Складання і оформлення організаційно-розпорядчих документів

Керівники підприємств і підрозділів у своїй роботі використовують технічні, планові, кадрові, фінансові, звітно-статистичні та інші документи.

З метою раціоналізації документів, пристосування до обробки засобами обчислювальної техніки здійснено їх уніфікацію і стандартизацію.

Основу документаційного забезпечення діяльності керівника становлять організаційно-розпорядчі документи (ОРД), які забезпечують процес розпорядчої і виконавчої діяльності. Вони становлять одну з підсистем управлінської документації. До них належать: постанови, розпорядження, накази, вказівки, рішення, акти, протоколи, довідки, доповідні, службові і пояснювальні записки, положення, статути, інструкції, зведення, доповіді, огляди, листи, телеграми, договори, плани, звіти, списки та ін.

Для документування управлінської діяльності використовується кілька десятків видів і різновидів організаційно-розпорядчих документів.

Акт - офіційний документ, складений групою службових осіб для підтвердження виявлених ними фактів.

У деяких випадках акт складає одна або кілька посадових осіб. При цьому він не тільки фіксує виявлені факти, а й містить висновки, рекомендації, пропозиції (акти перевірок, обстежень, ревізій фінансово-господарської діяльності та ін.). У цих актах вказують документи, що визначають повноваження осіб, які склали акт.

В акт включають тільки ті факти, які було встановлено особами, що його підписали.

Акт оформлюють на бланку, який містить такі реквізити: назви структурного підрозділу і виду документа (акт,) коди, підстави, місце складання, дату, індекс, заголовок, до тексту, текст, підписи. Деякі акти мають гриф затвердження. Місце і дата складання акта повинні відповідати місцю і даті актованої події.

Заголовок формулюють за допомогою віддієслівного іменника з прийменником “про”: “Про перевірку зберігання документів”; “Про інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей”; “Про списання обладнання”.

Текст акту складається із вступної і констатуючої частини.

У вступній частині зазначають підстави для складання акту і осіб, що його склали і були присутніми при цьому. Акт може бути складений за вказівкою вищестоящої організації, керівника установи або підрозділу, на основі розпорядчого документа. Цій частині тексту передує слово “Підстава”, наприклад:

Підстава: наказ директора ЗАТ “Донецький ЦУМ” від 16.05.2003 №40.

Після слова “Складено” зазначають назву комісії, посади, ініціали і прізвища осіб, що склали акт. Якщо акт складено комісією, то першим зазначають прізвище голови. Прізвища членів комісії або інших осіб, що склали акт, розміщують в алфавітному порядку. Після слова “Присутні” перелічують в алфавітному порядку посади, ініціали і прізвища осіб, що були присутні при складанні акту.

У констатуючій частині акту викладають зміст, характер, методи і строки виконаної роботи, виявлені факти, а також висновки і пропозиції. Констатуючу частину можна оформити у вигляді таблиці.

У кінці тексту вміщують дані про кількість ідентичних примірників акту, місце перебування їх або адресати, яким їх направлено.

Кількість примірників акту визначається нормативними документами або практичною потребою.

Акт підписують усі особи, що брали участь у складанні його, без зазначення посади. Особа, яка має зауваження щодо змісту акту, підписує його із зазначенням своєї незгоди і викладає свою думку на окремому аркуші, який додають до акту. Невеликі за обсягом зауваження можна подавати нижче від підпису осіб, що склали акт.

Якщо висновки і пропозиції в акті викладено у розпорядчій формі із зазначенням строків виконання запропонованих дій, то акт подають керівнику, який розписується в тому, що ознайомився з його змістом.

Доповідна записка інформує керівника підприємства або структурного підрозділу про явища і факти, що мали місце, виконану роботу, ситуацію, яка склалася, та ін. Вона створюється як за ініціативою її автора, так і на підставі письмової або усної вказівки керівника і може мати ініціативний, інформаційний або звітний характер.

Ініціативну доповідну записку складають з метою примусити адресата прийняти певне рішення. Найчастіше у тексті записки містяться загальні або конкретні пропозиції щодо рішення розглядуваних питань.

Інформаційна доповідна записка інформує керівника про хід або розвиток певного процесу, загальний характер якого керівникові відомий.

Інформаційні доповідні записки відрізняються регулярністю їх подання.

