Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi

Самостійна тема1

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi

Самостійна тема 2

 

Структурна схема ЕОМ. Перефірийні пристрої та додаткове устаткування ЕОМ

 

Знати, та розуміти структурну схему ЕОМ, бути знайомими з пристроями введення-виведення інформації

План

Структура ЕОМ

Види пристроїв введення-виведення інформації

Центральний мікропроцесор

Внутрішня пам’ять

Перефірийні пристрої

Персональні комп'ютери, робота яких грунтується на принципі програм­ного управління, мають схожу структуру, спрощений вигляд якої показано на Рис.1. Вони включають такі апаратні-засоби: центральний мікропроцесор, внутрішню і зовнішню пам'ять, системну шину, пристрої введення-виведення інформації.

 

Рис. 1.а

Далі розглядатимемо апаратне забезпечення комп'ютерів архітектури IBM PC. Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять і системна шина конструк­тивно розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті звичайно також розміщують у системному блоці, хоч інколи і розміщують в окремих блоках. Усі пристрої введення-виведення, а також пристрої внутрішньої пам'яті підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню пам'ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.

 

Зовнішня пам'ять — це, як правило, накопичувачі на магнітних та оптич­них дисках. Сюди входять жорсткі магнитні диски (ЖМД) та гнучкі магнітні диски (ГМД) також існують оптичні диски (лазерні) CD-ROM з максиРисьним розміром ~ 650Мбайт.

Останні бувають двох типів 5.25” з максиРисьним розміром 1.2, та 3.5” з максиРисьним розміром 1.44 Мбайт (Рис.1.б)

 

 

Рис.1.б.

 

Усі пристрої введення-виведення з точки зору порядку їх використання можна розділити на дві групи: стандартні — пристрої введення-виведення та нестандартні. Останні ще називають периферійними пристроями. Стандартні пристрої — це пристрої за замовчуванням, тобто ті, з яких ком­п'ютер чекає введення-виведення, якщо спеціально не обумовлені інші при­строї. Такими пристроями є дисплей та клавіатура.

До нестандартних пристроїв можна віднести такі:

1. Накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.

2. Пристрої виведення символьної та графічної інформації (принтери та плоттери).

3. Пристрої введення інформації (миша, сканер).

4. Пристрої зв'язку комп'ютера з телефонною мережею (модем). Системна шина виконує функцію зв'язку між мікропроцесором, внут­рішньою пам'яттю, стандартними та периферійними пристроями введення-виведення. У системній шині виділяють адресну шину та шину даних. Адресну шину використовують для зв'язку мікропроцесора з пам'яттю, а шину даних для зв'язку з пристроями введення-виведення.

 

Центральний мікропроцесор — це основний пристрій ПК. Він виконує програму, яка зберігається у внутрішній пам'яті, керує спільною роботою всіх інших пристроїв і виконує різноманітні операції над даними.

Найважливішою його характеристикою є продуктивність (швидкодія). Про­дуктивність, в першу чергу, залежить від тактової частоти, яку вимірюють у мегагерцах. За допомогою сигналів тактової частоти синхронізується робота всіх пристроїв ПК.

Крім тактової частоти до найважливіших характеристик мікропроцесора відносять такі:

1. Розрядність. Це кількість внутрішніх двійкових розрядів, яка суттєво впливає на його продуктивність.

2. Кількість розрядів, пов'язаних з системною адресною шиною, та кіль­кість розрядів, пов'язаних з системною шиною даних.

Адресна шина визначає кількість адресних чарунок пам'яті, причому за довжину чарунки взято довжину в 1 байт. Кількість адресованої пам'яті дорівнює числу 2 в степені, що дорівнює кількості адресних шин.

З 1993 p. розпочато виробництво мікропроцесора Pentium, який на сьогодні є основним в IBM комп'ютерах. Перспективна модель — мікропроцесор Pentium Pro.

Слід звернути увагу на те, що всі мікропроцесори до моделі 486 не виконували арифметичних операцій з числами в норРисьній формі (з плаваю­чою комою). Для їх виконання вони комплектувалися окремими мікропроце­сорами, названими математичними співпроцесорами.

Починаючи з моделі Intel 486 DX, мікропроцесори обладнані вбудованими блоками для виконання операцій з плаваючою комою.

