Навчально-кваліфікаційні роботи

НАВЧАЛЬНО-КВАЛІФІКАЦІЙНІ РОБОТИ

З ІСТОРІЇ

 

 

Навчально-методичні рекомендації

для студентів спеціальності «ПМСО. Історія»

 

 

Херсон – 2006

Навчально-методичні рекомендації обговорено на засіданні навчально-методичної комісії інституту психології, історії та соціології ХДУ (протокол № 2 від 23.10.2006 р.)

 

 

Схвалено навчально-методичною комісією ХДУ (протокол № від 2006 р.)

 

Рекомендовано до видання Вченою радою ХДУ (протокол № 4 від 04.12.2006 р.)

 

Укладачі: Андрєєв В.М. – к.і.н., доцент, завідувач кафедри всесвітньої історії та історіографії;

Андрєєва С.С. – к.і.н., старший викладач кафедри всесвітньої історії та історіографії;

Макієнко О.А. – к.і.н., викладач кафедри історії України та методики викладання;

Павленко В.Я. – к.і.н., доцент кафедри історії України та методики викладання

 

Рецензент: Сусоров В.Д. – д.і.н., професор, завідувач кафедри українознавства Херсонського національного технічного університету

 

 

Навчально-кваліфікаційні роботи з історії: Навчально-методичні рекомендації для студентів спеціальності «ПМСО. Історія» денної, заочної та екстернатної форм навчання / В.М. Андрєєв, С.С. Андрєєва, О.А. Макієнко, В.Я. Павленко. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2006. – с.

ЗМІСТ

 

Вступ.....................................................................................................................
Розділ 1. Курсова робота з історії (О.А. Макієнко)..........................................
Розділ 2. Випускна робота з історії освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст» (В.Я. Павленко)..............................................................................
Розділ 3. Випускна робота з історії освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» (В.М. Андрєєв, С.С. Андрєєва)............................................................
Розділ 4. Оформлення навчально-кваліфікаційних робіт з історії (О.А. Макієнко).......................................................................................................
Список рекомендованих джерел та літератури........................
Додаток А. Типові помилки при написанні та оформленні курсових і випускних робіт.....................................................................................................
Додаток Б. Зразок оформлення титульного аркуша курсової роботи.........
Додаток В. Зразок оформлення титульного аркуша випускної роботи......
Додаток Г. Зразок оформлення змісту курсової роботи...............................
Додаток Д. Зразок оформлення змісту випускної (магістерської) роботи..
Додаток Ж. Зразок оформлення переліку умовних скорочень....................

 

ВСТУП

У сучасних умовах реформування різних сфер життя українського суспільства пріоритетним напрямом діяльності вважається вдосконалення системи освіти. Лише докорінна модернізація освітньої галузі дозволить у майбутньому успішно реалізовувати її провідне завдання – формування інтелектуально та фізично розвинутих, національно свідомих та духовно багатих громадян України.

Вища школа України намагається адекватно зустріти виклики сучасності. Глибокі перетворення в системі вищої освіти повинні піднести її до рівня європейських стандартів, забезпечити інтеграцію українських освітян до міжнародного наукового та освітнього співтовариства. Втім поглиблення модернізаційних процесів зумовлює необхідність подолання низки перешкод об’єктивного та суб’єктивного характеру.

Раніше університети були елітарними навчальними закладами, до яких вступали переважно діти тих, хто сам колись отримав вищу освіту. Студенти окрім навчання нічим іншим здебільшого не займалися. Навчально-виховний процес проходив поступово і досить неквапливо. Кожний студент отримував відчутну «порцію науки». Будь-яка лекція була подією, а після неї активні студенти мали змогу поспілкуватися на кафедрі з професором або доцентом на теми, що їх зацікавили.

