Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Адміністративно-територіальна організаціяСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Вперше в ході Визвольної війни територія незалежної України була оформлена Зборівським договором 1649 р. У відповідності з ним територія вільної України обіймала три воєводства: Київське, Брацлавське та Чернігівське, які після визволення були поділені на 16 полків та 272 сотні. У 1650 р. кількість полків виросла до 20. Отже, визволена територія мала свій адміністративно-територіальний поділ. Полково-сотенний устрій був істотним елементом української державності. І хоча полки як військові одиниці існували в багатьох державах, але тільки в Україні полково-сотенна організація війська була взята за основу державного територіального устрою. Вже починаючи з літа 1648 р., полки та сотні як територіальні одиниці включають до себе все населення, що проживало в їхніх межах, і на нього розповсюджується влада полкових та сотенних урядів. До 1654 р. звільнена територія охоплювала Лівобережжя, Правобережжя (крім Волині та Галичини) і значну частину земель на Півдні (приблизно 200 тис. кв. км). Отже, на час укладення українсько-російського договору 1654р. Україна була незалежною державою, що мала свою державно організовану територію. Березневі статті 1654 р. юридично затвердили цей факт. Органи влади та управління На початку Визвольної війни вищим органом влади була Військова рада Війська Запорізького. В цьому проявився зв'язок між органами державної влади, які формувалися, і військово-адміністративним ладом Запорізької Січі, і відбивалось те, що національно-державне самовизначення України здійснювалось в умовах збройної боротьби. До компетенції Військової ради входило вирішення найважливіших державних питань як воєнних, так і політичних: вона вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всі питання зовнішньої політики, відсилала посольства, приймала послів, здійснювала правосуддя. Право на участь у ній мали всі козаки. Починаючи з 1649 р. Військова рада скликається рідко. Є відомості про одну раду в 1650 р., дві — в 1651 р., декілька — в 1653 р. і ще одну (останню) в січні 1654 р. — у Переяславі. Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення старшинських рад. І хоча це був дорадний орган при гетьмані, його рішення були обов'язковими для нього. Система управління складалася з трьох ступенів: Генерального, полкового та сотенного урядів. Генеральний уряд Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював всю систему управління і був постійно діючим органом. Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман: як глава держави, виший суддя та верховний головнокомандувач, законодавець, оскільки він видавав універсали — нормативні акти, обов'язкові для виконання на всій території України. Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом держави. Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини, які керували окремими галузями управління. Найближчою до гетьмана державною особою був генеральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходили всі документи я к до гетьмана, так і від нього. Генеральний обозний, генеральний осавул та генеральний хорунжий займались військовими справами, відповідали за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення. Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана. Генеральний суддя був вищою апеляційною інстанцією за відношенням до полкових та сотенних судів. Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави. Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини, яка з часом витісняє Військову раду. Місцеве управління здійснювали полкові та сотенні уряди, також виборні особи в містах і селах. Полковий уряд складався з полковника та полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Часто полковники узурпували в своїх руках всю владу на місцях і ігнорували полкові ради, а іноді, навпаки, полкові ради рішуче впливали на діяльність полковників, перешкоджали їхньому свавіллю і навіть усували їх з посади. До полкової ради входили обозний, писар, суддя, осавул і хорунжий. На такому ж принципі будувалась сотенна адміністрація. Сотенний уряд очолював сотник. Йому допомагала сотенна адміністрація: осавул, писар і хорунжий. Судові функції в сотні виконував городовий отаман. Міста мали свою адміністрацію, її влада не поширювалася на козаків. У селах війти управляли селянами, а отамани — козаками. Не збереглося жодних законодавчих актів, за якими можна було б установити функції цих органів управління. В основу їх діяльності, треба гадати, були покладені традиції та звичаєве право.