 

Таблиця 1

Модель мікропро-цесора	Роз-ряд-ність	Розрядів в адресній шині	Розрядів в шині данних	Тактова частота (МГц)	Кіль-кість адресної пам’яті
				5.8	1Мбайт
				8-12	16Мбайт
80386dx				16-33	4 Гбайт
486dx				25-50	4 Гбайт
486dx4				75-100	4 Гбайт
Pentium				60-200	4 Гбайт
PentiumPro				150-200	4 Гбайт

 

Внутрішня пам’ять:

 

Внутрішня пам’ять ПК складається з ОЗП(RAM) і ПЗП(ROM) Рис.2.

В ОЗП може неодноразово записуватися та зчитуватися інформація різноманітна інформація. В ПЗП інформація неодноразово зчитується, а записується звичайно при його виготовленні.

Рис.2.

 

Основною складовою пам’яті є ємкість, найменший розряд вимірювання пам’яті є біт

Самостійна тема 3

План

Підходи до вимірювання інформації

Змістовний підхід

Алфавітний підхід

Одиниці виміру інформації

 

При проектуванні технологічних процесів орієнтуються на режими їх реалізації. Режим реалізації технології залежить від об'ємно-часових особливостей вирішуваних завдань: періодичності і терміновості, вимог до швидкості обробки повідомлень, а також від режимних можливостей технічних засобів, і в першу чергу ЕОМ.

 

Існують: пакетний режим, режим реального масштабу часу, режим поділу часу; регламентний режим; Запитальний, діалоговий, телеобробки; інтерактивний; однопрограмний; багатопрограмний (мультиобробки).

 

Для користувачів фінансово-кредитної системи найбільш актуальні наступні режими: пакетний, діалоговий і режим реального часу.

 

Пакетний режим. При використанні цього режиму користувач не має безпосереднього спілкування з ЕОМ. Збір і реєстрація інформації, введення та обробка не збігаються за часом. Спочатку користувач збирає інформацію, формуючи її в пакети згідно з видом завдань або якимось ін ознакою. (Як правило, це завдання неоперативного характеру, з довготривалим строком дії результатів рішення). Після завершення прийому інформації проводиться її введення та обробка, таким чином, відбувається затримка обробки. Цей режим використовується, як правило, при централізованому способі обробки інформації.

 

Діалоговий режим (Запитальний) режим, при якому існує можливість користувача безпосередньо взаємодіяти з обчислювальною системою в процесі роботи користувача. Програми обробки даних знаходяться в пам'яті ЕОМ постійно, якщо ЕОМ доступна в будь-який час, або протягом певного проміжку часу, коли ЕОМ доступна користувачеві. Взаємодія користувача з обчислювальною системою у вигляді діалогу може бути багатоаспектним і визначатися різними факторами: мовою спілкування, активної або пасивної роллю користувача; хто є ініціатором діалогу - користувач або ЕОМ; часом відповіді; структурою діалогу і т.д. Якщо ініціатором діалогу є користувач, то він повинен володіти знаннями по роботі з процедурами, форматами даних і т.п. Якщо ініціатор - ЕОМ, то машина сама повідомляє на кожному кроці, що потрібно робити з різноманітними можливостями вибору. Цей метод роботи називається "вибором меню". Він забезпечує підтримку дій користувача і наказує їх послідовність. При цьому від користувача потрібно менша підготовленість.

 

Діалоговий режим вимагає певного рівня технічної оснащеності користувача, тобто наявність терміналу або ПЕОМ, пов'язаних з центральною обчислювальною системою каналами зв'язку. Цей режим використовується для доступу до інформації, обчислювальним або програмних ресурсів. Можливість роботи в діалоговому режимі може бути обмежена в часі початку і кінця роботи, а може бути і необмеженою.

 

Режим реального масштабу часу означає здатність обчислювальної системи взаємодіяти з контрольованими або керованими процесами в темпі протікання цих процесів. Час реакції ЕОМ повинно задовольняти темпу контрольованого процесу або вимогам користувачів і мати мініРисьну затримку. Як правило, цей режим використовуються при децентралізованою і розподіленої обробки даних. Приклад: на робочому столі операціоніста встановлений ПК, через який вся інформація по операціях вводиться в ЕОМ по мірі її надходження.

 

Відрізняються такі способи обробки даних: централізована, децентралізована, розподілена і інтегрована.

 

Централізована передбачає наявність ОЦ. При цьому способі користувач доставляє на ВЦ вихідну інформацію і отримують результати обробки у вигляді результативних документів. Особливістю такого способу обробки є складність і трудомісткість налагодження швидкої, безперебійної зв'язку, велика завантаженість ВЦ інформацією (тому що великий її обсяг), регламентацією термінів виконання операцій, організація безпеки системи від можливого несанкціонованого доступу.

