Організаційно-правове забезпечення становлення радянського тоталітарного режиму в УРСР(30ті)

З 1929 р 6 листопада передбачалося 2 самост. покарання: 1. Позбавлення волі в труд таборах від 3 – до 10 рр; 2.позбавлення волі у загальних місцях увязн до 3 рр.(саме ця постанова відкрила широкі можливості для розширення діяльності для ГУЛАГів – главноє управлениє лагерів).

8 серпня 1936 р запровадж новий вид кримін покарання – увязнення до тюрми. З 2 жовтня 1937 р законом СРСР за державні злочини дозвол застосовув. розстріл або позбав волі до 25 р(до цього до 10 р максимум).

8 червня 1934 рр закон СРСР «Про зраду батьківщини» за яким кримін відповід наступала з 12 р. 7 квітня 1935 рр розширений склад злочинів за якими наступала відповід з 12 р.

21 листопада 1939р – законом СРСР була запроваджена нова санкція, що називалася «Оголошення особи поза законом»: конфіскація всього належного майна, розстріл через 24 години.

1930-37 рр кримін кодекс СРСР доповнений майже 60 – ма новими статтями, було запроваджено 80 нових складів злочину.

Стосовно закону про 5 колосків, заборонялось брати чуже майно навіть із свого поля, за крадіжку вантажів на залізнич і водному транспорті, посягання на майно колгоспів – 10 р, конфіскація майна, розстріл.1932 р – той хто виходив із колгоспів – вчиняв злочин.

Указ ВР УРСР 1941 р 31 травня «Про кримін відповід неповновл» - побачили абсурдність попереднього законод і змінили межу притягнення з 14 рр.

Сімейне право 1926р внесені зміни до кодексів. Заборона на аборти. Встановлювалась матер допомога багатодітним сімям (1936р.), встановлювалась кримін відповід. За несплату елементів.

Трудове законодавство

25 лютого 1931 р.Були внесені зміни до кодексу законів про працю, за яким робочий день замість 8ми годин, встановл 7ми год при 7 денному роб тижні. Працівники отримували вихідні у різні дні тижня. Цей закон діяв до 1956 р.

Закон «Про звільнення про прогул без поважних причин». За невихід на роботу без поважних причин – звільнення з роботи з позбавленням продовольчих карток та права користув. квартирою, наданою підприємством чи установою.

Напередодні війни як в СРСР так і в УРСР характеризув надмірною жостокістю і порушувався основний принцип – принцип прав тв свобод особи.

БІЛЕТ 26

Правове регулювання земельних відносин у ВКЛ

Найбільші земельні володіння належали Великому князю Литовському. Крім ве­ликокнязівського, існувала магнатська, шляхетська, церковна та селянська влас­ності. Залежно від способу набуття права власності маєтки поділялися на: родові, тобто отримані в спадщину батьком і передані сину; вислужені або одержані в тимчасове користування на певних умовах, наприклад "до живота" чи до "волі панської"; придбані внаслідок купівлі-продажу.

Земельна власність усіх видів була недоторканною. Однак існували певні винятки. Піддані, що втекли до "землі ворожої"', розглядалися як державні зло­чинні, а їхні маєтки переходили до скарбниці князя. Діти злочинця втрачали право на нерухоме майно. Проте воно відновлювалося, якщо злочинця затриму­вали і передавали до великокнязівського суду. Позбавлялися права на частку ба­тьківського володіння доньки, які вийшли заміж за іноземця або не отримали ба­тьківського благословення на шлюб.

Право володіння підтверджувалося грамотою чи давністю часу. У разі від­сутності підтверджувальних документів на нерухоме майно, воно відбиралося і передавалося до скарбу Литовського князя.

Литовський статут у всіх трьох редакціях покладав зобов'язання на кожного землевласника відбувати військову повинність особисто і, залежно від розміру земельної посілості, мав відправити до війська певну кількість озброєних підда­них. Шляхтич, який відмовлявся виконати військову повинність без поважних на те причин, позбавлявся права володіння землею. Маєток переходив до земельно­го фонду Великого князя.

 

III Універсал УЦР

Третій Універсал з'явився після жовтневого перевороту в Петрограді 7 ли­стопада 1917 року. Основними його положеннями були:

1. Проголошувалося створення Української Народної Республіки у складі майбутньої Російської Федерації.

