Поняття влади. Основні концепції влади. Структура влади

 

У теорії політики центральною є проблема влади. Саме вона надає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів, самої політики. Влада є одним з фундаментальних початків суспільства і політики. Вона існує скрізь, де є стійкі відносини, об'єднання людей – в сім'ї, організаціях, установах, у всій державі – в цьому випадку ми маємо справу із верховною, політичною владою.

Проблема влади притягувала до себе увагу мислителів з античних часів. Якщо підсумовувати всю різноманітність підходів до аналізу проблеми, то можна виділити в науковій літературі декілька основних концепцій влади.

1. Біхевіорестична концепція, відповідно до якої влада є особливим типом поведінки, при якій одні люди командують, а інші підкорюються. Тут особлива увага звертається на суб'єктивну мотивацію влади (людина бачить у владі засіб поліпшення життя; придбання багатства, престижу, свободи, безпеки і так далі)

2. Телеологічні визначення характеризують владу як здатність досягнення поставлених цілей, отримання намічених результатів. «Влада може бути визначена як реалізація намічених цілей» (Б. Рассел) Ці визначення трактують владу достатньо широко, розповсюджуючи її не тільки на відносини між людьми, але і на взаємодію людини з навколишнім світом (наприклад, влада над природою).

3. Релятивістська концепція – влада розглядається як механізм відносин між людьми, при яких одині з них роблять визначальний вплив, змінюючи поведінку інших.

В цьому випадку влада предстає як взаємодія об'єкту влади і суб'єкта влади, при якому суб'єкт за допомогою певних засобів контролює об'єкт: (тобто тут увага фіксується на рольових відносинах, підкреслюється асиметричність владних відносин).

4. Концепція інструменталістська – трактує владу як можливість використання певних засобів, у тому числі і насильства.

5. Структурно-функціоналістські інтерпретації влади розглядають її як властивість соціальної організації, спосіб самоорганізації людської спільності, заснований на доцільності розділення функцій управління і виконання. Без влади неможливе колективне існування людини, спільна життєдіяльність багатьох людей. Прихильниками цього підходу суспільство розглядається як система, в якій кожен елемент виконує певні функції. Владу забезпечує життєдіяльність системи, яка наказує суб'єктам виконувати обов'язки, що накладаються на них згідно з цілями суспільства, і мобілізує його ресурси для досягнення спільних цілей.

У загальному розумінні слова, влада – це здатність і можливість чинити визначальний тиск на діяльність людей за допомогою яких-небудь засобів. У суспільстві влада має безліч проявів – економічний, політичний, сімейний і т.д.

Політична влада як один з її видів – це здатність і спроможність здійснювати свою волю (класом, групою, особистістю, державою, партією), робити впливи на діяльність, поведінку людей, за допомогою авторитету, інформації, насильства й інших засобів. Політична влада – це державна, регіональна влада, місцеве самоврядування, влада партій і груп тиску, влада політичних лідерів і засобів масової інформації.

Для реалізації політичної влади необхідні:

1. Суспільне розділення між групою (або групами), яка здійснює владу (правлячі партії і класи) і групою (або групами), відносно якої здійснюється влада (решта всього населення країни);

2. Організоване примушення як основа реалізації влади.

Політична влада знаходиться в особливому відношенні до всіх інших властей в суспільстві – вона зазвичай укладає більшою чи меншою мірою всі інші види влади – економічну, соціальну, культурно-інформаційну і так далі. Це означає, що поняття «Політична влада» ширше за поняття «державна влада», тому що:

1. політична влада виникла раніше державної, тобто ще в додержавну епоху;

2. не кожна політична влада є владою державною (наприклад, влада партій, рухів, громадських організацій) при цьому будь-яка державна влада є влада політична;

3. державна влада – це публічна влада, тобто вона відокремлена від суспільства і не співпадає з організацією всього населення;

4. тільки державна влада володіє монопольним правом на видання законів (що не дозволено для інших видів політичної влади), а також на примушення, на легальне використання сили по відношенню до своїх громадян, організацій і так далі (хоча при цьому вона може користуватися й іншими засобами впливу – економічними, ідеологічними, переконанням і тому подібне);

5. державна влада володіє ознакою верховенства, тобто обов'язковістю її рішень для всякого іншого різновиду політичної влади.

Разом із цим, важливо відзначити, що якщо політична влада має до території свого розповсюдження опосередковане відношення, то державна влада функціонує за політико-тереторіальним| принципом. Це означає, що вона не визнає ніяких родових відмінностей, а закріплює населення за певною географічною територією і перетворює його на своїх підданих (монархія) або в своїх громадян (республіка).

При цьому державна влада є суверенною, тобто найвищою, цілковитою і неподільною в межах, окреслених державним кордоном, а також незалежною і рівноправною в зовнішніх державних відносинах.

Враховуючи всі особливості державної влади можна охарактеризувати її як вищу форму політичної влади, яка спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на примушення, а також на видання законів, інших розпоряджень й актів, дотримання яких обов'язкове для населення.

Основними структурними елементами політичної влади виступають: об'єкт, суб'єкт, мотиви, ресурси.

До об'єктів політичної влади відносять індивідів, соціальні групи і спільності.

Суб'єктами політичної влади є держава, політичні партії, політичні еліти і лідери.

Реакція об'єкту влади на суб'єкт визначається мотивами, які використовує суб'єкт.

До мотивів підпорядкування можна віднести страх, звичку, звичай, авторитет суб'єкта влади, що дозволяє йому проводити свою політику без застосування насильства, раціональний інтерес, збіг ціннісних орієнтацій об'єкту і суб'єкта влади.

Ресурси влади – це сукупність засобів і методів, за допомогою яких суб'єкт політичної влади здійснює визначальну дію на поведінку об'єкту.

Сучасна політична наука класифікує ресурси влади відповідно до основних сфер життєдіяльності суспільства, а саме виділяє такі їх види:

– економічні ресурси (матеріальні і нематеріальні блага, цінності, пов'язані із задоволенням повсякденних потреб людини і суспільства, – гроші, товари, послуги, пільги, субсидії і так далі);

– соціальні ресурси (можливість соціальної мобільності, здатність зміни соціального статусу);

– силові ресурси (зброя, інститути примушення – армія, поліція, служба безпеки, суди, прокуратура й ін.);

– нормативні ресурси (правові, релігійні, соціальні норми-закони, розпорядження, звичаї, традиції, моральні норми й ін.)

– культурно-інформаційні ресурси (знання, інформація, учбові заклади, наукові установи, засоби масової інформації).

З погляду американського вченого Е.Тоффлера, в сучасному постіндустріальному суспільстві серед незліченних можливостей влади, три основних її джерела – насильство, багатство і знання – виявляються найбільш значущими. Причому всі вони можуть використовуватися на всіх «поверхах» суспільства – від рідного будинку до політичної арени.

Розглядаючи структуру політичної влади, необхідно відзначити і факт певного співвідношення ресурсів влади у суб'єкта владних відносин і мотивів підпорядкування об'єкту владної дії. На практиці ресурсами виявляються далеко не всі засоби, використовувані для дії на об'єкт, а лише ті, які дозволяють суб'єктові забезпечити підпорядкування об'єкту. А це можливо тільки тоді, коли ресурси влади співпадають з мотивацією об'єкту.

Таким чином, можна сказати, що ресурси влади – це ті джерела, які суб'єкт здатен використовувати зараз, в даній конкретній ситуації для забезпечення необхідної дії на об'єкт владних відносин.