Основні правила поведінки в екстремальних ситуаціях

Екстремальна ситуація -будь-яка подія, що спричи­нює різку зміну нормальних умов життєдіяльності людини. Серед екстремальних ситуацій виділяють позаштатні ситу­ації, аварії і нещасні випадки.

Позаштатна ситуація - будь-яка пригода, що містить у собі загрозу для здоров'я людей, призводить до виникнення аварії, значно ускладнює виконання програми походу. Іноді для її означення використовується ана­логічний за змістом термін "надзвичайна пригода".

Аварійна ситуація, аварія - вихід з ладу будь-якого механізму, пристрою, спорядження в ході його використан­ня, під час пересування на маршруті.

Нещасний випадок - пригода, що завдала шкоди здо­ров'ю людини і трапилася з незалежних від неї причин.

Катастрофа - подія природного або техногенного по­ходження, що призвела до загибелі людей і завдала збитків в особливо великих масштабах.

Туристичні походи і подорожі безпосередньо пов'язані з небезпекою виникнення екстремальних ситуацій. Крім того, тут має місце багатофакторність ризику. Змінюваність мете­орологічних умов, можливість стихійного лиха, травмування, інших захворювань, виведення з ладу спорядження і багато інших обставин можуть значною мірою ускладнити ситуацію під час подорожі, експедиції.

Учасники туристських походів і подорожей протягом три­валого часу перебувають в умовах, що різко відрізняються від звичних, повсякденних. Уже сама ця обставина є екстремаль­ним фактором, що обумовлює підвищену небезпеку виник­нення нещасних випадків і аварійних ситуацій, які вимагають значного фізичного напруження і психологічної мобілізації.

В сучасній літературі туризму спостерігається різнобій у вживанні термінів для означення екстремальних ситуацій. Це вносить плутанину в розміщення цього питання. Щоб уникнути неясностей і помилкових або подвійних трактувань, визначимо основні поняття і терміни, які розглядатимуть в даному розділі.

Фактори небезпеки виникнення

Екстремальних ситуацій

У туристському поході

 

Дати вичерпні рекомендації на випадок усіх екстре­мальних ситуацій, які трапляються, практично неможливо. Крім виключно суб'єктивних чинників підвищеного ризику (непорозуміння у стосунках між членами групи, незгода з керівником, порушення дисципліни, вживання спиртного, перевтома), існують ще й тактико-технічні фактори: помил­ки в орієнтуванні на місцевості, недооцінка перешкод і пе­реоцінка власних сил, недостатній нічний відпочинок через невдалий вибір місця базування, поспішність, порушення графіка, темпу, ритму і тривалості руху, неправильний роз­поділ вантажу тощо. Не треба скидати з рахунку також при­родні фактори, що в разі неправильних дій учасників похо­ду являють собою підвищену небезпеку. Основні з них такі: круті ділянки скельних, снігових, осипних і трав'яних схилів, льодовиків; камінні обвали, снігові карнизи, лід, фірн; снігові лавини (з сухого, вологого або мокрого снігу, із сніго­вих дощок); гірські річки із швидкою течією; селеві потоки; блискавка; шквальний вітер, бурі, урагани, смерчі, тайфу­ни, торнадо; низька температура повітря; сонячна радіація; розрідженість повітря на великих висотах; пороги, шевери, гряди, завали, коловороти, ополонки на водоймах; темря­ва, обмежена видимість; загазованість підземних порож­нин; сифони і звуження в печерах, швидке несподіване за­топлення підземних порожнин; болотиста місцевість; от­руйні тварини і рослини; неправильні дії учасників походу, здатні спричинитись до нещасних випадків, (кидання камінням один в одного при пересуванні по схилу; підрізан­ня снігу при траверсуванні схилу, що може стати причиною лавини; перебування на снігових схилах без сонцезахисних окулярів (опік очей - "снігова сліпота"); купання в гірській річці на не облаштованій для цього ділянці, і т. ін.