 

Децентралізована обробка. Цей спосіб пов'язаний з появою ПЕОМ, що дають можливість автоматизувати конкретне робоче місце. У теперішній час існують три види технологій децентралізованої обробки даних.

Перша грунтується на персональних комп'ютерах, не об'єднаних в локальну мережу. (Дані зберігаються в окремих файлах і на окремих дисках). Для отримання показників виробляється перезапис інформації на комп'ютер. Недоліки: відсутність взаємоув'язки завдань, неможливість обробки великих обсягів інформації, низька зашита від несанкціонованого доступу.

Другий: ПК об'єднані в локальну мережу, що веде до створення єдиних файлів даних (але він не розрахований на великі обсяги інформації).

Третій: ПК об'єднані в локальну мережу, до якої включаються спеціальні сервери (з режимом "клієнт-сервер").

 

Розподілений спосіб обробки даних заснований на розподілі функцій обробки між різними ЕОМ, включеними в мережу. Цей спосіб може бути реалізований двома шляхами: перший припускає установку ЕОМ в кожному вузлі мережі (або на кожному рівні системи), при цьому обробка даних здійснюється однією або кількома ЕОМ залежно від реальних можливостей системи та її потреб на поточний момент часу. Другий шлях - розміщення великої кількості різних процесорів всередині однієї системи. Такий шлях застосовується в системах обробки банківської та фінансової інформації, там, де необхідна мережа обробки даних (філії, відділення і т.д.). Переваги розподіленого способу: можливість обробляти в заданий термін будь-який обсяг даних, висока ступінь надійності, тому що при відмові одного технічного засобу є можливість моментальної заміни його на інший; скорочення часу і витрат на передачу даних, підвищення гнучкості систем, спрощення розробки та експлуатації програмного. забезпечення і т.д. Розподілений спосіб грунтується на комплексі спеціалізованих процесорів, тобто кожна ЕОМ призначена для вирішення певних завдань, або завдань свого рівня

 

Наступний спосіб обробки даних - інтегрований. Він передбачає створення інформаційної моделі керованого об'єкта, тобто створення розподіленої бази даних. Такий спосіб забезпечує максиРисьну зручність для користувача. З одного боку, бази даних передбачають колективне користування і централізоване управління. З іншого боку, обсяг інформації, різноманітність вирішуваних завдань вимагають розподілу бази даних. Технологія інтегрованої обробки інформації дозволяє поліпшити якість, достовірність і швидкість обробки, тому що обробка проводиться на основі єдиного інформаційного масиву, одноразово введеного в ЕОМ. Особливістю цього способу є відділення технологічно і за часом процедури обробки від процедур збору, підготовки і введення даних.

 

Змістовний підхід

Згідно Шеннону, інформативність повідомлення характеризується міститься в ньому корисною інформацією - тією частиною повідомлення, яка знімає повністю або зменшує невизначеність будь-якої ситуації.

 

За Шеннону, інформація - зменшення невизначеності наших знань.

 

Невизначеність деякої події - це кількість можливих результатів даної події.

Так, наприклад, якщо з колоди карт навмання вибирають карту, то невизначеність дорівнює кількості карт в колоді. При киданні монети невизначеність дорівнює 2.

 

Змістовний підхід часто називають суб'єктивним, тому що різні люди (суб'єкти) інформацію про один і той самий предмет оцінюють по-різному.

 

Але якщо число випадків не залежить від суджень людей (випадок кидання кубика або монети), то інформація про настання одного з можливих результатів є об'єктивною.

 

Якщо повідомлення зменшити невизначеність знань рівно в два рази, то говорять, що повідомлення несе 1 біт інформації.

 

1 біт - об'єм інформації такого повідомлення, яке зменшує невизначеність знання в два рази.

 

Розглянемо, як можна підрахувати кількість інформації в повідомленні, використовуючи змістовний підхід.

 

Нехай в деякому повідомленні містяться відомості про те, що відбулося одне з N рівноймовірно (равновозможних) подій. Тоді кількість інформації я, укладену в цьому повідомленні, і число подій N пов'язані формулою: 2i = N. Ця формула має назву формули Хартлі. Отримано вона в 1928 р. американським інженером Р. Хартлі.