Звітна доповідна записка має інформувати керівника про завершення роботи або хід виконання вказівок, рекомендацій, планів та ін., наприклад:

Про хід виконання пропозицій комісії, викладених у акті від 10.02.2003 №2 “Про фінансово-господарську діяльність магазину “Комфорт”;

Про роботу постійно діючого семінару “Теорія і практика управління” у 2003/2004 навчальному році.

З погляду адресності розрізняють внутрішні доповідні записки, що адресують керівнику установи або підрозділу, де працює особа, що склала її, і зовнішні, які адресують керівнику вищого органу.

Доповідні записки, які направляють керівнику установи або за її межі, необхідно реєструвати. Зовнішню доповідну записку підписує керівник установи, внутрішню - особа, що її склала.

Дату або період часу, якого стосуються наведені у записці відомості, можна включати у текст заголовку або вони можуть бути його складовою частиною, наприклад: За станом на 25.05.2003.

Текст доповідної записки складається з двох частин. У першій викладають факти, що зумовили потребу написання записки, у другій містяться висновки і пропозиції, які, на думку автора, мають виконуватися у зв’язку з викладеними фактами.

Зовнішня доповідна записка має такі реквізити: адресат, назва виду документу, коди, дата, індекс, місце складання, заголовок до тексту, текст, підпис, прізвище виконавця і номер його телефону.

Внутрішню доповідну записку можна оформляти на загальному бланку або стандартному аркуші паперу формату А4 із зазначенням таких реквізитів: адресат, назва виду документа, дата, заголовок до тексту, текст, підпис із зазначенням посади автора записки.

Заяву оформлюють на стандартному аркуші.

В інструкції викладають правила, що регулюють спеціальні сторони діяльності і відносин установ і посадових осіб. Право видавати інструкції мають міністерства України, державні комітети, комітети і комісії, адміністрація об’єднань, комбінатів, трестів, фірм, підприємств, установ і організацій. Виконкоми Рад народних депутатів, їх управління і відділи інструкцій не видають.

Заголовок до тексту інструкції повинен чітко обмежувати коло питань, об’єктів або осіб, на яких поширюються вимоги інструкції: “Інструкція про ведення діловодства”, “Інструкція про порядок розгляду...”.

Текст інструкції складається з розділів, які поділено на пункти і підпункти. Інструкція починається розділом “Загальні положення”, де розкриваються цілі її видання, зазначається галузь поширення, викладається порядок використання і подаються інші відомості загального характеру.

Датою інструкції є дата її затвердження. Затверджує інструкцію керівник установи, найчастіше виданням розпорядчого документа, підписує керівник структурного підрозділу, де її розроблено. Текст інструкції повинен мати директивний характер, тому в ньому доцільно використовувати чіткі формулювання із словами “повинен”, “слід”, “необхідно”, “не допускається” та ін. Зміст викладають від третьої особи або використовують безособову форму.

Інструкцію оформлюють на бланку, його формуляр має такі реквізити: назва виду документу (інструкції), гриф затвердження, заголовок, текст, коди, дата, індекс, місце видання, підпис.

Пояснювальну записку використовують для пояснення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків працівника на вимогу керівника, у деяких випадках - за ініціативою підлеглого.

Пояснювальну записку, яка не виходить за межі установи, оформлюють на бланку або стандартному аркуші паперу формату А4 із зазначенням таких реквізитів: адресат, назва структурного підрозділу, вид документа, коди, прізвище виконавця і номер його телефону, заголовок до тексту, текст, дата, підпис.

Якщо записку направляють за межі установи, її оформлюють на бланку і реєструють.

На практиці пояснювальною запискою іноді називають частину іншого документу (плану, звіту, проекту та ін.) або один із додатків до нього. Якщо така пояснювальна записка має самостійне значення і відокремлена від основного документу, її оформлюють на бланку.

Лист - один з основних засобів зв’язку між громадянами, установами, організаціями і підприємствами. До складання службових листів ставляться такі самі вимоги, що й до інших службових документів.

У листі має бути розкрито одне питання. Якщо є потреба одночасно звернутися в установу з кількох різних питань, доцільно складати кілька листів. Це спрощує операції з технічної обробки листів і прискорює їх виконання. Робота із складними (що містять кілька питань) документами призводить до труднощів, оскільки в реєстраційній формі слід зазначати не одне, а ряд питань - не зрозуміло, кому слід направити документ у першу чергу, ускладнюється контроль виконання, виникають складні ситуації при визначенні справи, де документ треба зберігати, та ін.