Під час туристських походів і подорожей, пов'язаних з перебуванням (особливо тривалим) у природному середо­вищі, фактор ризику присутній завжди. Найбільш імовірни­ми в природних умовах є аварійні ситуації, пов'язані з помил­ками в орієнтуванні; втратою групового та індивідуального спорядження внаслідок пожежі, сходу лавини, хуртовини, переправи через водні об'єкти і з подібних причин; відста­ванням від групи одного або кількох учасників; непередба­ченим поділом групи; різким погіршенням погодних умов і виведенням з ладу спорядження, неможливістю його по­дальшої експлуатації; передчасним витраченням або псу­ванням продуктів харчування, що викликає загрозу голоду; втратою або виходом з ладу транспортних засобів (маши­ни, човна, плота і т.п.).

Статистика аварійних ситуацій і нещасних випадків під час туристських походів і подорожей свідчить, що в більшості випадків вони є наслідком неправильних дій са­мих учасників у період підготовки до походу (необґрунтоване завищення можливостей груп, невдало обраний маршрут або час походу, випадковий склад учасників, чи їх психо­логічна несумісність, недостатнє екіпірування або викорис­тання неякісного групового та індивідуального споряджен­ня тощо), а також помилок, безпосередньо на маршруті. І лише незначна частина аварій виникає з об'єктивних при­чин, які не залежать від учасників походу (наприклад, коли група потрапляє в зону стихійного лиха - пожежі, повені, урагану, землетрусу і т.ін.).

Від нещасного випадку аварійна ситуація відрізняється тим, що в критичних умовах, які містять у собі загрозу для життя, опиняються не один або кілька людей, а вся група.

Психологічний аспект екстре­мальних ситуацій і катастроф

Ті, хто хоч раз потрапляв у екстремальну ситуацію, ак­центують увагу на своєму незвичайному психічному стані. У одних він може виявлятися в загальній мобілізації, при­пливі енергії і готовності протистояти обставинам, у інших-у пригніченому стані, депресії, відчутті страху і паніці. Таке сприйняття ситуації спричиняється до алогічної поведінки людей, що суперечить здоровому глузду.

Страх є нормальною реакцією людини на небезпеку і важливим фактором самозбереження. Межа подразнення, що викликає страх, залежить від знання і міри адаптації лю­дини до чинників, які його викликають (висота, сила водно­го потоку на гірських порогах, гроза, дикі звірі і т.ін.).

Найсильнішим проявом страху є паніка. Панічний стан виявляється в сум'яття, переляку розгубленості, втраті кон­тролю над своїми думками і діями. Форми його вияву мо­жуть різними.

Заціпеніння і когнітивний дисонанс. Бувають випад­ки, коли страх паралізує свідомість, і замість того, щоб тіка­ти від небезпеки, людина залишається в стані заціпеніння, не здатна зробити ні кроку. Потерпілий не реагує на кинутий йому рятувальний круг, мотузку. За своїм виявом до силь­ної паніки подібний є когнітивний дисонанс, при якому лю­дина, не контролюючи від страху своїх дій і свідомості, біжить у бік небезпеки, тобто найсильнішого подразника.

Ще одна форма вияву паніки - активна паніка. Вона полягає інстинктивних діях, спрямованих на самозахист: швидка втеча, стрибок у бік, крик і т. ін. Інстинктивне бажання пливти до берега від перекинутого човна суперечить мірку­ванням безпеки: раціональним є рішення не покидати чов­на, а спокійно гребти за течією до мілини. В зимовий період уявна небезпека може призвести до того, що люди в паніці кидають рюкзаки, одяг, спальні мішки, небезпеку обмороження і навіть загибелі. Активна паніка може виявля­тись також у формі неконтрольованої агресії. Це один із найнебезпечніших виявів паніки: адже найчастіше вона трапляється у фізично сильних людей, які звикли поклада­тись на свої м'язи; в такому стані вони самі можуть стати непередбачуваним екстремальним фактором.

Третій вид - тиха паніка - виявляється в повній безпо­радності, відчутті безвихідності, приреченості. Людина втрачає волю і віру в порятунок і припиняє боротьбу за жит­тя. В цьому випадку потерпілий не обов'язково перебуває у стані, повної бездіяльності. Він може продовжувати авто­матично виконувати якусь роботу. Такий стан дуже часто стає причиною трагічних випадків на воді - значно частіше, ніж невміння плавати, травмування чи переохолодження.

Панічний стан може виявлятись і в інших формах, а та­кож у послідовній зміні тих, що були розглянуті вище.

