ІУ.Закріплення нових знань та вмінь

Бесіда:

- Чи сподобалися вам архітектурні споруди України які збудовані у період Ренесансу? Якщо так то, які і чим?

У. Підсумки уроку

Заключне слово вчителя

Таким чином, Ренесанс в українській культурі став наслідком складного й тривалого процесу взаємодії вітчизняної та європейської культури. І хоч українські митці не сформували цілісної ренесансної культури або стилю, зате творчо переробили кращі досягнення західної Європи, насамперед Італії, використали їх для розвитку власної нації, формування власної державності. "Так само, як Січ здолала створити на території чужої держави мілітарну республіку, - пише Є. Маланюк, - так суспільство здолало школами, братствами і безупинною боротьбою - створити "державу в державі" -"Руську Річ Посполиту".

Своєрідність і драматизм Ренесансу в Україні полягає і в тому, що своєї вершини він досягає в період кризи західного гуманізму, панування контрреформації, національних і релігійних воєн, в одній з яких український народ виборював своє право на існування. Зазнавши свіжого подиху європейського Ренесансу, українська культура розвивалася своїм шляхом, трансформуючись у культуру національного відродження, що стала основою державного відродження за доби Б. Хмельницького та І. Мазепи.

УІ. Домашнє завдання

Зробити комп’ютерну презентацію на тему «Мистецтво України в епоху Відродження»

 

Клас

Художня культура

Тема: Будівництво західноукраїнських міст (площі, ратуші)

Мета: ознайомитися із забудовою західноукраїнських міст; розвивати уяву; виховувати любов до прекрасного

Тип уроку: засвоєння нових хзнань

Обладнання: ілюстрації

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Засвоєння нових знань

Розповідь вчителя

Забудова міст. У загальній картині еволюції архітектури та будівництва на українських землях час від середини XV до середини XVI ст. не становить окремого замкнутого в собі періоду.

Містобудування, що виразно занепало на українських землях після інтенсивного розвитку в середині — другій половині XIII ст., у рамках розглядуваного періоду пожвавлюється, особливо з першої половини XVI ст. Цьому сприяла стабілізація внутрішньої ситуації. Започатковується формування мережі приватних міст, розвиток якої припадає вже на наступний період історії. У плануванні містобудівельних ансамблів впродовж століття не сталося істотних змін. Надалі виступають як утверджені ще за княжої доби вільні принципи планування, визначувані насамперед особливостями рельєфу конкретної місцевості, так і розпланування мішаного типу, на західноукраїнських землях нерідко з регулярним, характерним для планування міст на Магдебурзькому праві ядром, та вільним розташуванням передмість. Утвердження на українських землях нової еліти й активне будівництво резиденційних укріплень привело до того, що нерідко вони стали відігравати важливу роль у планувальній структурі міст.

Продовжує розвиватися система міських укріплень як давніх історичних міст, так і новозасновуваних. Поряд з постійною загрозою з боку татар інтенсивний рух, спрямований на заснування нових міст, робить міські укріплення важливим напрямом розвитку українського оборонного будівництва. Як і раніше, лише поодинокі великі міста, на зразок Львова чи Кам’янця-Подільського, могли дозволити собі спорудження мурованих фортифікацій. У менших вони поставали хіба що у випадку належності до маєтків якогось могутнього феодала. Прикладом можуть бути міські укріплення зламу XV — XVI ст. Дубна, що належало князям Острозьким, — від них збереглася Луцька брама. У переважній більшості міст укріплення споруджувалися у комбінованому варіанті — з дерева та землі, в чому знайшла продовження одна з характерних рис оборонного будівництва княжої доби. Неодмінним елементом системи укріплень був рів — з водою, якщо це дозволяли місцеві умови, або сухий. Характер таких укріплень значною мірою визначали природні особливості рельєфу місцевості.

Міська забудова розвивалася в рамках усталених містобудівних структур й у більшості своїй продовжувала залишатися дерев’яною. В окремих західноукраїнських містах з сильною патриціанською верхівкою німецького походження й тісними зв’язками з німецькими теренами значного поширення набули фахверкові конструкції верхніх поверхів при мурованих нижніх. Такий характер мала, зокрема, забудова Львова перед пожежею 3 червня 1527 р. Дерев’яні конструкції каркасів будинків стали поживою полум’я — для його зменшення гармати з міських мурів були повернуті на місто й розстрілювали конструкції верхніх поверхів будинків.