 

Якщо N дорівнює цілій степені двійки (2, 4, 8, 16 і т.д.), то обчислення легко зробити "в умі". В іншому випадку кількість інформації стає нецілої величиною, і для вирішення завдання доведеться скористатися таблицею логарифмів або визначати значення логарифма приблизно (найближче ціле число, більше).

 

Наприклад, якщо з 256 однакових, але різнобарвних куль навмання обрали один, то повідомлення про те, що вибрали червоний куля несе 8 біт інформації (28 = 256).

Для вгадування числа (напевно) в діапазоні від 0 до 100, якщо дозволяється задавати тільки виконавчі питання (з відповіддю "так" або "ні"), потрібно задати 7 питань, так як обсяг інформації про загаданном числі більше 6 і менше 7 (26 <100> 27)

 

 

Алфавітний підхід

Алфавітний підхід заснований на тому, що всяке повідомлення можна закодувати за допомогою кінцевої послідовності символів деякого алфавіту.

Алфавіт - впорядкований набір символів, використовуваний для кодування повідомлень на деякій мові.

 

Потужність алфавіту - кількість алфавіту символів.

Двійковий алфавіт містить 2 символу, його потужність дорівнює двом.

Повідомлення, записані за допомогою символів ASCII, використовують алфавіт з 256 символів. Повідомлення, записані по системі UNICODE, використовують алфавіт з 65 536 символів.

 

З позицій інформатики носіями інформації є будь-які послідовності символів, які зберігаються, передаються і обробляються за допомогою комп'ютера. Згідно Колмогорова, інформативність послідовності символів не залежить від змісту повідомлення, алфавітний підхід є об'єктивним, тобто він не залежить від суб'єкта, що сприймає повідомлення. Щоб визначити обсяг інформації в повідомленні при алфавітному підході, потрібно послідовно вирішити завдання:

Визначити кількість інформації (I) в одному символо за формулою 2i = N, де N - потужність алфавіту

Визначити кількість символів у повідомленні (м)

Обчислити об'єм інофрмації за формулою: V = я * м.

Наприклад, якщо текстове повідомлення, закодоване за системою ASCII, містить 100 символів, то його інформаційний обсяг становить 800 біт.

Для двійкового повідомлення тієї ж довжини інформаційний обсяг становить 100 біт. У комп'ютерній техніці біт відповідає фізичному стану носія інформації: намагнічене - не намагнічене, є отвір - немає отвору. При цьому один стан прийнято позначати цифрою 0, а інше - цифрою 1.

 

Одиниці виміру інформації

Як вже було сказано, основна одиниця виміру інформації - біт. 8 біт становлять 1 байт.

Поряд з байтами для вимірювання кількості інформації використовуються більші одиниці:

1 Кбайт (один кілобайт) = 210 байт = 1024 байта;

1 Мбайт (один мегабайт) = 210 Кбайт = 1024 Кбайта;

1 Гбайт (один гігабайт) = 210 Мбайт = 1024 Мбайта.

Останнім часом у зв'язку зі збільшенням обсягів оброблюваної інформації входять у вжиток такі похідні одиниці, як:

1 Терабайт (Тб) = 1024 Гбайта = 240 байта,

1 Петабайт (Пб) = 1024 Тбайта = 250 байта.

 

Питання:

Які підходи до вимірювання інформації вам відомі?

Яка основна одиниця виміру інформації?

Скільки байт містить 1 Кб інформації?

Наведіть формулу підрахунку кількості інформації при зменшенні невизначеності знання.

Як підрахувати кількість інформації, що передається в символьному повідомленні?

 

 

Література:

1) Курс користувачів персональним комп'ютером.

Автори: Г.В.Саєнко та Т.Б.Волобуєва.1994 рік.

2) http://school.ort.spb.ru/library/exam_help/inform_izm.html

 

Самостійна тема4

 

Програмне забезпечення ПК

 

Програмне забезпечення являє собою сукупність програм, призначених для розв’язання завдань на комп’ютері. Програма – це впорядкований набір команд. Програмне та апаратне забезпечення працюють взаємопов’язано і в неперервній взаємодії. Будь-який апаратний пристрій управляється програмно.

 

Програмне забезпечення можна поділити на три класи: системне, прикладне та інструментальне. Наведена класифікація є досить умовною. Інтеграція програмного забезпечення призвела до того, що практично будь-яка програма має риси кожного класу.

 

Системне ПЗ призначено для управління роботою комп'ютера, розподілу його ресурсів, підтримки діалогу з користувачами, надання їм допомоги в обслуговуванні комп'ютера, а також для часткової автоматизації розробки нових програм.

