Методичні рекомендації до семінарського заняття

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 1

Тема 10-11: Становище України у повоєнний період (1946-1953р.р.). Суспільно-економічний розвиток України в умовах «відлиги» та загострення кризи радянського системи (1954-1985р.р.)

Мета заняття: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про:

- повоєнні адміністративно-територіальні зміни на етнічних українських землях;

- особливості відбудови народного господарства України;

- ідеологічні процесії в Україні у другій половині 40-х – на початку 50-х рр.;

- стан економіки та соціальної сфери в Україні наприкінці 50-х — у першій половині 60-х рр.;

- наростання застійних явищ.

 

План

1. Україна у другій половині 40-х – першій половині 50-х років

2. Особливості відбудови народного господарства України

3. Ідеологічні процеси в Україні

4. Соціально-економічний розвиток

5. Наростання застійних явищ. Зміна керівництва.

 

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання, слід запам’ятати, територіальний перерозподіл був одним із факторів, який призводив до початку воєн, завершення яких, в свою чергу, означало встановлення нових кордонів між державами. Це повною мірою стосувалося її України середини 40-х років XX ст. Восени 1939 р. західноукраїнські землі були приєднані до Української РСР в результаті домовленостей СРСР і Німеччини. Особливо гострим виявилося питання врегулювання кордонів між Україною і Польщею. Підписання радянсько-польського договору щодо державного кордону відбулося 16 серпня 1945 р. Згідно цієї угоди кордон проходив по «лінії Керзона», із середнім відхиленням на схід на 5-8 км, а на окремих ділянках на 17, і навіть на 30 км. У 1951 р. відбулося остаточне розмежування між Україною і Польщею. '26 листопада 1944 р. у Мукачево 1-й з'їзд делегатів Народних комітетів Закарпатської України ухвалив маніфест про возз'єднання Закарпатської України з УРСР. Після цього чехословацька адміністрація змушена була залишити цей край, а в червні 1945 р. договір між Чехословаччиною та СРСР юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачево. 22 січня 1946 р. у складі радянської України з'явилась Закарпатська область, а 28 жовтня, день, коли цей край було звільнено від німецьких за­гарбників, став Днем визволення України. Радянсько-румунський договір від 10 лютого 1947 р. юридично оформив входження Північної Буковини, Хотинщиші, Ізмаїльщини до України. Отже, для України повоєнна зміна конфігурації кордонів означала збільшення її території на 110 тис. км², де проживало майже 7 млн. населення, що збільшувало її демографічний потенціал. У 1954 р., рішенням Президії Верховної Ради СРСР Крим було передано зі складу РСФСР до складу УРСР. Найвизначнішою зовнішньополітичною акцією України у повоєнний час став факт її членства в Організації Об'єднаних Націй. Ще на початку 1944 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон, згідно якого Наркомат закордонних справ перетворювався із загальносоюзного на союзно-республіканський. У березні цього ж року було створено Народний комісаріат закордонних справ Української РСР. Робота щодо підготовки статутних документів і організаційних структур ООН стала основним напрямком діяльності української дипломатії. Українська делегація брала активну участь в установчій конференції ООН. Так, Д.Ману'шьський очолював комітет конференції, що готував текст преамбули та першого розділу Статуту. І.Сенін, О.Палладій, В.Бондарчук, М.Петровський, П.Погребняк були задіяні в роботі інших комісій і комітетів.

