Монтаж повітропроводів і вентиляційних труб

Повітропроводи переважно монтують після закінчення основних будівельних робіт на об'єкті або захваті паралельно із встановленням вентиляційного обладнання. Повітропроводи СВ, що зв'язані з технологічним обладнанням, монтують незалежно від наявності технологічного обладнання, до якого повітропроводи приєднують після його встановлення.

Перед початком монтажних робіт повітропроводи СВ ділять на укрупнені вузли залежно від способу монтажу, маси деталей, вантажопідіймальності механізмів і місцевих умов, і встановлюють послідовність монтажу цих вузлів. Розмічають місця встановлення кріплень і перевіряють наявність закладних деталей, що передбачені проектом. Способи і місця встановлення вантажопідіймальних механізмів передбачаються ПВР і погоджуються з генпідрядником.

Повітропроводи, що призначені для транспортування зволоженого повітря, прокладають з нахилом 0,01...0,015 в бік дренувальних пристроїв; в нижній частині повітропроводів не повинно бути поздовжніх швів.

Окремі ланки і елементи СВ (прямі ділянки, фасонні елементи, мережне обладнання) з'єднують річними способами: фланцевим, бс (фланцевим, хомутовим, розтрубним, рейковим тощо.

Одне з найрозповсюджсиіших з'єднань - фланцеве, для якого на елементах повітропроводів передбачають фланці із стрічкової або кутннкової сталі. Кількість отворів у фланцях і вид сортового металу регламентується Держстандартами. Для зручності збирання фланцевих з'єднань отвори під болти виконують не круглими, а овальними. З'єднуючи металеві фланці, між ними прокладають ущільнювальний матеріал (листову або шпарувату гуму, різного типу джгути, азбестовий шнур тощо), після чого їх стягують болтами; використовуючи профільну гуму і джгути, в місцях проходу болтів роблять проколи. Останнім часом широко розповсюджені безфланцеві з'єднання круглих і нрямокуїннх повітропроводів. Використання таких з'єднань дає змогу знизити металомісткість і затрати праці під час виготовлення і монтажу.

 

Безфланцеві хомутові з 'єднання використовуються для круглих повітропроводів, діаметр яких 100...710 мм. Хомут таврового перерізу з тонколистової сталі завтовшки 1 мм одягають на конічно розширені торці деталей повітропроводів, попередньо заповнивши виїмку хомута ущільнювальним матеріалом (наприклад, мастикою "Бугспрол", якщо температура повітряної суміші до 70 °С).

 

Стягнувши хомут за допомогою струбцини або фіксаторного ключа, в отвори кутників вставляють болти і затягують їх, після чого струбцину (ключ) знімають. Для повітропроводів, діаметр яких 100...180 мм, застосовують двоелементні хомути, які виготовляють методом штампування з утворенням кутників і отворів під болти.

Рис. 9. Хомутове (а) і хомутово-защіпкове (б) з'єднання елементів

повітропроводів а) хомут; б) вузол з'єднання; 1 - кутник; 2 - хомут; 3 -

паста "Бутепрол"; 4 - повітропровід з відбортованим торцем

Одним з видів безфланцевого з'єднання круглих повітропроводів с ніпельне з'єднання (рисі 5.13). Ніпель виготовляють з металу,товщина якого 0,8-1 мм, із зипагом жорсткості посередині.

 

Рис. 10. Ніпельне з'єднання елементів круглого повітропроводу:

1 -заклепка; 2 - гсрмстик; 3 – ніпель

Для телескопічного з'єднання круглих повітропроводів торці елементів повинні бути конусними. Такі з'єднання використовуються рідко і тільки для труб, діаметр яких до 500 мм. Для забезпечення герметичності на з'єднання намотують клейку поліхлорвінілову стрічку типу "Гсрлен" тощо.

 

Рис.11. Телескопічні з'єднання елементів круглих повітропроводів: а) на самонарізних шрубах; б) на заклепках; 1 - самонарізний шруб; 2 - заклепка

 

 

З'єднання елементів круглих повітропроводів за допомогою термостягувальних хомутів СТУМ виконують так: на гладкі торці елементів насувають хомут більшого діаметра, ніж діаметр повітропроводу; нагрівають хомут паяльною лампою або газовим пальником. Нагріваючись, хомут стягується і щільно обтискає краї елементів, забезпечуючи надійність і герметичність з'єднання.З підвищенням якості виготовлення прямокутних повітропроводів стає можливим застосування планково-ренкових з'єднань (рис. 15.15).

