Місце навчальної дисципліни у підготовці спеціаліста

ЗМІСТ

 

ВСТУП........................................................................................................................4

1.1. Місце навчальної дисципліни у підготовці спеціаліста.................................4

1.2. Мета навчальної дисципліни..............................................................................4

1.3. Узагальнена характеристика навчальної дисципліни......................................4

1.4. Вимоги до знань та умінь студентів..................................................................5

1.5. Міжпредметні зв’язки дисципліни „Українська мова (за професійним

спрямуванням)”...................................................................................................6

1.6. Організація самостійної роботи........................................................................ 6

ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ..........................................................................7

Тема 1. Функції мови..................................................................................................7

Тема 2. Поняття мовної норми в науковому і офіційно-діловому стилях............8

Тема 3. Основи професійної комунікації в писемній та усній формах...............10

Тема 4. Специфіка терміносистем...........................................................................11

Тема 5. Особливості морфології та синтаксису як основи тексту документа.....14

Тема 6. Особливості морфології та синтаксису як основи тексту документа.....31

Тема 7. Документ та його реквізити. Етапи підготовки і оформлення

документів.....................................................................................................37

Тема 8. Вимоги до тексту документів.................................................................... 39

Тема 9. Основні державні стандарти, що використовуються при

оформленні документа.................................................................................47

Тема 10. Класифікація документів...........................................................................51

Тема 11. Особливості оформлення деяких документів та роботи з ними..........58

Тема 12. Особливості перекладу документів..........................................................60

ТЕСТИ НА ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ..............................................................63

Тема 1. Функції мови............................................................................................... 63

Тема 2. Поняття мовної норми в науковому і офіційно-діловому стилях...........63

Тема 3. Основи професійної комунікації в писемній та усній формах................64

Тема 4. Специфіка терміносистем...........................................................................65

Тема 5. Особливості морфології та синтаксису як основи тексту документа.....65

Тема 6. Особливості морфології та синтаксису як основи тексту документа.....67

Тема 7. Документ та його реквізити. Етапи підготовки і оформлення

документів.....................................................................................................68

Тема 8. Вимоги до тексту документів.....................................................................69

Тема 9. Основні державні стандарти, що використовуються при

оформленні документа.................................................................................70

Тема 10. Класифікація документів...........................................................................70

Тема 11. Особливості оформлення деяких документів та роботи з ними..........71

Тема 12. Особливості перекладу документів..........................................................72

КОНТРОЛЬНА РОБОТА..........................................................................................73

ПИТАННЯ ДО (ІСПИТУ, ЗАЛІКУ)……………………………………………...84

ЛІТЕРАТУРА.............................................................................................................86

ВСТУП

Місце навчальної дисципліни у підготовці спеціаліста

 

Дисципліна “Українська мова (за професійним спрямуванням)” є загальноосвітньою для майбутніх спеціалістів – економістів, менеджерів, програмістів, перекладачів і т.д., оскільки охоплює всі ключові розділи української мови, ділового мовлення, справочинства, дає необхідну сукупність теоретичних знань і практичних навичок з ділового спілкування і складання необхідної документації.

 

 

Мета навчальної дисципліни

 

Мета курсу “Українська мова (за професійним спрямуванням)”:формування системизнань зі специфіки української професійної мови, фахової термінології як основи професійної мови та стилістики службових документів.

На відміну від шкільної програми курс спрямований на професійну підготовку, поглиблення знань із стилістики (в першу чергу – офіційно-ділового та наукового стилю), на відпрацювання юридичної термінології (аспекти герменевтики, класифікації термінів), поширення лексичного запасу, на вивчення українського мовного етикету, особливостей його функціонування в офіційних ситуаціях.

Завдання: вивчення теоретичних засад нормативності української літературної мови; вироблення навичок правильного використання різних мовних засобів залежно від сфери й мети спілкування, складання ділових паперів, усного й писемного фахового мовлення, роботи з науковими і діловими текстами.

