Моделювання поведінки споживача на ринку товарів

У попередній темі було прийнято припущення, що споживач робить свій вибір лише між двома товара­ми: X і Y. Спробуємо наблизити нашу модель до ре­альної дійсності, адже фактично споживач вибирає конкретний товар з усієї маси запропонованих йому благ. Слід проаналізувати, як споживач робить вибір, протиставляючи товар X усім іншим товарам, як на його вибір впливає доход і ціни та як внаслідок цього формується індивідуальний попит на товар.

 

Криві "доход—споживання". Криві та закони Енгеля

Якщо ввести в модель споживацького вибору по­ложення про вибір між даним товаром та всіма інши­ми товарами, то це передусім позначиться на уявлен­ні про структуру витрат бюджету. У цьому випадку розширене бюджетне обмеження матиме такий вигляд:

Дещо інакше за цих умов буде тлумачитися й лінія бюджетних обмежень. Тепер на графіку, з од­ного боку, буде кількість товару X, яку може при­дбати споживач, виходячи з його доходу, а з іншого — витрати в грошовій формі на придбання всіх інших товарів (рис. 3.1). Точка перетину бюджетної лінії з віссю У відповідатиме загальному рівню доходу споживача.

Нахил цієї лінії буде постійним (оскільки вона пряма) і дорівнюватиме тангенсу кута а:

Можна також побудувати криву байдужості для споживача з урахуванням нових припущень (рис. 3.2). Звертаємо увагу на те, що у цьому випадку цін­ність усіх інших товарів для споживача набуває гро­шового виразу.

 

Якщо припустити, що гранична корисність гро­шей для споживача залишається незмінною, то гра­нична норма заміщення у кожній точці кривої бай­дужості буде дорівнювати граничній корисності това­ру X, вираженій у грошовій формі (МUx). Тому нахил кривої байдужості збігатиметься з нахилом лінії бю­джетних обмежень у тій точці, де гранична корис­ність товару X, виражена у грошах, збігатиметься з ціною товару X. Інакше кажучи, рівновага споживача досягається за умови рівності цінності товару для нього та витрат на його придбання:

 

За менших обсягів закупок гранична корисність то- > вару буде більша, ніж ціна, що спонукає до збільшення кількості товару X. Якщо закупки виявляться більцщ. ми, ніж рівноважний обсяг, то ціна товару перевищить його корисність, що підштовхуватиме споживача до зменшення закупок. Рівновага буде тоді, коли гранич­на корисність, як максимальна сума грошей, від якої споживач хотів би відмовитися задля отримання до­даткової одиниці товару, зрівняється з його ціною.

Рішення споживача про придбання товару X у пев­них обсягах залежить не тільки від його уподобань та переваг, а й від рівня доходу. Якщо на графіку, де показані точки рівноваги споживача при різних рів­нях його доходу, провести лінію, що проходить через ці точки, то отримаємо криву "доход—споживання" (рис. 3.3). Ця крива показує, як кількість товару X, що споживається за певний час, змінюватиметься за­лежно від зміни доходу і тільки доходу.

Характер кривої "доход—споживання" буде зале­жати від оцінки товару споживачем. Нормальні то­вари — це такі товари, які людина споживає у біль­шій кількості, коли зростає її доход. Неякісні това­ри — це такі товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача. Слід зазначи­ти, що належність товару до групи нормальних чи не­якісних залежить не стільки від його специфічних вла­стивостей, скільки від сприйняття цього товару спожи­вачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме його як неякісний.

Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу поїзд­ка до іншого міста на власному автомобілі буде сприй­матися як нормальний товар, і кількість таких поїздок збільшуватиметься із збільшенням доходів споживача. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, спожи­вач сприйматиме кількагодинну поїздку як неякісну, віддаватиме перевагу перельоту літаком, а тому поїздка на власному автомобілі перетвориться у неякісний товар.

 

Таким чином, для нормальних товарів крива "доход—споживання" матиме зростаючий характер, для неякісних — спадний.

Разом з тим, є група товарів, яка не належить ні до нормальних, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. Це порівняно дешеві товари, які не мають ефективних субститутів. Малоймовірно, що хтось у разі зростання доходу збіль­шить чи зменшить споживання, наприклад, солі. Отже, крива "доход—споживання" для цієї групи товарів ма­тиме вигляд вертикальної прямої лінії (рис. 3.4).

Від кривої "доход—споживання" легко перейти до так званих кривих Енгеля. Ернст Енгель (1821— 1896) — англійський економіст, який вивчав, як у XIX ст. характер споживання товарів і послуг змінювався залежно від доходу сім'ї. Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит (рис. 3.5).

Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий характер із затуханням, тобто певний приріст доходу спричинює менший приріст споживання товару х. Це насамперед пояснюється дією закону спадної граничної корисності. Однак для певної групи варів крива Енгеля може зростати з прискоренням.

Цієї групи належать предмети розкоші, споживання

 

 

зростає швидше, ніж зростає доход споживача. ЯІ^ЙХ жності були помічені й сформульовані Енгелем Ц1закони Енгеля: і ВВ1 дрИ незмінних цінах на всі блага частка сімей-'бюджету, щО витрачається на продукти спожи-Н°Гая має тенденцію до зменшення за умови зрос- ^йщли в економічну теорію як

таяня доходів сім І.

2 Споживання освітніх, юридичних, медичних слуг і послуг, пов'язаних з відпочинком, має тен­денцію зростати швидше, ніж зростають доходи.

І хоча ці закономірності виявлені понад 100 років тому, в їхній справедливості легко переконатися, спо­стерігаючи наше сьогодення.

Криві "ціна—споживання" та виведення кривих попиту

Досліджуючи криві "доход—споживання" та кри­ві Енгеля, ми виходили з припущення, що змінюєть­ся лише доход, а інші фактори попиту залишаються незмінними. Якщо змінити вихідні посилання, зафік­сувати як незмінний доход, а ввести в модель як еко­номічну змінну ціни, то можна побудувати криву "ціна—споживання".

Зниження цін на товар X призведе до повороту кривої бюджетних обмежень до нової точки її перети­ну з віссю X, більш віддаленої від початку координат. Якщо доход і ціни на інші товари залишаються не­змінним, то точка перетину з віссю Y залишиться по­передньою.

Крива "ціна—споживання" показує, як змінюєть­ся обсяг закупок товару X (точки Flt F2, F3 на рис. •Ь) при переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту.

„ КРИВ°Ї "ціна—споживання" можна перейти до ^ривої індивідуального попиту. Тангенс кута нахилу

й бюджетних обмежень відповідає ціні товару X.

цін ° Пом^тити» Щ° зменшення кута нахилу (зниження а товар X) супроводжується збільшенням обсягів

 

 

закупок цього товару. Залежність між ціною на товар (Рх) та розміром його бажаних закупок для спожива­ча відображає крива попиту (рис. 3.7).

Попит (demand) — це та кількість продукту, яку споживач готовий та може придбати за тими чи ін­шими цінами протягом певного періоду. Крива попи­ту та крива "ціна—споживання" — це два різних спо­соби описання того, як придбана кількість товару змінюється при зміні ціни на нього (за умови, що ін­ші фактори не діють).

Оскільки залежність між цінами товару та попи­том на нього досить стійка, то можна говорити про закон попиту, який наголошує, що із зростанням цін

 

на товар розмір попиту на нього зменшується, а зни­ження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку, бажає придбати споживач.