Елементи повітропроводів з вініпласту з 'єдпують за допомогою муфт, фланців або врозтруб). Фланці можуть бути із стрічкового вініпласту завтовшки більше ніж 8мм, що приварений до труб і фасонних частин, або з кутникової чи стрічкової сталі (в цьому випадку вініпласт набортовують в нагрітому стані на дзеркало сталевого фланця).

Як ущільнювач використовують поліхлорвініловин шіастикат або м'яку листову гуму завтовшки 3...5 мм. Муфтові з'єднання вІніпластових повітропроводів виконують звареними нсрозбірними.

Рис. 12. З'єднання елементів вініпластових повітропроводів: а) муфтове; б) за допомогою приварених вініпластових фланців; в) за допомогою накидних сталевих фланців; г) розтрубне;

1 -вініпластовий кутник; 2 - прокладка; 3 - повітропровід; 4 - сталевий

кутник; 5 - набортування на дзеркало фланця; 6 - розтруб;

7 -азбестова набивка; 8 - приварена муфта

 

Кріплення горизонтальних металевих повітропроводів з безфланцевнми з'єднаннями передбачають на відстані до 4 м одне від одного, якщо діаметр круглого або розмір більшої сторони прямокуі ного повітропроводу менший за 400 мм, і на відстані 3 м, якщо розміри повітропроводу більші за 400 мм; на фланцевих з'єднаннях, якщо діаметр круглого або розмір більшої сторони прямокутного повітропроводу до 2000 мм - на відстані до 6 м. Кріплення вертикальних металевих повітропроводів необхідно розташувати з частотою до 4 м.

Повітропроводи, що підвішуються вільно, розчалюють, встановлюючи подвійні підвіски з кутом між ними, більшим за 45 (через кожні дві одинарні підвіски), якщо їх довжина 0,5...1,5м, і через кожну одинарну підвіску, якщо довжина більша за 1,5 м). Повітропроводи повинні бути закріплені так, щоб їхня маса не передавалась на вентиляційне обладнання. Хомути кріплень повинні щільно прилягати до повітропроводу. Не допускається закріплення розтяжок і підвісок безпосередньо до фланців. Типові кріплення круглих і прямокутних повітропроводів до будівельних конструкцій наведені на рис. 15.18.

Прямокутні повітропроводи периметром до 1000 мм підвішують на кріпильних хомутах (рис. 13,6), а більше ніж 1000 мм -на траверсах (рис. 13,6,6,3). Хомути виіх>товляіотьізстрічковоїсталі25х2 і 30x3 мм. Тяги для підвішування повітропроводів виготовляють діаметром 10 і 12 мм з метричною різзю на обох кінцях. Довжина ТЯГ не лімітується. Щоб змінювати довжини підвісок і тяг в невеликих межах, використовують регульовані підвіски (талрепи). Талреп складається з короткої тяги, що вільно обертагться в корігусі, і регульованої ТЯГИ, яка вкручується В гайку корпуса під час його обертання. Для регулювання довжини підвіски часто використовують тяги з перфорованої металевої стрічки.

Глибина заробляння кронштейнів в стіни 250...510 мм. Відстань між горизонтальним повітропроводом і стіною або колоною приймають 50 мм. Для кріплення повітропроводів використовують також кронштейни, що пристрілюються дюбелями до стін. До покриття повітропроводи прикріпляють тільки у вузлах ферм. Кріпити ізольовані повітропроводи необхідно згідно з проектом, в якому повинні бути вказані конструкція опор і відстані між ними.

Повітропроводи з полімерних матеріалів доцільно монтувати після закінчення всіх будівельних робіт і монтажу технологічного обладнання, що виключає можливість випадкових механічних пошкоджень.

