Розділ 2.Умови правомірності затримання злочинця

 

Зтримання злочинця

 

Відповідно до ст.36 КК, “Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, для доставлення її відповідним органам влади, як правомірні прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання і обстановці затримання злочинця ”.

Тобто заходи по затриманню злочинця прирівнюються до дій вчинених у стані необхідної оборони. Як і необхідна оборона, затримання злочинця є суспільно корисною діяльністю, адже своєчасне затримання осіб, які скоїли злочини, передача їх органам правосуддя сприяє боротьбі зі злочинністю.

Своєчасне затримання злочинця іноді позбавляє його можливості знищити сліди злочину, знаряддя злочину чи предмети, добуті в результатів злочину, перешкоджає йому скоїти новий злочин, ухилитися від відповідальності, тощо.

Як треба розуміти зміст самого поняття “затримання злочинця”, адже аналогічне поняття вживається в адміністративному і кримінально-процесуальному праві? В адміністративному праві під затриманням розуміється короткочасне обмеження особистої волі особи, яка скоїла адміністративне правопорушення. У кримінально-процесуальному – короткочасний арешт особи, яку підозрюють чи звинувачують у скоєнні злочину.

У кримінально-правовому розумінні – затримання злочинця правомірне завдання шкоди особі, яка скоїла суспільно-небезпечні дії, з метою передачі її органам правосуддя і притягнення до кримінальної відповідальності.

Для вивчення цього поняття необхідно з’ясувати передусім два важливі питання:

А) підстави виникнення і припинення права затримання;

Б) умови правомірності здійснення цього права.

Загроза інтересам правосуддя, в захисті яких основна суть затримання злочинця, може виникнути при наявності двох моментів:

- факту суспільно-небезпечного посягання;

- наміру злочинця зникнути, аби ухилитися від відповідальності за скоєне.

Оскільки метою затримання злочинця є встановлення його особи, з’ясування обставин злочину, перешкода злочинцю ухилитись від відповідальності, то можна зробити висновок, що для досягнення цілей правосуддя затримання можливе при скоєні будь-якого злочину. Ступінь суспільної небезпеки, скоєного діяння може лише вплинути на розмір шкоди, яка завдається злочинцю при затриманні і на вирішення питання про правомірність її завдання.

Як визначалось, одного факту скоєння злочину ще недостатньо для затримання злочинця із завданням йому шкоди. Підставою для такого затримання є намір злочинця зникнути, аби ухилитися від відповідальності за скоєне. У тих випадках, коли особа, яка скоїла злочин, не проявляє такого наміру і злочин сам по собі не характеризується підвищеною суспільною небезпекою, немає необхідності в насильницькому затриманні такої особи. Таким чином, визначальним моментом для застосування заходів по затриманню злочинця є не стільки характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного діяння, скільки характер наступної поведінки злочинця, інші обставини. Про намір зникнути, ухилитися від відповідальності може свідчити невиконання вимог пройти в міліцію, намагання вирватись, втекти, опір законним діям громадян по затриманню і т. п.

Треба звернути увагу на те, що характер скоєного злочину певним чином впливає на вирішення питання про правомірність затримання. Безумовно, якщо йдеться, наприклад, про затримання особи за розкрадання державного майна шляхом розтрати, привласнення чи зловживання службовими обов’язками, то як правило, не виникає необхідності насильницького затримання. Адже особа відома, має постійне проживання, роботу. Ці дані при необхідності можуть бути легко встановлені відповідними органами. Інша ситуація, коли йдеться про крадіжку, розбійний напад, вбивство, тощо. Винуватий може зникнути, заховати вкрадене, знаряддя злочину, знищити сліди злочину. Безумовно що в такому разі є підстави для негайного затримання злочинця, в тому числі із застосуванням насильницької заходів. Тобто є чимало обставин, що характеризують особу злочинця, самі злочинні діяння, які впливають на вирішення питання про негайне затримання.

Згідно з кримінальним законом, кримінальна відповідальність настає не тільки за закінчений злочин, а й за готування до злочину, за замах на злочин. Відповідно право на затримання виникає від початку такої діяльності, з моменту підготовчих дій до злочину і, тим більше, у момент безпосереднього посягання на охоронювані законом інтереси. Заходи, спрямовані на затримання злочинця, водночас є заходами по захисту тих інтересів, на які посягають. У таких випадках дії по захисту інтересів від суспільно-небезпечного посягання і по затриманню посягаючого розцінюються як вчинені в стані необхідної оборони. Аналогічне може виникнути і при затриманні вже після закінчення злочину, коли той, кого затримують, чинить опір, нападає на того, хто затримує.

Суб’єктами затримання можуть бути будь-які особи. Затримання злочинця – це суб’єктивне право потерпілих, інших громадян, яке може бути реалізоване незалежно від того, мали чи ні вони можливість звернутися по допомогу до представників влади. Для працівників міліції затримання злочинця є їхнім правовим обов’язком.

