передбачає використання лідером всієї повноти влади. Цей тип політичного лідерства властивий всім етапам суспільно-історичного розвитку, але найбільш характерний для індустріального суспільства.

Популістський тип політичного лідерства базується на популізмі. У своєму першому значенні термін «популізм» означав боротьбу за права й інтереси народу. Згодом супротивники популізму почали застосовувати його для характеристики діяльності, направленої на досягнення популярності в масах, ціною необґрунтованих обіцянок, демагогічних гасел і тому подібне. У сучасній політиці лідер-популіст – це діяч, який заграє з масами.

Ще один тип політичного лідерства –професіонал. Це лідер постіндустріального суспільства, пошана і довіра до якого базуються на його компетентності й особистій поведінці. Він органічно сполучає в собі високий інтелект, вольову цілеспрямованість, розвинену здатність генерувати оригінальні свої і сприймати чужі ідеї, високу моральність. Такий лідер уміє визначати пріоритетні цілі, здійснювати науковий аналіз тих або інших проблем і визначати способи їх рішення.

Сучасна політична наука пропонує різні критерії типології лідерства. Г.Лассуєлл запропонував типологію лідерства, пов'язану зі стилем їх політики: лідерів-адміністраторів, агітаторів, теоретиків.Р. Такер та В.Хагеман виділяють консервативний, революційний і реформаторський типи лідерів за їх відношенням до перспективи суспільного розвитку. Залежно від стилюкерівництва і політичної системи, в якійдіє лідер, виділяють диктаторський, демократичний, автократичний типи лідера.

Політичних лідерів також розділяють за способом приходу до влади на: «лідерів мимоволі», «лідерів зверху», «лідерів на підставі відбору і довіри», «політичних кар'єристів», «лідерів на віру», «псевдолідерів»; за стилем лідерства на: «бюрократів-політиків», «флюгерів-політиків», «інфантів-політиків», «авантюристів-політиків».

На сучасному етапі, в якому ведучою є тенденція подолання тоталітаризму, роль інституту індивідуального політичного лідерства росте. Це стосується також України. Становлення інституту політичного лідерства тут має специфічний характер вже тому, що подолання тоталітаризму відбувається одночасно з національним відродженням, становленням демократичної республіки. Суттєіими чинниками є також політична і поліконфесіональна структури населення, регіональні відмінності в його соціальному складі, в політичних орієнтаціях.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

 

1. Поясните, в яких випадках особа виступає| об'єктом політики.

2. Що таке політична участь, назвіть її основні форми і типи.

3. Розкрийте зміст понятя «еліта», визначте склад політичної еліти і дайте характеристику її функціям.

4. Чим викликана структурна безліч еліт в сучасних суспільствах? Визначите головні елітні групи в соціумі.

5. Розкрийте механізми рекрутування еліти (система гільдій та антрепренерська).

6. Дайте розгорнене визначення понять «лідер» і «лідерство». Поясніть, чому становлення і функціонування лідерів – це об'єктивне й універсальне явище?

7. Поясніть поняття «Політичне лідерство», які воно має ознаки?

8. На яких трьох соціальних рівнях існує політичне лідерство?

9. Розкрійте головні функції політичних лідерів?

10. Наведіть відомі Вам типології політичних лідерів за різними критеріями.

 

ТЕМА 4. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ І ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА