Загальна характеристика ідей неолібералізму

 

Сучасна неокласична теорія. Неолібералізм (народжується у 30-ті роки XX століття на основі ідей неокласики, молодої історичної школи і ліберальних ідей класичної політекономії). Основні принципи: 1) предмет дослідження – переважно інституціональні проблеми; 2) макроекономічний підхід до аналізу економічної дійсності; 3) ідея індивідуальної свободи на основі приватної власності та помірного впливу держави на інституціональні основи конкуренції.

Фрайбурзька школа. В.Ойкен (1891‑1950 рр.). Німецький економіст, викладач Фрайбурзького університету. Основні ідеї: 1) економічна система повинна мати "господарський порядок", під яким розуміє а/свободу конкуренції, що забезпечує ефективність ринкової системи; б/вільні ціни як регулюючий інструмент в умовах конкуренції-сигнал рівня обмеженості ресурсів і важіль їх перерозподілу між галузями виробництва; в/"державні проблеми" - стабільність грошей, вільний доступ до ринків, гарантії приватної власності, сталість і послідовність економічної політики; 2) виділив два чистих типи господарських систем: централізовано-кероване господарство а/ індивідуальне – рабовласницька латифундія, феодальне помістя; б/централізовано-адміністративне – плановий соціалізм, командна економіка нацизму; "господарство обміну" – ринкове. На практиці ідеї неолібералізму були втілені німецьким ученим і державним діячем Л. Ерхардом (1897-1977 рр.).

Школа монетаризму. М.Фрідмен (з 1912 р.). Професор Чиказького університету. Лауреат Нобелівської премії з економіки 1976 р. Гловний твір: "Монетарна історія США". Основні ідеї. Монетарна концепція державного регулювання: 1) головною і вирішальною причиною всіх змін в економіці с гроші. М.Фрідмен спільно зі А.Шварц проаналізував 20 економічних циклів у США і помітив як зміни в грошовій масі на декілька місяців передують змінам ВВП на всіх стадіях економічного циклу; 2) гроші формують рівень цін в економіці і номінальний ВВП; 3) у рівнянні кількісної теорії грошей МV=РY швидкість обігу грошей /V/ стабільна і залежить від звичок людей у використанні грошових активів, а також структури грошового ринку; 4) із зростанням грошової маси в економіці повинні зростати сукупні витрати РY, де Y також стабільний, оскільки ВВП залежить від виробничих можливостей і зайнятості з урахуванням природного рівня безробіття; 5) природний рівень безробіття задає стабільність параметрам зайнятості; 6) збільшення грошової маси М, не впливаючи на ВВП, збільшує лише загальний рівень цін; 7) основне монетарне правило – держава повинна контролювати приріст грошової маси і утримувати її на рівні 3-5% на рік незалежно від кон'юнктури.

Школа економіки пропонування. А. Лаффер. Американський економіст. Відстоював: 1) монетарну концепцію; 2) основні причини інфляційних процесів: а/високі ставки податків; б/дії держави, що викликають неочікувані коливання витрат виробництва (фінансові санкції, пільги, зміна правил регулювання); 3) оптимальний рівень податкової ставки на прибуток – 35%.

Школа раціональних очікувань. Т. Сарджент, Н. Уоллес, Р. Лукас. Основні ідеї: економічні суб'єкти в своїх діях враховують заходи економічної політики і нейтралізують їх, і тому монетарна політика держави не має сенсу.

 

Неокласичний синтез

 

Неокласичний синтез (Дж. Хікс і Д. Патінкін).
Кейнсіанська теорія включається до неокласичної теорії як частковий приватний випадок розвитку економіки у стадії депресії, коли остання знаходиться в так званій "пастці ліквідності". В цій "пастці" зростання пропозиції грошей перестає впливати на ставку позичкового відсотку і, як наслідок, на інвестиції. Лише у цьому випадку порушується автоматизм встановлення рівноваги за допомогою грошово-цінового механізму, на який покладає надії неокласична теорія. Якщо за допомогою бюджетної політики вдається вивести економіку з "пастки ліквідності", то вона повертається до системи саморегулювання.