Узагальнена характеристика навчальної дисципліни

 

Оскільки на даний курс відведено лише 48 годин аудиторних занять, деякі теми виносяться на самостійне опрацювання (60 годин) з тим, щоб студенти засвоїли не лише основні теоретичні відомості зі справочинства, а й суто граматичні поняття лексики, фонетики, словотвору, синтаксису української мови, познайомились з нормативними вимогами сучасної української мови, головними правилами орфографії й пунктуації, активно використовували ці знання на практиці і, головне, поліпшили культуру мовлення взагалі.

Після опрацювання програмного матеріалу студентам початкового етапу навчання пропонуються контрольні завдання на перевірку правопису, правильного вживання лексичних одиниць та добору варіантів найпоширеніших документів.

Для студентів середнього рівня – завдання, що містять питання аналізу деяких морфологічних явищ, правопису і роботу з текстом; складання зразків окремих документів.

Студенти з вищим рівнем знань виконують складні граматичні вправи, аналізують специфіку усного чи писемного мовлення і самостійно складають зразки документів, що стосуються їхнього фаху.

 

Зміст дисципліни розкривається в темах::

1. Українська літературна мова. Стилі української літературної мови. Характеристика офіційно-ділового стилю.

2. Українська орфографія, її значення для правильного оформлення ділових паперів.

3. Лексичний склад української літературної мови, його застосування в ділових документах.

4. Українська фразеологія. Фразеологізми ділової мови, їх місце в діловій документації. Роль словників у складанні ділових паперів. Словотвір у діловій мові.

5. Українська морфологія. Застосування і роль морфологічних засобів у ділових документах.

6. Синтаксис. Синтаксичні засоби, їх місце в ділових паперах.

7. Українська пунктуація. Основні правила вживання розділових знаків. Роль розділових знаків у ділових документах.

 

Предмет дисципліни: лексика, фразеологія, лексикографія, синтаксис.

 

1.4 Вимоги до знань і умінь студентів

 

Передбачається, що на рівні знань з ділової української мовистудент

зобов`язаний засвоїти:

- питання щодо правового статусу державної мови, конституційні засади функціонування мов в Україні;

- функції мови, основи генеалогічної класифікації мов, місце української мови серед інших слов`янських мов;

- побудову мови, закономірності її застосування у виробничих ситуаціях;

- поняття норми як основи сучасної літературної української мови;

- стилістичну диференціацію мовних явищ;

- основи професійної комунікації в писемній та усній формах;

- специфіку сучасних українських терміносистем економіки, інформатики, менеджменту, перекладу та ін.;

- особливості морфології й синтаксису як фундаменту тексту службового документа;

- визначення документа і його реквізитів;

- елементи, що надають документу юридичної сили;

- вимоги до тексту документа;

- основні державні стандарти, що використовуються при оформленні документів;

- класифікаційні ознаки документів;

- етапи підготовки і оформлення документів.

На рівні умінь студент зобов`язаний опанувати:

- техніку вибору слова для використання в професійній діяльності;

- український мовленнєвий етикет;

- оформлення основних службових документів;

- роботу з лексикографічними джерелами.

 

ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Тема 1. Функції мови

 

При визначенні функцій мови необхідно з’ясувати:

 

1. Що таке номінативна функція, як вона відображується у сфері

термінології, яку вивчає студент?

2. Що таке комунікативна функція (навести приклади використання цієї

функції у своїй професійній діяльності)?

3. Що таке когнітивна (мислеоформлююча) функція?

4. У чому суть пізнавальної, художньої (естетичної), емоційної,

самовиражальної функцій? Навести приклади.

5. Що гарантує Конституція України для вільного функціонування та

розвитку мов в Україні?

6. Які основні положення “Закону про мови в Українській РСР”?

7. Розкрийте значення понять “державна мова”, “офіційна мова”, “мова

міжнаціонального спілкування”, “національна мова”, “мова національних

меншин”, “сучасна літературна мова”. Визначте їхні функції.

8. Які існують шляхи удосконалення чинного законодавства в царині

мовної політики?

 

При підготовці до практичного заняття з даної теми необхідно опрацювати першоджерела - Конституцію України, насамперед ст.ст. 10, 11, 12, 24, 34, 53 та “Закон про мови в Українській РСР”.

