Організація виробництва на підприємстві

 

Принципи організації виробничого процесу:

 

• Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності еле­ментів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робо­чих місцях.

 

• Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спро-* можності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв'язаної си­стеми підрозділів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно зв'язаних ланок виробницт­ва пропорційна обсягу робіт, що виконуються.

Порушення цього принципу призводить до виникнення «вузь­ких місць» або неповного завантаження окремих підрозділів.

 

• Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особли­во важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу. Паралельність досягається раціо­нальним розчленуванням виробів на складові частини, суміщен­ням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виго­товленням різних виробів.

• Принцип прямоточності означає, що предмети праці в про­цесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зво­ротних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця (наскільки це можливо) розміщують за хо­дом технологічного процесу. Допоміжні виробництва, служби, скла­ди, у свою чергу, тримають якнайближче до тих підрозділів, котрі вони обслуговують.

 

• Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжни­ми технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах — хімічному, металургійному, енергетичному та ін. У дискретному виробництві, де технологічний процес має широку диференціацію, повністю ліквідувати перерви неможливо як з технологічних, так і з організаційних причин. За таких умов важливим завданням є мінімізація перерв у структурі виробничого циклу через синхронізацію операцій, зас­тосування прогресивних методів оперативного управління вироб­ництвом. Безперервність виробничого процесу треба доповнюва­ти безперервністю роботи устаткування й робітників.

 

• Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю. За додержання цього принципу в однакові проміжки часу виготовляють однакову або таку, що рівномірно зростає, кількість продукції, забезпечуючи рівно­мірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дає змогу як­найповніше використати виробничу потужність підприємства та його підрозділів.

 

• Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунто­ване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні опе­рацій виробничого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці. Автоматизуються не тільки виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини, у тім числі управління.

 

• Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має опе­ративно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв'я­заних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її моди­фікацією. Гнучкість виробничого процесу уможливлює освоєння нової продукції в короткий термін і з меншими витратами. Значен­ня принципу гнучкості особливо зростає за умов прискорених темпів науково-технічного прогресу, коли об'єкти виробництва часто змінюються.

Гнучке виробництво швидко адаптується до зміни кон'юнктури ринку, що підвищує його конкурентоспроможність. Гнучкість ви­робничого процесу досягається універсалізацією знарядь праці, засобів автоматизації та методів обробки, запровадженням верстатів із ЧПК, гнучких виробничих систем.

 

• Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Це досягається створенням технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування й регулюван­ня виробництва, планово-запобіжного ремонту устаткування, ре­зервних запасів та низка інших заходів.

 

Коефіцієнт закріплення операцій — це середня кількість тех­нологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислюється за формулою:

 

де k_зо — коефіцієнт закріплення операцій;

n — кількість найменувань предметів, які обробляються на даній групі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць;

m_i — кількість операцій, що їх проходить i-й предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць;

М — кількість робочих місць, для яких обчислюється k_зо.

Таблиця 11.1