Тому у Львові елементи готичної житлової забудови збереглися виключно на рівні нижніх поверхів будинків. Проте і після 1527 р. у середмісті, особливо на його периферії, дерев’яна житлова забудова не була рідкістю. Тим більше поширення вона мала на передмістях, для яких муровані житлові будинки і в пізніших часах належали до винятків. Поза Львовом окремі зразки житлової забудови розглядуваного періоду вціліли у Кам’янці-Подільському, але практично лише на рівні підвальних частин будівель. Частковим винятком виступає хіба що згодом неодноразово перебудовуваний вірменський торговий будинок, який існував уже в 1479 р.

Житлова забудова менших міст була виключно дерев’яною; певніших відомостей про неї з розглядуваного століття не збереглося.

Площа Ринок у Львові – це своєрідний музей під відкритим небом, де витає дух середньовічного Львова, де кожен будинок є пам’ятником архітектури і оповитий власною легендою.

Південна сторона площі Ринок; ліворуч будинок ратуші й скульптураНептуна

 

Північна сторона, скульптура Амфітріти

Східна сторона, «Чорна кам'яниця» і скульптураАдоніс

У центрі площі знаходиться – магістрат (будинок міського управління). Історія його походить з часів панування Володимира Опільського, який заклав першу ратушу Львова в кінці XIVст. Будинок міського управління неодноразово перебудовували протягом століть, а її сьогоднішній вигляд залишився з 1851 року.

Довкола ратуші стоять чотири декорованих криниці – фонтани з фігурами богів грецького пантеону: Нептуна, Адоніса, Амфітріти та Діани. Це витвори мистецва руки Гартмана Вітвера – видатного скульптора кінця XVIII – поч. XIX ст., які були поставлені по кутах площі у 1793 році.

В давні часи з західного боку площі Ринок можна було побачити ще одну кам’яну постать, що поєднувала у собі дві фігури, повернуті одна до одної спинами. З одного боку була фігура чоловіка з мечем, з іншого – жінка з терезами. Це був так званий прангер, біля якого виконували смертні вироки. У наш час цей пам’ятник зберігається у Львівському історичному музеї (площа Ринок 6).

Всі будинки на Площі Ринок споріднені між собою, але кожен з них наділений своїм неповторним мистецьким образом. Найцікавішим з погляду архітектури є східний бік площі. Найкращими взірцями ренесансу в громадській архітектурі Львова і справжньою гордістю львів’ян є будинки №4 („Чорна кам’яниця”) і №6 („Палац Корнякта”). Ці споруди є шедеврами не лише львівського, а й європейського зодчества епохи Відродження. Сьогодні в них розгорнуто цікаву експозицію Львівського історичного музею, яка налічує 300тис. експонатів. Архітектурний вигляд площі формувався в період розквіту ренесансу у Львові. Ансамбль створювали кращі архітектори — П. Красовський, М. Градовський, П. Барбон, П. Римлянин, Б. Меретин, С. Фесінґер та інші. Будівлі споруджувались за замовленням багатої знаті і заможних купців, оскільки ділянки на центральній площі міста були дуже дорогими. Лише дворяни та вище духовенство мали право споруджувати будинки вище трьох поверхів заввишки; лише вони мали право розміщувати на фасаді більше трьох вікон на одному поверсі Це наклало свій відбиток на архітектурний вигляд будівель: більшість будинків побудовані на вузьких, витягнутих вглибину ділянках, складаються із головної будівлі, внутрішнього двору і фліґеля.

Фасади будинків здебільшого тривіконні із асиметрично розміщеними прорізами, що відповідає ренесансній структурі планування: двовіконна світлиця і одновіконна бокова кімната (ванькир). До XVI ст. перші поверхи будинків мали криті галереї-підсіння. Підвали виходили за лінію фасаду під теперішній тротуар і мали вхід з вулиці. Нумерації будинків не було. Кожна кам'яничка мала назву від прізвища власника або за елементами декоративного оформлення фасаду: «Під левом», «Під оленем», «кам'яниця Лукашевичів».

Упродовж багатьох століть площа Ринок була центром усього життя Львова — економічного, політичного, культурного. Тут вирував базар, який відвідували перси і англійці, турки і голландці, росіяни і французи. На площі розміщувалося міське управління, виконувалися судові вироки, влаштовувалися різноманітні урочистості, вистави, процесії.

Ринок на пл. Ринок існував до 1944 р. Але в XIX—XX ст. тут торгували тільки продуктами рільництва — овочами, фруктами, молочними продуктами, а також квітами.