Рис. 13. Кріплення горизонтальних і вертикальних повітропроводів до будівельних конструкцій: а,б - до стін; в,г - до колон; д,с - до перекриттів; є,ж - до ферм і прогонів; з - вертикальних повітропроводів до стін і до колон (к); 1 - консоль; 2 - тяга; 3 - кріпильний хомут; 4 -повітропровід; 5 - траверса; 6 - стягувальїіий болт

 

Всередині будинку горизонтальні повітропроводи прокладаються у міжфермовому просторі, по стінах і колонах, під фермами покриття, під стелями, над підвісними стелями. У промислових цехах доцільно монтувати спочатку магістральні горизонтальні повітропроводи і колектори, а потім вертикальні відгалуження до повітророзподільних пристроїв або місцевих всмоктів. За межами приміщень повітропроводи монтують по зовнішніх стінах або естакадах.

Рис.14 Монтаж горизонтального повітропроводу укрупненими блоками:

1 -автогідропіднімач;

2 - лебідка важільна;

3 -підвіски; 4-траверса;

5-вузол повітропроводу

6 - відтяжка

 

 

Рис. 16.

Монтаж повітропроводів у міжколоиному просторі: 1 -патрубок; 2 - вузол повітропроводу; 3 - відвідний блок

 

 

На рис. 17 наведена схема монтажу способам підрощування знизу. Його можна застосовувати для монтажу вертикальних повітропроводів, висота яких до 10...12 м, а маса не перевищує вантажопідіймальності механізму чи лебідки.

Спосіб монтажу нарощуванням зверху наведений на рис.18.
Таким способом можна монтувати повітропроводи будь-яких перерізів і
будь-якої довжини, оскільки вантажопідіймальність механізму
визначається масою тільки укрупненого вузла, а не всього
повітропроводу, і довжина вузла може змінюватись у будь-яких розумних
межах.,

Комбінований спосіб монтажу вертикальних повітропроводів використовують у висотних будинках (24 поверхи і більше). Схема нього способу наведена на рис. 15.24. Загальна довжина укрупненого блока не повинна перевищувати 15...16 м для зварених повітропроводів і 10 м

для фланцевих.

 

Рис. 17. Схема монтажу вертикальних повітропроводів способом підрощування знизу:!-елементи повітропроводу; 2-ланка повітропроводу;

З - кронштейни; 4 - монтажна балка; 5 - важільна лебідка

 

 

Рис. 18. Монтаж вертикальних повітропроводів способом нарощування зверху: 1 - повітропровід на кронштейнах; 2 - настил; З - елементи повітропроводу; 4 - ланка повітропроводу; 5 - вантажна балка

 

 

5.4 Розбиття монтажної схеми на укрупнені вузли

 

 

№ укрупненого вузла	Довжина, мм	Маса, кг	Елементи
I		50,34	7, 5
II		51,36	5, 8
III		50,34	7, 5
IV		58,87	11, 12,10
V			10, 10
VI		45,8	9, 30
VII		56,04	30, 30
VIII		56,04	30, 30
IX		49,65	32, 31, 39
X		30,8	38, 38
XI		30,8	38, 38
XII		30,8	38, 38
XIII		20,62	38, 40
XIV		15,9	41, 41
XV		30,8	38, 38
XVI		30,8	38, 38
XVII		39,48	33, 33
XVIII		39,48	33, 33
XIX		34,08	33, 34, 35
XX		7,48	36, 37
XXI			10, 10
XXII		23,09	13, 14, 15
XXIII		31,12	16, 16, 17
XXIV		5,81	18, 19
XXV		23,57	20, 21
XXVI		36,02	21, 21, 22
XXVII		6,09	23, 24
XXX		34,28	25, 25
XXXI		15,44	26, 27
XXXII		6,71	28,29

 

5.5 Випробування, регулювання і здавання вентиляційних

систем в експлуатацію

 

Після закінчення монтажних робіт, під'єднання ліній слсктротсплохолодоживлсння проводять обкатування обладнання і випробування систем. Установки вентиляції і кондиціонування повітря (до їх випробування) повинні неперервно і справно пропрацювати протягом 7 год. Обкатування проводять після ревізії обладнання: знімання консерванту з деталей, заміряння електричного опору ізоляції електродвигунів, перевірки змащення підшипників двигунів, клапанів, редукторів тощо.