Текст листа повинен складатися з двох логічно пов’язаних частин. У першій зазначають факти, події, причини, що виступили підставою для написання листа, а також посилання на документи, де ці факти і причини викладено.

У другій частині подають висновки, пропозиції, прохання, рішення та ін.

Лист оформлюють на бланку для листів із заповненням таких реквізитів: назва Структурного підрозділу, адресат, дата, код, індекс, посилання на індекс і дату вхідного документа, заголовок до тексту, текст, підпис, прізвище і номер телефону виконавця.

Форми листів, що використовуються в установах, розроблено і класифіковано за кількома ознаками: листи, що потребують і не потребують відповіді; супровідні та ін. До перших належать листи -запити, звертання, пропозиції, прохання, вимоги та ін. Форма відповідей на них залежить від характеру ініціативного листа. До других - гарантійний лист, листи - повідомлення, нагадування, відмови, підтвердження, розпорядження та ін.

У супровідному листі адресату повідомляють про факт відправлення йому документів, які прикладають до цього листа. Ці листи складають тільки у тих випадках, коли адресату необхідно повідомити відомості, яких немає у документі. Найчастіше до них відносять пояснення щодо направлення документа, його особливостей, характеру виконання, особистості автора, а також підтвердження факту і дати відправлення. В інших вкладках супровідні листи не складають.

Супровідні листи слід починати словами “повертаємо”, “направляємо”, “посилаємо” та ін. Тут зазначають і перелічують також заголовки, індекси і дати документів, наприклад:

Направляємо протокол погодження умов постачання. Просимо підписати, засвідчити печаткою і надіслати один примірник на нашу адресу. Додаток: Протокол на 6 арк. в 2 пр.

Лист-підтвердження використовується для повідомлення відправника про одержання: відправлених ним документів або цінностей, підтвердження фактів та ін.

Наприклад:

Підтверджуючи одержання рекламації, повідомляємо, що для надання допомоги у налагодженні обладнання направлено групу спеціалістів.

Лист-нагадування звичайно містить нагадування про закінчення або наближення встановленого строку, у зв’язку з чим слід вжити необхідних заходів. Складається він з однієї фрази: “Нагадуємо, що строк подання рукопису у видавництво закінчився 1 січня 2003р.”.

Лист-повідомлення використовується для повідомлення або затвердження будь-якого факту і, як правило, починається словами “Повідомляємо”, “Доводимо до Вашого відома”. Наприклад: “Повідомляємо, що для виконання досліджень за темою 17/08-03 виділено 3 тис. грн.”.

Лист-запрошення адресують конкретній особі або групі осіб, проте його направляють і в установу.

Заводу "Ремточмеханіка": Будинок науково-технічної пропаганди проводить 15-16 липня 2003р. практичну конференцію на тему "Оренда на підприємствах побутового обслуговування". Просимо взяти участь у роботі конференції. Представник заводу може виступити із повідомленням про організацію орендних відносин на Вашому підприємстві.

В установах використовуються форми листів, найчастіше роз’яснювального або розпорядчого характеру, мета яких інформувати підвідомчі установи системи та інші організації, пов’язані з виконанням будь-якої функції. При оформленні таких листів зазначають кілька адрес або застосовується узагальнена адреса, наприклад: Начальникам виробничих об’єднань.

При оформленні таких листів слід ретельно зважувати доцільність направлення їх за тією або іншою адресою, оскільки кожен лист потребує витрат часу одержувача на його опрацювання.

З листами, про які йдеться, не слід плутати листи, які направляють у різні установи і які не містять елементів вказівки або розпорядження. Такі листи також направляють тільки у ті організації, для яких ця інформація необхідна.

При складанні листів доцільно:

· враховувати взаємовідносини із установами, з якими проводиться листування;

· починати виклад із суті питання;

· не починати текст з назви установи, оскільки її зазначено на бланку, а також з посилання на раніш одержані від кореспондента листи;

· підписувати оригінал листа, який направляють у підвідомчі установи, і вміщувати його у справу, розсилаючи копії.

Одним з найважливіших напрямків удосконалення форми листа є уніфікація і типізація текстів. Для написання одного ділового листа з вільним викладенням необхідно 20-40, а в разі використання типового тексту - 5-8 хв.

План фіксує дії або заходи щодо виконання, послідовність, обсяг, строки їх виконання, виконавців і в ряді випадків відомості про виконання. Основний зміст плану може бути викладений у формі тексту або таблиці. У так званих календарних планах зазначені заходи розміщують у хронологічному порядку, тобто за строками виконання.