2. До скликання Українських Установчих зборів Центральна Рада переби­рала на себе повноваження законодавчого характеру. Генеральний секретаріат ставав урядом України;

3. Скасування приватної власності на землю та її передача всьому трудово­му народу;

4. Запровадження 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом;

5. Негайний початок мирних переговорів та укладення справедливого миру між воюючими країнами;

6. Скасування смертної кари та оголошення амністії політичним в'язням;

7. Розширення прав місцевого самоврядування;

8. Забезпечення політичних прав і свобод громадян УНР;

9. Надання національним меншинам національно-персональної автономії.

Посилення репресивної складової в трудовому законодавстві УРСР в умовах ІІ Світової війни

Надзвичайні умови воєнного часу призвели до необхідності вдатися до трудових мобілізацій і трудової повинності. Трудові мобілізації повинні були забезпечити постійними кадрами підприємства і будови воєнної промисловості та інші галузі народного господарства, що обслуговували потреби оборони. Трудова повинність оголошувалась для виконання важливих державних завдань, що мали оборонне значення, а також будівельних робіт, заготівлі палива, охорони шляхів сполучення, засобів зв'язку, електростанцій та інших об'єктів. Всі ці роботи не потребували спеціальної кваліфікації і мали тимчасовий характер — залучити громадян до трудової повинності дозволялось на строк до двох місяців.

Залученню до праці підлягали чоловіки від 16 до 55 років, жінки від 16 до 50 років. Згідно з союзним законодавством керівництву підприємств дозволялось встановлювати обов'язкові понаднормові роботи тривалістю до 3 годин в день. Скасовувались чергові та додаткові відпустки. Всі робітники і службовці підприємств воєнної промисловості були визнані на період війни мобілізованими і закріплювались для постійної роботи за тими підприємствами, на яких вони працювали.

Вносилися корективи до трудового законодавства. До кримі­нальної відповідальності притягалися особи, які не бажали працю­вати по 11 годин на добу, без відпусток, з низьким рівнем заробітної платні тощо.

Указом ПВР СРСР від 26 липня 1941 р. запроваджувалася кри­мінальна відповідальність за самовільне залишення робочого місця на підприємствах оборонної промисловості. Цей склад злочину прирівнювався до дезертирства(ув'язнення терміном від 5 до 8 років);

 

БІЛЕТ 27

Зобов’язальне право у ВКЛ.

Договори у Великому Литовському князівстві укладалися здебільшого письмово у присутності свідків. Судовий чиновник фіксував факт відсутності примусу з боку однієї із сторін та засвідчував дієздатність контрагента.

Загалом зобов'язальні відносини не отримали значного поширення. В умо­вах натурального ведення господарства найчастіше застосовувалися договори міни і дарування. З розвитком грошових відносин набуває по­ширення договір купівлі-продажу рухомого майна. Нерухоме майно здебіль­шого здавалося в оренду або передавалося у заставу. Саме застава в Литовсько-Руській державі була провідною формою забезпечення виконання зобов'язань. У разі передачі маєтків у заставне володіння з ними відходили і рухомі речі, зокрема, знаряддя праці, особи, які працювали чи проживали на території маєтностей. Передаватися в заставу могли не лише особисті майнові права, а й дер­жавні посади.

Заставлену нерухомість власнику дозволялося передавати у спадщину як за законом, так і за заповітом. Але якщо у договорі застави вказувалося про перехід права власності на нерухомість у разі невикупу, то кредитор з моменту закінчен­ня терміну ставав її власником.

Рухомими речами дозволялося тільки володіти, але не користуватися. Нас­лідком невикупу речі в зазначений термін ставав її продаж з дозволу суду. Якщо виручені кошти були більшими за борг заставника, то надлишок повертався останньому. Коли ж сума була меншою за борг, різниця стягувалася з решти майна заставника.

Договір застави рухомого майна укладався на невизначений термін. У тако­му разі заставодержатель звертався до суду, який призначав строк викупу, про що повідомлявся заставник. Якщо впродовж цього часу заставник не викупляв річ, то право власності на неї переходило до заставодержателя.