Однак, сьогодні в Україні, як і в багатьох інших європейських країнах, вища освіта вже набула масового характеру. В університети йде молодь різних соціальних прошарків, після закінчення звичайних і спеціалізованих шкіл, й рівень підготовки молодих людей є далеко не однаковим (від високого до найнижчого). Крім того, престиж професії історика, як і науковця взагалі, останнім часом значно знизився. Раніше, за радянських часів, історичні факультети були передусім «кузнею кадрів» ідеологічних працівників для партапарату, державної номенклатури та КДБ (словом, радянської еліти), ну й, звичайно, тих, хто дійсно «любив історію». Відбір абітурієнтів був доволі жорстким. Сьогодні ж на «істфаки» все частіше йдуть ті, хто не встигав у «точних» науках, але «корочку» про вищу освіту отримати все ж таки хоче. Отже, часто на історичних спеціальностях опиняються люди зовсім різні, а іноді й випадкові.

За сучасної масовості університетської освіти існують факультети, на яких кількість студентів нараховує кілька тисяч. Професор або доцент знає в обличчя лише два-три десятки найбільш активних та здібних студентів. За допомогою викладачів, асистентів та аспірантів йому вдається повноцінно навчати не більше кількох десятків осіб. До складу цих людей входять в основному більш-менш матеріально забезпечені студенти, що виховувалися в культурному середовищі. Саме вони відвідують музеї, виставки, фестивалі, мають змогу подорожувати, в тому числі й за кордоном. Інші ж залишаються «за бортом» – вони змушені вчитися і працювати. Особливо важкі умови для них існують у глибокій провінції, де навіть немає нормальної наукової бібліотеки або книжкового магазину, а грошей у них так мало, що придбати необхідні для навчання та написання курсової (випускної) роботи книги просто неможливо. Студенти приходять на заняття, а в аудиторії бракує місць для елементарного розміщення. Вони хочуть проконсультуватися з професором (доцентом), але до нього черга в кільканадцять осіб, а треба поспішати на роботу. Багатьом із них ніхто й ніколи не пояснював, як шукати книгу в бібліотеці і в яку книгарню йти. Досить часто студенти навіть не здогадуються, що необхідну літературу можна замовити за допомогою міжбібліотечного абонемента.

Навчально-методичні рекомендації, які містяться в даному посібнику, призначені передусім для студентів, а також для випускників шкіл, гімназій, ліцеїв, які готуються до вступу в університети і бажають зрозуміти, що ж саме ховається за загадковим словом «захист» курсової (випускної) роботи з історії.

Читачам хочемо повідомити, що можна зробити нормальну курсову або випускну роботу, навіть якщо ви маєте досить слабкі стартові можливості. Отримати задоволення від виконання наукової праці можна навіть у тому випадку, коли всі роки навчання ви відчували лише роздратування. Написання курсової (випускної) роботи дозволить не хапаючись за будь-яке знання без розбору отримати досвід критичного мислення при вирішенні конкретної наукової проблеми, формулювання дослідницьких завдань, методично грамотного їх вирішення та правильного викладу власних думок.

Втім автори посібника не мають бажання переконувати будь-кого в цінності наукової діяльності. Тому ви не знайдете чітких вказівок на те, для чого і як треба займатися наукою. За допомогою навчально-методичних порад лише накреслюється шлях, яким слід рухатися в певному напрямі, щоб у визначений час представити авторитетній комісії навчально-кваліфікаційну роботу, що відповідає нормативам вашої спеціальності, й не викличе у наукового керівника, рецензентів, опонентів та членів комісії сумних роздумів.

Зрештою хочемо підкреслити, що ніхто не може сказати, що саме треба писати у вашій курсовій та випускній роботах. Це залишається вашою особистою проблемою. Ми лише можемо розповісти, що таке курсова робота та випускна робота освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліст» і «магістр», як потрібно обирати тему, розрахувати строки виконання роботи по етапах, збирати та організовувати потрібні матеріали, як оформити роботу й закріпити на папері результати праці. Творчий підхід до виконання роботи озброєного необхідними знаннями студента стане запорукою успіху.

Автори висловлюють щиру подяку колегам, які працюють на історичних кафедрах Херсонського державного університету, за надані консультації та допомогу при підготовці видання. При укладанні навчально-методичних рекомендацій використано матеріали книги Умберто Еко «Как написать дипломную роботу. Гуманитарные науки» (СПб., 2004).