 

Площа Ринок (укр. Площа Ринок) - головна площа Івано-Франківська історичний центр міста.

За традицією в містах Магдебурзького права передбачалося будівництво квадратної площі навколо ратуші, яка назвалася площею Ринок, і по периметру щільно забудовувалася будівлями, висота яких не повинна була перевищувати два-три поверхи, а ширина не повинна була виходити за межі трьох-чотирьох вікон. Нумерація будинків велася від одного з кутів площі по периметру.

Сьогодні традиція містобудування, а разом з нею і гармонія архітектурного ансамблю площі Ринок в Івано-Франківську порушено кількома високими будинками (від чотирьох до шести поверхів), побудованих на місці колишніх.

Під час радянської влади кожна сторона площі мала свою назву, і тільки північна носила назву вулиці Ринок, а південна називалася вулицею 17 вересня. Нині площа відновлена, і їй повернуто історичну назву.

 

Робота із поняттями

Ратуша ( від пол. Ratusz; нім. Rathaus, з Rat — рада і haus — будинок) — орган міського самоврядування в ряді європейських країн, а також будівля міського самоврядування.

Будівля ратуші — найчастіше центральна точка стародавніх міст. Це серце самоврядування міста, саме слово «ратуша» з німецької переводиться як «рада» і «будинок».

Львівська ратуша

 

Першу згадку про ратушу подав Бартоломей Зиморович в описі пожежі 1381 року, коли та дощенту згоріла. Але 1382 року ратуша знову згадується як така, що вже існує. Ранні згадки про неї дуже скупі. Виглядає, що за укладом ратуша була типова, близька до таких, що будувались у німецьких містах, заснованих на магдебурзькому праві. Складалася з торгівельної зали та зали засідань. 1387 року магістрат заборонив торгувати вином будь-де, окрім пивниць ратуші, з чого зрозуміло, що існували пивниці, які здавались в оренду. Ратушева вежа, напевне, була дерев'яною, оскільки є записи про неодноразові видатки на матеріал і теслярські роботи при ній. Від 1404 року походить перша згадка про годинник. 1414 року для потреб торгівців рибою поблизу створено ставок, на якому збудовано кам'яний міст. 1425 року зафіксовано видатки на встановлення поруч прангера (ганебного стовпа). Під кінець XV століття прийнято рішення розширити ратушу. Було розібрано західну частину будівлі з вежею, а 10 серпня 1489 року відбулось урочисте закладення наріжного каменя за участі королевича Яна Ольбрахта. Характер видатків говорить про те, що нова споруда була доволі монументальна. Спорудженням вежі займався будівничий Ганс Штехер, який керував колективом із 17 челядників. Був залучений також тесля Капінос. Більшість робіт завершено до 1491 року, але остаточно будівлю викінчено лише в 1504 році, коли було встановлено новий годинник.[4]

Ратуша горіла двічі: у 1527 і 1571 рр. У 1557 році встановлено циферблат на ратушній вежі, який виконав і розписав львівський живописець Августин. У 1619 році ратуша була перебудована. Окрім основного будинку, змінювалися і розширювалися протягом століть також інші частини ратуші.

 

Дрогобицька ратуша має давню історію. З середини XIV ст. місто в складі земель Східної Галичини потрапило під владу шляхетської Польщі. Воно розвивається завдяки солеварінню; зростає чисельність населення, міцніє господарство. В 1422 р. Дрогобичу надано магдебурзьке право, підтверджене в 1460 році королем Казимиром IV[1]. Виникла потреба у будівлі міської ради. В результаті було збудовано ратушу. Перша (стара) ратуша була дерев'яною, друга (нова) — з цегли, на три поверхи. Стара ратуша була дерев'яною. Внизу містились кімнати війта, писаря та канцелярія; бургомістр і райці засідали у великій кімнаті другого поверху. Там же була скарбівня, казна і міський архів. Третій поверх був невеликим, там розташовувалась кімната трубача, в обов'язки якого входило стежити, чи немає де пожежі і чи не нападає хтось на місто, та вчасно сповіщати про це населення, а у підвалі містились камери для ув'язнених. Але до XIX ст. будівля старої ратуші застаріла, по стіні пішла тріщина, і тому, у 1829 р. стару ратушу розбирають та будують нову, за Віденським проектом.

Важливим адміністративним центром міста був княжий замок (на місці, де тепер Замкова площа). Дерев'яний замок згорів під час нападу татар 1498 року і вже не відбудовувався. В середині XVI ст. було споруджено новий мурований т. зв. королівський замок «на Бліху» (тепер там міська лікарня). Від цього часу зберігся т. зв. «мисливський будинок», в якому тепер обладнано лікарняну церкву св. Пантелеймона.