 

Для вірного висвітлення питань треба за допомогою відповідних словників та посібників визначити семантику термінів “ державна мова”, “ офіційна мова”, “ мова міжнаціонального спілкування”, “ національна мова”, “ мова національних меншин”, “ сучасна літературна мова”; з’ясувати, які розбіжності існують між цими всіма термінами.

 

Знання мови – один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання і діяльності, знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

 

Висвітлення останнього питання передбачає творчий підхід до опрацювання тексту законів, до практики сьогодення. Враховуючи той факт, що “Закон про мови...” приймався ще за часів радянської влади, необхідно порівняти його положення з текстом Конституції, показати, які саме зміни відбулися у нормотворчій базі, що саме регулює питання щодо функціонування мов в Україні.

 

Опрацювавши запропоновану літературу, напишіть стислі, але вичерпні повідомлення на такі лінгвістичні теми:

1) мова як суспільне явище;

2) функції державної мови;

3) функції мови міжнаціонального спілкування;

4) сфери застосування писемної й усної мови;

5) відтворення у мові національної культури, ментальності народу.

 

Література:

1. Конституція України (будь-яке видання).

2. “Закон про мови в Українській РСР” від 28.10.1989 р.

3. Юридичний словник-довідник. – Femina, Київ, 1996.

4. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К.:”А.С.К.”, 2002.

5. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К.: Либідь, 2002.

6. Ю.Жадько, В.Жадько. Мова як поліфункціональне духовне явище. –Запоріжжя., 1998.

7. Діденко А.Н. Сучасне діловодство. – К.: Либідь, 2000.

8. Бибик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. – К.: Довіра,1998.

9. Шевчук С.В. Ділове українське мовлення. – К., 1997.

 

Тема 2. Поняття мовної норми в офіційно-діловому і науковому

Стилях

 

При з’ясуванні вищезазначених питань слід:

1) визначити типи мовних норм;

2) дати характеристику офіційно-ділового стилю;

3) дати характеристику наукового стилю;

4) запам’ятати стилістичні вимоги до тексту документа.

 

Основним теоретичним положенням, з якого слід виходити при підготовці до цього заняття, є те, що основні характерні риси літературної мови як складової частини мови загальнонародної - це унормованість, стандартність, наявність функціональних стилів. Визначення норми базується на сукупності загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються насамперед у словниках та реалізуються в процесі комунікації.

 

Звернувшись до рекомендованої літератури, необхідно з`ясувати, що охоплюють орфографічні, орфоепічні, графічні, акцентологічні, лексичні, морфологічні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні мовні норми.

 

Вивчаючи дану проблему, слід зауважити, що, з одного боку, норми характеризуються стабільністю, системністю, а з іншого, - вони можуть змінюватися. Треба розглянути варіанти норми як перехідний етап співіснування старої та нової норми.

 

Специфічні особливості мовного оформлення матеріалу в залежності від функції, засобів передавання, сфери породжують розподіл на стилі.

 

Стиль - функційний різновид літературної мови, який використовується за певних обставин спілкування і характеризується особливостями у виборі, поєднанні й організації системи мовних засобів (лексичних, граматичних, синтаксичних тощо). Більшість вчених виділяє 5 основних стилів, серед яких 4 писемні (художній, публіцистичний, офіційно-діловий, науковий) і 1 - усний (розмовний). У зв`язку з тим, що професійна діяльність майбутніх економістів, менеджерів, інженерів, перекладачів переважно полягає у складанні відповідних документів, веденні офіційних бесід основна увага приділяється насамперед офіційно-діловому стилю.

 

При висвітленні другого і третього питань рекомендується дотримуватися такого плану:

 

1) сфера застосування стилю;

2) форми реалізації;

3) види творів, в яких стиль реалізується;

4) мета;

5) мовні особливості стилю на всіх рівнях (лексика, словотвір, морфологія,

синтаксис).

 

Працюючи над даною темою, необхідно дати характеристику підстилям офіційно-ділового стилю, показати їхні спільні риси та розбіжності.