 

Системне ПЗ — це комплекс програм, багато з яких постачаються разом з комп'ютером та документацією до неї. Системне ПЗ можна розділити на три основні частини: операційні системи (ОС), системи програмування та сервісні програми.

 

Основними компонентами загальносистемного програмного забезпечення являються: операційні системи, які вирішують задачі взаємозв’язаного функціонування окремих компонентів.

 

Існують 4 типи операційних систем:

 

1) операційні системи пакетної обробки: порівняно велика швидкість логічних і автоматичних операцій, але в свою чергу мала швидкість вводу і виводу завантаженість процесора на 20 – 30%.

 

2) операційна система з розподілом задач по часу (організовується черга вводу і виходу задач, і обслуговується до 15 користувачів і процесор завантажений на 80-90%).

 

3) операційна система реального часу, використовується для керування різними процесами.

 

Системне програмне забезпечення здійснює управління роботою обчислювальної системи. Як правило, системні програми забезпечують взаємодію інших програм з апаратними складовими, організацію інтерфейсу користувача. Сюди відносять операційні системи, сервісні системи.

 

Прикладне програмне забезпечення призначене для розв’язання прикладних завдань фахової діяльності людини (тобто, прикладене до практики). Спектр таких програм надзвичайно широкий: від виробничих та наукових до навчальних та розважальних. Сюди відносять розрахункові, навчаючі, моделюючі програми, комп’ютерні ігри, тощо.

 

Інструментальне програмне забезпечення призначене для розробки всіх видів інформаційно-програмного забезпечення. При цьому під інформаційним забезпеченням розуміють сукупність попередньо підготовлених даних, необхідних для роботи програмного забезпечення. Наприклад, будь-яка сучасна програма має вбудовану довідку для роботи з цією програмою. Файл довідки являє собою інформаційне забезпечення. До інструментального програмного забезпечення відносять: редактори (текстові, графічні, музичні), системи табличної обробки даних (табличні процесори), системи управління базами даних, транслятори мов програмування, інтегровані системи діло виробництва, тощо.

 

Системи програмування призначені для полегшення та для часткової автоматизації процесу розробки та відлагодження програм. Основними компонентами цих систем є транслятори з мов високого рівня, наприклад, Паскаль, Сі, Бейсик та ін. Особлива роль належить Ассамблерам. Програму мовою Ассамблера називають машинно-орієнтованою. Мовою Ассамблера користуються, як правило, системні програмісти.

 

Транслятори здійснюють перетворення програм з мов високого рівня на машинну мову. Крім того, транслятори звичайно здійснюють синтаксичний аналіз програми, яка транслюється. Вони можуть також відлагожувати та оптимізувати програми, які одержують, видавати документацію на програму та виконувати ряд інших сервісних функцій.

 

Ассамблери перетворюють програми, які представлені у машинноорієнто-ваних мовах, на машинну мову.

 

Сервісні програми розширюють можливості ОС. Їх, звичайно, називають утілітами. Утіліти дозволяють, наприклад, перевірити інформацію у шістнад-цятковому коді, яка зберігається в окремих секторах магнітних дисків; організувати виведення на принтер текстових файлів у визначеному форматі, виконувати архівацію та розархівацію файлів та ін.

 

У структурі прикладного програмного забезпечення можна виділити: прикладні програми як загального, так і спеціального призначення.

 

Прикладне ПЗ загального призначення — це комплекс програм, який одержав широке використання серед різних категорій користувачів. Найбільш відомими серед них є: текстові редактори, графічні системи, електронні таблиці, системи управління базами даних та ін.

 

Текстові редактори дозволяють готувати текстові документи: технічні описи, службові листи, статті та ін. Найбільш відомі такі текстові редактори:

 

Лексикон, Write, Word.

 

Графічні системи багаточисельні, а їх функції — різноманітні. Серед них можна виділити системи ділової графіки (Microsoft PowerPoint, Lotus Freelance Graphics), художньої графіки, які ще називають просто графічними редакторами (Раіntbrush), інженерної графіки та автоматизованого проектування (Autodesk AutoCad), системи обробки фотографічних зображень (Adobe Photoshop), а також універсальні графічні системи (CorelDRAW!).

 

Програми роботи з електронними таблицями (ЕТ) дозволяють розв'язувати широке коло задач, зв'язаних з числовими розрахунками. Найширше використовують серед програм такого класу Supercalk, Місrosoft Excel та Lotus 1-2-3.

