Фактори, що впливають на наслідки

УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

 

Сила струму. Зі зростанням сили струму небезпека ураження ним

 

тіла людини зростає. Розрізняють порогові значення струму (при

 

частоті 50 Гц):

 

— пороговий відчутний струм — 0,5—1,5 м А при змінному струмі

 

і 5—7 м А при постійному струмі;

 

— пороговий невідпускний струм (струм, що викликає при

 

проходженні через тіло людини нездоланні судомні скорочення м'язів

 

руки, в котрій затиснений провідник) — 10—15 мА при змінному струмі

 

і 50—80 мА при постійному струмі;

 

— пороговий фібриляційний струм (струм, що викликає при

 

проходженні через організм фібриляцію серця) — 100 мА при змінному

 

струмі і 300 мА при постійному струмі.

 

^ Опір "тіла людини проходженню струму. Електричний опір тіла

 

людини — це опір струму, котрий проходить по ділянці тіла між двома

 

електродами, прикладеними до поверхні тіла. Він складається з опору

 

тонких зовнішніх шарів шкіри, котрі контактують з електродами, і з опору

 

внутрішніх тканин тіла. Найбільший опір струму чинить шкіра. На місці

 

контакту електродів з тілом утворюється своєрідний конденсатор, однією

 

обкладкою котрого є електрод, другою — внутрішні струмопровідні

 

тканини, а діелектриком — зовнішній шар шкіри. Електричні властивості

 

конденсатора характеризуються напругою, на котру він розрахований,

 

та його ємністю. Ємність конденсатора — відношення його заряду до

 

напруги, при котрій він може отримати даний заряд.

 

Таким чином, опір тіла людини складається з ємнісного та активного

 

опорів. Величина електричного опору тіла залежить від стану рогового

 

шару шкіри, наявності на її поверхні вологи та забруднень, від місця

 

прикладання електродів, частоти струму, величини напруги, тривалості дії струму. Ушкодження рогового шару (порізи, подряпини, волога,

 

потовиділення) зменшують опір тіла, а відтак — збільшують небезпеку

 

ураження. Опір тіла людини в практичних розрахунках приймається

 

рівним 1000 Ом

 

ШУМ, УЛЬТРАЗВУК ТА ІНФРАЗВУК

 

Шум — будь-який небажаний звук, котрий заважає.

 

Виробничим шумом називається шум на робочих місцях, ге

 

дільницях або на територіях підприємств, котрий виникає під чаї

 

виробничого процесу.

 

Наслідком шкідливої дії виробничого шуму можуть бути професій^

 

захворювання, підвищення загальної захворюваності, зниженні

 

працездатності, підвищення ступеня ризику травм та нещасних випадки^

 

пов'язаних з порушенням сприйняття попереджувальних сигналів

 

порушення слухового контролю функціонування технологічногі

 

обладнання, зниження продуктивності праці. За характером порушення фізіологічних функцій шум поділяється

 

на такий, що заважає (перешкоджає мовному зв'язку),

 

подразнювальний (викликає нервове напруження і внаслідок цього —

 

зниження працездатності, загальну перевтому), шкідливий (порушує

 

фізіологічні функції на тривалий період і викликає розвиток хронічних

 

захворювань, котрі безпосередньо або опосередковано пов'язані зі

 

слуховим сприйняттям, погіршення слуху, гіпертонію, туберкульоз,

 

виразку шлунку), травмуючий (різко порушує фізіологічні функції

 

організму людини).

 

Шум як фізичне явище — це коливання пружного середовища. Він

 

характеризується звуковим тиском як функцією частоти та часу.

 

З фізіологічної точки зору шум визначається як відчуття, що

 

сприймається органами слуху під час дії на них звукових хвиль в діапазоні

 

частот 16 — 20000 Гц. Загалом шум — це безладне поєднання звуків

 

різної частоти та інтенсивності.

^ ДІЯ ШУМУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

 

Негативний вплив шуму на продуктивність праці та здоров'я людини

 

загальновідомий. Під час роботи в шумних умовах продуктивність ручнс^

 

праці може знизитись до 60%, а кількість помилок, що трапляються при"

 

розрахунках, зростає більше, ніж на 50%. При тривалій роботі

 

в шумних умовах перш за все уражаються нервова та серцевосудинна системи

 

та органи травлення. Зменшується виділення шлункового соку та його

 

кислотність, що сприяє захворюванню гастритом. Необхідність кричати при

 

спілкуванні у виробничих умовах негативно впливає на психіку людини.

