Ціноутворення на ринках ресурсів, його значення. Функціональний розподіл доходів

Попит на економічні ресурси складається так, як і на товари, але йому притаманна специфічна риса: попит на економічні ресурси є похідним (залежним), пов’язаним головним чином із попитом на продукцію, яка виробляється з використанням цього ресурсу. Попит на ресурс поширюється або скорочується в залежності від того, збільшується чи зменшується попит на продукцію у виробництві якої використовується даний ресурс.

Розрізняють три ринки ресурсів: ринок праці, ринок капіталу та ринок землі. В ринковому товарообігу ресурсів виробництва є свої особливості, хоча в цілому і тут діє механізм конкурентної рівноваги цін.

Заробітна плата — це ціна, що виплачується за використання праці. Цей особливий вид ціни ще називають ставкою заробітної плати.

У ринковій економіці ставки заробітної плати встановлюються ринковим шляхом, хоча на них здійснюють вплив і неринкові сили (трудові спілки, держава), про що буде сказано далі. Ставка заробітної плати виступає тут як один із видів ціни, що встановлюється під впливом попиту й пропозиції на ринку праці.

Земля відрізняється від інших видів економічних ресурсів тим, що вона є кількісно обмеженою. Тому економісти розглядають її загальну пропозицію як сталу величину. Звідси випливає, що загальна пропозиція землі абсолютно нееластична. На рисунку крива пропозиції зображена у вигляді перпендикулярної прямої до горизонтальної осі.

Якби рента встановлювалася на рівні, вищому за рівноважну ціну, то величина попиту на землю з боку всіх фірм була б меншою від наявної кількості землі, що пропонується. За цієї умови окремі земельні власники змогли б здати в оренду (тимчасове користування) свої земельні ділянки. Тому вони пропонували б їхню землю дешевше і, отже, отримали б менший розмір ренти. Так само рента не могла б довго залишатися і нижчою від рівноважного рівня.

До ресурсних ринків поряд із ринками праці та землі належить ще один вид — ринок капіталів. На цьому ринку продається капітал (інвестиційні товари, або капітальні блага).

Капітал складається з тих вироблених товарів, які у свою чергу застосовуються як фактори виробництва для подальшого виготовлення різних товарів та послуг.

Більшість капітальних благ перебуває у власності фірм, що їх використовують. Окремі інвестиційні товари віддаються в оренду їхніми власниками. Платежі за тимчасове використання капітальних благ називаються орендною платою. Наприклад, якщо сім'я орендує квартиру, то власникові житла щомісяця сплачується певна сума грошей. Ця сума й становить орендну плату.

Одним із найважливіших завдань будь-якої національної економіки, фірми або домогосподарства є розподіл їхнього капіталу між різними можливими інвестиціями. Для вирішення питань про вигідність інвестицій потрібний відповідний вимірник для доходу на капітал. Одним із найважливіших таких вимірників є норма прибутку на капітал, яка позначає чистий дохід, виражений у грошах, на кожну грошову одиницю інвестованого капіталу.

 

Під функціональним в економічній теорії розуміють розподіл доходів за факторами виробництва (ресурсами), до них за монетаристською концепцією належать праця, капітал, земля і підприємницькі здібності, а за марксистською - речові фактори (земля і капітал) та особовий (робоча сила).

Функціональний розподіл є первинним і тому значною мірою визначає можливості й межі перерозподілу, внаслідок чого формуються кінцеві доходи окремих громадян, сімей і домогосподарств.

В економічній теорії є два принципово різні підходи до виявлення законів функціонального розподілу доходів: марксистський і маржиналістський. Розглянемо коротко зміст кожного з них і виявимо закони функціонального розподілу доходів.

Марксистська концепція функціонального розподілу доходів ґрунтується на таких засадах:

- капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом;

- носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва, праці на знову створюваний продукт, а по-друге, створює нову вартість;

- новостворена вартість (яка після реалізації набуває форми національного доходу) є, згідно з теорією К. Маркса, результатом тільки найманої праці;

- результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить до структури сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної вартості);

- національний дохід має дві складові (о + т), де V - затрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плати, та т - затрати змінного капіталу, які набирають форми додаткової вартості;

- капіталісту додаткова вартість (т), нічого не коштує, а для найманого працівника - це неоплачена праця;

- пропорція, в якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату (о) і додаткову вартість (т), показує ступінь експлуатації (т', яка визначається так: ж'"-100 %.Чим більша частка т в структурі (V + т), тим вищий ступінь експлуатації найманої праці капіталом;

-додаткова вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між самими капіталістами (промисловцями, торговцями, банкірами (позичковими капіталістами) та землевласниками). У зв'язку з цим додаткова вартість набуває у функціональному розподілі таких форм:

Р - прибуток промислового капіталіста;

Я - прибуток торговельного капіталіста;

І-позичковий процент, як форма доходу позичкового капіталіста (або банківський прибуток банкіра);

Я - рента - форма доходу землевласника.

Розподіл додаткової вартості здійснюється за величиною капіталу. Останній забезпечує такий спосіб розподілу, за якого власники рівновеликого капіталу в різних галузях отримають рівновеликий дохід, який набирає форми середнього прибутку.

 

Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а саме:

- власниками економічних ресурсів у ринковій економіці є домогосподарства;

- є чотири фактори виробництва, яким відповідають такі форми доходів:

o земля створює ренту (Я);

o капітал (інвестиційні ресурси) - процент (і);

o праця - заробітну плату (ш);

o здатність до підприємництва - підприємницький дохід, нижньою межею якого є нормальний прибуток (Рп);

- величина доходу на кожний із зазначених вище факторів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;

- такий принцип (закон) розподілу доходів справедливий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки вів забезпечує розподіл доходу пропорційно до внеску кожного з факторів.

Розглянемо ближче зміст цього механізму в цілому.

Насамперед слід звернути увагу на те, що економічним механізмом розподілу в ринковій (капіталістичній) економіці є ціна ресурсу, яка визначає величину доходу. Ціна на ресурси за умов досконалої конкуренції визначається співвідношенням попиту і пропозиції. А попит і пропозиція на ресурси та рівень цін на ринку ресурсів є похідними від споживчого попиту та рівня цін на товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів.

Наприклад, попит на програмістів визначається рівнем попиту на програмне забезпечення галузей економіки та домогосподарств. До того ж усі економічні ресурси використовують в один час, і обсяг попиту на кожний з факторів залежить не тільки від рівня цін на певний ресурс, а й від рівня цін на інші фактори (еластичність попиту за ціною та перехресна еластичність попиту були описані у главі 8).

Сказане вище означає, що підприємець визначає, як йому вигідніше вчинити: найняти більше працівників чи збільшити обсяг фізичного капіталу залежно від величини граничного продукту, що забезпечуватиме приріст кожного з факторів на одну одиницю.

Підприємецьможе збільшувати чисельність найманих працівників до тих пір, поки грошова оцінка граничного продукту дорівнюватиме величині заробітної плати.