 

Системи управління базами даних (СУБД) призначені для об'єднання наборів даних з метою створення єдиної інформаційної моделі об'єкта. Ці програми дозволяють накопичувати, обновляти, коригувати, вилучати, сортувати інформацію, організовану спеціальним засобом у вигляді банку даних. Найпоширеніші СУБД: dВаsе III Рlus, FохBase+, Сlірреr, Оrасlе, Ассеs, FохРrо, Раrаdох.

 

Крім перерахованих систем до складу прикладного ПЗ загального призначення слід віднести й інтегровані системи. Ці системи об'єднують у собі можливості текстових редакторів, графічних систем, електронних таблиць та систем управління базами даних. Головна перевага інтегрованих систем перед окремими системами прикладного ПЗ загального призначення полягає у тому, що вони створюють єдині правила роботи для користувача, тобто вони мають єдиний інтерфейс як при роботі з текстом, так і при роботі з електронними таблицями та ін. Найвідоміші серед них: Місrosoft Works, Місrosoft Office, Lotus SmartSuite, Perfect Office.

 

Прикладні програми спеціального призначення використовують у специфічній діяльності користувачів.

 

Функції специфічних систем залежать від їх призначення. Наприклад, для систем навчального призначення це можуть бути інструментальні засоби для розробки комп'ютерних уроків (гіпермедійні та гіпертекстові системи, авторські та інші системи), імітаційне моделюючі програми навчального призначення, програми для розробки та підтримки шкільного розкладу, педагогічні про- грамні засоби різного призначення та ін.

 

До складу прикладних програм спеціального призначення можна також віднести пакети прикладних програм (ППП), які широко використовуються, наприклад, для статистичної обробки даних, бухгалтерського обліку, розрахунку будівельних конструкцій та ін. Наявність у комп'ютері різноманітних ППП дозволяє розв'язувати значну частину простих прикладних задач, майже без програмування. В цьому випадку завдання на розв'язування тієї чи іншої задачі записується у вигляді директиви спеціальною проблемно-орієнтованою мовою та повідомляється комп'ютеру.

 

 

Література:

 

1. Информатика для юристов и экономистов/ Симонович С.В. и др. - СПб: Питер, 2001. - 688 с.

 

2. Фигурнов В.Э. IBM PC для пользователя. Краткий курс. Изд. 7-е. М.: ИНФРА-М, 1997, 432 с.

 

3. Ю. Шафрин. Информатика. Информационные технологии: в 2 ч. М.: Лаборатория Базовых Знаний, 2001.

 

Самостійна тема5

Самостійна тема6

Самостійна тема7

План

Основні поняття у Windows

Робочий стіл

Каталог

Ярлик

 

Основні поняття у Windows

Найбільш загальним є поняття об‘єкта. Під ним розуміють все те, чим оперує Windows:

диск, папка, програма, файл, ярлик (укажчик), значок (піктограма). Поняття файл лишилося беззмін: це іменована область на носієві, що містить певну інформацію. Вся інформаціязберігається у вигляді файлів. За своїм змістом найчастіше бувають файли програм та файлидокументів. Крім того, різні програмні пакети мають необхідні для їх роботи допоміжні файли –бібліотеки підпрограм, шрифтів, ярликів тощо.

Документ – це файл з даними: з текстами,графічними зображеннями, електронними таблицями. На відміну від MS DOS, у Windowsдопускаються довгі імена файлів - до 255 символів, включаючи проміжки, причому можнавживати літери латинського алфавіту. В MS DOS до 8 – ім‘я та до 3 - розширення імені,причому кирилиці вживати не можна. Проте деякі програми – наприклад архіватор Winrar непідтримує вживання в іменах літер національного алфавіту.Новий тип об‘єкту - ярлик (укажчик).

Це посилання на об‘єкт, який є у файловій системі.Може бути кілька різних ярликів одного й того ж об‘єкту. Ярлик розміщують на робочому століабо в папці.Клікнувши двічі ярлик, активізують позначений ним об‘єкт. Наприклад, якщо двічі клікнутиярлик програми, то вона завантажиться у оперативну пам‘ять, її вікно з‘явиться на екрані і знею можна буде працювати. Такий спосіб значно прискорює доступ до додатків, оскільки нетреба витрачати час на пошук потрібної програми. Якщо двічі клікнути ярлик документу, тоавтоматично завантажиться та програма, якою його було створено, причому вікно цієї програмивідразу міститиме зображення документу. Завдяки такій зручності відразу можна розпочатироботу з документом. Того ж самого можна досягти, якщо двічі клікнути ім‘я файлу документуу вікні будь-якої програми – наприклад, ПРОВОДНИК. Отже, у Windows маємо три різнихспособи завантаження додатку: через головне меню, через ярлик програми та подвійним клікомпо імені документу у вікні якогось додатку.Для позначення об‘єктів у Windows використовуються значки (піктограми).