 

Обкатування починають з короткочасного увімкнення вентилятора для визначення напрямку обертання робочого колеса. До вентилятора повинні бути приєднані повітропроводи, температура підшипників вентилятора і двигуна не повинна перевищувати 85 °С. Обкатування проходить в присутності замовника і генпідрядника і оформляється актом.

Потім проводять передпускові випробування вентиляційних систем. Вентиляційні установки, що зв'язані з технологічним обладнанням (місцеві всмоки), випробовують після монтажу технологічного обладнання (робота обладнання необов'язкова). До початку випробувань перевіряють: відповідність встановленого обладнання проектним даним; якість збирання повітропроводів і з'єднання їх з обладнанням; закінченість будівельних робіт у венткамерах; експлуатаційну готовність обладнання. До початку випробувань виявлені дефекти повинні бути ліквідовані.

Під час випробувань перевіряють: продуктивність вентиляційного агрегату і її відповідність проектним даним; продуктивність повітророзподільних і повітровсмоктувальних пристроїв по окремих приміщеннях і їх відповідність проектним даним; опір протікання повітря в калориферах, пиловловлювачах, фільтрах, зрошувальних камерах, місцевих всмоктах; швидкість витікання повітря з припливних отворів; нсгсрмстичність повітропроводів та інших елементів систем; рівномірність прогрівання калориферів; рівномірність розпилювання води в зрошувальних камерах.

Передпускові випробування систем природної вентиляції в житлових і громадських будинках обмежують перевіркою фактичних перерізів повітропроводів і наявністю тяги в повітровсмоктувальних отворах. Тягу перевіряють крильчастим анемометром, задимленням або за відхиленням тонких паперових стрічок.

 

Таблиця 2 Граничні витрати повітря в мережах вентиляційних систем

 

Клас ПОВІТ- ропроводу	Витрати повітря в мережах, м'/год на 1 м' розгорненої площі і повітропроводу, при додатному або відємному повному і статичному тискові на початку повітропроводу, поруч з вентилятором, кГІа
0,2	0,4	0,6	0,8	1,0	1,4	2,0	3,0	4.0	5,0
Н	3,6	5,8	7,6	9,2	10.7
щ	ІД	1,9	2,5	3.0	3,5	4,4	5,7	7,5	9,1	10,6
Н - нормальльний; Щ - цільний

 

Допустимі відхилення за продуктивністю відносно проектних, що виявлені під час випробувань, не повинні перевищувати 110 %.

Ступінь нещільності повітропроводів та інших елементів вентиляційних систем встановлюється за сумарним значенням підсмоктувань і втікань повітря, що можна визначити як різницю між об'ємами повітря, заміряними біля повітророзподільних або повітросмоктальних пристроїв, і об'ємом повітря, що протікає через основний повітропровід поруч з вентилятором. Максимальні підсмоктування або витікання в повітропроводах та інших елементах системи не повинні перевищувати значень, що наведені в табл.2.

У випробування вентиляційних систем входить також перевірка на герметичність ділянок повітропроводів, що приховані в будівельних конструкціях. За результатами перевірки складають відповідний акт. Існують два види регулювання вентиляційних систем: індивідуальне на проектну продуктивність (виконується з монтажною організацією) і комплексне (здійснюється з повним технологічним завантаженням спеціалізованими організаціями за прямим договором із замовником).

Звичайно тільки невелика кількість вентиляційних систем за реальними параметрами відповідає проектним характеристикам і їх налагодження обмежується передпусковими випробуваннями. Здебільшого фактичні витрати повітря по системі загалом і по відгалуженнях відрізняються від проектних даних. Такі системи повинні бути відрегульовані.

Витрата повітря по вентиляційній мережі може змінюватись за допомогою дроселювальних пристроїв (дросель-клапани, шибери) або односторонніх діафрагм, що встановлюються між фланцями. Регулюють витрату, змінюючи частоту обертання робочого колеса вентилятора або повністю замінивши вентиляторний агрегат на більш відповідний за тиском і продуктивністю.

Після обкатування, передпускових випробувань і регулювання на кожну вентиляційну систему складають паспорт, де вказуються результати передпускових випробувань і рсгулюваїшя системи, а також основні дані вентиляційного обладнання.