До кожного пункту плану вказують конкретних виконавців і строки виконання. Плани підписують особи, що брали участь у їх розробці, або відповідальні за виконання. Затверджується план на засіданні колегіального органу або керівником установи (структурного підрозділу). Деякі види плану перед затвердженням погоджують. План має такі реквізити: назву установи і структурного підрозділу, вид документа, заголовок до тексту, коди, текст, підписи, дату складання, а також візи, грифи погодження і затвердження.

Положення бувають двох видів: про установи, структурні підрозділи (комісії, групи, неформальні підрозділи, громадські організації та ін.), окремі посадові особи і про проведення різних заходів (оглядів, конкурсів та ін.). Перші регламентують діяльність установ, підрозділів і посадових осіб, визначають підпорядкованість їх, функції, завдання, обов’язки, права, відповідальність, організацію роботи та ін. Структуру, порядок складання, затвердження, внесення змін і використання таких положень викладено у ряді спеціальних посібників.

Положення про установу затверджується розпорядчим документом вищестоящої організації. Положення про структурний підрозділ складає його керівник, а затверджує керівник установи виданням розпорядчого документу або грифом затвердження. Він також затверджує положення, що визначають статус комісій, груп та ін., які організовують тимчасово. Датою положення є дата його затвердження.

Структуру і зміст положень про проведення заходів визначають установи, які їх організовують.

Положення оформлюють на бланку із заповненням таких реквізитів: назва структурного підрозділу (в разі потреби), гриф затвердження, назва виду документа (положення), дата, індекс, заголовок, коди, текст, візи, грифи погодження.

Постанови видають Кабінет Міністрів України, державні комітети і комісії, а також комісії, створені місцевими Радами народних депутатів, - адміністративні, у справах неповнолітніх та ін.

Постановою є також заключна частина протоколу засідання колегіального органу (зборів, правління, президії та ін.). Ці постанови включають до протоколу або додають до нього, в разі потреби їх можна оформляти як витяг з протоколу.

Текст постанови складається з констатуючої і розпорядчої частин. У констатуючій викладають мотиви дій, про які йдеться у постанові, роблять посилання на розпорядчий документ вищестоящого органу - підставу для видання постанови. Розпорядча частина починається з назви колегіального органу і слова “Постановляє”. Подальший текст викладають у наказовій формі. У кожному пункті постанови перелічують дії, які слід виконати, виконавців (організацію, підрозділ або особу) і строки виконання.

Датою постанови є дата засідання колегіального органу, де її прийнято. Підписують постанову голова і секретар (керуючий справами) колегіального органу.

Постанову оформляють на бланку із заповненням таких реквізитів: назва виду документа, дата, індекс, місце видання, заголовок, текст, підписи, візи, гриф погодження, коди.

Наказ є найважливішим розпорядчим документом, який найчастіше використовується у практиці управління. Накази видають керівники установ, що діють на основі єдиноначальності. Право керівників установ на видання наказів встановлено відповідними центральними або місцевими органами.

Накази, як правило, видають з питань створення, організації, ліквідації, перенайменування, зміни масштабу діяльності установи або структурного підрозділу; затвердження або зміни положень, інструкцій, правил, планів, структури, призначення, переміщення або звільнення працівників та ін.

У наказах висвітлюють також питання адміністративної діяльності установи, що потребують правового вирішення.

Готує проект наказу підрозділ (керівник підрозділу) або посадова особа, робота яких пов’язана з наказом або з виконанням його. Залежно від змісту розрізнюють накази із загальних питань (за основною діяльністю) і щодо особового складу.

Накази із загальних питань видають на виконання директивних вказівок вищестоящих органів, за ініціативою керівника, що видає наказ, або підпорядкованих структурних підрозділів. У останньому випадку обґрунтування потреби видання наказу вміщують у доповідній записці.

У наказах, підставою для видання яких є розпорядчі документи вищестоящої організації, доводять до відома підвідомчих установ директивні вказівки вищестоящих органів, конкретизують визначення їх виконавців, методів і строків виконання в умовах діяльності конкретних установ або системи.

Наказами щодо особового складу оформлюють призначення, переміщення, звільнення, заохочення, стягнення та ін. Наказ видають на основі доповідних записок, записок керівників підрозділів, заяв громадян.

