Типи фін. посередників та їх ф-ції.

Особл. д-сті фін. посередників обумовлюють їх поділ на окремі типи.У св. практиці не існує єдиного підходу до класифікацій фін. посередників. Це пояснюється відсутністю єдиної моделі орг.ції в країні фін. посередництва.У суч. умовах найбільшого пошир. набули такі моделі структурної орг-ції фін. аспекту країни: 1− ринково фін. модель; 2−банківсько орієнтована модель (в Україні); 3−змішана модель.

Кожна з моделей характ. визначеним колом проф. учасників фін. сектора, спеціалізацією фін. установ на проведенні фін. операцій, особливостями законод. регулювання д-сті фін. посередників, тощо. Обрана країною модель орг-ції фін. посередництва впливає на ступінь розвитку банківської с-ми, небанківських фін. установ, фін. ринку, визначає обсяги операцій з фін. активами, обумовлює особл. фін-я ек. розвитку країни.

Ринкова орієнтовна модель орг-цій фін. посередництва склалася в США, Канаді, Австралії, Мексиці, Туреччині, Малайзії, Сингапурі. Вона характ. наявністю певної рівноваги в розвитку банківських і небанківських фін. установ, спеціалізацією банків на проведенні традиц. банківських операцій та розвиненим небанківським фін. сектором, що займається реалізацією інвест., страхових та інших фін. послуг.

Орг-ція фін. посередництва за банківсько орієнтованою моделлю є характ. для Німеччини, Австрії, Франції, Бельгії, Італії,Португалії, Фінляндії та ін. країн. За такої моделі провідна роль в реалізації фін. посередництва належить банкам. Банки мають право займатися не лише традиц. банківськими операціями, а й іпотечними, інвест., деякими страховими операціями.

Процеси інтернаціоналізації та глобалізації фін. ринку сприяють зближенню та взаємопроникненню моделей орг-ції з фін. посередництва, що призводить до розширення кола ф-цій фін. посередників та збільш. переліку фін. операцій, що можуть проводитись ним. Такі процеси обумовили появу змішаної моделі орг-ції фін. посередництва. Ознаки змішаної моделі знаходять свій прояв у таких країнах, як: Ірландія, Голандія, Японія, Швейцарія, Данія, Швеція, Нова Зеландія.

Відп. до ринково орієнтованої моделі фін. посередників можна поділити на такі типи: 1−депозитні інститути; 2−ощадні установи контрактного типу; 3−інвест. посередники. До депозитних інститутів у країнах, де функц. ринково орієнтована модель фін. посередництва, належать комерційні банки, позико-ощадні асоціації, трастові компанії, взаємоощадні банки, кредитні спілки. Осн. ф-цією депозитних інститутівє залуч. коштів населення і п-ств у вигляді депозитів і надання позик населенню та суб’єктам господар. Ощадні установи контрактного типу залучають довготермінові заощадження населення на контрактній основі. До ощадних установ контрактного типу належать страхові компанії, що надають послуги зі страх-я життя та забезп. інші види страх. захисту, й недерж. пенсійні фонди, які займаються додатковим пенсійним забезп-ям громадян. На розвинутих ринках страх. компанії і пенсійні фонди входять до числа провідних фін. посередників. За рах. акумуляції періодичних внесків своїх клієнтів ці установи нагромадж. капітал, який з метою зберігання та примноження спрям. на придбання фін. активів. Після закінчення терміну нагромадж. коштів застраховані особи та учасники недерж. пенсійних фондів одержують одноразові або періодичні виплати, що передб. контрактами.

Інвест. посередники спеціалізуються на проведенні інвест. операцій з фін. активами, нерухомістю, тощо. Головне признач. цих установ полягає в допомозі учасникам фін. ринку – власникам заощаджень у збільшенні інвестицій. Такі фін. установи є організаційними посередниками між власниками та позичальниками капіталу й оптимізують процес його переливу шляхом забезп. вкладень у фін. активи. У той же час інвест. посередники можуть виступати ініціаторами акумуляції капіталу, наявного на ринку, випускаючи для цього власні ЦП. Інвест. посередниками за ринково орієнтованою моделлю фін. посередництва є інвест. та іпотечні банки, інвест. фонди, інвест. та фін. компанії.