Стилістичні вимоги до тексту документа можуть реалізовуватися як за допомогою логіки (змістовність, послідовність, точність, доречність), так і мовознавства (дотримання одного стилю, граматична правильність, вживання словесних формул, порядок слів). Отже, при підготовці до заняття слід не тільки дібрати приклади, але й потренуватися в аналізі тексту документів в аспекті відповідності його стилістичним вимогам.

Література:

1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К.: ”А.С.К.”, 2002.

2. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К., 1992.

3. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2001.

4. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К., 1994.

5. Л.Ю.Шевченко та ін. Сучасна українська мова. Довідник. – К., 1993.

 

Формах

 

Вивчаючи дану тему, необхідно звернути увагу на такі питання:

 

1. Що значить „професійна комунікація”?

2. Що значить „писемне ділове мовлення”?

3. Що таке „одиниця писемного мовлення”?

4. Якими способами передається писемне мовлення?

5. Що таке „усне ділове мовлення”?

6. Яка лексика характерна для усного мовлення?

7. Які речення частіше вживаються в усному мовленні?

8. Які допоміжні засоби висловлення використовуються в усному мовленні?

9. Що є характерною ознакою усного мовлення?

10. Як Ви розумієте слова В.Сухомлинського: „…мовна культура – це

живодайний корінь культури розумової…”?

11. Які можна виділити групи професіоналізмів?

12. Як співвідносяться мовна норма і професіоналізми?

13. Наведіть приклади професіоналізмів Вашого фаху.

14. Наведіть приклади мовних засобів для висловлення згоди, заперечення,

підтвердження тощо.

 

Мова – елемент соціальної сфери, вона є не лише засобом спілкування, а й формує нові виробничі відносини. На підприємствах і в установах словник професійної термінології помітно збагачується новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

Знати мову професії – значить вільно володіти лексикою свого фаху, активно її використовувати. Оскільки писемне мовлення передається також графічними знаками, схемами, таблицями, рисунками, необхідно знати особливості добору необхідних даних і мовних елементів при складанні стандартних чи типових документів.

 

Розглядаючи цю тему, слід пам’ятати, що при єдності функцій мова усна і писемна по-різному розв’язують дане питання. Зверніть увагу на те, що обмін думками при усному спілкуванні відбувається безпосередньо, значить, необхідно знати його особливості: синтаксичні, лексичні, доречність використання жестів, міміки, інтонації тощо.

 

Відповіді на всі запитання Ви можете знайти в джерелі літератури № 1 (див. за змістом посібника).

 

Готуючи 14-те завдання теми, зверніться до типових висловів і фраз, наведених в Універсальному довіднику-практикумі на сс.353 – 449, де в кожному розділі подаються відповідні вислови і фрази російською і українською мовами.

 

Література:

1. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2001.

2. Бибик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. – К.: Довіра,1998.

3. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – К.: ”А.С.К.”, 2002.

4. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. - К., 1992.

5. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. - К., 1994.

6. Л.Ю.Шевченко та ін. Сучасна українська мова. Довідник. - К., 1993.

 

 

Тема 4. Специфіка терміносистем економіки, менеджменту,

Документа

З’ясовуючи граматичні особливості тексту документів, необхідно дати відповіді на запитання:

 

1. Що таке слово?

2. Що таке словосполучення?

3. Що таке речення?

4. Що таке конструкція?

5. Які слова і словосполучення називаються вставними?

6. Яке значення мають вставні слова і словосполучення у діловій мові?

7. Наведіть приклади речень з ділових документів Вашого фаху зі вставними словосполученнями.

8. Як пишуться географічні назви, що складаються з двох чи більше слів?

9. Як пишуться назви станцій?

10. Як відтворюються і пишуться географічні назви, що перекладаються з

російської мови?

11. Чи відмінюються географічні назви, що складаються з двох та більше

слів?

12. Які є правила чергування голосних звуків в українській мові?

13. Які існують правила чергування приголосних звуків?

14. Що значить спрощення в групах приголосних?

15. Коли відбувається подвоєння букв на позначення подовження і збігу

приголосних?

16. Коли пишеться м’який знак, а коли ні для пом’якшення приголосних?

17. Коли ставиться, а коли ні апостроф?

