Заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила злочин

Інститут вимушеного заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, при його затриманні своє законодавче закріплення вперше (якщо не вважати не вступили в силу Основ кримінального законодавства Союзу РСР і республік 1991 р.) отримав у ст. 38 КК РФ 1996 р.

Відповідно до положень закону "не є злочином заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, при його затриманні для доставлення органам влади і припинення можливості здійснення ним нових злочинів, якщо іншими засобами затримати така особа не представлялося можливим і при цьому не було допущено перевищення необхідних для цього заходів "(ч. 1 ст. 38 КК). Законодавче вирішення цього питання має велике практичне значення. З одного боку, воно створює певні гарантії від безпідставного притягнення до відповідальності за таку шкоду, з іншого - є гарантією для злочинця від можливого самосуду і розправи.

Акт затримання особи, яка вчинила злочин, за своєю юридичною природою є здійсненням суб'єктивного права і в ряді випадків виконанням морального обов'язку громадянина щодо припинення протиправних дій і доставлених осіб, які їх здійснюють, органам влади. Для деяких осіб, зокрема для працівників міліції та інших служб органів внутрішніх справ, співробітників Федеральної служби безпеки, затримання злочинця - правова, службовий обов'язок. Вимушене заподіяння шкоди особі, яка вчинила кримінальне посягання, є самостійним обставиною, що виключає злочинність діяння. Тому немає ніякої необхідності прирівнювати його до акту необхідної оборони.

Затримання особи на місці вчинення ним злочину і в ряді інших випадків нерідко збігається з припиненням посягання з його боку і тому не виходить за рамки необхідної оборони. Якщо затримуваний надає, наприклад, опір законним діям представників влади чи громадян і воно переростає в суспільно небезпечне посягання, відразу виникає право на необхідну оборону. Шкода, заподіяна посягає, в таких випадках виправданий станом необхідної оборони.

Самостійне рішення розглянутого питання потрібно лише в тих випадках, коли стан необхідної оборони відсутня. У цих випадках затримуваний вже не є активною, нападаючої стороною, а намагається ухилитися від затримання. При цьому кримінально-правове значення мають лише такі заходи по затриманню, які пов'язані із заподіянням особі, яка вчинила злочин, визначеного фізичної шкоди. Зовні ці дії містять ознаки діянні, передбачених відповідними нормами Особливої ​​частини КК, але не є злочинними; вони суспільно корисні й необхідні для затримання злочинця.

Громадська корисність, соціальна цінність такого затримання полягають у тому, що воно, по-перше, сприяє здійсненню принципу невідворотності відповідальності за злочин, і, по-друге, усуває небезпеку вчинення затримуваних особою нових злочинів, попереджає можливу надалі злочинну діяльність.

Слід розрізняти адміністративне та кримінально-процесуальне затримання, з одного боку, та кримінально-правове затримання особи, яка вчинила злочин, - з іншого. Останнє якраз і полягає у правомірному заподіянні йому певного фізичної шкоди.

Заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, з метою його затримання слід визнати обставиною, що виключає злочинність діяння, лише за наявності права затримання та при дотриманні ряду умов правомірності цього акту.

Ці умови полягають у наступному:

а) Затримується особа, яка вчинила саме злочин, а не інше правопорушення (адміністративний або дисциплінарний проступок, цивільно-правовий делікт, малозначне діяння, передбачене ч. 2 ст. 14 КК). Об'єктивні ознаки злочину при цьому повинні бути в наявності, очевидні і безперечні.

б) Насильство застосовується тільки при наявності твердої впевненості в тому, що саме дана особа вчинила злочин. Наприклад, коли особу застали при вчиненні злочину, коли очевидці прямо вкажуть на нього, як на вчинила злочин, коли на ньому або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину і т.д. Підставами затримання також є наявність обвинувального вироку суду про засудження задерживаемого за конкретний злочин або наявність постанови про розшук особи, яка вчинила злочин.

У практиці мають місце випадки заподіяння при затриманні шкоди особам, помилково прийнятим за злочинців, уявним злочинцям. Питання про відповідальність за заподіяння шкоди при уявному затриманні вирішується за загальними правилами про фактичну помилку. У випадках, коли особа, яка здійснює затримання, не тільки не усвідомлює, але, виходячи з конкретних обставин справи, не повинно і не може усвідомлювати помилковості свого подання щодо особи потерпілого і підстав затримання, кримінальна відповідальність внаслідок відсутності вини виключається. У наявності випадок (казус), невинне заподіяння шкоди. Якщо ж особа за обставинами справи повинна була і могла при більш уважному ставленні до створилося ситуації не допустити помилки, відповідальність за заподіяну шкоду настає як за необережний злочин за ст. 109 або 118 КК РФ.

В одному з міст Карелії із залу суду втік Ц., яка вчинила тяжкий злочин. Підняті по тривозі, співробітники РВВС перекрили місто. Прикмети злочинця були доведені до всіх учасників пошуку.

