Олігополія, її сутність, ознаки, основні моделі олігопольного ціноутворення.

Олігополія належить до ринкових структур, які є найбільш поширеними в сучасній економіці. Вона займає проміжне положення між досконалою конкуренцією і монополією, при цьому є ближчою до монополії.

Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів. (2). Зазвичай на олігополістичних ринках панує від двох до десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту.

Олігополістичний ринок характеризується певними ознаками.

По-перше, кількість фірм на ньому незначна, але кожна з них має значні розміри і суттєву частку ринку, а разом вони виробляють всю або переважну частину певних товарів.

По-друге, товар на цьому ринку може бути як стандартизований (наприклад, нафта, метали, устаткування), так і диференційований (автомобілі, комп'ютери, телевізори). Залежно від типу продукції розрізняють два види олігополії: чисту і диференційовану. До першого типу належать фірми, що виробляють однорідний товар, а до другого — виробники диференційованої продукції.

По-третє, існують суттєві перешкоди для вступу до таких ринків. Одним із таких бар'єрів є ефект масштабу виробництва. Із вдосконаленням техніки і технології суттєво збільшується оптимальний розмір виробництва, що робить неприбутковим існування переважної частини фірм на ринку. До того ж первісні затрати для створення нової фірми такі, що вони під силу лише обмеженій кількості фірм. Важливою перешкодою є патентування та ліцензування техніки і технологій, а також великі затрати на рекламу, без якої увійти на ринок практично неможливо. В цьому напрямі діє і такий чинник, як контроль над стратегічною сировиною та іншими видами ресурсів. Бар'єри для входження у ринок створюються і злиттям фірм. Об'єднання двох чи більше конкурентних фірм може суттєво примножити їх частку на ринку, що не дасть змогу створеному новому виробнику досягти значного ефекту масштабу виробництва. Термін "олігополія" характеризує ринок, на якому домінують декілька конкурентів. В олігополії досить часто відбуваються змови та формування картелів між домінуючими фірмами..

До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, тощо.

Перешкодою вступу на ринок новим конкурентам є і збільшення сортності, кількості марок та моделей товару. Чим їх більше, тим важче потенційному конкуренту ввійти на ринок, бо така диференціація потребує значних затрат.

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії з суперниками за умови прагнення до максимальних прибутків у короткостроковому періоді. Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетворює конкуренцію в безперестанну боротьбу «всіх проти всіх». У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи галузь у подобу чистої монополії, або ж — як іншу крайність — боротись один з одним аж до повного знищення. Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни — поступового зниження існуючого рівня цін з метою витіснення конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять свої ціни. Цей процес може мати кілька етапів. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випадку зникне джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному положенні залишаються споживачі, у той час як виробники всі до одного ніякого виграшу не одержують.

Зазвичай цінові війни недовговічні. Олігополістичні фірми спокушаються вступити між собою у співробітництво для встановлення цін і поділення ринків таким чином, щоб уникнути перспективи цінових війн та їхнього неприємного впливу на прибуток. Тому найчастіше конкурентна боротьба між фірмами приводить до прийняття ними рішень, заснованих на обліку можливого поводження своїх суперників. Це, в свою чергу, визначає специфіку кривої попиту на продукцію фірмолігополістів.

Модель ламаної кривої попиту

Припустимо, що фірма в умовах олігополії перебуває в положенні рівноваги Е(PE, QE).Теорія «ламаної кривої попиту» починається з простого припущення про реакцію олігополістів на зміну цін конкурентами. При зниженні ціни конкуренти теж будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх клієнтів, тому попит D1 на продукцію фірми в цьому випадку низькоеластичний. При підвищенні ціни на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому що фірма різко почне втрачати своїх покупців – попит D2 у цьому випадку високоеластичний (мал. 59.).

Мал. 59. Ламана крива попиту.

Об'єднана крива попиту зображується ламаною лінією, що складається з двох відрізківВЕ і EF (мал. 59). Об'єднана лінія граничного доходу MR теж складається з двох відрізків BA і KC, що утворюються з двох ліній граничного доходу, MR1 (при Q>QE) і MR2(при Q<QE); об'єднана лінія MR має розрив по вертикалі АК.

Використання правила граничного випуску, MR=MC, при максимізації прибутку фірми, ілюструє жорстокість цін при олігополії в порівнянні з конкурентним ринком: зміна граничної вартості з МС1 до МС2 не призводить ні до змін обсягу QE,, ні до змін ціни PE(через існування вертикального розриву на криву граничного доходу). Так само як і теорія Курно, теорія «ламаної кривої попиту» проста й оригінальна. Її припущення про те, як монополісти реагують на дії своїх конкурентів, більш правдоподібно, ніж припущення Курно. Але теорія «ламаної кривої попиту» також має істотні обмеження. Пояснюючи, чому олігополіст може протистояти зміні установленої ціни один раз, вона не відповідає на запитання про те, як визначається первісний рівень цієї ціни.