Того ж 1498 року згоріли дерев'яна ратуша та всі навколишні будинки. На початку XVI ст. збудували нову одноповерхову ратушу з невисокою вежею і годинником. Ця ратуша теж згоріла, а на її місці у 2-й половині XVII ст. звели муровану з 40-метровою 8-гранною вежею і ліхтарем. (Див.

 

Самбірська ратуша).

 

 

 

Буди́нок по́льського магістра́ту (розмовне Ра́туша ) в Кам'янці-Подільському (пол. Ratusz Polski, Ratusz Lacki) — ансамбль ратуші колишнього польського магістрату (з 1703 року — українсько-польського) міста Кам'янця-Подільського, що в Хмельницькій області.

Цікавий сплав різностильових нашарувань — ренесансу, бароко, ампіру — на основі первісної готичної споруди. Розташований за адресою: площа Польський ринок 1.

Окрасою вежі є годинник, встановлений у XVIII столітті. Він мав два дзвони, які 1753 року відлив з міді та срібла відомий львівський майстер Теодор Полянський (про це свідчить напис на самих дзвонах). Один з них важить 10100 кг, другий — 9300 кг. Дзвони були подаровані місту теребовлянським старостою Міхалом Францішеком Потоцьким, який відкупив їх у Домініканського костелу. Годинник, як писав у щоденнику Юліан Лотоцький, слугував для встановлення часу людом усього міста та його передмість.

Напередодні візиту до міста російського царя Олександра І запопадливі кам'янчани, бажаючи вразити монарха, так ілюмінували ратушу, що в ніч з 24 на 25 квітня 1818 року (за старим стилем) вона спалахнула. На щастя, ніч була тиха, і пожежа обмежилася самою ратушею. 1850 року будівлю знову спіткала пожежа. Роботу годинника відновлено аж 1884 року. Пошкоджено ратушу і годинник й під час Другої світової війни. Нині один дзвін зберігається в Кам'янець-Подільському музеї, а бій другого можна почути у місті щогодини.

В 1981 році під час реставрації ансамблю ратуші було виявлено, що в давнину годинник було розміщено на рівні четвертого вежового ярусу. О днак механізм старого годинника не вцілів. На згадку про нього з трьох сторін вежі (крім південної ) встановлено циферблати. За різними оцінками будинок магістрату датують кінцем XIV-XVI століттям. Вважають, що спершу він був дерев'яним, а вже згодом мурованим. Розташований на Польському ринку в центральній дільниці старого міста. Сама ратуша складається з двох частин — двоповерхової споруди (власне, це і є ратуша — будинок ради) та шестиярусної годинникової вежі. Початково вони стояли окремо — на відстані 3 метри одна від одної. Після пожежі 1616 року об'єднані в ансамбль. Будинок мурований з каменю, тинькований. Має два поверхи і два яруси пивниць. Перший поверх і пивниці розплановано на дев'ять кімнат, другий поверх на десять. Вхід на другий поверх з балкона, розміщеному на аркаді, на яку можна піднятись двоспадовими сходами, оздобленими балюстрадою. У середині XVIII століття ансамбль ратуші перебудовано за проектом архітектора Яна де Вітте. Після реконструкції над дверним прорізом з балкона вмуровано меморіальну плиту з інскрипцією латинською: «Реставрацію ратуші подільської проведено коштом воєводства. Кам'янець. Року Божого 1754». Над написом зображено герб Поділля — сонце. Єдиний фронтон прикрашає чоловий фасад будинку. Кути вежі прикрашені рустуванням. На рівні п'ятого ярусу міститься балкон, що по периметру оперізує вежу. Балкон обперто на фігурні кронштейни та оздоблено балюстрадою. На наріжних частинах шостого, найвищого, ярусу розміщуються пілястри. Там же розташовані годинниковий циферблат (діючого годинника) і маленькі балкончики з чотирьох сторін. Завершується вежа карнизом, над яким вивищується купол.

Будинок магістрату з'єднаний з іншими об'єктами міста за допомогою підземних ходів.

Занесений до Державного реєстру національного культурного надбання, охоронний номер

 

ІІІ. Закріплення знань

Учні задають один одному запитання і відповідають на них

ІУ. Домашнє завдання

Опрацювати конспект уроку.

Ознайомитися із архітектурою західноукраїнських міст.

 

 

!0 клас

Художня культура