Конкурентний та монопсонічний ринки праці

Монопсонія - це такий ринок праці, на якому роботодавець володіє монополістичною силою наймати працю. Основними ознаками монопсонічного ринку праці є: 1) кількість зайнятих на одній фірмі становить основну частину всіх зайнятих даним видом праці; 2) даний вид праці с відносно немобільним в силу географічних чи інших причин; 3) фірма сама визначає ставку зарплати. Ставка зарплати, яку "диктує" монопсоніст знаходиться в прямій залежності від кількості найнятих працівників: для того, щоб винайняти більшу кількість працівників, фірма повинна підвищити зарплату. Це означає, що крива пропозиції праці на окремій фірмі (Пр) є висхідною (графік 15-4). Крім того, оскільки фірма є єдиним покупцем на ринку даного виду праці, то криві пропозиції праці для окремої фірми і для ринку праці співпадають.

Крива пропозиції праця, по суть, є кривою середніх витрат ферми на працю: кожна точка на ній показує на ставку зарплати одного робітника, яку необхідно платити при найманні певної їх кількості.

Оскільки більш високу зарплату,' яку потрібно встановити для наймання додаткової кількості працівників, необхідно сплачувати всім найнятим працівникам (як додатково найнятим, так і найнятим раніше за нижчими ставками), то виплата більш високої зарплати всім працівникам означає, що витрати на наймання додаткового робітника

(тобто граничні витрати на працю) будуть вищими від ставки зарплати (на величину, необхідну для доведення нижчої ставки зарплати всіх раніше найнятих працівників до нового, більш високого рівня). Отже, в умовах монопсонічного ринку праці граничні витрати на працю є вищими від зарплати (ГВР"пс > ЗПГ**), а отже, крива граничних витрат праці (ГВР) знаходиться вище від кривої пропозиції праці (Пр) для монопсонічної фірми і є висхідною (графік 15-4).

Яку ж кількість праці винайме монопсоніст і яку ставку зарплати він встановить? Як і будь-який виробник, монопсоніст винайме таку кількість робітників, при якій він одержить максимальний прибуток і відповідно до цієї кількості встановить ставку зарплати. Кількість робітників, яка максимізує прибуток монопсо-ніста, досягається при рівності граничних витрат і граничної до* хідності праці;

Кп"мяс, ГДР™ - ГВР- (15.4)

На графіку 15-4 ця оптимальна кількість найманих працівників позначена Кп0мпе, яка відповідає точці перетину кривих ГДР і ГВР. Для цієї кількості робітників монопсоніст встановлює відповідну ставку зарплати ЗПмпс (яку шукаємо по висоті кривої пропозиції праці Пр для оптимальної кількості зайнятих на фірмі).

Як видно з графіка 15-4, на монопсонічному ринку праці ставка зарплати є нижчою від граничної дохідності праці (ЗП*тс < ГДР"ПС). Крім того, при інших рівних умовах монопсоніст максимізує прибуток, наймаючи меншу кількість працівників (Кп/пс<Кп/), виплачуючи при цьому меншу ставку зарплати (ЗПГПС< ЗІГ), ніж це робить фірма на чисто конкурентному ринку праці, винаймаючи Кп/ працівників за ставкою зарплати ЗГГ (графік 15-5).

Особливість конкурентного ринку праці в Україні та в світі як ринку

фактора виробництва полягає у припущенні щодо абсолютної мобільності

праці – здатності робітників необмежено переміщувати послуги своєї праці

від однієї фірми до іншої в межах національної економіки і незалежно від

спеціалізації ринків праці. Мобільність праці є аналогом умови вільного

входження та виходу фірми на ринок. Однорідність праці полягає в тому,

що працедавці не розрізняють послуги праці, які можуть надаватися

різними робітниками; різні кваліфікація, досвід робітників не беруться

до уваги на повністю конкурентному ринку.

 

Фірма визначає попит на працю, входячи із співставлення вигод від

використання праці з її вартістю. Зокрема, при аналізі доцільності

збільшення використання обсягів праці на одиницю порівнюють додаткові

вигоди із додатковою вартістю. Додаткові вигоди, тобто граничний продукт

в грошовому виразі (ГПГВl) – це додаткова виручка, яка виникне від

продажу додаткової одиниці продукції, що вироблена завдяки використанню

додаткової одиниці праці.

 

Пропозиція праці – співвідношення між ставкою заробітної плати та

обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та

може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.

 

В основі індивідуальної пропозиції праці є раціональним вибір між

цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок доходу,

що утворився від продажу праці, та цінністю відпочинку для цього

індивіда.

 

Якщо вважати, що доход і відпочинок – нормальні блага, тоді при

збільшенні споживання кожного з них корисність для індивіда теж зростає.

 

 

Характерною також є гранична норма заміщення доходу відпочинком, яка

показує від скількох доларів добового доходу міг би відмовитись індивід

при збільшенні добового відпочинку на годину за умови незмінності

корисності.

 

Якщо припустити, що єдиним джерелом доходу індивіда є заробітна плата із

годинною ставкою Х, а У – добовий обсяг праці в годинах, то добовий

доход складатиме: І=Х*У. Цей доход може коливатись від нуля (коли У=0, людина лише відпочиває) доІ=24*Х – ця величина, що передбачає цілодобову працю, є звичайно,гіпотетичною. Всі можливі сполучення добового доходу і годин відпочинкувідповідають точкам, що утворюють лінію, яка є аналогом бюджетногообмеження споживача. Нахил бюджетного обмеження дорівнює годинній ставцізаробітної плати Х, яка є альтернативною вартістю години відпочинку. Таким чином, завдання раціонального вибору індивіда полягає узнаходженні такого поділу часу між працею і відпочинком, який дає змогумаксимізувати корисність індивіда при певному добовому доході, тобтоІ=Х*У. При підвищенні ставки заробітної плати вибір між доходом і відпочинкомможе змінитися у будь-якому напрямку в залежності від того, який з двохефектів переважатиме – ефект доходу чи ефект заміщення. Ефект доходу виникає при підвищенні добробуту (реального доходу) призростанні ставки заробітної плати (це спонукає працювати менше), ефектзаміщення – за рахунок підвищення альтернативної вартості годинивідпочинку (що стимулює скорочення відпочинку і збільшення робочогочасу). Визначення обсягів праці, які людина готова запропонувати при кожномуокремому рівні заробітної плати, дає змогу побудувати кривуіндивідуальної пропозиції праці (рис. 7). Емпіричні дослідження свідчать, що, за невисоких ставок заробітноїплати, при зростанні ставки людина починає працювати, тобто переважаєефект заміщення. За вищих ставок, коли обсяг праці сягає значнихвеличин, подальше підвищення ставки призводить до вибору на користьбільшого відпочинку і скорочення обсягу пропозиції праці, тобтопереважає ефект доходу. Це ілюструє поведінку типового індивіда і не виключає іншої реакції напідвищення ставок зарплати. Крива пропозиції, яка відображена нарисунку, має також типову назву – крива пропозиції, що відхилена назад.