Наприклад,ярлики мають свої значки на робочому столі. Біля імен файлів у програмах, які відображаютьзміст папок, теж стоять значки (рис. 3, 4). Значок ярлика відрізняється від інших тим, що влівому нижньому куті значка є Рисенький квадрат, всередині якого зображена стрілка (рис. 1).Біля кожного значка стоїть мітка – ім‘я об‘єкта, який цим значком позначений. Ім‘я можнаскорегувати або замінити, клікнувши правою (контекстною) клавішею миші по ньому. Можназамінити значок на робочому столі, скориставшись спеціальною бібліотекою.

Для цьогоклікнути його правою клавішею, вибрати “СВОЙСТВА”, вкладку “ЯРЛЫК”, натиснутикнопку“ИЗМЕНИТЬ ЗНАЧОК”. Значок надає зручності, спрощуючи роботу з системою:подвійним кліком по ньому можна можна відкрити будь-яку папку, запустити будь-якупрограму або відкрити будь-який документ. Значок є графічним представленням об‘єкту, томуоперації над значком еквівалентні операціям над об‘єктом.

Наприклад, вилучення значкаоб‘єкту з робочого стола приведене до вилучення самого об‘єкту з файлової системи.Копіювання значка приводить до копіювання об‘єкту. На відміну від значка ярлик – це тількиукажчик на об‘єкт. Тому вилучення ярлика не означає вилучення об‘єкту, а лише вилученняукажчика.

Прийоми роботи з ярликами майже не відрізняються від роботи із значками: можнаподвійним кліком запускати програми або відкривати документи. Проте ярлик займає Рисомісця і цих укажчиків можна розмістити багато, причому працювати з об‘єктом можна від будь-якого ярлика.

При виконанні операції копіювання exe-файлу шляхом перетягування Windows,керуючись цим принципом, розмістить у папці–адресі лише ярлик цього файлу. І якщо копіявзята з зовнішнього носія – наприклад, CD-диску, то після його зняття спроба запуститизкопійовану програму не вдасться. Тому у подібних випадках потрібно виконувати копіюванняперетягуванням не лівою, а правою клавішею миші.

Рис 1а. Приклади значків.

Рис 1. Приклади значків.

Робочий стіл – головне вікно операційної системи Windows, яке з‘являється незабаром після включення комп‘ютера. На ньому розміщені ярлики програм та папок. Призначення ярлика програми – запуск програми на виконання, для чого ярлик програми слід клікнути двічі (або один раз і натиснути Enter). Якщо клікнути ярлик папки – наприклад, Мои документы, на екрані з‘явиться перелік папок і файлів цієї папки. Якщо клікнути двічі ярлик якогось файлу (наприклад, Gas.doc), то завантажиться та програма, документом якого є цей

файл, а вона в свою чергу покаже згаданий файл на екрані. В разі файлу з розширенням імені.doc завантажиться Word, у вікні якого буде показано першу сторінку файлу.На стіл можна встановити годинник та календар. Для цього слід клікнути правою(контекстною) клавішею миші панель задач, “СВОЙСТВА” і включити прапорець“ОТОБРАЖАТЬ ЧАСЫ”. Щоб настроїти годинник та дату, слід клікнути годинник напанелі задач і у меню, що з‘явиться, вказати пункт «НАСТРОЙКА ДАТЫ/ВРЕМЕНИ». Іншінастройки можна здійснити через те ж саме меню. Наприклад, через нього можна настроїтиробочий стіл так, щоб вікна програм розташовувались у певному порядку – каскадом,зверху вниз тощо.Особливістю робочого стола, яка відрізняє його від всіх інших вікон, є панель задач.

Мабуть, найбільш цінною властивістю її є те, що вона завжди доступна – які б вікна нестояли на екрані. Втім, через контекстне меню її можна зняти.На робочому столі розміщені ярлики програм та папок.

Деякі встановлюютьсяавтоматично в ході встановлення Windows: Мой компьютер, Кошик, Сетевое окружение,Проводник, Мои документы. Користувач може встановити свої ярлики.

