Делегування відповідальності

Наша практика, як правило, в основному свідчить про те, що менеджер зорієнтований тільки на делегування робіт, часто забуваючи про інші елементи. При такій формі делегування менеджер несе відповідальність за дії своїх робітників, оскільки сам ухвалює всі необхідні рішення і за своїм бажанням може втручатися в робочий процес і процес прийняття рішень (особливо при авторитарному стилі керівництва).

У протилежність традиційному делегуванню робіт делегування відповідальності є таким принципом керівництва, за допомогою якого в процесі повсякденної виробничої діяльності підвищується ініціатива окремих працівників до спільного мислення, до спільних дій і спільних рішень, що йде на користь організації.

Відповідальність можна нести тільки в тому випадку, якщо є можливість самостійно діяти і вирішувати.

Потрібно пам’ятати і розуміти, що бути відповідальним - це означає відповідати за свої усі свої дії, тобто бути притягнутим до відповідальності.

Відмітною особливістю дійсного делегування відповідальності є те, що керівник несе відповідальність тільки в тому випадку, якщо помилки зумовлені його нездатністю здійснювати керівництво. Тому реальна особиста відповідальність може бути лише тоді, коли як робітник, так і керівник можуть впливати на відповідні події.

Наступний момент, на який звертають увагу німецькі дослідники проблеми делегування, - це чітке розмежування, як вони називають, делегованого діапазону (чіткий діапазон дій). Ці діапазони, що делегуються, повинні бути чітко визначені відносно один одного, так, щоб кожний робітник точно знав, які задачі він повинен вирішувати, які повноваження у зв’язку з цим йому передані і за що конкретно він відповідає.

Виходячи з цього, кожну посаду характеризують наступні ознаки:

1. Задачі, які пов’язані з цією посадою.

2. Повноваження (компетенція), якими володіє працюючий на даній посаді, щоб мати можливість правильно виконувати свої задачі.

3. Відповідальність, яка пов’язана із встановленою задачею і відповідних повноважень.

4. Встановлена мета з точки зору компетенції, пов’язаної з цією посадою.

Таким чином, можна зробити наступний висновок: діапазони, що делегуються, повинні визначатися не з урахуванням робітників, їх кількості або здібностей. Діапазони, що делегуються, повинні визначатися відповідно до об’єктивної необхідності. Так стверджують німецькі фахівці М. Беме і Р.Хен в курсі лекцій по навчанню Гарцбургській моделі делегування відповідальності.

На їх думку на підприємстві сталася б повна дезорганізація, якби при визначенні діапазону, що делегується, орієнтувалися б на кваліфікацію робітників, яка є в цей час. Повинна бути абсолютна ясність в питанні про те, які задачі повинні здійснюватися на певних посадах, оскільки тільки в такому випадку можна перевірити, чи придатні в цей час робітники виконувати ці функції і в майбутньому.

Разом з тим, як відмічають німецькі фахівці, на практиці персонального підбору кадрів доводиться йти на компроміс між об’єктивними вимогами і кваліфікацією робітника. Обов’язки робітника при керівництві з делегуванням відповідальності можуть бути сформульовані в наступних вимогах.

1. Робітник зобов’язаний в рамках діапазону, що делегується, діяти і вирішувати самостійно з власної ініціативи.

Самостійно діяти і вирішувати - прямий обов’язок робітника. Він повинен свідомо брати на себе ризик. Начальник не визначає поведінку робітника в делегованому діапазоні за допомогою спеціальних вказівок, не ухвалює рішень, які стають необхідними. Це є виключно справою робітника, який діє і вирішує в рамках своєї компетенції.

При цьому робітник повинен дотримуватися законодавчих розпоряджень, загальних інструкцій і рекомендацій, тобто робітник має свободу в наданих йому межах.

2. Про усі випарки, для регулювання яких повноважень робітника недостатньо, докладається начальнику для прийняття рішення, причому робітник зобов’язаний надати начальнику всю необхідну інформацію.

Як відомо, консультування керівника з боку робітника ніяк не узгоджується з принципами авторитарного керівництва, коли керівник більше знає і більше може, ніж усі його робітники, і на основі цих знань і можливостей визначає поведінку своїх підлеглих. У процесі консультування робітник зобов’язаний відкрито висловлювати свою думку, як правило, протилежну думці керівника, без урахування того, чи приємна йому ця думка, чи ні. Часом критичні заперечення робітника дозволяють виявити або визначити подальші дії за можливими рішеннями.

3. Робітник зобов’язаний інтенсифікувати діяльність на своїй дільниці, тобто завжди думати про те, як можна завтра поліпшити те, що є сьогодні.