РОЗДІЛ 1

КУРСОВА РОБОТА З ІСТОРІЇ

Загальна характеристика студентської курсової роботи

У професійній підготовці спеціаліста-історика значну роль відіграють навчально-кваліфікаційні роботи – курсові та випускні. Вони дозволяють підтвердити якість оволодіння студентами, що претендують на здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня (бакалавр, спеціаліст, магістр) теоретичними знаннями й практичними вміннями самостійного наукового дослідження. Першою формою перевірки професійних якостей студента-історика є курсова робота.

Курсова робота – це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується на II – IV курсах навчання у вищому навчальному закладі.

«Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України» передбачає виконання курсової роботи усіма студентами вузів з метою закріплення, поглиблення та узагальнення отриманих знань, їх застосування для комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Курсова робота повинна допомогти студенту в оволодінні первинними навичками проведення сучасних досліджень.

Курсова робота сприяє виявленню здатності конкретного студента до самостійного осмислення наукової проблеми та шляхів її вирішення, вміння виявляти й аналізувати джерела та літературу, узагальнювати та систематизувати наукову інформацію, застосовувати отримані знання при розв’язанні конкретних практичних завдань, формулювати висновки та рекомендації за результатами виконаної роботи.

Підготовка студентської курсової роботи покликана виконати й важливу дисциплінуючу функцію. Студент вчиться правильно організовувати свою навчально-наукову роботу, дотримуватися певних правил та вимог у процесі реалізації поставлених мети та завдань.

Курсові роботи в Херсонському державному університеті виконуються у відповідності до навчальних планів з дисциплін, базових для відповідної спеціальності. Першу курсову роботу студенти-історики (напрям підготовки «Педагогічна освіта») готують на ІІ курсі навчання у вузі – з психолого-педагогічних дисциплін. Методичні рекомендації щодо її написання та оформлення розробляються на кафедрі педагогіки та психології Херсонського державного університету. На ІІІ та ІV курсах навчання студентами виконуються курсові роботи зі спеціальних дисциплін, що викладаються на відповідних профільних для студентів-істориків кафедрах.

Базовими кафедрами, які готують спеціалістів-істориків в Херсонському державному університеті, є кафедра історії України й кафедра всесвітньої історії та історіографії. Керують курсовими роботами на кафедрах викладачі, які мають досвід наукової та педагогічної діяльності, а контроль за процесом підготовки та захисту курсових робіт здійснюють завідувачі кафедр. Успішність виконання курсової роботи багато в чому залежить від рівня взаємодії студента з науковим керівником, кафедрою. Регулярні консультації дозволять уникнути багатьох помилок, характерних для студентських навчально-кваліфікаційних робіт (див. додаток А).

Фундаментальна вимога, яка ставиться перед студентом у процесі написання курсової роботи, полягає в самостійному й творчому підході до вивчення обраної проблематики. Курсова робота не повинна обов’язково претендувати на наукове відкриття, забезпечувати прорив у розв’язанні дослідницької проблеми. Для вищого навчального закладу достатньою буде реалізація лише навчально-кваліфікаційних завдань, яка підтвердить належний рівень професійної готовності спеціаліста. Курсова робота являє собою передусім окремий різновид навчальної діяльності студента. Однак кафедри всіляко стимулюють наукові зацікавлення студентів, прагнуть до успішного виконання як навчальних, так і наукових завдань. Найбільшу користь студентам може принести написання курсової роботи, в якій містяться елементи справжнього наукового дослідження. Тоді вона перетвориться на дійсно оригінальний твір, який стане основою для підготовки випускної роботи, а, можливо, – й першим кроком у самостійному науковому житті студента.

Під час виконання курсової роботи важливо дотримуватися чіткої послідовності дій. Слід запам’ятати, що стихійність і самоплинність у роботі над темою є запорукою провального результату. Планомірність роботи студента сприяє раціоналізації праці, ефективному застосуванню інтелектуальних та фізичних зусиль, а значить – глибокій та своєчасній розробці обраної проблеми. Спеціалісти у сфері наукознавства рекомендують розпочинати будь-яке дослідження зі складання його алгоритму. Курсова робота – перше серйозне навчально-кваліфікаційне випробування для студента. Тому для молодої людини корисним буде організувати власну роботу відповідно до алгоритму написання курсової роботи. Його основні складові:

1. Вибір теми курсової роботи.