Для встановленняярлику папки або окремого файлу досить перетягнути мишею її ім‘я із списку програмиПроводник на робочий стіл. Так само встановлюється ярлик виконуваної програми (файл зрозширенням.exe).

Наприклад, встановлення ярлику файлу Лаб_1.doc можна виконати утакій послідовності: відшукати цей файл програмою ПРОВОДНИК і з її вікна перетягнутиім‘я Лаб_1.doc на робочий стіл. Якщо теперклікнути цей ярлик двічі, то завантажитьсяWord з документом Лаб_1.doc у своєму вікні. Діючи так само, можна розмістити ярликпапки на робочому столі. Подвійний клік по ньому приведе до появи змісту цієї папки увікні, кожен з об‘єктів можна активізувати подвійним кліком. Якщо ярлик папки клікнути тадати клавішу DEL, то ярлик відправиться у Кошик. Його можна звідти повернути.

Для цьогослід двічі клікнути ярлик КОРЗИНА, виділити у списку НЕДАВНО УДАЛЕННЫЕ ФАЙЛЫпотрібний ярлик та натиснути у вікні кнопку ВОССТАНОВИТЬ.При перетягуванні значка символ “+” біля укажчика миші під час виконанняперетягування. Вилучення таким чином утвореного ярлика не приведе до знищення папкиабо файлу, ним позначеного.

Але якщо виконати перетягування з притиснутою клавішеюShift, то після вилучення ярлика зі столу вилучиться і позначений ним об‘єкт. Аби уникнутипомилок, варто перед вилученням непотрібного на робочому столі ярлика з‘ясувати, чи єтакий позначений цим ярликом об‘єкт у файловій структурі. Якщо є, то вилучення ярлиука зробочого столу цілком безпечне.Подвійний клік по ярлику програми приводить до її завантаження. Розміщення ярликатакого типу буває потрібне після встановлення нової програми на комп‘ютері, якщо,звичайно, програма установки сама не зробить це автоматично. Для цього потрібноперезавантажити комп‘ютер, дати кнопку ПУСК, ПРОГРАММЫ, вказати розділ (це, якправило, назва фірми-виготовника), можливо ще підрозділ у ньому з потрібною програмою, іякщо він матиме праворуч значок “трикутник праворуч”, розкрити і його, аж поки нез‘явиться ім‘я потрібної програми. Наприклад, після установки програми Adobe PhotoShopдії по встановленню її ярлика такі: ПУСК, ПРОГРАММЫ, Adobe і перетягнути PhotoShopна робочий стіл.

 

 

Каталог

 

Каталог – це перелік файлів та каталогів. Всі каталоги мають власні імена, крімодного, який називається кореневим. Кореневий каталог містить в собі всі інші каталоги наносієві (диску), а сам не входить ні в який інший каталог. Вершиною структури служить ім'яносія, на якому зберігаються файли. Щоб адресуватися до потрібного файлу, слід указати шляхдо нього. Шлях складається з імені устрою (диску) і послідовності імен вкладених одна в однупапок (каталогів) аж до того, де міститься потрібний файл. Роздільним знаком служить символ“/” (зворотна коса риска або флеш). Ім.‘я носія – це буква його іменіз двома крапками. Дискимають імена A: B: - дисководи гнучких дисків; C: - жорсткий диск; D:, E: і т.д. – інші носії,якими можуть бути інші жорсткі диски, CD-ROM і т.д.Унікальність імені файлу забезпечується його повним ім'я. Повне ім.‘я файлу складається зшляху та власного імені. Зрозуміло, що в цьому випадку на одному носієві не може бути двохфайлів з тотожними повними іменами.

Формат повного імені файлу:

<ім'я_носія>\<ім'я_каталогу-1>\... \<ім'я_каталогу>\<власне_ім'я_файлу>

Наприклад, файл, розміщений на диску D: у каталозі “Лекции” каталогу “Мои документы”

матиме таке повне ім.‘я:

D:\Мои документы\Лекции

Питання:

Що таке робочий стіл?

Що таке каталог?

Що таке ярлик?

Література:

1) Курс користувачів персональним комп'ютером.

Автори: Г.В.Саєнко та Т.Б.Волобуєва.1994 рік.

Самостійна тема8

План

Операції з файлами

Навігація за файловою структурою

Використання кнопок копіювання, переміщення та вилучення

 

Операції з файлами