Текст наказу складається з констатуючої і розпорядчої частин. У першій викладають факти і міркування, які є підставою для видання наказу; у другій перелічують дії, які слід виконати. Якщо наказ видають на основі письмової вказівки вищестоящої організації (постанова, наказ, директивний лист та ін.), то в констатуючій частині наказу вказують назву виду документу, його номер, дату і заголовок.

Якщо в констатуючій частині наказу необхідно підкреслити роль конкретної особи, використовують активну форму, наприклад: “Економіст планово-економічного відділу Іванов О. Б. не забезпечив своєчасне доведення планів з товарообігу до структурних підрозділів...”.

Якщо факт, про який йдеться у наказі, має більше значення, ніж роль конкретної особи, або йому надається узагальнене значення, використовують пасивну форму: “Послаблено контроль за витрачанням коштів; виявлено порушення у виконанні правил...”.

Констатуючу частину можна опустити, якщо розпорядча частина наказу не потребує обґрунтування.

Розпорядча частина наказу починається словом “Наказую”. Текст в разі потреби розподіляють на пункти, які нумерують арабськими цифрами. Дії однорідного характеру об’єднують у одному пункті, наприклад: “Генеральному директору науково-виробничого об’єднання “Маяк” Іванову 0. П., директору заводу “Прогрес” Сидорову К. Д. і директору заводу “Хімприлад” Ковалю К. М. забезпечити відвантаження вузлів і деталей комбінату “Північ” до 16.06.2003”.

Кожний пункт розпорядчої частини починається із зазначення виконавця, потім перелічують дії і строки виконання їх. Дію, яку слід виконати, виражають дієсловом у неозначеній формі (здійснити, забезпечити, покласти, відвантажити, зарахувати та ін.). Виконавцями можуть бути установа, структурний підрозділ або посадова особа, яку називають у давальному відмінку.

Наказ може мати загальний для усіх виконавців строк виконання або встановлювати конкретні строки виконання для кожної дії. Наприклад:

Відділу вторинних енергоресурсів завершити розгляд поданих методик до 06.03.2003, відділу нормування сировини і матеріалів до 06.04.2003, відділу паливних ресурсів до 06.05.2003.

Строк виконання п. 1, 3, 6 цього наказу - 10.01.2003, п. 2, 4, 5,7-20.01.2003.

Строк виконання цього наказу 30.06.2003.

Розпорядчу частину наказу дозволяється викладати у табличній формі із зазначенням у називному відмінку назви установи або посади і прізвища виконавця.

В одному з останніх пунктів розпорядчої частини зазначають осіб, на яких покладено контроль за виконанням наказу: “Контроль за виконанням п. 5 і 8 цього наказу покласти на головного бухгалтера центральної бухгалтерії міністерства; п. 6 і 7 - на головного бухгалтера господарського управління міністерства”.

У разі потреби окремим пунктом у кінці наказу перелічують розпорядчі документи, які цим наказом скасовуються, змінюються або доповнюються.

Проект наказу погоджують візуванням із зацікавленими установами і підрозділами, юрисконсультом і посадовими особами, яких він стосується. На візування звертають особливу увагу, оскільки окремі пункти наказу можуть стосуватися різних підрозділів і осіб. Проект наказу в усіх випадках візують особа, що його склала, і керівник структурного підрозділу, який виносить проект наказу або готує його.

Проект наказу погоджують з юрисконсультом з таких питань:

· доцільність видання наказу з певного питання;

· відповідність проекту наказу постановам уряду, наказам керівництва установи, діючому законодавству, нормам, положенням, інструкціям;

· логічна побудова тексту, правильність редакції, чіткість формулювань і відповідність окремих формулювань спеціальним вимогам, що діють у деяких органах (наприклад, вимогам суду, прокуратури, органів охорони праці, соціального забезпечення, охорони здоров’я та ін.).

Наказ має не тільки адміністративно-правове, а й виховне значення, тому його формулювання повинно відрізнятися винятковою точністю і високою культурою викладення.

Виконавець, що готує проект наказу, визначає установи, підрозділи і посадових осіб, яким слід його направити. Список адресатів можна друкувати на звороті останнього аркуша наказу або додавати у вигляді самостійного документу.

Наказ набуває сили з моменту його підписання (деякі пункти можуть мати свої строки набування сили). Призначають і переміщують працівників, якщо строки спеціально не обумовлені, з дня підписання наказу.