2. Ознайомлення зі станом наукової розробки проблеми.

3. З’ясування об’єкта та предмета вивчення, хронологічних і територіальних меж роботи.

4. Визначення мети та завдань дослідження.

5. Складання попереднього плану роботи, вироблення робочої гіпотези.

6. Опрацювання джерел історичної інформації.

7. Аналітико-синтетична обробка зібраної інформації.

8. Виклад узагальнених результатів дослідження.

9. Формулювання висновків та пропозицій.

10. Оформлення науково-довідкового апарату, додатків.

Оптимальний розподіл часу для виконання усіх етапів роботи над курсовим дослідженням забезпечує правильно складений графік. Його недотримання тягне за собою порушення послідовності та ритмічності роботи, загрожує невчасним поданням курсової роботи до захисту. Допомогти у визначенні поетапних термінів виконання роботи повинен науковий керівник.

 

Складання бібліографії з теми курсової роботи – важкий і трудомісткий процес, який вимагає застосування значних інтелектуальних і фізичних зусиль. Для належної орієнтації в масиві бібліографічної інформації, використанні для пошуку оптимального набору методів потрібен комплекс відповідних знань, вмінь і навичок в галузі бібліографічної евристики – спеціальної галузі бібліографознавства, що вивчає теорію, методику і практику пошуку бібліографічної інформації.

Сучасні дослідники спираються на систему методів бібліографічного пошуку. На практиці використовуються переважно два методи – суцільний і вибірковий (концентричний). Перший метод передбачає послідовний перегляд усіх бібліографічних посібників, у яких потенційно може виявитися необхідна інформація. Даний спосіб вважають найбільш надійним, що забезпечує максимальну повноту й точність бібліографічного пошуку. Втім він вимагає великих часових витрат, віддаляючи кінцевий результат пошуку. До того ж, він супроводжується значним «інформаційним шумом» – надлишком непотрібної в роботі інформації. Найчастіше використовують вибірковий (концентричний) метод. Відповідно до нього, пошук ведеться передусім за прикнижковою та пристатейною бібліографіями із залученням допоміжних бібліографічних посібників. Головний недолік останнього методу – велика ймовірність «втрат інформації».

Швидше зорієнтуватися в масиві джерел інформації, звести до мінімуму «інформаційний шум» і «втрати інформації» у процесі бібліографічного пошуку дозволить чітке формулювання назви теми, визначення типології і мов необхідних для роботи документів.

При складанні бібліографії курсової роботи пошук джерел та літератури доцільно починати з довідково-інформаційних та спеціальних бібліографічних видань. Для студента корисним буде звернення передусім до бібліографічної інформації довідкових видань – енциклопедій, словників, довідників тощо. В окремих статтях подібних видань завжди присутній бібліографічний апарат. Серед універсальних довідкових видань варто відзначити «Большую советскую энциклопедию», «Українську радянську енциклопедію», «Энциклопедический словарь» Брокгауза та Ефрона, «Энциклопедический словарь» товариства Гранат, «Encyclopaedia Britannica» тощо. Для отримання довідково-бібліографічної інформації з вітчизняної історії особливо корисними будуть багатотомні «Советская историческая энциклопедия», «Енциклопедія українознавства», «Енциклопедія історії України». Інколи студентам-історикам варто звернутися до галузевих енциклопедій з інших суміжних наук – філософської, юридичної, дипломатичної, літературної та ін. Для пошуку неопублікованих (архівних) документів незамінними є архівні довідники – путівники по архівах, огляди архівних фондів, описи архівних справ.

Одними з найбільш важливих довідково-бібліографічних посібників, які використовуються у пошуковій роботі, вважаються архівні та бібліотечні каталоги (картотеки). Вони відображають склад певного фонду документів, що зберігаються в одному або кількох сховищах бібліотек або архівів. Для пошуку бібліографічної інформації найчастіше звертаються до алфавітного, систематичного та предметного каталогів, а також картотек газетно-журнальних статей, рецензій, тематичних картотек. Під час написання курсової роботи з історико-краєзнавчої тематики в нагоді стануть краєзнавчі картотеки (наприклад, картотека літератури про населені пункти регіону).