18. Як пишуться префікси роз-, без-, при-, пре-, прі-, пред-, перед-, пере-,

від-, під-, між-, ви-?

19. Як вимовляються і пишуться українські прізвища?

20. Які особливості написання мають прізвища слов’янського походження

в українській мові?

21. Як утворюються і відмінюються чоловічі і жіночі імена по батькові?

22. Що таке звертання і як воно оформлюється на письмі?

23. Які є особливості правопису слів іншомовного походження?

 

 

У запропонованих джерелах літератури до теми знайдіть інформацію про одиниці мови.

 

Пригадайте, що слово - це смислова одиниця, яка вільно відтворюється в мовленні для побудови висловлювання. Найважливішою особливістю слова є те, що воно не тільки називає предмет, ознаки або явища, а й узагальнює їх, тобто виражає поняття про позначуваний предмет, явище. Слово являє собою єдність звукової форми і значення.

 

Словосполучення - синтаксична одиниця, що складається з двох і більше граматично пов’язаних повнозначних слів, які служать для вираження єдиного, але складного поняття.

 

Речення - це мовна одиниця, що складається з пов’язаних між собою слів і виражає закінчену думку. Речення – одне з основних понять синтаксису. Це висловлювання, яке повідомляє про щось і розраховане на слухове або зорове (на письмі) сприйняття.

 

Основною синтаксичною одиницею є конструкція (див. Кочерган М.П., с.105). Поняття конструкція можна застосовувати як до словосполучень, так і речень. Усі конструкції є предметом синтаксису, але вихідною структурою є просте речення – єдина універсальна синтаксична одиниця. Просте речення характерне для всіх мов.

 

Зверніть увагу, що з метою внесення нової чи додаткової інформації в речення в нього вводяться вставні слова та вирази. У діловому мовленні вони є традиційно усталеними. Ними починаються абзаци, речення. Запам’ятайте, що за своїм значенням вставні слова і вирази поділяються на три групи:

 

1. Ті, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки (очевидно, звичайно, без сумніву, можливо, мабуть тощо).

2. Ті, що вказують на те, кому належить висловлена думка (по-моєму, на нашу думку, на мій погляд тощо).

3. Ті, що вказують на зв’язок висловлюваного з контекстом (отже, наприклад, навпаки, значить, по-перше, кінець кінцем тощо).

 

 

Щоб уникнути непорозумінь при складанні ділових документів, треба завчити декілька правил правопису географічних назв:

 

- родові позначення пишуться з малої літери (Каховське водосховище, Азовське море);

- якщо ж вони не сприймаються, як родові позначення, то пишуться з великої (Золоті Ворота, Біла Церква, Гола Пристань, Лиса Гора);

- назви залізничних станцій, на відміну від назв міст, сіл, річок, озер, в українській мові не відмінюються (Поїзд прибув на станцію Біличі – У Біличах багато зелених затишних вулиць);

- географічні назви, що складаються з двох і більше слів, не відмінюються (За станцією Кривий Ріг…. Вздовж річки Мокра Сура);

- географічні назви, запозичені з російської мови, передаються за фонетичним принципом, а суфікси -ск-, -цк-, -ич замінюються відповідниками -ськ-, -цьк-, -ич (Амурський, Донецьк, Углич).

Готуючись дати відповіді на запитання про чергування голосних звуків, вивчіть правила наведеної таблиці:

 

 

Чергування голосних

 

О чи І? Е чи І?

 