Така вимога передбачає обов’язок інтенсифікації дільниці, що делегується, в рамках якої робітник повинен поводитися як “підприємець”, а не тільки як “виконавець”. Все це зумовлене і логічно витікає з того, що йому доручена власна дільниця для самостійних дій і рішень. Він більше не може сказати, як підлеглий: “Я виконую свої обов’язки і проводжу або продаю так, як ми це робили раніше”.

Якщо те, що робить робітник, знаходиться у межах переданої йому компетенції, то він повинен прагнути до максимальної ефективності і, при необхідності, інформувати про це керівника. Якщо повноважень робітника недостатньо, то він повинен про це доповісти керівнику.

4. Робітник зобов’язаний без запрошення інформувати свого керівника про діапазон, що делегується йому, щоб керівник мав про нього загальне уявлення і міг орієнтуватися у стані і розвитку цієї дільниці.

5. Робітник зобов’язаний без особливих вказівок свого керівника інформувати інших працівників підприємства безпосередньо про усі факти, що стосуються діапазону, який делегується.

Це означає, що певна посадова особа одного підрозділу безпосередньо (а не через своїх керівників) зв’язується з посадовою особою іншого підрозділу для оптимального здійснення своїх функцій.

6. Робітник зобов’язаний контактувати зі своїми колегами. Для регулювання питання начальник повинен підключатися тоді, коли виникають труднощі, нерозв’язні на колегіальній основі. З цього можна зробити висновок про обов’язок координування на одному рівні.

7. Робітник зобов’язаний постійно прагнути до подальшого підвищення своєї освіти. Мова йде про підвищення кваліфікації в робочий час і регламентується законодавчим розпорядженням або трудовим контрактом. Разом з тим, робітник може підвищувати кваліфікацію у власних інтересах поза робочим часом. Робітник повинен прагнути максимально використати свої можливості у всіх аспектах діяльності і не знижувати своєї продуктивності.

Керівник зобов’язаний постійно оцінювати своїх робітників з точки зору їх відповідності пред’явленим вимогам. Якщо ж є які-небудь недоліки, то вони повинні бути усунені за допомогою навчання або підвищення рівня освіти.

Резюме

Уміння ощадливо і раціонально використовувати робочий час, постійно удосконалювати процес його планування - ознака організованого керівника.

Практичне значення планування особистої роботи менеджера полягає у наступному: воно є засобом створення ланки між постановкою цілі і більш повним планом її реалізації; планування є єдиним засобом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей; воно полегшує пошук кращих і більш ефективних шляхів досягнення цілей організації; планування виявляє і встановлює зони потенційних проблем і несподіваних наслідків; воно забезпечує основи для оцінки витрат і розробки бюджетів, календарних планів і ресурсів; планування є основою для контролю; воно допомагає визначити потрібні робочі взаємодії і взаємовідносини; планування дозволяє передбачити обставини, які варто враховувати при досягненні цілей.

Процес планування праці керівника повинен починатися з вибору менеджером особистих цілей. Встановлення особистих цілей менеджера передбачає три етапи: визначення цілей, аналіз можливостей досягнення встановлених цілей, уточнення і конкретне формулювання цілей. Процес розробки плану особистої праці менеджера пропонується здійснювати за наступними етапами. На першому етапі менеджер складає перелік справ, які слід виконати протягом планового періоду. Другий етап: після складання переліку робіт на плановий період необхідно визначити витрати часу, потрібного для виконання кожного виду роботи. На третьому етапі слід зарезервувати час для непередбачених справ. Четвертий етап: необхідно визначити фонд робочого часу планового періоду. П’ятий етап: необхідно здійснити контроль співставленням розрахованих на другому етапі витрат часу на виконання планових робіт з фондом робочого часу. Якщо спостерігається перевищення потрібних витрат часу над фондом планового періоду, необхідно переглянути перелік планових робіт. Шостий етап: менеджер складає план особистої роботи до виконання.

Планування робочого часу менеджера повинно здійснюватися з урахуванням раціональної черговості проблем, які необхідно вирішити. Спочатку слід планувати справи: з фіксованим терміном виконання; ті, що вимагають значних витрат часу; неприємні справи, відкладання яких на потім небажано. Далі планується рутинна робота і виконання повсякденних обов’язків. Третє місце відводиться другорядним і епізодичним справам.

На практиці існує декілька видів використання планів: довгострокові плани, за допомогою яких розподіляється час на реалізацію значних життєвих цілей; середньострокові плани, до яких можна віднести річні; короткострокові плани (квартальний, місячний, декадний, тижневий, денний), що деталізують середньострокові плани.