В Україні значною інформативністю відзначаються каталожні бібліографічні ресурси Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, великих регіональних наукових бібліотек України – у Києві, Львові, Харкові, Одесі тощо. У межах Херсона найдокладнішу бібліографічну інформацію може надати зведений каталог Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара.

Працюючи в довідково-бібліографічних відділах бібліотек та архівів, слід звернути увагу на галузеві ретроспективні бібліографічні посібники, що відображають окремі видання з історії за певний період часу (більше року). Серед них головну частину становлять тематичні бібліографічні покажчики та огляди видань. Чималу допомогу історику можуть надати систематичні, алфавітні та хронологічні покажчики змісту історичної періодики – часописів «Український історичний журнал», «Архіви України», «Археологія», «Український історик», «Україна», «Киевская старина» тощо.

Відшукати джерела та літературу, які не потрапили до бібліографічних покажчиків з історії, допомагає звернення до універсальної (загальної) ретроспективної бібліографії, де історичні видання враховані поряд із літературою з інших галузей знань. Це дозволить також зорієнтуватися в необхідній літературі з суміжних наукових дисциплін. При вивченні історії певної країни варто звертатися до національної ретроспективної біблографії даної держави. Універсальним джерелом бібліографічних відомостей про книги та періодику в Україні слугують бібліографічні видання Книжкової палати України. Наприклад, з 1999 р. в Києві видається серійне бібліографічне видання «Друкований зведений каталог україномовної книги державних бібліотек та музеїв України».

Ретроспективною може стати й поточна бібліографія. Повну ретроспективну бібліографію отримують, звернувшись до видань поточної універсальної бібліографії за низку років (наприклад, «Літопису книг», «Літопису журнальних статей», «Літопису газетних статей», «Літопису рецензій» та інших видань Книжкової палати України). Для вивчення проблем вітчизняної історії у цьому відношенні корисним буде поточний науково-допоміжний бібліографічний покажчик «Історія України», який регулярно виходить з 1971 р.

Поширення комплексного, міждисциплінарного підходу в історичній науці на сучасному етапі змушує дослідників приділяти увагу науковим здобуткам в суміжних суспільних дисциплінах – політології, соціології, юриспруденції, економіці, психології тощо. Тож важливу роль в бібліографічному пошуку з історії має бібліографічна інформація відповідних покажчиків по суміжних науках.

Широке впровадження автоматизованих інформаційно-пошукових систем, комп’ютерних банків даних, бібліографічних ресурсів в мережі Internet дозволяє спростити та полегшити ретроспективний бібліографічний пошук. Особливу цінність мають бібліографічні бази даних з інтерактивним (он-лайновим) доступом. Їх важливі переваги – швидкість пошуку інформації за формальними ознаками (автор, назва документа, рік видання тощо), можливість накопичення інформації, її постійного оновлення, зняття просторового бар’єру між споживачем та джерелом бібліографічної інформації. Найбільш потужними в Україні вважаються електронні бібліографічні ресурси Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (www.nbuv.gov.ua).

Виявлена за допомогою довідково-бібліографічних посібників історична література сама стає джерелом бібліографічної інформації. Вивчення прикнижкової і пристатейної бібліографій наукових праць з обраної тематики надасть нові відомості про наявні джерела та літературу. Особливу увагу історики повинні звернути на історіографічні огляди. Таким чином, бібліографічний пошук перетворюється на безперервний процес. Головне – вчасно зупинитися, зібравши оптимальну кількість джерел та літератури, але й важливо не пропустити нічого важливого, суттєвого. У будь-якому випадку пошук за необхідності можна продовжити паралельно з виконанням наступних етапів курсової роботи.