Особлива небезпечність паніки полягає в її соціальному характері - вона досить швидко пере­дається від однієї людини до іншої і зрештою може вразити весь колектив.

Спеціальних засобів та ліків від паніки не існує. В її по­передженні важливу роль відіграють досвід, загальна фізична і психологічна підготовка, емоційна врівнова­женість і дисциплінованість. Упевненість людини в тому, що вона здатна справитись з аварійною ситуацією, дозво­ляє успішно боротися за життя. Той, хто може змайструва­ти з підручних матеріалів житло, засіб для переправи, вміє подати аварійний сигнал пошуковій групі чи пілотові літака, здатен прохарчуватися тим, що може знайти в природних умовах, не загине від страху, безпорадності і голоду.

Вірогідність депресії, страху і паніки зменшуються в то­му разі, якщо учасники експедиції чи подорожі володіють необхідними відомостями про фактори небезпеки і пере­шкоди на маршруті. Страх найчастіше пов'язаний з недостатньою інформованістю, і володіння достатнім обсягом інформації ще до початку експедиції, виходу на маршрут дозволяє уникнути виплеску негативних емоцій - депресії, страху і паніки.

Як засіб проти депресії і страху можна рекомендувати акупресуру на точки, що знаходяться на зовнішній стороні гомілки нижче коліна. Для цього подушечками вказівних пальців обох рук натискають на ці точки і роблять легкий круговий масаж протягом 5 хвилин.

Значну роль у підготовці до екстремальних ситу­ацій, попередженні депресії, страху і паніки відіграє психологічна підготовка. Головною метою такої підготовки є виховання волі до життя.

В разі короткочасної зовнішньої загрози людина діє на чуттєвому рівні, керуючись інстинктом самозбереження: (відскакує від дерева, що падає; чіпляється за нерухомі предмети, зірвавшись з висоти; намагається триматись на поверхні води при загрозі утоплення). В таких випадках не йдеться про волю до життя. Інша справа - тривале вижи­вання. В екстремальній ситуації рано чи пізно настає кри­тичний момент, коли надмірні фізичні і психічні наванта­ження, зневіра в необхідності подальшого опору пригнічу­ють волю. Людина стає пасивною і байдужою, інстинкт са­мозбереження послаблюється. Її вже не лякають можливі наслідки її необдуманої поведінки, вона втрачає віру в по­рятунок і тому гине, навіть не використавши запасів продо­вольства, інших наявних можливостей, не вичерпавши до кінця свої фізичні ресурси.

В умовах короткочасного виживання, що базується ли­ше на біологічних законах і обумовлюється інстинктом са­мозбереження, трапляються нетривалі психічні розлади, неврівноважені поведінкові реакції (істерика, паніка).

Свідоме і цілеспрямоване прагнення до виживання інак­ше можна назвати волею до життя. Вона виявляється в умовах тривалого виживання і має в своїй основі свідому мету, яка диктує активний опір несприятливим обставинам.

В екстремальних умовах дуже багато залежить від керівника, від того настрою, який він зумів створити в групі І він сам, і найбільш близькі до нього люди повинні всім своїм виглядом, поведінкою, розмовами вселяти в своїх то­варишів віру в можливість порятунку. Необхідно забезпечи­ти посильною роботою кожного члена групи, бо ніщо так не пригнічує людину як у фізичному, так і у психічному плані, як вимушена бездіяльність, і особливо невідомість. Важли­во пересилити фізичну втому, не відкладати ніяких справ і мобілізувати всю волю, на виконання того, чого не хочеть­ся робити. В екстремальній ситуації саме такі незначні, на перший погляд, вольові рішення, що забезпечують тривале виживання. Тим більше, що в таких умовах не може бути дрібниць.

Виживанню в екстремальних ситуаціях сприяє широка обізнаність у найрізноманітніших галузях, починаючи з астро­номії і медицини і закінчуючи рецептурою приготування стр­ав з усього, що можна знайти їстівного в польових умовах.

Прийоми виживання в кожній географічній зоні різні. Те, що є оптимальним в умовах тайги, неприйнятне для пус­телі, і навпаки. Тому логічно зробити спробу узагальнення основних правил і рекомендацій стосовно поведінки учас­ників походу чи наукової експедиції, що потрапили в екст­ремальну ситуацію.