 

Вплив шуму на організм людини індивідуальний. У деяких людей

 

погіршення слуху настає через декілька місяців, а у інших воно не настає

 

через декілька років роботи в шумі. Встановлено, що для 30% людей

 

шум є причиною передчасного старіння.

 

^ 2.8.3. МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ КОЛЕКТИВНОГО

ТА ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВІД ШУМУ

 

Боротьба з шумом в джерелі його виникнення. Це найбільш дієвий

 

спосіб боротьби з шумом. Створюються малошумні механічні передачі,

 

розроблено способи зниження шуму в підшипникових вузлах, вентиляторах.^ Зниження шуму звукопоглинанням та звукоізоляцією. Об'єкт,

 

котрий випромінює шум, розташовують у кожусі, внутрішні стінки якого

 

покриваються звукопоглинальним матеріалом. Кожух повинен мати

 

достатню звукопоглинальну здатність, не заважати обслуговуванню

 

обладнання під час роботи, не ускладнювати його обслуговування, не

 

псувати інтер'єр цеху. Різновидом цього методу є кабіна, в котрій

 

розташовується найбільш шумний об'єкт і в котрій працює робітник.

 

Кабіна зсередини вкрита звукопоглинальним матеріалом, щоб зменшити

 

рівень шуму всередині кабіни, а не лише ізолювати джерело шуму від

 

решти виробничого приміщення.

 

^ Зниження шуму звукоізоляцією. Суть цього методу полягає

 

в тому, що шумовипромінювальний об'єкт або декілька найбільш шумних

 

об'єктів розташовуються окремо, ізольовано від основного, менш

 

шумного приміщення звукоізолювальною стіною або перегородкою.

 

Звукоізоляція також досягається шляхом розташування найбільш

 

шумного об'єкта в окремій кабіні. При цьому в ізольованому приміщенні

 

і в кабіні рівень шуму не зменшиться, але шум впливатиме на менше

 

число людей. Звукоізоляція досягається також шляхом розташування

 

оператора в спеціальній кабіні, звідки він спостерігає та керує

 

технологічним процесом. Звукоізоляційний ефект забезпечується також

 

встановленням екранів та ковпаків. Вони захищають робоче місце

 

і людину від безпосереднього впливу прямого звуку, однак не знижують

 

шум в приміщенні.

 

^ Зниження шуму акустичною обробкою приміщення.

 

Акустична обробка приміщення передбачає вкривання стелі та верхньої

 

частини стін звукопоглинальним матеріалом. Внаслідок цього

 

знижується інтенсивність відбитих звукових хвиль. Додатково до стелі

 

можуть підвішуватись звукопоглинальні щити, конуси, куби,

 

встановлюватись резонаторні екрани, тобто штучні поглиначі. Штучні

 

поглиначі можуть застосовуватись окремо або в поєднанні

 

з личкуванням стелі та стін. Ефективність акустичної обробки

 

приміщень залежить від звукопоглинальних властивостей

 

застосовуваних матеріалів та конструкцій, особливостей їх

 

розташування, об'єму приміщення, його геометрії, місць розташування

 

Джерел шуму. Ефект акустичної обробки більший в низьких__ приміщеннях (де висота стелі не перевищує 6 м) витягненої форми

 

Акустична обробка дозволяє знизити шум на 8 дБА J

 

Заходи щодо зниження шуму слід передбачати на стадії проектуванні

 

промислових об'єктів та обладнання Особливу увагу слід звертати ні

 

винесення шумного обладнання в окреме приміщення, що дозвол^

 

зменшити число працівників в умовах підвищеного рівня шуму та здійснкя

 

заходи щодо зниження шуму з мінімальними витратами коштів, обладнанні

 

та матеріалів. Зниження шуму можна досягти лише шляхом знешумленні

 

всього обладнання з високим рівнем шуму. '

 

Роботу щодо знешумлення діючого виробничого обладнану

 

в приміщенні розпочинають зі складання шумових карт та спектрів шуму

 

обладнання і виробничих приміщень, на підставі котрих виноситьс

 

рішення щодо напрямку роботи.