Правила	Приклади
1. Згідно з вимовою о, е у відкритому складі чергуються з і в закритому складі: а) при зміні форм іменників, прикметників (і похідних від них власних назв), числівників і займенників прикметникового типу, а також дієслів;   б) при словотворенні.   2. О, е не переходять в ів закритому складі: а) коли вони випадні або вставні;   б) у звукосполученнях –оро-,-оло-, -ере-,-еле-;     в) у звукосполученнях –ор-, -ер-, -ов- між буквами на позначення приголосних;   г) у родовому відмінку множини іменників на –ення;   r) у словах іншомовного походження.	Справедливості – справедливість, у прекрасному – у прекраснім (майбутньому), Харкова – Харків, Києва – Київський, семи – сім, твого – твій, везе – віз Веселитися – весілля, творити – твір     лапок – лапки, вітер – вітри   морок, холод, терен, велет, але: моріг, оберіг, поріг, просторінь, сморід (винятки)   морква, червоний, шовковий, але: погідний, хоч погорда (виняток)   спрощень, відхилень   директор, шофер, шеф, але: кольору – колір, паперу – папір (давні запозичення)
Зверніть увагу: у фонетичній закономірності чергування о, е з і є відхилення.   Пишемо і у відкритому складі іменників у формі називного відмінка однини (взірець, сніжок); родового відмінка множини (бійок, кілець), а також у словах із зменшено-пестливими суфіксами (кізонька, ніженька). У групах з –оро-, -оло-, -ере- о, е переходять в і у закритому складі в родовому відмінку множини іменників жіночого роду і в похідних від них словах на –к(а) (корова – корів – корівка); у родовому відмінку множини іменників середнього роду та в утворених від них зменшених формах (ворота – воріт – ворітця, але: джерело – джерела – джерельце; дерево – дерев – деревце); у деяких іменниках середнього роду   (бездоріжжя, Запоріжжя, підборіддя, підворіття, але: лівобережжя, правобережжя; безголів’я, поголів’я, але: безголосся, повноголосся).	Пишемо о, е в закритому складі у непрямих відмінках іменників чоловічого роду (гребця, гребцю та ін.); у родовому відмінку множини іменників жіночого роду (обнов, жмень, але: осіб, підків); у називному відмінку однини іменників чоловічого роду (завод, погром); під наголосом у словотворчих частинах –вод, -воз, -нос, -роб слів, що називають людей за родом діяльності (діловод, але: газопровід, водовоз, але: дрововоз, землероб); у деяких словах книжного й церковного походження (Бог, пророк, словник).

 

Чергування голосних

 

Е чи О?

 

Правила	Приклади
Після ж, ч, ш, щ, дж, й:   1) Пишемо е перед буквами на позначення м’яких приголосних і складами з е та и, що походить від давньоруського и, яке без змін збереглася в російській мові;   2) Пишемо о перед буквами на позначення твердих приголосних і складами з а, о, у та и, що походить від давньоруського ы, яке без змін збереглося в російській мові.	женити (рос. женить), четвертий, пшениця (рос. п шеница), щебінь, джерело, окраєць жонатий, чотири ( рос. четыре), пшоно, щоку, бджола, знайомий ( рос. знакомый)
Зверніть увагу:   В чергуванні е з о є відхилення від правила (найчастіше внаслідок аналогії з іншими формами).   Пишемо о замість е в суфіксі –ост(і) іменників жіночого роду ІІІ відміни (більшості, неминучості); у давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників (щоці, на щоці); у закінченнях родового та орудного відмінків жіночого роду прикметників, а також займенників і числівників прикметникового типу (пекучої, пекучою; вашої, вашою; першої, першою); у похідних утвореннях типу чорніти, чорнило від чорний.	Пишемо е замість о у корені дієслів у формах 1 особи однини, 3 особи множини, в інфінітиві, у закінченні 1 особи множини деяких дієслів 1 відміни (шепчу, шепчуть, шептати, шепчемо); у пасивних дієприкметниках із суфіксом –ев(ий) і прикметниках з наголошеними суфіксальним е (зосереджений, грушевий, але: грошовий); у суфіксах –енк(о), -єнк(о), -ечок, -єчок, єчк(а), -ени(ий), -езн(ий) (Сидоренко, Авдієнко, вершечок, краєчок, доріжечка, височенний, широчезний); У словах книжного та іншомовного походження (жертва, печера, чек); у деякий словах за традицією (кочерга, червоний, щедрий).

 

 

Багато помилок студенти роблять при словотворенні, коли відбувається

чергування приголосних. Чергування – це закономірна взаємозаміна звуків (букв) в одній і тій самій морфемі у різних словоформах або словах. Зверніть увагу на правила, зафіксовані у таблиці:

 

Дві букви чи одна?