На узліссі при виїзді з міста патрулювали на автомашині співробітники міліції Б. і Р. побачили людину, за прикметами схожого на Ц. Вони вискочили з автомашини і попрямували до нього, але той став від них тікати.

Працівники міліції (один з них був у формі) почали його переслідувати, неодноразово пропонували йому зупинитися, після чого зробили кілька попереджувальних пострілів, але невідомий на це не реагував.

Коли виникла небезпека, що він сховається, співробітники міліції зробили по ньому по одному прицільного пострілу. Невідомий був поранений і затриманий. Ним виявився зовсім стороння С., який збирав у лісі березовий сік і злякався за це відповідальності. В результаті поранення його здоров'ю було завдано шкоди середньої тяжкості.

Працівники міліції були засуджені за необережний злочин. На наш погляд, виходячи з обстановки затримання, вони не могли усвідомлювати помилковості свого уявлення щодо особистості задерживаемого і не повинні були нести відповідальність.

в) Шкода задерживаемому може бути заподіяна лише за наявності реальної небезпеки його ухилення від кримінальної відповідальності. Про прагнення ухилитися від затримання і доставлення до відповідних органів влади свідчать, наприклад, такі дії (бездіяльність), як невиконання вимог слідувати в міліцію, спроби сховатися, надання опору і т.п.

г) Шкода особі, яка вчинила злочин, може бути заподіяна лише з метою його затримання та доставлення відповідним органам влади. Мета тут єдина - позбавити задерживаемого можливості ухилитися від кримінальної відповідальності, заподіяна шкода - засіб досягнення цієї мети. Якщо ж вказані дії здійснюються для здійснення інших цілей (наприклад, самосуду), то вони втрачають правомірний характер, і особи, котрі здійснили, притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

д) Заходи, які приймаються для затримання особи, яка вчинила злочин, повинні бути необхідними, тобто виправданими обставинами справи. Чи є заподіяння того чи іншого шкоди необхідним для затримання злочинця, - це питання факту. Він має вирішуватися в кожному конкретному випадку, виходячи з конкретних обставин справи. Насильство (тим більш тяжке) повинно бути вимушеною, крайнім заходом, коли іншими засобами затримання здійснити неможливо.

е) Вжиті заходи щодо затримання такої особи повинні відповідати характеру і небезпеки скоєного ним злочину, а також небезпеки його особистості. Наприклад, позбавлення життя задерживаемого, намагається сховатися, може бути визнано правомірним лише у випадках вчинення ним вбивства, бандитизму, захоплення заручників, тероризму, розбою, згвалтування та іншого тяжкого злочину, переважно насильницької спрямованості.

Слід мати на увазі, що особа, що затримує злочинця, не завжди в змозі обрати абсолютно співмірні характеру і небезпечності скоєного злочину засоби затримання. Тому не можна погодитися з думкою тих авторів, які обмежують заходи щодо затримання злочинців умовами, що відносяться до крайньої необхідності, вимагають, щоб заподіяну задерживаемому шкода була менш значним у порівнянні з характером і небезпекою вчиненого злочину. Така вимога ущемляє право на затримання злочинця. Шкода, заподіяна задерживаемому, може бути і більш значним у порівнянні з тим, який завдав він сам.

Рядовий К., виконуючи обов'язки вартового, побачив, що приблизно в 150 м від посту гр-н С. намагається згвалтувати військовослужбовця К-ву. Жінка кричала, кликала на допомогу, і К. вирішив втрутитися. Переконавшись у нездійсненності свого наміру, С. спробував сховатися. К. став затримувати його. На окрик: "Стій!" С. не реагував. Тоді К., повторивши вимогу зупинитися, двічі вистрілив вгору, а потім, оскільки С. не підкорився і продовжував тікати, справив три прицільних постріли йому в ноги. Одним з них він заподіяв перелом стегна з розривом великих кровоносних судин, від чого С. через дві доби помер.

Військовий трибунал обгрунтовано зробив висновок про те, що в обстановці, К. діяв правомірно, хоча шкода потерпілому заподіяно більш значний порівняно з тим, який завдав він сам.

ж) Характер заходів із затримання злочинця повинен відповідати обстановці його затримання. Обстановку затримання характеризують різні ознаки, в тому числі і такі, як ступінь інтенсивності і спосіб чиниться злочинцем опору, кількість затримуваних і затримують, наявність зброї, місце і час затримання (день чи ніч), можливість застосування інших, більш м'яких і безпечних способів і засобів затримання. Якщо особа, що ставить за задерживаемого, бачить, що на допомогу поспішають інші співробітники або громадяни, і проте вбиває його, такі дії не можуть бути визнані правомірними.

з) Заподіяна шкода не повинен перевищувати меж необхідності.