НОРМУВАННЯ ШУМІВ

 

В Україні І в міжнародній організації зі стандартизації застосовуєтьс

 

принцип нормування шуму на основі граничних спектрів (граничні

 

допустимих рівнів звукового тиску) в октавних смугах частот.

 

Граничні величини шуму на робочих місцях регламентуються ГОСЇ

 

12.1.003-86. В ньому закладено принцип встановлення певни

 

параметрів шуму, виходячи з класифікації приміщень за їх використання

 

для трудової діяльності різних видів.

 

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот ті

 

еквівалентні рівні звуку на робочих місцях слід вибирати згідно з табл. 2.8

 

В нормах передбачаються диференційовані вимоги до допустимії

 

рівнів шуму в приміщеннях різного призначення в залежності від характер

 

праці в них. Шум вважається допустимим, якщо вимірювані рівні звуковоН

 

тиску у всіх октавних смугах частот нормованого діапазону (63—8000 Ft

 

будуть нижчі, ніж значення, котрі визначаються граничним спектром. ]

 

Використовується також принцип нормування, котрий базується

 

на регламентуванні рівня звуку в дБА, котрий вимірюється npj

 

ввімкненні коректованої частотної характеристики А шумоміра В цьоЦ

 

випадку здійснюється інтегральна оцінка всього шуму, на відміну вії

 

спектральної. ВІБРАЦІЯ

 

Вібрація серед всіх видів механічних впливів для технічних об'єктів

 

найбільш небезпечна. Знакозмінні напруження, викликані вібрацією,

 

сприяють накопиченню пошкоджень в матеріалах, появі тріщин те

 

руйнуванню. Найчастіше і досить швидко руйнування об'єкта настає

 

при вібраційних впливах за умов резонансу. Вібрації викликають також

 

й відмови машин, приладів.

 

За способом передачі на тіло людини вібрацію поділяють на

 

загальну, яка передається через опорні поверхні на тіло людини, та

 

локальну, котра передається через руки людини. У виробничих умовах

 

часто зустрічаються випадки комбінованого впливу вібрації— загально

 

та локальної.

 

Вібрація викликає порушення фізіологічного та функціонального

 

станів людини. Стійкі шкідливі фізіологічні зміни називають вібраційною

 

хворобою. Симптоми вібраційної хвороби проявляються у вигляді

 

головного болю, заніміння пальців рук, болю в кистях та передпліччі,

 

виникають судоми, підвищується чутливість до охолодження, з'являється

 

безсоння. При вібраційній хворобі виникають патологічні зміни спинногс

 

мозку, серцево-судинної системи, кісткових тканин та суглобів,

 

змінюється капілярний кровообіг. Функціональні зміни, пов'язані з дією вібрації на людину-оператора

 

—- погіршення зору, зміни реакції вестибулярного апарату, виникнення

 

галюцинацій, швидка втомлюваність. Негативні відчуття від вібрації

 

виникають при прискореннях, що складають 5% прискорення сили ваги,

 

тобто при 0,5 м/с2. Особливо шкідливі вібрації з частотами, близькими

 

до частот власних коливань тіла людини, більшість котрих знаходиться

 

в межах 6...ЗО Гц.

 

Резонансні частоти окремих частин тіла наступні:

 

— очі —22...27

 

— горло — 6... 12

 

— грудна клітка — 2...12

 

— ноги, руки — 2...8

 

— голова — 8...27

 

— обличчя та щелепи — 4...27

 

— пояснична частина хребта — 4... 14

 

— живіт — 4... 12

 

Загальну вібрацію за джерелом її виникнення поділяють на:

 

— транспортну, котра виникає внаслідок руху по дорогах;

 

— транспортно-технологічну, котра виникає при роботі машин, які

 

виконують технологічні операції в стаціонарному положенні або при

 

переміщенні по спеціально підготовлених частинах виробничих

 

приміщень, виробничих майданчиків;

 

— технологічну, що впливає на операторів стаціонарних машин або

 

передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації.