Визначити пріоритетність - означає прийняти рішення про те, яким із завдань слід надати першочергового, а яким другорядного значення.

Визначення пріоритетності завдань дає змогу менеджеру: працювати тільки над дійсно важливими і необхідними завданнями; концентрувати увагу на виконанні тільки одного завдання; вилучити справи, які можуть виконати інші; наприкінці планового періоду закінчити розв’язання найважливіших питань; не залишати невиконаними посильні завдання. Вибір пріоритетних справ може здійснюватися за допомогою: принципу Паретто, методу АБВ-аналізу, методу Ейзенхауера.

Під делегуванням розуміють передавання підлеглому виконання завдань або діяльності із сфери дій керівника.

Найбільш доцільно використовувати делегування у таких ситуаціях: керівник бачить і розуміє, що підлеглий може виконати певну роботу краще; зайнятість не дає змоги керівнику самому вирішити проблеми; керівник намагається сприяти зростанню професійної майстерності підлеглих; керівникові необхідно вивільнити час для вирішення інших завдань. Реалізація принципу делегування повноважень має наступні переваги: підвищується оперативність і поліпшується якість управлінських рішень; у підлеглих розвиваються ініціатива, підприємливість, бажання самостійно працювати, вони намагаються оволодіти навичками творчої діяльності; керівник звільняється від виконання другорядних, рутинних робіт; розширюється обсяг функцій і завдань, що виконує організація.

Не підлягають делегуванню такі функції і напрямки діяльності керівника, як: встановлення цілей; прийняття рішень; контроль результатів; перспективне планування; керівництво робітниками; задачі особливої важливості; задачі високої міри ризику; незвичайні, виняткові справи; актуальні, термінові справи; задачі суворо довірчого характеру; остаточне визначення організаційної структури організації; остаточні рішення щодо напрямків фінансової, кадрової і соціальної політики; рішення щодо концепції маркетингу. Виділяють наступні фактори, що перешкоджають активному делегуванню повноважень: недовіра до підлеглих; недооцінка здібностей підлеглих; бажання керівника самому брати участь у розв’язанні усіх конфліктів і виробничих проблем; невірне розуміння престижності; дріб’язкова опіка підлеглих, бажання керівника підприємства постійно контролювати усі деталі і поодинокі моменти роботи; прагнення до влади, небажання поступитися частиною своїх прав, упевненість, що делегування повноважень, довіра до підлеглих знижують роль керівника в управлінні, не сприяють зростанню його авторитету; наявність несанкціонованих завдань; спроби підлеглих покласти свої функції на безпосередніх керівників, побоювання викликати незадоволення підлеглих внаслідок покладання на них додаткових обов’язків, з одного боку, і невпевненість у собі, з іншого.

Делегування відповідальності є таким принципом керівництва, за допомогою якого в процесі повсякденної виробничої діяльності підвищується ініціатива окремих працівників до спільного мислення, до спільних дій і спільних рішень, що йде на користь організації.

Контрольні питання

1. Висвітліть роль планування особистої діяльності менеджера в сучасних умовах.

2. У чому полягає практичне значення планування особистої роботи менеджера?

3. Визначте і охарактеризуйте основні складові планування діяльності менеджера.

4. Яким вимогам повинні відповідати цілі менеджера?

5. Розрийте зміст процесу встановлення особистих цілей менеджера.

6. За якими етапами слід здійснювати процес розробки плану особистої праці менеджера?

7. Назвіть і охарактеризуйте види використання планів діяльності менеджера.

8. Висвітліть правила планування робочого дня менеджера.

9. Розкрийте напрямки раціоналізації витрат часу менеджера на регулярно повторювані роботи, нерегулярні і непередбачені роботи.

10. Розкрийте сутність та значення визначення пріоритетності справ менеджера.

11. За допомогою яких методів може здійснюватися вибір пріоритетних справ менеджера?

12. Розкрийте сутність поняття “делегування”. Визначте переваги та недоліки методу делегування повноважень з точки зору керівника організації.

13. Висвітліть організаційний діапазон виконання управлінських рішень, який формує метод делегування повноважень.

14. У яких ситуаціях менеджеру доцільно використовувати де легування повноважень?

15. Які переваги має реалізація принципу делегування повноважень в організації?

16. Які функції і напрямки діяльності керівника не підлягають делегуванню?

17. Назвіть умови делегування повноважень.

18. За якими напрямками може здійснюватися практична реалізація принципу делегування повноважень в організації?

19. Назвіть і охарактеризуйте фактори, що перешкоджають активному делегуванню повноважень в організації.

20. Розкрийте сутність та особливості делегування відповідальності в організації.