Привила	Приклади
Дві букви для передачі подвоєних приголосних пишемо при збігу однакових приголосних: а) префікса й кореня українських слів, а також слів іншомовного походження, якщо існують відповідні непрефіксальні утворення;   б) кінця першої та початку другої частини складноскорочених слів;   в) кореня або основи на –н(-нь) і суфіксів –н-, -ник, -ниц(я);   г) основи дієслова минулого часу на –с і постфікса –ся.   Подвоєння приголосних передається на письмі:     а) у прикметникових суфіксах –енн-, - анн-, а також у похідних іменниках із суфіксом –ість і прислівниках;   б) у деяких словах (винятки).     Подовження приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [ж], [ч], [ш] після букв на позначення голосних передається на письмі:   а) в усіх відмінках іменників середнього роду ІІ відміни, крім родового множини із нульовим закінченням;   б) в усіх відмінках деяких іменників І відміни, крім родового множини із закінченням –ей;   в) в орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м’який або шиплячий приголосний;   г) у деяких прислівниках;     д) в особових формах дієслова лити(ся) і похідних від нього.	Оббивати, ввечері, віддалік, беззахисний, ззаду; інновація (є новація), іррегулярний (є регулярний), але: анотація, конотація Заввідділу, юннат, військкомат Туманний, ранній, щоденник, письменниця Пронісся, затрясся, розрісся Непримиренний, непримиренність, Непримиренно; старанний, старанність, старанно Бовван, Ганна, лляний, овва, ссати і похідні від них Багаття, багаттю, багаттям, у багатті, але: декілька багать; почуттів, відкриттів (і відкрить) Стаття, статті, статтю, статтею, але: статей; суддя, судді, суддю, суддею, але: судей Миттю (мить), височінню (височінь), ніччю (ніч), але: радістю (радість), щирістю (щирість), любов’ю (любов)     Зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню   Ллю, ллєш, ллється, виллємо, переллються
Запам’ятайте правопис іншомовних слів з подвоєними буквами (винятки): аннали, бонна, брутто, ванна, мадонна, манна, нетто, панна, пенні, тонна, білль (законопроект), булла, вілла, мулла, мірра;	Агресія, акумуляція, алея, апарат, атестат, бароко, беладона, белетристика, бравісимо, ват ( але: Ватт), грим, група, ідилія, інтелектуал, інтелігент, інтермецо, колектив, комісія, комуна, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, сума, фін (фіни), фортисимо, шасі.

 

Шукаючи відповідь на запитання, коли пишеться м’який знак для пом’якшення приголосних, а коли - ні, проаналізуйте дані таблиці і запам’ятайте їх:

 

Вживання м’якого знака

Ь чи Æ?

 

Правила

Приклади

1. М’який знак (ь)пишеться в українських словах: а) після букв на позначення м’яких [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н], що закінчують склад;   б) після букв на позначення м’яких приголосних перед о у середині складу;   в) у суфіксах –зьк-, -цьк-, -ськ-;     г) у суфіксах –еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-;   r) після л перед буквами на позначення приголосних;     д) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи І відміни та іменників середнього роду на –нн(я), -ц(е) ІІ відміни;   е) у 3 особі однини і множини дійсного та у 2 особі однини і множини наказового способів дієслів, а також у стягнених формах інфінітива та зворотної частки.   2. Ь пишеться в іншомовних словах:   А) після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, якими позначаються два звуки;   Б) після л, н перед йо;   В) відповідно до вимови після л перед буквами на позначення приголосних, а також у кінці слова.   3. Ь не пишеться: А) після б, п, в, м, ф;   Б) після ж, ч, ш, щ;   В) після н перед ж, ч, ш, щ і суфіксами –ств-, -ськ-;     Г) після р у кінці складу;     Д) після букв, що позначають м’які приголосні, крім л, якщо за ними ідуть інші букви на позначення м’яких приголосних;   Е) між буквами, що позначають подвоєні (подовжені) м’які приголосні.