Заспокоїтись. Мобілізувати волю і всі свої знання, щоб бути готовим діяти. У зв'язку з тим, що екстремальна ситу­ація не відводить часу на роздуми, це треба робити негайно, оскільки обстановка вимагає оперативних рішень і дій.

Заспокоїти товаришів. Оцінити їх моральну і фізичну здатність до подальших дій, підбадьорити, зняти напружен­ня у тих, хто піддався паніці. Ні в якому разі не розслабля­тися, запобігти поширенню настроїв розпачу і приреченості.

Оперативно оцінити ситуацію. Для цього не­обхідно: а) ідентифікувати небезпеку; б) проаналізувати ймовірність наростання чи повторення дії небезпечних факторів (каменепад, лавина, блискавка і т. ін.); в) швидко поставити діагноз потерпілому, визначити невідкладність потрібної медичної допомоги і в разі, якщо це допускає йо­го фізичний стан, перемістити потерпілого в безпечне місце.

Об'єктивно оцінити міру небезпеки. Відповідно до ситуації вжити заходів для досягнення локальної безпеки (відійти в укриття, вибігти на узлісся, пристати до берега, закріпитись на скелі за допомогою додаткової самостраховки тощо).

Згуртуватися. Якщо є можливість, зібрати групу для обговорення ситуації, підрахунку втрат, оцінки серйозності травм і здатності потерпілого до самостійного пересування.

Визначити заходи, спрямовані на ліквідацію екст­ремальної ситуації:

> оптимальний шлях виходу з району стихійного лиха і до­сягнення найближчого населеного пункту;

> спосіб транспортування потерпілого;

> засоби зв'язку з рятувальниками;

> прийоми подання сигналів біди;

> розв'язання побутових проблем (їжа, вода, укриття, теп­ло і т. ін.);

> виконати розрахунок часу, відстані, витрачання запасу продуктів.

Всіляко усувати непорозуміння у стосунках між учасниками походу. Підтримувати дисципліну, атмосферу доброзичливості, взаємодопомоги. Припиняти поширення паніки і взаємні звинувачення. Ні в якому разі не шукати винних. Усі зусилля зосередити на пошуку шляхів виходу з екстремальної ситуації, яка піддається детальному аналізу після повного її вичерпання і ліквідації всіх її наслідків. При втраті орієнтування і можливості самостійного виходу з району стихійного лиха організувати пошук безпечного і зручного місця для облаштування аварійного табору.

Забезпечити рятівників достовірною і вичерпною інфор­мацією і беззаперечно виконувати всі їх вимоги.

У випадку травмування керівника чи в разі, якщо він не може керувати групою з інших причин, його заступник (чи будь-який інший учасник, визначений групою на роль лідера) повинен очолити колектив і взяти керівництво на себе. Демократичність стосунків не повинна заважати керівникові управляти колективом. В екстремальній ситу­ації принцип одноосібного керівництва набуває особливої ваги.

Медичний аспект екстремальних ситуацій і катастроф

Для аварійних умов та екстремальних ситуацій харак­терні п'ять категорій захворювань і ушкоджень.

Перша категорія - травмування. Воно є найбільш по­ширеним в аварійних ситуаціях і під час стихійного лиха. До цієї категорії відносяться всякого роду поранення, перело­ми, вивихи, опіки і т. ін. Травмування в звичайних умовах може стати причиною припинення досліджень або перед­часного завершення маршруту, тоді як в екстремальній си­туації воно може призвести до загибелі потерпілого і навіть усієї групи. Правила надання першої медичної допомоги і основні прийоми реанімації детально розглянуто в розділі "Медичне забезпечення туристського походу".

Друга категорія - захворювання, характерні для гео­графічній зоні, в якій сталась аварія. В пустелі і напівпус­телі в літню пору це можуть бути теплові і сонячні удари, обезводнення організму, опіки шкіри тощо; в гірській місце­вості в зимовий період - загальне переохолодження, обмо­роження, "снігова сліпота", гірська хвороба. В подібних ви­падках основна допомога полягає в усуненні і припиненні впливу на організм хвороботворних факторів.