Розглядаючи друге питання, необхідно звернути увагу на те, що В економічній сфері для України найголовнішим питанням було подолання катастрофічних наслідків війни. Вони полягали, у першу чергу, у величезних людських жертвах, які нараховували понад 9 млн. осіб. По-друге, це страшної сили руйнація, якої зазнала рес­публіка. 714 міст і селищ міського типу, 28 тис. сіл, 16 тис. підприємств лежали в руїнах. В СРСР пріоритетом знову стає важка промисловість — основа воєнно-промислового комплексу. Сільському господарству, легкій промисловості відводилась роль постачальни­ка ресурсів. Визначальною рисою відбудовчих процесів в СРСР і в Україні в тому числі була орієнтація на внутрішні ресурси. Економічно зміцнілі за роки війни Сполучені Штати Америки, прагнучи посилити політичний вплив у Європі, запропонували її країнам фінансову допомогу, яка отримала назву «плана Маршалла». 16 західноєвропейських держав прийняли таку допомогу у розмірі 13,3 млрд. дол. Радянський Союз і його країни-сателіти з Центральної і Південно-Східної Європи з ідеологічних мотивів від цієї допомоги відмовилися. Трагічний відбиток на процес відбудови наклав голод 1946-1947 років. Влітку 1946 р. українське село потерпало від великої посухи. Але замість надання допомоги, або хоча б розуміння проблеми, центральний уряд навпаки збільшує плани хлібозаготівель, здійснює великий за обсягом експорт хліба і продуктів тваринництва країнам, що проголосили соціалістичний шлях розвитку. Більше того, посилюється кримінальне переслідування так званих «розкрадачів хліба». Жертвами голодомору в ці роки стали понад 800 тис. осіб. Відбудова народного господарства у повоєнний час була по суті продовженням індустріалізації 30-х років з її домінуванням важкої промисловості і недостатньою увагою до виробництва споживчих товарів. Та відбудовані промислові гіганти — «Азовсталь», «Запоріжсталь», Краматорський, Єнакіївський металургійні заво­ди, інші промислові підприємства все ж таки вселяли надію на краще життя, на вирішення у перспективі й соціальних питань. Важкі перемоги на трудовому фронті були кращими, ніж роки воєнного лихоліття.

Розглядаючи третє питання, слід запам’ятати, тяжкі випробування, що випали на долю радянського народу у роки війни, породили надію на пом'якшення політичного режиму. Скажімо, селяни сподівалися на відміну колгоспної системи, робітники на вирішення соціальних проблем, інтелігенція на свободу творчості. Особливо ці сподівання підсилились після того як багатомільйонна радянська армія побувала у європейських країнах з їх високим рівнем добробуту. Проте сталінський режим не збирався йти ні на які поступки. Більше того, посилюється пропагандистська обробка населення. Ідеологічна атака розпочалася вже у 1946 р., коли побачили світ постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» і «Ленинград», спрямовані проти творчості А. Ахматової та М. Зощенка. В Україні ця кампанія доповнювалась ще й боротьбою з «націоналізмом».

Хвилю нападок на представників творчої інтелігенції України спричинила публікація кількох редакційних статей «Правди», насамперед «Проти ідеологічних перекручень в літературі» (липень 1951 р.). В ній різко критикувався вірш В. Сосюри «Любіть Україну», який з'явився в журналі «Звезда» в перекладі О. Прокоф'єва. У листопаді 1951 р. пройшов пленум ЦК КПУ, на якому засуджено «помилки» у творчості окремих українських письменників. У число «порочних» потрапили оповідання «На ярмарку» Ю.Яловського, «Артистка» І.Вільде, повісті «Софія» і «Золоті ворота» Л.Смілянського, книжки «Гори і долини» та «Весна людства» С. Крижанівського, вірші «Україно, рідний краю» С.Воскресенка, «Канадські українці» Л.Забашти, «Лист» та «Оксано, мрійнице» П.Воронька. Безпідставно звинувачені і публічно спаплюжені діячі мистецтв змушені були писати листи-покаяння, в яких визнавали свої «помилки». Так діяв подвійний жорсткий контроль, який, з одного боку, не допускав жодних відхилень від ідеологічних канонів, визначених зверху і зафіксованих в офіційних документах, а з іншого, — самі митці здійснювали щоденний нагляд за ідейною «чистотою» власної творчості.