Заздалегідь, нежить, мазь, просьба, rедзь, місяць, сіль, промінь Третьокласниця, учотирьох, льох   Запорізький, козацький, по-українському, але: баский, боязкий, різкий, в’язкий, дерзкий, ковзкий, плоский (зк, ск - не суфікси)     Синенький, дівчинонька, малесенький, білісінький, малюсінький   Більший, пральня, учительство, але: балка – балці, галка – галченя (лц, лч походять від лк)     Перукарень, житниць, творінь, креслень, кілець, сердець     Дивиться, дивляться, дивись, дивіться, дивиться   Мільярд, Ньютон, гондольєр, в ескадрильї, але: малярія, ревю, резюме, нюанс (я, ю позначають звуки [а], [у] і пом’якшення попередніх приголосних) Медальйон, сеньйорита   Альтернатива, катапульта, але: алгоритм, катафалк; акварель, Булонь, але: ритуал, еталон   Дріб, степ, кров, сім, верф   Ріжте, піч, робиш, дощ   Інжир, конче (потрібно), інший, панщина, громадянство, просвітянський, але: доньчин (донька), няньчити (нянька), бринькати (бренькіт) Перевірте, Харків, гіркий, Але: М.Горький Пізнє, танцювати, гордість, але: різьбяр, тьмяний і похідні від них   Віддячити, осінній, заміжжя, свавілля

 

Шукаючи відповіді на запитання, коли ставиться апостроф, а коли - ні, вивчіть інформацію таблиці:

 

Вживання апострофа

 

Правила

Приклади

Апостроф уживається для позначення роздільної вимови перед я, ю, є, ї:   1) В українських словах   а) після б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає інших букв на позначення приголосних (крім р), які належали б до кореня;   б) після р у кінці складу;   в) після б, п, в, м, ф, р, к у власних назвах;     г) після префіксів та першої частини складних слів, які закінчуються буквами на позначення приголосних.   2) В іншомовних словах після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р у кінці складу, а також після префіксів, які закінчуються буквами на позначення приголосних.   Апостроф не вживається:   1) Перед я, ю, є в українських і іншомовних словах:   а) після б, п, в, м, ф, коли перед ними стоять інші букви на позначення приголосних (крім р), які належать до кореня;   б) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р на початку складу, якщо я, ю, є, позначають м’якість попередніх приголосних;   2) Перед сполученням -йо-.

Голуб’я, п’ють, на верхів’ї, сім’єю, мереф’янський Довір’я, сузір’я, бур’ян Аляб’єв, Куп’янськ, В’яземський, В’ячеслав, Пом’яловський, Прокоф’єв, Захар’їн, Лук’ян Під’їхати, роз’яснення, з’юрмитися, дит’ясла, пів’яблука, але: пів-Європи (власна назва) Об’єкт, комп’ютер, інтерв’ю, прем’єра, верф’ю, к’янті, Х’юстон, Руж’є, миш’як, екстер’єр, ад’юнктура, ін’єкція, кон’юнктивіт, кон’юнктура Мавпячий, морквяний, духмяний, Але: торф’яний, верб’я, черв’як Бязь, дебют, пюре, гравюра, Мюнхен, фюзеляж, Гюго, кюре, манікюр, кювет, брязкіт, рюмсати, Рєпін Соловйов, серйозний, курйозний

 

 

Пам’ятайте, що у префіксах роз-, без- завжди пишеться з, бо кінцевий приголосний – дзвінкий (безтактний, безкоштовний, розташований, розповсюджений).

 

Пригадайте словосполучення к а ф е “ Пт а х ” - перед підкресленими літерами завжди пишеться префікс с- (сказати, сфотографувати, спитати, створити, схвалити).

 

Важливо розрізняти префікси при-, пре-, прі-: префікс при- вживається для вираження наближення, приєднання (прибувати, приписувати, приклеювати); пре- - для вираження найвищого ступеня ознаки (превеликий, премудрий, предобрий); прі- вживається лише в словах прізвище, прізвисько, прірва.

Префікси пред-, перед-, пере- пишуться завжди через е: представник, перебудова, пред’явити.

Префікси від-, під-, між- завжди пишуться через і: відчиняти, підбирати, міжміський.

 

Дієслова з префіксом ви- вказують напрям дії зсередини: вивезти, вирішити, вивчити.

 

Відповіді на запитання: „Як вимовляються