Затримання злочинця буде правомірним при наявності зазначених підстав і при дотриманні ряду умов.

Умови затримання злочинця

 

Умови правомірності затримання злочинця визначають, як повинно здійснюватись затримання, щоб завдана при цьому шкода була правомірною.

Перша з умов полягає в тому, що насилля до злочинця застосовується винятково з метою його затримання. Шкода, яка завдається при затриманні, виступає як засіб, що позбавляє злочинця можливості уникнути відповідальності за скоєне діяння. Ця шкода може виявитись у різних формах:

- обмеження волі переміщення (зв’язування, закриття у приміщенні);

- нанесення тілесних ушкоджень;

- заподіяння смерті.

Заподіяння смерті допустиме лише у виняткових випадках, коли скоєне діяння характеризується високим ступенем суспільної небезпеки, а винного іншим чином затримати від втечі неможливо.

Застосування насильства до злочинця з метою помсти за скоєний злочин розцінюється як самосуд над ним. Такі дії визначаються злочинними і тягнуть за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах.

Дії по затриманню злочинця тоді визнаються правомірними, коли ними (діями) вимушено завдається шкода затримуваній особі, чи, як сказано в законі, це дії, “необхідні для затримання”. Оця вимушеність завдання шкоди і є другою умовою правомірності затримання. Завдання шкоди злочинцю – не самоціль, а захід, який необхідно застосовувати, щоб його затримати. Насильство, застосоване до злочинця безпосередньо після вчинення посягання, буде правомірним тоді, коли іншим способом, тобто без насильства, затримати його неможливо. Це питання з’ясовується в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. При цьому треба, виходячи з вимог закону, враховувати, щоб дії по затриманню відповідали небезпечності посягання і обстановці затримання. Тобто враховували небезпеку скоєного діяння, особу злочинця, інтенсивність опору, який він чинить, та взагалі його поведінку в цілому. Якщо злочинець не чинить опір, виконує всі вимоги особи, яка його затримує, то затримання його повинно бути проведене без насильства. Можна в такій ситуації обмежитись заходами, які перешкоджали б можливості втекти.

Якщо в подібних ситуаціях до затриманого будуть застосовані заходи, що завдали шкоди його здоров’ю, а це не викликалось необхідністю, то відповідальність за такі дії настає на загальних підставах.

Затриманою, як зазначалося, може бути особа, що скоїла будь-який злочин. Але, безумовно, не може бути виправдане завдання тяжкої шкоди при затриманні особи, яка скоїла злочин, що не становить великої суспільної небезпеки. Ступінь насильства повинен відповідати тяжкості злочину. Зрозуміло. Що при затриманні злочинців, один з яких скоїв дрібну крадіжку, а інший розбійний напад, треба діяти по різному. Тобто чим небезпечніший злочин, тим більш значна може бути завдана злочинцю при затриманні шкода.

У законі йдеться й про те, що при затриманні треба брати до уваги і обстановку затримання. Це важливо в тих ситуаціях, коли особа скоїла злочин, який не становить великої суспільної небезпеки, але при затриманні чинить опір, нападає на того, хто її затримує. В таких випадках вже бути йтися про необхідність захисту, за правилами якого і повинна визначатися допустима шкода.

На розмір шкоди, яка завдається злочинцю при затриманні, крім характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, впливає характер опору злочинця. Безумовно, що чим він активніший, агресивніший тим більше насильство повинно бути застосоване. Треба враховувати співвідношення сил при затриманні.

Недотримання зазначених умов при затриманні розцінюється як перевищення заходів по затриманню і тягне за собою кримінальну відповідальність.

У виняткових випадках на підставі закону про необхідну оборону і затримання злочинця працівники міліції мають право застосувати зброю. Тому ми зупинимося на цьому питанні детальніше.

Закон України про міліцію, схвалений 20 грудня 1990 року, встановив підстави для застосування вогнепальної зброї. Так, у ст. 36 вказується, що працівники міліції, як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках: [1]

А) для захисту громадян від нападу, який погрожує їхньому життю і здоров’ю, а також звільнення заручників;

Б) для відбиття групового чи збройного нападу на працівника міліції або членів його сім’ї чи іншого нападу, якщо їхньому життю або здоров’ю загрожує небезпека;

В) для відбиття нападу на охоронювані об’єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення громадських і державних підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у випадку захоплення;

Г) для затримання особи, яку застали при вчинені тяжкого злочину і яка намагається втекти;

Д) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівників міліції;

Е) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю або здоров’ю громадян чи працівника міліції.

Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги чи виклику на допомогу, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян чи працівника міліції.

У випадках незаконного застосування зброї працівники міліції несуть відповідальність, в тому числі кримінальну, при наявності для цього підстав. Тому працівники органів внутрішніх справ повинні чітко знати підстави та порядок застосування зброї і неодмінно керуватись ним у практичній діяльності.