Розглядаючи четверте питання, слід усвідомити, що На початку 50-х років дуже гострою залишалася продовольча проблема, тому нове керівництво визначило систему пріоритетів щодо радикального ре­формування всього комплексу сільськогосподарського вироб­ництва. Аграрний сектор був пасинком соціалізму і з часів колективізації перебував у стані хронічного застою. Колгоспи і радгоспи працювали малоефективно і досяглії довоєнних показників значно пізніше, ніж підприємства промисловості. Заходи вжиті у 1953-1955 рр. сприяли піднесенню сільського господарства і поліпшенню становища трудящих. Серед найваж­ливіших кроків М. Хрущова — підвищення матеріальної зацікавле­ності колгоспників, збільшення державних асигнувань на потреби села, покращення технічного і кадрового забезпечення господарств. Зокрема істотно протягом 1953-1958 рр. зросли заготівельні ціни на сільгосппродукцію: на зерно майже в 7 разів, на картоплю майже у 8 разів, на продукцію тваринництва — у 5,5 рази. Після 1953 р. знизили норми постачання з особистих підсобних господарств, зменшили грошовий податок в два рази з кожного колгоспного двора, повністю зняли недоплату за минулі роки. У 1957 р. було відмінено обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів державі колгоспниками, робітниками, службовцями. Тільки економіка села зміцніла, знову почалися обмеження особистих господарств колгоспників. У 1955 р. удвічі зменшено розміри присадибного господарства, у 1959 р. заборонено утримання худоби у містах і робітничих селищах. З іменем М. Хрущова пов'язана цілинна епопея, яка стартувала на початку 1954 р. До Казахстану, Західного Сибіру та Північного Кавказу було направлено десятки тисяч українських юнаків і дівчат. Робітничі колективи ряду радгоспів, утворених на цілинних землях, майже повністю складалися з переселенців-українів. Суб'єктивізм хрущовського керівництва також яскраво про­явився у кукурудзяній кампанії, яка передбачала поспішне і невиправдане розширення посівних площ під цю зернову культуру. За короткий час посіви «цариці полів» досягли в Україні понад 20% усіх посівних площ, і відповідно зменшились посіви озимої пшениці та кормових культур. Однак затрачені зусилля і ресурси не дали очікуваного результату, зернова проблема так і не була вирішена. Більше того, після неврожаю 1963 р. збіжжя почали імпортувати із США і Канади. А українське селянство знову стало жертвою командно-адміністративної системи. Протягом 50-х років відбулось укрупнення колгоспів, що серед іншого призвело до зменшення апарату управління. Весною 1958 р. МТС були перетворені на ремонтно-технічні станції, їх техніку зму­шені були викупити колгоспи. Тепер земля і техніка були об'єднані в одних руках. Пріоритетність у розвитку сільського господарства у середині 50-х років дало свої позитивні результати, вперше воно стало рентабельним. Але форсованість темпів, грандіозність масштабів, пріоритетність екстенсивних форм господарювання, волюнтаристські методи управління звели нанівець всі досягнення цього періоду. Після 1958 р. темпи розвитку його значно знизились, складаючи в середньому 2% на рік. Колгоспно-радгоспна система виявила повну свою недієздатність. Але тільки у навесні 1956 р. прийнято низку документів, спрямованих на поліпшення умов праці і підвищення рівня життя людей. У березні на дві години скорочено тривалість робочого дня у передвихідні і передсвяткові дні, збільшено тривалість відпусток у зв'язку з вагітністю і родах (з 77 до 112 календарних днів), у квітні — відмінено судову відповідальність працівників за самовільне залишення підприємств і установ за прогул без поважних причин, а в травні встановлено 6-годннний робочий день для підлітків від 16 до 18 років. Відмінено плату за навчання в старших класах середніх шкіл та вищих навчальних закладах. У липні прийнято закон про державні пенсії, за яким збільшено розміри нижчих розрядів і знижено розміри високих пенсій: мінімальний розмір пенсіїза старістю — 300 крб., максимальний — 1200 крб. Нарешті увагу керівництва держави привернув соціальний стан селянства. У липні 1964 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про пенсії і допомогу членам колгоспів, що означало встановлення державної системи соціального забезпечення колгоспників. Право на пенсію за старістю мали члени колгоспів: чоловіки — 65 років (при стажі роботи не менше 25 років), жінки — 60 років (при стажі не менше 20 років). Мінімальний розмір пенсії колгоспників становив 12 крб. на місяць. За цей період були вжиті деякі заходи для допомоги жінкам-матерям, зокрема створено школи-інтернати і групи продовженого дня. У 50-ті роки витрати на освіту в СРСР становили 10% національного доходу і були найвищими у світі, однак пізніше почали неухильно зменшуватись.