Третя категорія захворювань - отруєння неякісними або зіпсованими продуктами, отруйними рослинами, гриба­ми, рибою чи морськими продуктами, наслідки укусів отруй­них змій, павуків, комах; отруєння чадними газами (вна­слідок горіння примусів, саморобних жирових ламп тощо, в наметах і укриттях); паразитарні та інфекційні захворюван­ня, викликані контактом із хворими тваринами, носіями чи збудниками цих хвороб. Єдиний надійний спосіб уникнути подібних захворювань - уміння відрізнити придатні для вживання продукти від зіпсованих, їстівні види рослин і тва­рин - від отруйних.

Четверта категорія - раптові гострі захворювання а також загострення хронічних хвороб. Хворому необхідно по можливості забезпечити індивідуальний режим і відповідне харчування для запобігання подальшому розвитку хвороби. В тяжких випадках слід негайно транспорту­вати хворого до найближчого медичного закладу. Але оскільки така можливість у польових умовах часто відсутня, то при підготовці до туристського походу всі кандидати по­винні пройти медичний огляд і отримати дозвіл на участь у ньому.

П'ята категорія - різного роду нервово-психічні розла­ди і гострі психічні захворювання, викликані екстремальни­ми умовами, травмами, невпевненістю в завтрашньому дні, постійним почуттям страху та іншими причинами. Ці захво­рювання дуже часто не усвідомлюються потерпілими і тому дуже небезпечні як для хворого, так і для всієї групи. В ек­стремальній ситуації виключної важливості набуває постійний контроль за своїм станом: фізичним і психічним. Категорично неприпустимо приховувати від керівника групи і товаришів наявність болю, травми і т. ін.: все це поглиб­лює кризовий стан потерпілого і, відповідно, всієї групи, що може призвести до трагічних наслідків. Контакт такого хво­рого з іншими членами групи необхідно звести до мінімуму, доручивши йому виконання нескладної роботи.

Втрата продуктів.

Голод

 

Ліки, що входять до аварійного комплекту, слід витра­чати дуже економно, максимально використовуючи під­ручні засоби і матеріали, щоб зберегти необхідні медика­менти для більш тяжких випадків.

Дуже часто екстремальні ситуації виникають у зв'язку з частковою або повною втратою продуктів і води. В густонаселеній місцевості відновлення запасів обмежується в ос­новному матеріальними витратами і не віднімає багато ча­су. В умовах автономного функціонування групи у віддале­них районах повна втрата продовольства розглядається як надзвичайна подія, що виключає можливість продовження подорожі чи роботи в нормальному режимі і вимагає термінового виходу до населених пунктів найкоротшим і найбезпечнішим шляхом. Спроба прохарчуватися за раху­нок полювання на дичину, рибалки чи збирання їстівних рослин обернеться невиправданою витратою асу і пере­творить експедицію на експеримент з виживання.

При аналізі шляхів виходу з екстремальної ситуації не­обхідно реалістично оцінити відстань, швидкість пересу­вання, енерговитрати і супутні труднощі. В таких умовах необхідно перейти на режим повного або часткового голо­дування. Теоретичні розрахунки і дані, одержані під час ек­спериментальних туристських подорожей, свідчать про те, що група може активно і без шкоди для здоров'я функціону­вати в режимі повного голодування протягом двох - трьох тижнів.

Позбавлений харчування, що надходить ззовні, ор­ганізм після відповідної перебудови починає витрачати свої внутрішні тканинні запаси. Вони є досить великими. З за­гальної маси людського тіла, що становить 70 кг, близько 15 кг припадає на жирову клітковину (135 тис. ккал), 6 кг -м'язовий білок (24 тис. ккал), інші речовини. Таким чином, енергетичні резерви організму досягають 160 тис. ккал. Безпечний для життя і здоров'я людини обсяг витрати цих резервів становить 40-45% (64-72 тис. ккал). При мінімаль­ній витраті 2500-2700 ккал на добу наявного резерву виста­чить на 25-29 днів.

Голод найбільш відчутний протягом у перших трьох-п'яти днів. Поступово відчуття голоду послаблюється, са­мопочуття покращується, відновлюється працездатність.

Розрізняють чотири типи голодування:

> абсолютне - коли відсутні їжа та вода;

> повне - коли відсутня їжа, але є вода;

> неповне - коли їжа вживається в обмеженій кількості, якої не вистачає для відновлення енерговитрат;

> часткове - коли при достатній кількості їжі і води люди­на не отримує окремих необхідних речовин (вітамінів, білків тощо).