Модель “пастки ліквідності”, яку розробив Дж. Хікс, доповнюється ефектом багатства (ефектом реальних касових залишків) Д. Патінкіна. Суть ефекту полягає в тому, що споживачі стійку частину свого доходу намагаються зберегти і підгримувати її реальну цінність. Якщо під впливом кон'юнктури зростають ціни, то реальне багатство знижується. Тоді споживачі скорочують споживання, і, як наслідок, знижуються попит і ціни. Навпаки, падіння цін в умовах кризи збільшує реальне багатство, стимулює закупки із заощаджень, приводить до зростання цін і економічного підйому.

В умовах зростаючої інфляції здійснюється вибір між рівнями зайнятості та інфляції на основі закону А. Філіпса.

Є. Домар і Р. Харрод уводять до кейнсіанської моделі короткострокової рівноваги нові елементи, а саме: фактори підтримання певної зайнятості і загальної рівноваги у довгостроковому періоді, в умовах зростання виробничих потужностей: а) якщо виходити з умов певної зайнятості, то рівновага встановлюється лише тоді, коли темпи приросту виробничих потужностей, сукупного попиту, інвестицій будуть рівними множенню потенціальної середньої суспільної продуктивності інвестицій і граничної схильності до заощадження (Є.Домар); б) рівновага встановлюється тоді, коли відношення обсягу заощаджень до різниці між витратами капіталу і обсягами збережень дорівнює економічному зростанню, отриманому за рахунок зайнятості і технічного прогресу (Р.Харрод).

Акселератор – відношення приросту капіталу /ДІ/ до приросту продукції /Ду/: А = ДІ / Ду. Вказує на те, у скільки разів приріст інвестицій буде перевищувати приріст доходу.

 

Посткейнсіанство

 

Посткеннсіанство зароджується в період кризи державного регулювання економіки /70-ті роки XX ст./. Його мета – адаптація кейнсіанської теорії до нових умов становлення і розвитку автоматизованого технологічного способу виробництва, структурної кризи, поєднання високої інфляції, безробіття із спадом виробництва продукції, зростання інтернаціоналізації господарських зв'язків і панування транснаціональних корпорацій, потреба розробки ефективних форм державного втручання в економіку.

Теорія фінансової нестабільності: 1) доповнює кейнсіанську концепцію сукупного попиту факторами очікувань і невизначеності; 2) причиною нерівноважного стану і безробіття є будь-які неочікувані події, що підвищують вірогідність погіршення кон'юнктури, викликають переміщення товарного попиту на ліквідність і провокують безробіття; 3) інвестиційний компонент сукупного попиту залежить від довгострокових очікувань промислових підприємців і фінансистів /їх інфляційні очікування призводять до зниження обсягів кредитних операцій в економіці, і до зменшення сукупного попиту/; 4) темп інфляції є наслідком зростання номінальної заробітної плати. Це зростання має обмежувати держава.

Теорія ефективного попиту в умовах недосконалої конкуренції: 1) встановлює вплив недосконало-конкурентних ринків на встановлення макроекономічної рівноваги; 2) за концепцією політичного циклу зростання безробіття є наслідком політики панівного класу, націленої на задоволення вимог робітників щодо зростання заробітної плати в умовах монополізму; 3) зниження сукупного попиту і зростання безробіття в більшості випадків пов'язане з економічною практикою монополій, які, з одного боку, прагнуть до максимізації прибутку, а з іншого – до обмеження інвестування у виробництво.

Дж. Робінсон (1903-1983 рр.). Лідер посткейнсіанської школи. Головний твір: "Недосконала конкуренція" (1933р.). Основні ідеї: 1) теорія недосконалої конкуренції; 2) доповнила теорію Кейнса проблемами довгострокового зростання і накопичення капіталу, різними шляхами зростання, включаючи Золоте Правило; 3) теорія капіталу викладена з позиції проблем концентрації капіталу.