Укр. законодавство поділяє фін. посередників на 2 типи: банківські установи та небанківські фін. установи. До банк. установ належать банки. Небанк. фін. установами є: кредитні спілки, ломбарди, довірчі товариства, страхові та фін. компанії, інститути спільного інвестування (ІСІ), недерж. пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії, торговці ЦП, компанії з управління активами. В Укр., як і в країнах, де реалізована банківсько-орієнтована модель, банкам належить ключова роль в забезп. фін. посередництва. Однак законодавством передб. можливість проведення небанк. фін. установами окремих банк. операцій за умови одержання ліцензії НБУ. Як і в більшості країн, що стали на шлях ринкових перетворень, не банк. фін. посередництво в Укр. знах. на стадії становлення та початкового розвитку. Активи небанк. фін. установ є невеликими і займають значну частку у ВВП країни, роль цих установ у фін-і ек-ки та перерозподілі капіталу залишається другорядною. Проте останніми роками спостерігаються швидкі темпи розвитку д-сті окремих видів небанк. фін. установ і нарощування ними обсягів активних операцій.

Відмінності в розглянутих системах класифікації фін. посередників пов’язані з неоднаковим трактуванням ф-цій банків на ринку. Згідно банківсько орієнтованої моделі фін. посередництва ф-ції банків є широкими, що обумовлює можливість проведення такими установами як універсальних, так і спеціалізованих операцій. В країнах, де впроваджена така модель, основна роль в орг-ції фін. посередництва належить банкам. За ринково орієнтованою моделлю банками вваж. лише ті фін. установи, що здійсн. традиційні банк. операції, а такі спеціалізовані банки, як інвестиційні та іпотечні не належать до банк. установ, а є інвест. посередниками. Ринково орієнтована модель характ. наявністю рівноваги щодо розвитку в країні банк. і небанк. фін. посередництва.

Осн. ф-ціями фін. посередників є такі: 1− акумуляція коштів населення та нагромаджень суб’єктів господ-я. Фін. посередники шляхом проведення депозитних операцій, випуску своїх фін. активів та розміщ. на ринку фін. активів позичальників забезп. «збирання» вільних грош. ресурсів з метою їх подальшого спрямування на розвиток ек-ки. Ступінь реалізації цієї ф-ції залежить від наявності на ринку привабливих фін. інструментів та довіри до них з боку заощаджувачів. 2− забезпечення ефект. перерозподілу капіталу між п-вами, галузями та сферами ек-ки, регіонами країни та світу. Найголовнішим завданням фін. посередників є спрямування рухів вільного капіталу до найефективніших споживачів. Ефект. перерозподіл капіталу в умовах ринку досягається шляхом врівноваження попиту і пропозиції на вільні фін. ресурси та визначення їх реальної ціни. У таких умовах ек. суб’єкти, що працюють ефективно здатні задовольнити свої потреби в додатк. капіталі за ринковою ціною, а ек. суб’єкти, що працюють зі збитками, такої можливості не мають. 3− досягнення ефективних інвестицій учасниками ринку. Вільний капітал за участю фін. посередників реалізує свою здатність до пошуку таких об’єктів вкладень, що здатні забезпечити більшу суму прибутку на одиницю інвестицій за визначеного рівня ризику. 4− забезпечення альтернативних банківському кредиту способів фін-я суб’єктів ек. д-сті та споживчих потреб громадян. Д-сть небанк. фін. установ сприяє заміні прямого фін-я суб’єктів господар-я непрямим через випуск власних фін. зобов’язань та розвитку нових форм кредитування, що доповнюють традиційні. 5− перерозподіл та зниження фін. ризиків. Д-сть фін. посередників забезп. обмеження в дії фін. ризиків через застос. механізму хеджування, забезп. страхового захисту, надання гарантій, дотримання диверсифікації при формуванні портфеля фін. активів. 6− сприяння розвитку фін. ринку та його інфраструктури. Д-сть фін. посередників сприяє розвитку ефективних фондового, грошового, валютного ринків та забезп. формування попиту з боку інвесторів на ліквідні та прибуткові фін. активи.

Окремим фін. посередникам притаманні й інші характерні лише для них ф-ції. Для банків це емісійна ф-ція, для страх. компаній – забезп. страхового захисту.

Ф-ції фін. посередниківзнаходять свій вираз у формах їх д-сті на РФП. Найбільш поширеними серед них є такі: 1−залучення коштів фіз. та юр. осіб на депозитні рахунки; 2−кредитування населення та суб’єктів господ-я; 3−здійснення фін. вкладень від імені та за рах. інвесторів; 4−довірче управл-я фондами клієнтів; 5−здійсн. операцій з інструментами грош. ринку (векселі, чеки, ощадні депозитні сертифікати банків, короткостр. зобов’язання банків) та валютними цінностями; 6−касово-розрахункове обслугов-я суб’єктів господ-я та забезп. переказів грош. коштів; 7−надання гарантій та поручительств; 8−страхування; 9−забезп. кредитної взаємодопомоги; 10−надання консультац. та інфо. послуг.