Бібліографічну інформацію про знайдені джерела та літературу з теми курсової роботи доцільно заносити на спеціальні картки (за зразком бібліотечного каталога). Їх сукупність складає робочу картотеку автора курсової роботи. Окрема картка повинна містити розширений бібліографічний опис джерела інформації з вказівкою назви бібліотеки (архіву) та шифру, а також короткого пояснення з обгрунтуванням ступеня його важливості для підготовки курсової роботи. Картки легко групувати за різними ознаками (хронологією, географією, тематикою джерел інформації). Робоча картотека може постійно поповнюватися новими матеріалами, вона дуже зручна для орієнтації в зібраних джерелах та літературі, контролю над джерельним забезпеченням окремих розділів курсової роботи. Складену бібліографію курсової роботи необхідно подати не пізніше листопада на розгляд науковому керівнику. Віндопоможе оцінити значення конкретних джерел інформації, вкаже на шляхи удосконалення складеної студентом бібліографії.

Наступний етап підготовки курсової роботи передбачає безпосереднє опрацювання автором наукової інформації. Важливо пам’ятати, що критерієм оцінювання значення отриманої інформації є можливість її використання в курсовій роботі. Опрацювання інформації вимагає застосування творчого підходу. Тільки цілеспрямований та системний відбір наукових фактів дозволить забезпечити ефективність роботи студента з джерелами наукової інформації.

Вивчення наукової літератури (вторинної інформації) можна здійснювати кількома способами. Перший передбачає рух від загального до часткового, тобто орієнтується на опрацювання спочатку загальних, синтетичних праць, а згодом уже спеціальної літератури. При цьому перевагу доцільно надавати новітнім працям, які відображають останні наукові досягнення в конкретній галузі. Проте історик не повинен нехтувати змістом і більш ранніх робіт, адже вони складають невід’ємну частину історіографії досліджуваної проблеми. Подібний підхід сприяє усвідомленню місця обраної проблематики в системі історичного знання.

Інший спосіб передбачає свідоме обмеження кола наукових праць, «відсіювання» зайвої літератури, яка має віддалене відношення до теми курсової роботи. Вивчається передусім спеціальна література. Даний підхід дозволяє мінімізувати витрати часу на аналіз надлишкової інформації. Однак вдаватися до нього рекомендується лише студентам, які вже мають певний досвід наукової роботи за обраною тематикою.

Для вивчення тексту наукових публікацій варто дотримуватися схеми:

1. Загальне ознайомлення з працею за анотацією, переліком її розділів.

2. Побіжний перегляд усього змісту роботи.

3. Послідовне або вибіркове читання тексту роботи.

4. Відбір та фіксація необхідної інформації.

Опрацювання змісту наукової літератури обов’язково супроводжується письмовими записами – виписками, анотаціями, конспектами. Письмова фіксація відібраної інформації може здійснюватися на окремих аркушах (картках), де вказується не лише зміст запису, але й посилання на джерела інформації, його конкретне цільове призначення в курсовій роботі. Подібні аркуші (картки) зручно систематизувати відповідно до структури роботи для наступного аналізу вміщеної інформації. Широке розповсюдження отримали записи у зошиті, що дозволяє забезпечити цілісність зібраної інформації. Однак, застосування даного способу вимагає ефективної системи пошуку потрібних даних всередині зошита (нумерація, зміст, умовні позначки). Найчастіше дослідники комбінують обидва вказані способи. У самому записі доцільно відобразити відомості про автора роботи, його історичні погляди, концепцію, рівень розробки проблеми. Зазначені відомості стануть у нагоді при написанні історіографічного огляду в курсовій роботі.

Вивчення наукової літератури з обраної теми дозволяє визначити об’єкт та предмет вивчення, уточнити хронологічні та територіальні межі, сформулювати мету та завдання вивчення, скласти орієнтовний план курсової роботи, висунути робочу гіпотезу. Зміст плану має відображати основні проблеми, які автор намагатиметься вирішити у своїй роботі. Більш корисним для використання є складний розгорнутий план з поглибленою деталізацією змісту роботи. Його варто подати науковому керівнику для можливих змін і доповнень. При цьому слід пам’ятати, що робота над планом курсової роботи надалі триватиме, а самих варіантів плану може бути декілька.