При абсолютному голодуванні людина гине через кілька днів, при ловному у сприятливих кліматичних умовах може прожити 60-65 діб. Термін "безпечне голодування" коли­вається в досить широких межах і залежить від віку людини, статі, комплекції, індивідуальних особливостей організму, психічного стану на момент голодування. Помітно знижують його безпечність фактори, що спричиняють посилення обміну речовин: несприятливі кліматичні умови (холод, дощ, сніг, сильний вітер і т. ін.), фізична активність, підвищена емоційність, відповідність одягу погодним умовам тощо.

На практиці в екстремальних ситуаціях голод досить рідко стає прямою причиною загибелі людини. Як правило, він посилює вплив інших несприятливих факторів. У цьому й полягає його головна небезпека. Голодна людина більш вразлива для хвороб, важче їх переносить, швидше замер­зає. При тривалому голодуванні сповільнюються реакції, послаблюється розумова діяльність, різко знижується пра­цездатність. З усіх цих причин кожна група, виходячи на мар­шрут, повинна мати недоторканий харчовий запас, у складі висококалорійних продуктів із тривалим терміном зберіган­ня, що не потребують кулінарної обробки. Вони повинні ма­ти невеликий об'єм і вагу. Середня добова норма таких про­дуктів на одну людину повинна становити 300-500 ккал, у залежності від конкретних умов маршруту.

В разі екстремальної ситуації всі продукти, які вдалося врятувати, необхідно розсортувати відповідно до терміну їх зберігання. Продукти, що швидко псуються, слід спожити в першу чергу або спробувати їх законсервувати. Навіть не­великий запас продуктів дозволяє позбутися почуття стра­ху перед неминучим голодуванням. Часткове поповнення енергетичних витрат організму є значно кращим, ніж повне голодування. Експериментально доведено, що раціон, при якому відновлюється лише 10-15% добової витрати енергії, є значно кориснішим для самопочуття і працездатності.

При недостатньому запасі продуктів протягом перших двох-трьох днів від вживання їжі краще утриматись. Треба зберегти всі предмети з натуральної шкіри (взуття, ремені, піхви і т. п.). У скрутному становищі шкіряні вироби розріза­ють на дрібні шматочки, розмочують у воді або проварюють і вживають у їжу.

Людям, що потрапили в екстремальну ситуацію, не­обхідно вжити енергійних заходів для забезпечення себе; їжею за рахунок збирання дикорослих їстівних рослин, полювання, рибалки. Можна також збирати водорості, мо­люсків, ракоподібних, жаб, черепах, пташині яйця. Їстівни­ми є всі види ящірок, а також змії (без голови).

В їжу вживаються також водяні жуки, гладкошкіра гусінь (без волосяного і хітинового покрову), дощові черв'яки, ли­чинки мурашок та інших комах. Їх можна їсти сирими, але кра­ще зварити. 100 г харчової маси коників містить 225 кал. З ви­сушених і подрібнених коників і сарани можна випікати хлібці.

Якщо точно відомий напрямок руху, краще йти голод­ним маршем, щоб, не витрачаючи сил на збирання плодів і полювання, якомога швидше дістатись до найближчого на­селеного пункту. Рухаючись у режимі голодного маршу по 5-6 год. на день, за 10-12 днів можна подолати 200-250 км, що виявитись достатнім, для виходу з критичної ситуації.

Тривале голодування вимагає довгого періоду віднов­лення організму. На практиці встановлено, що тривалість відновлення повинна дорівнювати тривалості голодування. Після виходу до населеного пункту не менше п'яти-семи днів необхідно послідовно дотримуватись соко - овочевої, молочно-овочевої безсольової дієти. На третій-четвертий день можна включити до раціону різні каші. їжу і напої вжи­вають невеликими порціями п'ять-шість разів на день.

У разі втрати посуду замість, кухля, миски, казанка мо­жуть прислужитися консервні банки різної форми і розміру, пластмасові фляги і банки з-під харчових продуктів і напоїв. З березового лубу можна зробити миску у вигляді широко­го кулька чи коробки. Ложку легко вирізати з м'якої дереви­ни (липи, берези, клена, верби).