Зо травня 1926 P. Був прийнятий «кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану урср».

Сімейний кодекс 1926 p:

· посилював гарантії як майнових, так і особистих прав членів сім'ї, перш за все жінок і дітей.

· провів повне урівняння позашлюбних дітей зі шлюбними, досить детально регламентуючи порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей.

· В Кодексі присвячена інституту усиновлення, який був вперше введений в українське законодавство. Кодекс містив норми, які регулювали опіку і піклування, а саме регламентували порядок встановлення і зняття опіки і піклування, призначення і звільнення опікунів, а також права і обов'язки опікунів і піклувальників.

· Вперше в законодавстві України (не рахуючи Сімейного кодексу УРСР 1919 p.) закріплювався принцип рівності прав і обов'язків подружжя, а також незалежність подружжя. Разом з цим Кодекс вводив поряд з особистим майном таке поняття, як спільне майно подружжя.

У наступні роки після видання Сімейного кодексу УРСР 1926 p. сімейне право розвивалося в напрямку уніфікації норм шляхом видання загальносоюзних актів, які були обов'язковими для всіх республік СРСР. Такими актами були:

- постанови Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів від 27 червня 1936 р. «Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатосімейним, розширення сітки пологових будинків, дитячих ясел і дитсадків, посилення кримінального покарання за несплату аліментів і про деякі зміни в законодавстві про розлучення».

- Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства і заснування ордена «Материнська слава» і медалі «Медаль материнства».

Закон від 27 червня 1936 p.:вперше ввів допомогу по багатодітності; затвердив план розширення сітки дитячих виховних закладів, встановив кримінальну відповідальність за відмову в прийомі на роботу вагітних жінок, за несплату аліментів на дітей; ввів підвищені декретні відпустки по вагітності і родах. особливе значення мали такі статті закону, де була звернена увага на легкість розірвання шлюбу, яка допускалася раніше.

БІЛЕТ 22

II Литовський статут 1569

Найважливішою пам'яткою права Литовсько-Руської держави були статути. Упродовж 60 років литовський уряд тричі здійснював кодифіка­цію права, результатом якої стали три Литовські статути: 1529 р. («Ста­рий»), 1566 р. («Волинський») і 1588 р. («Новий»), їхня структурна та зміс­това подібність дала підстави деяким дослідникам говорити про статути як про три послідовні редакції однієї й тієї ж пам'ятки. Проте більшість учених схиляється до думки, що то були різні пам'ятки права.

З метою розроблення проекту II Литовського статуту 1551 р. було створено комісію з 10 осіб (п'ятеро католиків і п'ятеро православних), до складу якої увійшли «радники маршалкові, урядники земські, хо­рунжі та інші особи роду шляхетського, доктор прав чужоземних». Проект було затверджено на засіданні сейму 1554 p., а чинності статут набув із 1566 р. Він законодавчо оформив панування шляхти в су­спільно-політичному житті Великого князівства Литовського".

Другий Литовський статут 1566 р. поділявся на 14 розділів і 367 ар­тикулів. Розділ перший, другий, третій регулювали норми державного права, розділ четвертий було присвячено судоустрою, розділи з п'ято­го по десятий — приватному праву, нарешті, розділи з одинадцятого по чотирнадцятий регулювали кримінальне та процесуальне право.

 

Особливі статті Зводу законів цивільних для Полтавської та Чернігівської губерній (1843)

Указ «Про запровадження в губерніях Чернігівській і Полтавській загальних про судочинство законів імперії» від 4 березня 1843 р. З ме­тою уніфікації правової системи на території названих губерній мог­ли застосовуватися 53 статті Зводу законів цивільних, які враховува­ли особливості місцевого права. Порівнюючи особливі для Полтав­ської та Чернігівської губернії положення з загальноімперськими нормами, можна виділити такі відмінності:

а) в основі особливих настанов лежали норми Литовського ста­туту, який не був чинним джерелом права у Російській імперії;

б) в українських губерніях права жінки значно обмежувалися по­рівняно з правами чоловіка;

в) на Чернігівщині та Полтавщині учасники цивільних правовід­носин отримували більшу свободу розпорядження власним майном;

г) установлювалася більша залежність дітей від батьків;

ґ) особливі настанови жорсткішим чином забезпечували ціліс­ність майна: доки воно перебувало в управлінні опікуна, власник не мав права вільно ним розпоряджатися;

д) особливі для Полтавської та Чернігівської губерній настанови поширювалися не на всі інститути цивільного права, а лише на ок­ремі відносини, що регулювали опіку, спадкування, договірні зо­бов'язання, право власності.

Поняття соціалістичної законності в рад. праві

В юридичному словнику сталінської доби соціалістична законність визначається як один із основних методів здійснення диктатури пролетаріату, який виражається в безумовному й точному дотриманні всіма державними органами, посадовими особами й громадянами законів і інших нормативних актів соціалістичної держави.