 

Вібрації, що впливають на операторів різних машин, поділяються

 

на категорії згідно ГОСТ 12.1.012-90:

 

— трактори, автомобілі вантажні, будівельно-дорожні машини,

 

снігоочищувачі — 1;

 

— екскаватори, крани промислові та будівельні, самохідні бурильні

 

установки, шляхові машини, бетоновкладачі — 2.

 

Підлоговий виробничий транспорт, верстати метало- та

 

деревообробні, ковальсько-пресове обладнання, ливарні машини,

 

електричні машини, насосні агрегати та вентилятори; бурильні вишки

 

та установки, бурові верстати, обладнання промисловості

 

будматеріалів — 3.

 

^ ЗАХИСТ ВІД ВІБРАЦІЙ

 

Загальні методи боротьби з вібрацією базуються на аналізі рівняні

 

котрі описують коливання машин у виробничих умовах і класифікуютьс

 

наступним чином: '<•

 

— зниження в|брацій в джерелі виникнення шляхом зниження аб

 

усунення збуджувальних сил;

 

— відлагодження від резонансних режимів раціональним виборе

 

приведеної маси або жорсткості системи, котра коливається;

 

— вібродемпферування — зниження вібрацій за рахунок сш?

 

тертя демпферного пристрою, тобто переведення коливної енері

 

в тепло;

 

— динамічне гасіння — введення в коливну систему додаткові

 

мас або збільшення жорсткості системи; — віброізоляція — введення в коливну систему додаткового

 

пружного зв'язку, з метою послаблення передавання вібрацій, суміжному

 

елементу конструкції або робочому місцю;

 

— використання індивідуальних засобів захисту.

 

Зниження вібрації в джерелі її виникнення досягається шляхом

 

зменшення сили, яка викликає коливання. Тому ще на стадії проектування

 

машин та механічних пристроїв потрібно вибирати кінематичні схеми,

 

в котрих динамічні процеси, викликані ударами та прискореннями, були

 

б виключені або знижені. Зниження вібрації може бути досягнуте

 

зрівноваженням мас, зміною маси або жорсткості, зменшенням

 

технологічних допусків при виготовленні і складанні, застосуванням

 

матеріалів з великим внутрішнім тертям. Велике значення має підвищення

 

точності обробки та зниження шорсткості поверхонь, що труться.

 

Відлагодження від режиму резонансу. Для послаблення вібрацій

 

істотне значення має запобігання резонансним режимам роботи з метою

 

виключення резонансу з частотою змушувальної сили. Власні частоти

 

окремих конструктивних елементів визначаються розрахунковим

 

методом за відомими значеннями маси та жорсткості або

 

ж експериментальне на стендах.

 

Резонансні режими при роботі технологічного обладнання

 

усуваються двома шляхами: зміною характеристик системни (маси або

 

жорсткості) або встановленням іншого режиму роботи (відлагодження

 

резонансного значення кутової частоти змушувальної сили).

 

Вібродемпферування. Цей метод зниження вібрацій реалізується

 

шляхом перетворення енергії механічних коливань коливної системи

 

в теплову енергію. Збільшення витрат енергії в системі здійснюється за

 

рахунок використання в якості конструктивних матеріалів з великим

 

внутрішнім тертям: пластмас, металогуми, сплавів марганцю та міді,

 

нікелетитанових сплавів, нанесення на вібруючі поверхні шару

 

пружнов'язких матеріалів, котрі мають великі втрати на внутрішнє тертя.

 

Найбільший ефект при використанні вібродемпферних покриттів

 

досягається в області резонансних частот, оскільки при резонансі значення

 

впливу сил тертя на зменшення амплітуди зростає.

 

Найбільший ефект вібродемпферні покриття дають за умови, що

 

протяжність вібродемпферного шару співрозмірна з довжиною хвилі згину в матеріалі конструкції. Покриття необхідно наносити в місця

 

де генерується вібрація максимального рівня. Товщина вібродемпферш

 

покриттів береться рівною 2—3 товщинам елемента конструкції, t

 

котру воно наноситься.

 

Добре демпферують коливання мастильні матеріали. Шар масти/

 

між двома спряженими елементами усуває можливість

 

безпосереднього контакту, а відтак — появу сил поверхневого терт

 

котрі є причиною збудження вібрацій.