Найбільш трудомісткою справою справедливо вважається робота по збиранню первинної інформації (опрацювання історичних джерел). Для її успішного виконання студенту не обійтися без володіння методикою джерелознавчого аналізу, наукової критики різних типів і видів історичних джерел. Докладну інформацію про методи та прийоми опрацювання історичних джерел студенти отримують під час вивчення навчального курсу «Основи джерелознавства». Тому звернемо спеціальну увагу лише на послідовність вивчення історичних джерел з різним ступенем розповсюдження. Розпочинати роботу над джерельною базою необхідно з опублікованих джерел (збірників документів, окремих джерельних публікацій), а згодом (за необхідності) – переходити до неопублікованих (архівних) джерел. Це сприятиме не лише уникненню повторного «відкриття» вже давно оприлюднених документів, але й суттєво полегшить працю автора курсової роботи. У будь-якому разі при написанні курсової роботи до архіву варто звертатися лише в крайньому випадку (переважно для курсових робіт з історико-краєзнавчою тематикою).

Найбільш серйозного та відповідального ставлення до вивчення джерел історичної інформації вимагає написання курсових робіт з джерелознавчою та історіографічною проблематикою. Джерелознавчі роботи передбачають оцінку інформативних можливостей окремих історичних джерел або їх комплексів при вивченні певних історичних подій, явищ або процесів. Історіографічні роботи орієнтуються на розкриття теоретичних, методологічних та організаційних засад розвитку історичної науки, підбиття підсумків дослідження окремих історичних проблем тощо. Недооцінка специфіки подібних тем при написанні курсової роботи неминуче призводить до значних труднощів і проблем під час захисту. Тісна взаємодія з науковим керівником сприятиме уникненню можливих помилок.

 

Захист курсової роботи

Результати виконання студентом курсової навчально-кваліфікаційної роботи оцінюються відповідно до вимог «Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України». Вони мають засвідчити здатність студента до вирішення конкретного фахового завдання, оволодіння вміннями та навичками самостійного творчого пошуку.

Завершена курсова робота подається студентами денної форми навчання на відповідну кафедру не пізніше кінця квітня, а студентами-заочниками та екстернами – методисту заочної та екстернатної форм навчання першого дня літньої виїздної сесії. Завідувач кабінету кафедри (методист заочної та екстернатної форм навчання) реєструє курсові роботи в спеціальному журналі обліку курсових робіт. Після реєстрації вони передаються на перевірку науковому керівнику, який повинен підготувати письмовий відгук на кожну з поданих курсових робіт. У відгуку обов’язково вказуються ступінь самостійності студента при виконанні курсової роботи, її позитивні та негативні риси, містяться висновки про можливість допуску роботи до захисту та пропонована оцінка. Курсова робота не може бути допущена до подальшого захисту без письмових рекомендацій наукового керівника. Остаточне рішення про допуск конкретних курсових робіт до захисту ухвалюється на травневому засіданні відповідної кафедри.

Якісний рівень курсової навчально-кваліфікаційної роботи перевіряється шляхом її публічного захисту. Він проводиться у присутності кафедральної комісії (комісій) по захисту курсових робіт, яка складається з її керівника (завідувача кафедри або його заступника) та двох-трьох членів кафедри. Участь у роботі комісії наукового керівника курсової роботи є обов’язковою. Окрім членів комісії та студентів на захисті можуть бути присутні інші запрошені особи. Персональний склад комісії та графік її роботи затверджуються на засіданні кафедри. Списки студентів, допущених до захисту курсових робіт, подаються в комісію завідувачем кафедри. Під час роботи комісії її члени мають ознайомитися з текстами усіх курсових робіт з письмовими відгуками наукових керівників, а також іншими документами, що визначають наукову та практичну цінність виконаної роботи (друковані статті, тези доповідей, почесні відзнаки (грамоти) за участь у конференціях, конкурсах студентських робіт тощо).

Процедура публічного захисту має чітку послідовність етапів:

1. Доповідь студента про зміст поданої до захисту курсової роботи.

2. Запитання членів комісії та інших присутніх осіб до автора роботи.

3. Відповіді студента на поставлені запитання.

4. Виступ наукового керівника з відгуком про курсову роботу.

5. Заключне слово студента.

6. Обговорення членами комісії результатів захисту, рішення про оцінку курсової роботи.