Таке визначення пізніше трохи модифікувалось, але суть залишилась та ж. Воно було вигідне представникам найвищих ешелонів влади командно-адміністративної системи, тому що законність зводилась до точного й неухильного дотримання й виконання законів. Сьогодні ми знаємо, до чого приводить бездумне виконання багатьох законодавчих актів, прикладом може служити виконання Постанов і Указів по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом. Проведення в життя багатьох законодавчих актів привело до негативних наслідків, до початку економічної кризи в колишньому СРСР. Під приводом виконання Постанов Уряду було багато порушень прав людини. Таким чином, суворе дотримання і виконання законів далеко не завжди приводить до позитивних наслідків, до прогресу добра й справедливості. Тому законність не може зводитись тільки до цієї, хоч і головної вимоги. Сам термін «законність» виник у період буржуазних революцій і зводився до вимоги підпорядкування громадян, адміністрації, посадових осіб і суду приписам закону і до заборони виходити за його межі.

Вирішальну роль у забезпеченні соціалістичної законності відіграє соціалістичний суспільний і державний устрій. Однак у кожному конкретному випадку соціалістична законність в державному управлінні забезпечується спеціальними юридичними засобами, до яких належать закріплені правом всі види контролю в державному управлінні відповідно до принципу демократичного централізму; нагляд органів прокуратури за законністю в державному управлінні та адміністративний нагляд; діяльність судових органів і органів державного і відомчого арбітражу по зміцненню законності в державному управлінні; засоби захисту громадянами своїх прав, у тому числі шляхом оскарження незаконних дій, здійснення громадського контролю і таке інше.

БІЛЕТ 23

1. Статут Великого князівства Литовського 1588 року, названий Третім містив 488 артикулів, розбитих на 14 розділів. Чинність III Литовського статуту не поширювалася на Брац- лавщину, Київщину, Волинь через приєднання цих територій 1569 р. до польської корони. Тут зберігав чинність II Литовський статут

Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з ін. розрядами залежних селян.

 

2. Кримінальне право в українських губерніях 19 ст

Норми кримінального права України дру­гої половини XIX ст. регулювалися т. XV Зводу законів Російської імперії та «Уложенням про покарання кримінальні та виправні» 1846 р. з редакціями 1866 і 1885 pp.

З-поміж злочинів виділялися:

— злочини проти віри, до яких відносили: блюзнірство⁽Зневажання чого-небудь святого, високого⁾, єресь, пе­рехід православного до іншої віри, безчинство в церкві тощо. Не­рідко за здійснення цього виду злочину передбачалося заслання на поселення до Сибіру;

— злочини проти держави. Замах чи навіть намір позбавити влади царя або здійснити насильницькі дії проти членів імператорської родини передбачали смертну кару з позбавленням усіх прав стану. Розповсюдження письмової чи друкованої літератури з метою під­няти бунт тягнули за собою каторжні роботи на строк від 8 до 10 ро­ків, а для осіб, не звільнених від тілесних покарань, додатково при­значалися 50—60 ударів батогом і клейнування;

— злочини проти порядку управління.: організований виступ робітників проти власника чи управителя підприємства; повстання кріпаків проти поміщиків. Обидва склади прирівнювалися до злочину проти влади і передбачали покарання у вигляді смертної кари. Будь-яка непокора кріпака своєму панові чи скарга на нього могла закінчитися для непокірного 50 ударами різок;

— злочинами проти особи вважалися різні вбивства, тілесні ушкод­ження, образа честі, дуель, погрози тощо. Серед особливо небезпеч­них виділялися: вбивство батьків чи одного з них; священика під час здійснення служби; групове вбивство; вбивство з корисливою ме­тою тощо. Для винних у їх здійсненні передбачалися каторжні робо­ти на строк від 15 до 20 років, а також позбавлення всіх прав стану;

— майнові злочини. Насильницьке заволодіння нерухомим май­ном, здійснене озброєними людьми, каралося засланням до Сибіру. Винні за вчинення розбійного нападу, пограбування мали відпові­дати каторжними роботами на різноманітні терміни або довічно.

Система покарань була надзвичайно складною. Покарання поділя­лися на дві частини: кримінальні й виправні. До перших належали:

— позбавлення усіх прав стану в поєднанні зі смертною карою або з висланням на каторжні роботи до Сибіру чи Кавказу. Позбавлення всіх прав стану означало втрату всіх привілеїв, пов'язаних із належ­ністю особи до певного стану, припинення шлюбних відносин, втрату права власності, яке переходило до спадкоємців, позбавлен­ня батьківських прав;

— клеймування засуджених до каторжних робіт;

— тілесні покарання для осіб, від них не звільнених.

До виправних покарань належали:

— догана;

— штрафи;

— арешт;

— ув'язнення;

— передання на службу до виправних арештантських рот тощо.

Як бачимо, система покарань була надзвичайно жорстокою і ви­бірковою для привілейованих верств суспільства. Так, дворяни, свя­щеники, купці, поміщики звільнялися від тілесних покарань. Лише новою редакцією «Утюження про покарання кримінальні та виправ­ні» тілесні покарання було скасовано, за винятком селян, рішення щодо яких ухвалив волосний суд.