 

Віброгасіння. Для динамічного гасіння коливань використовуютьа

 

динамічні віброгасії пружинні, маятникові, ексцентрикові, гідравлічні. Вон

 

являють собою додаткову коливну систему з масою m та жорсткістю q

 

власна частота котрої/0 налаштована на основну частоту/коливань даноп

 

агрегата, що має масу М та жорсткість Q, віброгасій кріпиться н<

 

вібруючому агрегаті і налаштовується таким чином, що в ньому в кожниї

 

момент часу збуджуються коливання, котрі знаходяться в протифаз

 

з коливаннями агрегата. Недоліком динамічного гасія є те, що він діє лиш

 

при певній частоті, котра відповідає його резонансному режиму коливань

 

Для зниження вібрацій застосовуються також ударні віброгасі

 

маятникового, пружинного і плаваючого типів. В них здійснюєтьа

 

перехід кінетичної енергії відносного руху елементів, що контактують

 

в енергію деформації з поширенням напружень із зони контакту гк

 

елементах, що взаємодіють. Внаслідок цього енергія розподіляється гк

 

об'єму елементів віброгасія, котрі зазнають взаємних ударів, викликаючі

 

їх коливання. Одночасно відбувається розсіювання енергії внаслідок ді

 

сил зовнішнього та внутрішнього тертя. Маятникові ударні віброгасі

 

використовуються для гасіння коливань частотою 0,4—2 Гц

 

пружинні — 2—10 Тц, плаваючі — понад 10 Гц.

 

Віброгасії камерного типу призначені для перетворенні

 

пульсуючого потоку газу в рівномірний. Такі віброгасії встановлюються

 

на всмоктувальній та нагнітальній сторонах компресорів, нй

 

гідроприводах. Вони забезпечують значне зниження рівня вібрацій

 

трубо- та газопроводів. ]

 

Динамічне віброгасіння досягається також встановленням агрегата ні

 

масивному фундаменті. Маса фундамента підбирається таким чином,

 

амплітуда коливань підошви фундамента не перевищувала 0,1—0,2 мм. Віброізоляція полягає у зниженні передачі коливань від джерела

 

збудження до об'єкта, що захищається, шляхом введення в коливну^

 

систему додаткового пружного зв'язку. Цей зв'язок запобігає передачі

 

енергії від коливного агрегата до основи або від коливної основи до

 

людини або до конструкцій, що захищаються.

 

Віброізоляція реалізується шляхом встановлення джерела вібрації

 

на віброізолятори. В комунікаціях повітропроводів розташовуються

 

гнучкі вставки. Застосовуються пружні прокладки у вузлах кріплення

 

повітропроводів, в перекриттях, несучих конструкціях будівель,

 

в ручному механізованому інструменті.

 

Для віброізоляції стаціонарних машин з вертикальною

 

змушувальною силою використовують віброізолювальні опори у вигляді

 

прокладок або пружин. Однак можлива їх комбінація. Комбінований

 

віброізолятор поєднує пружинний віброізол'ятор з пружною

 

прокладкою. Пружинний віброізолятор пропускає високочастотні

 

коливання, а комбінований забезпечує необхідну ширину діапазона

 

коливань, що гасяться. Пружні елементи можуть бути металевими,

 

полімерними, волокнистими, пневматичними, гідравлічними,

 

електромагнітними.

 

Засоби індивідуального захисту від вібрації застосовуються

 

у випадку, коли розглянуті вище технічні засоби не дозволяють

 

знизити рівень вібрації до норми. Для захисту рук використовуються

 

рукавиці, вкладиші, прокладки. Для захисту ніг — спеціальне взуття,

 

підметки, наколінники. Для захисту тіла — нагрудники, пояси,

 

спеціальні костюми.

 

З метою профілактики вібраційної хвороби для працівників

 

рекомендується спеціальний режим праці. Наприклад, при роботі

 

з ручними інструментами загальний час роботи в контакті з вібрацією

 

не повинен перевищувати 2/3 робочої зміни. При цьому тривалість

 

безперервного впливу вібрації, включаючи мікропаузи, не повинна

 

перевищувати 15—20 хв. Передбачається ще дві регламентовані

 

перерви для активного відпочинку.

 

Всі, хто працює з джерелами вібрації, повинні проходити

 

медичні огляди перед вступом на роботу і періодично, не рідше

 

1 разу на рік.