Розглядаючи п’яте питання, слід усвідомити та зрозуміти наступне: У квітні 1964 р. першому секретареві ЦК КПРС М.Хрущову виповнилося сімдесят. Над трьома зірками Героя Соціалістичної Праці на його грудях засіяла зірка Героя Радянського Союзу. А вже через півроку його політична кар'єра обірветься. 14 жовтня відбувся пленум ЦК КПРС, який звільнив М. Хрущова від обов'язків першого секретаря ЦК КПРС, члена Президії ЦК і Голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК КПРС обрано Л. Брежнєва, на посаду Голови Ради Міністрів СРСР пленум рекомендував О. Косигіна. Процес демократизації, розпочатий Хрущовим, дуже швидко захлинувся в потоці консерватизму, що заполонив усі сфери життя з благословення Л.Брежнєва. Все рідше згадувалось про XX з'їзд КПРС, все менше залишалося ознак реформування і десталінізації суспільства. Суть жовтневого перевороту полягала у збереженні і консервації відносин, народжених у «культовий» період. Прийшов­ши до влади як «проміжна» постать, що задовольняла і сталіністів, і прихильників демократизації, Л.Брежнєв почав крок за кроком зміцнювати свої позиції. У 1966 р. для нього відновлено посаду Генерального секретаря ЦК КПРС, у 1977 р. ново обрано Головою Президії Верховної Ради СРСР. «Центрист» Брежнєв остаточно проявив свою консервативну сутність під час подій 1968 р. в Чехословаччині. Але відродити «класичний» сталінізм брежнєвсько-сусловське керівництво уже не могло, воно лише припинило пошуки альтернативи, розпочаті Хрущовим, які в перспективі могли загрожувати структурі влади. Тим самим сталінська модель соціалізму, дещо пом'якшена і лібералізована, без диктатури і масового терору, продовжувала функціонувати ще понад два десятиліття. Загрозою для радянської влади в Україні завжди був національно-визвольний рух, який в цей час оформився в особливу форму духовної опозиції — дисидентство. Та все ж таки реформаторські пошуки в середині 60-х років були продовжені. Вересневий 1965 року пленум ЦК КПРС проголосив про початок нової економічної реформи. Суть її полягала в тому, що підприємства ставали більш самостійними, між ними встановлювались прямі договірні зв'язки, їх діяльність оцінювалась такими показниками як рентабельність і прибуток, ціна їхньої продукції економічно обґрунтовувалась. Для трудових колективів вводились матеріальні стимули. Але за тих умов і ця реформа була приречена на провал. У даний період розвиток економіки УРСР, як і раніше, мав індустріальне спрямування. У 1970 р. частка групи «А» в загальному обсязі валової продукції промисловості становила 71%, в 1985 р. — 72%. Розширення виробництва досягалося передусім за рахунок більших затрат праці, залучення додаткових ресурсів. Економіка розвивалась екстенсивним шляхом, будувалося чимало підприємств, у виробництво залучалися все нові і нові робочі руки. Гострими залишалися проблеми у сільському господарстві, яке було найслабшою ланкою господарського механізму, найбільш занедбаною ділянкою економічного життя. Все ж таки в цей період сталися певні зміни у соціальному розвитку села. Протягом 1965-1985 рр. оплата праці колгоспників зростала більш швидкими темпами, ніж робітників і службовців.