Наказ друкують на бланках формату А4. Формуляр наказу містить такі реквізити: назву виду документа (наказ), місце складання або видання, дату, індекс, заголовок до тексту, текст, підпис, візи.

За мірою удосконалення управлінської діяльності, поглиблення розподілу праці в управлінні, більш повного і чіткого його документування, розробкою положень про підрозділи, посадові інструкції, перелік обов’язків зникає потреба в оформленні деяких управлінських рішень за допомогою видання наказу. Так, у багатьох установах і на підприємствах не видають наказів про надання відпусток, відрядження і з деяких інших питань.

З наказом ознайомлюють усіх зазначених у ньому осіб, які розписуються на одному з примірників наказу або спеціальному бланку. У ряді випадків накази доводять до відома усіх співробітників і вивішують для ознайомлення з їхнім змістом.

Накази із загальних питань і щодо особового складу мають окрему самостійну індексацію, яка починається з початку кожного календарного року.

Практика свідчить, що чим вищий рівень організації виробництва, праці та управління, тим менше видають в установі письмових наказів. Невиправдано велика кількість наказів послаблює їхнє значення, перетворюючи у формальні акти, збільшує документообіг і витрати праці в управлінні. Крім того, із збільшенням кількості наказів зростає вірогідність неузгоджених дій, рішень, заходів та ін.

Протокол - це документ, що фіксує хід обговорення питань і прийняття рішень на зборах, нарадах, конференціях і засіданнях колегіальних органів, або документ, складений офіційною особою для посвідчення будь-якого факту (протокол інспектора пожежної охорони, санітарного інспектора та ін.). Останній за своїм змістом наближається до актів.

Протоколи, що фіксують хід роботи і рішення постійних колегіальних (колегії, комітети, ради, президіуми, комісії) і тимчасових (конференції, збори, наради, комісії) органів, можуть бути трьох видів:

· короткі - записують питання, що обговорюються, прізвища доповідачів і тих, хто виступає, прийняті рішення;

· повні - містять крім вже зазначеного короткий запис виступів доповідачів і учасників;

· стенографічні - увесь хід засідання записують дослівно.

У повних і стенографічних протоколах відбивають зміст усіх виступів з питань, що розглядаються. Протоколи ведуть посадові особи (секретарі, діловоди, стенографістки), або вибрані на засіданні секретаріати, або секретар.

Протокол складають на основі рукописних, стенографічних, магнітофонних записів, зроблених під час засідання. Крім того, при оформленні протоколу використовуються подані до засідання матеріали - тексти, тези доповідей-і виступів, довідки, проекти рішень та ін. Протокол повинен відрізнятися повнотою і точністю викладення виступів і ходу зборів. У ньому необхідно відображувати усі міркування, які виникали в процесі обговорення, погляди і заяви, а також прийняті рішення.

У протоколі заповнюють такі реквізити: назву структурного підрозділу (якщо в цьому є потреба), назву виду документа (протокол), коди, дату, індекс, грифи затвердження (якщо протокол підлягає затвердженню), заголовок, текст, підписи голови і секретаря.

Заголовком тексту протоколу є назва колегіального органу або конкретної наради і обговорюване питання.

Текст протоколу складається із вступної та основної частин, у вступній частині після слова “Присутні” зазначають прізвища присутніх на засіданні членів колегіального органу або співробітників, а також запрошених осіб. Якщо їх було більше ніж 15, до протоколу додають список присутніх. У цьому випадку у вступній частині протоколу зазначають тільки загальну кількість їх. Прізвища осіб, що брали участь у засіданні, розміщують в алфавітному порядку (окремо - членів колегіального органу, окремо - запрошених). Після прізвища запрошеної особи зазначають назву установи, яку вона представляє, місце роботи і посаду.

На багатьох зборах і засіданнях зазначають тільки кількісний склад присутніх: “Присутні 150 чол.” Ініціали і прізвища голови і секретаря, яких обирають, фіксують у вступній частині протоколу. Тут указують також порядок денний засідання - перелік чітко сформульованих питань, які слід розглянути. Питання у порядку денному розміщують за важливістю, складністю і відведеним часом їх обговорення. Найпростіші питання, як правило, вказують останніми. Питання формулюють у називному відмінку, наприклад: “Розгляд звіту за 2003р.” (неправильно “Про розгляд звіту за 2002р.”).