Повернувшись з татарського полону, Хмельницький починає переговори з поляками. 18 вересня 1651 р. під Білою Церквою був підписаний Білоцерківський мирний договір між Військом Запорізьким та Річчю Посполитою. Його головні положення такі: козацький реєстр скоротився на 20 тис. осіб, місто Чигирин залишилося за гетьманом, Військо Запорізьке утримало свою православну віру, польська шляхта одержала право повернутися до своїх маєтків. Протягом 1652—1653 рр. тенденція тиску на козацьку старшину збоку Речі Посполитої продовжується. На початку травня 1652 р. за участю ханських послів у Чигирині відбулася козацька рада, яка постановила звільнити Військо Запорізьке від умов Білоцерківського договору. Зважаючи на акти насильства та віроломства з боку польської шляхти, було визнане за необхідне розірвати мирні відносини з Польщею. У травні, неподалеку від села Батіг сталась битва козацького і польського війська, яка скінчилася повною поразкою поляків. Ця перемога підняла моральний дух українського війська, повернула Йому втрачену під Берестечком упевненість у своїх силах. У грудні 1653 р. козацьке військо оточило поляків на чолі з королем Яном Казимиром під Жванцям и. Поляки були готові капітулювати, але їх знову врятували татари, уклавши з ними сепаратний мир. Хмельницький погодився на припинення бойових дій на умовах Зборівського договору. Політичне та економічне становище України було дуже тяжке. Війна, татарські навали з їхніми трагічними наслідками, загальна мобілізація, неврожай, ізоляція від зовнішніх ринків — все це негативно відбивалося на господарстві держави. Визвольна війна була всенародною, у ній брали участь усі соціальні прошарки українського суспільства. Характер війни 1648— 1654 рр. переконливо відображено у літописі Самовидця: "...так усе, що живо, піднялося в козацтво же заледово знайшли в якому селі такого человіка жеби не міг албо сам, албо син до войска йти, а ежели сам нездужа, то слугу паробка послал, а иние скілько їх було всі йшли з двора, тільки одного зоставляли, же трудно было о наймита".
У роки Визвольної війни в Україні формується своєрідна правова система. Хоча гетьман своїми універсалами неодноразово і підтверджував дію Статуту 1588 р. та магдебурзького права на визволеній території, фактично вони тут майже не застосовувалися. Так, магдебурзьке право діяло тільки у великих містах (Київ, Переяслав, Чернігів, Ніжин), а норми ПІ Статуту повернулися в правову систему після приєднання України до Московської держави. Повністю були скасовані правові норми, прийняті органами польської влади: "Устава на волоки" 1557 p., ординація козакам 1638 p., королівські і сеймові конституції тощо. Серед джерел права, які використовувалися, на першому місці було звичаєве козацьке право. Воно регулювало широке коло стосунків, і перш за все, організацію державної влади та управління, систему судочинства, називало злочини та покарання за них. Це право виникло й оформилось у процесі еволюції" господарсько-побутових відносин людей та спиралося на діючі "давні" норми поведінки. Цими нормами поведінки були "права та звичаї" Війська Запорізького, які офіційно не були санкціоновані державною владою, проте регулювали всі суспільні відносини, що виникали в Запоріжжі. Сукупність цих "прав та звичаїв", обов'язкових до виконання, становила звичаєве право. Його норми відображалися в окремих вчинках людей, їх уявленні про честь, справедливість, обов'язок у тому розумінні, яке панувало серед населення на цьому етапі суспільного розвитку. Звідси випливало, що творцем звичаїв, які переростали в норми звичаєвого права, був безпосередньо народ. Серед таких звичаїв можна назвати: привселюдне водіння населеним пунктом злодія з підвішеною на шиї вкраденою річчю; сплата "перейму" (винагороди) хазяїном скотини, яка відстала віл череди, особі, яка її знайшла і повернула хазяїну; спалення жінки, звинуваченої в лихому чаклунстві; виставляння позивачем могоричу свідкам, так зване свідочне, та ін. З часом великої ваги набувають нові джерела права. Мова йде перш за все про гетьманські універсали. Це були розпорядчі акти вищої влади, які мали загальнообов'язковий характер для всього населення України. Універсали регулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та процесуальні стосунки. Поширення гетьманського законодавства відповідно звужувало функції звичаєвого права. Коли норми останнього не суперечили інтересам суспільної верхівки, їм зазвичай надавалась сила закону. Норми звичаєвого права у своїй традиційній формі були основними джерелами права у Запорізькій Січі, де населення дотримувалося "подлуг старожитных і старейших обычаев". Військово-адміністративна і судова системи, що існували в Запоріжжі, керувалися нормами звичаєвого права. Слід згадати про існування в Україні так званого церковного звичаєвого права. Під ним розуміли сукупність правил поведінки, які не дістали законодавчого затвердження, але їх обов'язково дотримувались, "боячись покарання і гніву господня". Джерелами права були також міжнародні угоди, які укладалися гетьманом, головним чином з сусідніми державами. В них стверджувався стан України як суб'єкта міжнародно-правових відносин. В угодах ми знаходимо норми цивільного та адміністративного права.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-20; просмотров: 229; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.225.54.199 (0.009 с.) |