 

Питання для обговорення

1. Які причини спонукали до відновлення зовнішньополітичного представництва УРСР у повоєнний період?

2. У чому полягали суть та особливості повоєнних суспільних перетворень у західних областях України?

3. Чим був зумовлений ідеологічний наступ тоталітарного режиму наприкінці 40-х — на початку 50-х років?

4. Які зміни відбулися у суспільно-політичному розвитку СРСР та УРСР у 1953-1964 роках?

5. Чим пояснюється піднесення сільського господарства у середині 50-х рр. і його спад на рубежі 50-х — 60-х років?

 

Проблемні питання

1. Чим відрізнялась відбудова народного господарства України від відбудовчих процесів у західних країнах?

2. Як процес реформування суспільства періоду «відлиги» позначився на соціальній сфері?

3. Чому економічна реформа 1965 р. не досягла успіху?

4. У чому полягає суть феномену дисидентського руху?

5. Які здобутки і втрати мали реформи М. Горбачова?

6. Чим на ваше думку пояснюються наростання застійних явищ у всіх сферах життя ІІ половини 60-х рр.?

 

Ключові терміни і поняття

«Відлига» — процес звільнення радянського суспільства за часів правління М.Хрущова від деяких найбільш одіозних, реакційних рис тоталітарного режиму Сталіна; процес часткової лібералізації деяких сфер життя суспільства, передусім духовної.

Гласність — необхідна умова оптимальної діяльності громадських або державних установ, від яких залежить інтереси окремих осіб і населення країни в цілому, забезпечення громадського контролю над цими органами.

Дисидент — (від лат. dissidens — незгодний, в переносному значенні — інакомислячий). У 60-80-х рр. XX ст. у зв'язку зі зростан­ням незадоволення існуючим режимом дисиденство набуло поширення в СРСР та іншнх країнах соціалістичного табору як вияв протесту протії утисків і переслідувань. Переслідування самих ди­сидентів полягало у забороні друкування художніх і політичних творів, прилюдних виступів, через судові процеси, ув'язнення в таборах, насильницьке утримання в психіатричних лікарнях, перешкоди у працевлаштуванні за фахом тощо.

Економічна реформа О. Косигіна — сповнена протиріч економічна програма, спрямована, з одного боку, на розширення господарської самостійності підприємств, місцевої ініціативи, посилення економічних стимулів до праці, з іншого, — посилювались позиції центральних відомств, що означало новий етап надцентралізації.

Операція «Вісла» — насильницьке переселення польською владою в 1947 р. українців з їх етнічних земель на захід Польщі.

Парламент — найвищий загальнонаціональний виборний представницький і законодавчий орган державної влади, що діє на постійній основі. Представницький характер парламенту зумовлює його виборність і колегіальність. Діяльність парламенту визначає зміст і характер парламентаризму як системи взаємодії держави і суспільства.

Перебудова — політика перетворень в СРСР упродовж 1985-1991 рр., спрямована на оновлення життя країни. З 1988 р. в СРСР здійснювалася реформа політичної системи, яка полягала в поступовому переданні влади від партапарату державним органам, які обирали­ся парламентським шляхом.

«Радянизація» західних областей України — прагнення сталінського керівництва реалізувати апробовану у попередні роки тріаду «індустріалізація — колективізація — культурна революція», намагаючись уніфікувати життя західного регіону з іншими.

«Шістдесятники» — суспільно-культурне явище, духовний феномен, нове покоління культурних діячів, які мали у своєму активі вищий культурний рівень, талант, смак. Вони вважали природним своє право на розкутість, щирість почуттів, звернення до внутрішнього світу людини, прагнули до відновлення чистої естетики, культивували красу, палко бажали новизни й подолання провінційності своєї культури.