Валютні умови зовнішньоторговельних контрактів

Важливим елементом зовнішньоторговельного контракту виступають валютні-фінансові умови, які регулюють розрахунки між контрагентами. При визначенні валютно-фінансових умов контрактів, як правило, проявляється протилежність інтересів. Експортер прагне отримати максимальну суму валюти в найкоротший термін. Імпортер зацікавлений у виплаті найменшої суми валюти, швидкому отриманні товару та відтермінування платежу до моменту його кінцевої реалізації. Такі інтереси контрагентів впливають на вибір валютно-фінансових умов контрактів, які також залежать і від характеру економічних та політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, а також від традицій та звичаїв міжнародної торгівлі даним товаром.

До валютних умов зовнішньоторговельних угод відносяться: встановлення валюти ціни та валюти платежу, а у разі їх розбіжності курсу — перерахунок валюти ціни у валюту платежу, а також способів усунення можливих валютних ризиків.

Валютні умови безпосередньо впливають на ефективність укладеної угоди. У зв'язку з цим контрагенти уважно слідкують за станом міжнародних валютних ринків, за коливанням валютних курсів, за валютно-фінансовим становищем країни свого контрагента. Вони прогнозують стан курсу валют на перспективу, прагнуть зробити правильний вибір валюти ціни та валюти пла-тежу.

Валюта ціни — це валюта, в якій виражена ціна товару, зафіксована в контракті. Як правило, валюту ціни виражають у найбільш стабільній на момент укладення угоди валюті.

Ціна товару може встановлюватись у валюті країни експортера, у валюті країни імпортера чи у валютах третіх країн. Специфіка вибору валюти ціни в зовнішній торгівлі країн колишніх республік СРСР обумовлена частково конвертованістю національних валют, у зв'язку з чим в розрахунках використовуються іноземні валюти. При цьому в торгівлі з переважною більшістю країн розрахунки здійснюються у вільно конвертованій валюті. Це може бути валюта контрагента чи третьої країни.

В імпортних контрактах при купівлі продукції в промислово розвинутих країнах, валюта яких є конвертованою, ціни, як правило, встановлюються в національній валюті цих країн. При імпорті із країн, що розвиваються, які мають неконвертовані та частково-конвертовані валюти, ціни фіксуються у вільноконвертованих валютах провідних країн світу: доларах США, англійських фунтах стерлінгів, марках ФРН, французьких та швейцарських франках, японських ієнах. При експортних операціях вітчизняні підприємства валюти ціни вибирають з числа цих чи найбільш розповсюджених валют.

Визначення валюти ціни є дуже важливою умовою контракту, оскільки валюти не рівноцінні за своєю якістю: є стійкі валюти зі стабільною купівельною спроможністю та слабкі (м'які) валюти, курс яких постійно змінюється. Тому від вибору валюти ціни залежить ризик валютних втрат, тобто можливість не отримати еквівалент вартості, передбачений в момент фіксації ціни і підписання контракту. Тому покупець виграє при встановленні ціни в слабкій валюті і валюті, курс якої має тенденцію до пониження. Експортер, навпаки, прагне до найсильнішої валюти чи валюти, курси якої має тенденцію до підвищення.

Якщо ціна імпортного контракту буде встановлена в твердій валюті, то щоб компенсувати втрати, потрібно вимагати від продавця зробити знижку з ціни чи поступку за іншими умовами контракту. В експортному ж контракті, якщо ціну встановлено у відповідності до інтересів імпортера, тобто в слабкій валюті продавцю слід підвищити ціну товару.

З валютної точки зору, експорт доцільно орієнтувати на країни з «сильними» валютами, а імпорт — зі «слабкими» валютами. Але це можливо лише при інших рівних умовах: якість, ціна і т. д.

Валюта платежу — це валюта, в якій проходить оплата товару за контрактом (або погашення кредиту, якщо в контракті передбачено його використання).

В торгівлі з фірмами промислово розвинутих країн, і особливо європейських, валютою платежу, як правило, є національні валюти цих країн. У торгівлі з країнами, що розвиваються, — ВКВ основних промислово розвинутих країн, причому в експортних контрактах валюта тих із них, у банках котрих зберігаються надходження країн, що розвиваються від експорту.

Однією із суттєвих ознак валютного регулювання в нашій державі є терміни розрахунків за експортно-імпортними операціями.

При експортних контрактах виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, що вказані у контрактах, але не перевищують 180 календарних днів від дати митного оформлення продукції, а у разі робіт, послуг або передачі прав інтелектуальної власності — від моменту підписання акта або іншого документа, які свідчать про їх виконання.

Отримання продукції по імпортних контрактах не повинне перевищувати 180 календарних днів від моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що імпортується.

Порушення резидентами термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями приводить до нарахування пені за кожен прострочений день у розмірі 0,3 % від суми недоотриманої виручки або недопоставленої продукції в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день заборгованості. Нарахування пені здійснюється на підставі вантажних митних декларацій, отриманих на митниці, а також журналу обліку розрахунків за імпортними контрактами.

Перевищення 180-денного терміну отримання валютної виручки або продукції згідно з імпортним контрактом можливе лише при індивідуальному дозволі обласного управління НБУ за місцем реєстрації резидента. Підставою для продовження законодавчо встановлених термінів розрахунків по експортно-імпортних операціях є висновки відповідних міністерств та відомств, які підтверджують належність контракту резидента з іноземною фірмою до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, постачання складних технічних виробів та товарів спеціального призначення. Продовження термінів розрахунків по експортно- імпортних операціях дається на термін, що, як правило, не перевищує 180 календарних днів. В окремих випадках обласні управління НБУ можуть продовжувати строки вже наданих індивідуальних дозволів на загальний термін не більше 270 днів.

Валюта ціни і валюта платежу, як правило, збігаються, але є випадки, коли вони не збігаються, особливо при проведенні клірингових операцій чи при встановленні контрактних цін у традиційних валютних (у торгівлі біржовими товарами, на аукціонах). Валюта ціни та валюта платежу не збігаються також при фіксації ціни в будь-якій розрахунковій одиниці (наприклад, СДР). Розбіжність валюти ціни і валюти платежу є також однією із форм страхування валютного ризику.

Якщо валюта ціни та валюта платежу не збігаються, то в контракті мають бути зафіксовані умови перерахунку першої в другу.

Тому, у контракті необхідно встановити:

 час перерахунку валют. Розрахунки завжди здійснюються за поточним курсом валюти — найчастіше за ринковим курсом за день до платежу чи за 2—3 дні, що передують дню платежу, або на день платежу;

 ринок, котирування якого беруться за базу перерахунку;

 курс перерахунку (курс продавця, курс покупця, середній курс);

 курс якого виду платіжних засобів використовується (курс телеграфного переказу, початкового переказу, векселів та ін.).

Якщо валюта ціни і валюта платежу збігаються, то її називають валютою контракту.

Відповідно до законодавчих та нормативних актів України, в розрахунках між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Використання національної валюти допускається в розрахунках з країнами, колишніми республіками СРСР, крім Естонії, якщо це передбачено контрактами.