Основна частина тексту протоколу складається з розділів, що відповідають пунктам порядку денного. Розділи нумерують і будують за схемою: слухали - виступили - вирішили (ухвалили).

У тих випадках, коли текст доповіді додають, виступи у розділі “СЛУХАЛИ” не записують, а після прізвища доповідача зазначають “Текст доповіді додано”.

У розділі “ВИСТУПИЛИ” особливу увагу звертають на ті виступи, де було виявлено незгоду з положеннями доповіді і особливу думку особи, що виступала. Запис виступів і доповідей не обов’язково фіксують слово в слово. Іноді це може бути короткий звіт про неї.

Питання до доповідача і тих, хто виступає, а також їхні відповіді заносять у протокол за мірою виступів за такою формою:

В.Л. Сидоренко - Коли було завершено ремонт цеху? О.В. Василенко - у другій декаді серпня 2003р.

Слову “УХВАЛИЛИ” у протоколах сесій Рад народних депутатів і їх виконавчих комітетів відповідає слово “ВИРІШИЛИ”.

Якщо рішення містить різні питання, його розподіляють на пункти, які нумерують арабськими цифрами. Кожен пункт друкують з абзацу. Якщо рішенням або одним з його пунктів затверджується будь-який документ, то останній додають до протоколу. Стиль протокольних рішень - розпорядчий, лаконічний, такий, що не допускає подвійного тлумачення.

Якщо одне з питань порядку денного не розглядали на цьому засіданні, це фіксують у протоколі.

Датою протоколу є дата події (наради, зборів, сесії та ін.). Якщо вона триває два і більше днів, через тире зазначають дати початку і закінчення наради, зборів, наприклад, 22-23 березня 2003 р.

Протокол повинен мати індекс (номер), який звичайно є порядковим номером засідання постійно діючого колегіального органу. Протоколи спільних засідань мають номер, що складається з порядкових номерів протоколів установ, які беруть участь у засіданні. Як правило, їх нумерують у межах року або строку повноважень колегіального органу.

Витяг з протоколу оформлюють на бланку. Нижче від реквізиту “підпис” розміщують реквізит “позначення про засвідчення копії”. У тексті витягу може бути зазначений той або інший пункт протоколу повністю (слухали, виступили, ухвалили) або частково (слухали, ухвалили). Індексом витягу є індекс протоколу. На бланку ставлять дату протоколу. Дату, коли було зроблено витяг, зазначають у реквізиті “позначення про засвідчення копії”.

Розпорядження видають Кабінет Міністрів України, районні Ради народних депутатів, адміністрації представників президента, підприємств у межах прав, які надаються їм законодавчими актами.

У деяких випадках розпорядження видають і інші організації.

Текст розпорядження має констатуючу і розпорядчу частини. У першій зазначають мету або причину видання розпорядження, у другій, яка починається словом “ПРОПОНУЮ”, - дії, що треба виконати. У констатуючій частині доцільно використовувати стійкі формулювання типу “згідно з”, “у зв’язку”, “з метою”. Наприклад: “У зв’язку з відрядженням за кордон завідуючого відділом № 5 С.І.Курченко покласти виконання його обов’язків на головного спеціаліста Н.С.Самійленка з 26.07.2003р.”.

Формуляр розпорядження включає такі реквізити: назву структурного підрозділу (якщо розпорядження видає його керівник), коди, назву виду документа (розпорядження), дату, індекс, місце видання, заголовок до тексту, текст, підпис, візи. Виконавцями розпоряджень можуть бути установи, структурні, підрозділи або посадові особи; в останньому пункті розпорядження зазначають осіб, на яких покладається контроль за виконанням розпоряджень.

Рішення приймають місцеві органи державної влади і державного управління - місцеві Ради народних депутатів, а також інші колегіальні органи - колегії міністерств і відомств, науково-технічні та інші ради, комітети та ін.

Проекти рішення візують особа, яка склала його, керівник підрозділу, що виносить цей проект, зазначені у ньому виконавці, юрисконсульт, а також посадові особи, відповідальні за виконання рішення.

Текст рішення складається з констатуючої і розпорядчої частин. У констатуючій висвітлюють причини видання рішення і мету, якої слід досягти при його виконанні. Якщо рішення видають на основі розпорядчого документу вищестоящого органу, то в констатуючій частині зазначають назву, номер, дату, заголовок цього розпорядчого документу, а також передають зміст того розділу документу, який стосується діяльності виконкому або іншого колегіального органу, що його приймає.