Доповідь на захисті курсової роботи готується студентом заздалегідь. У її змісті необхідно відобразити актуальність теми роботи, об’єкт і предмет вивчення, хронологічні та географічні межі, охарактеризувати ступінь наукової розробки проблематики, вказати мету та завдання роботи, розкрити її джерельну базу, використані наукові методи, розкрити основні результати вивчення поставленої проблеми. Особливу увагу варто звернути на нові результати, які вдалося досягнути автором особисто. У будь-якому разі про конкретний зміст доповіді бажано проконсультуватися у наукового керівника. Доповідь студента за часом не повинна перевищувати 5 хвилин. Варто пам’ятати, що враження членів комісії про подану до захисту курсову роботу залежать не лише від ознайомлення з її текстовим варіантом, але й від здатності автора публічно представити сутність наукової проблеми, розкрити зміст роботи широкій аудиторії слухачів. Тому доповідь має бути чіткою, послідовною, добре аргументованою, а мова викладу – правильною, виразною та впевненою.

Поставлені автору курсової роботи запитання можуть торкатися всіх аспектів дослідження, його змісту та оформлення, характеристики публічного виступу. Студент зобов’язаний надати вичерпну відповідь на кожне запитання. Формулювання питання та рівень відповіді на нього обов’язково фіксуються в протоколі захисту. Даючи відповідь, необхідно дотримуватися етики наукового спілкування, проявляти виваженість у судженнях. Адже запитання ставляться не з метою «зловити» студента на наявних недоліках або огріхах, понизити оцінку курсової роботи. Вони акцентують увагу студента на вразливих для критики місцях роботи, допомагаючи у майбутньому уникати допущених помилок. Зазначене повною мірою стосується зауважень, відзначених у відгуку наукового керівника. Необхідні пояснення можна надати в заключному слові студента. Не треба забувати, що пропонована науковим керівником оцінка курсової роботи має рекомендаційний характер. Остаточне рішення прийматимуть члени комісії після розгляду сукупності характеристик поданої роботи. Як доводить практика захистів, оцінка, ухвалена комісією, може не співпадати з оцінкою наукового керівника. У будь-якому випадку, якою б гостротою не відзначалася критика курсової роботи членами комісії, заключне слово студента повинно бути витримано в дусі поваги та коректності. Подяка учасникам публічного захисту лише підкреслить належний рівень культури поведінки студента.

В окремих випадках захист курсових робіт може відбуватися за скороченою процедурою. За практикою, що склалася на історичних кафедрах Херсонського державного університету, студенти-історики, які пройшли публічну апробацію основних положень курсової роботи на наукових конференціях й отримали відзнаки за доповіді, звільняються від необхідності повторно виголошувати доповідь і брати участь в обговоренні змісту курсової роботи на захисті. Втім, від питань членів комісії щодо оформлення курсової роботи подібні студенти не звільняються.

Після захисту усіх курсових робіт члени комісії на закритому засіданні ухвалюють рішення щодо оцінки конкретних робіт. До уваги приймається якість змісту та оформлення курсової роботи, а також рівень захисту її положень автором. Виставлена комісією оцінка – «незадовільно», «задовільно», «добре» або «відмінно» (за національною та європейською системами) – фіксується в протоколі захисту курсової роботи й скріплюється підписами голови та членів комісії. Недопущені рішенням кафедри до захисту курсові роботи оцінюються автоматично оцінкою «незадовільно» (1F). Після завершення закритого засідання комісії її голова оголошує студентам отримані оцінки, які вважаються остаточними. У день захисту науковий керівник зобов’язаний виставити їх до залікової відомості академічної групи та залікової книжки студента. Оцінка за курсову роботу враховується в загальний підсумок річного навчання студента.

У випадку незадовільної оцінки студент має право подати на кафедру нову редакцію курсової роботи після відповідної переробки. При цьому перший варіант роботи студенту на руки не видається, а зберігається на кафедрі разом із протоколом захисту. Повторний захист відбувається за стандартною процедурою в межах ліквідації академічної заборгованості. Якщо студент у відведений час не захищав курсову роботу з поважної причини (документально підтвердженої деканатом), йому може бути перенесений час захисту до наступного терміну роботи комісії (під час ліквідації академічної заборгованості).

Захищені курсові роботи зберігаються на відповідних кафедрах до наступного навчального року, а протоколи їх захисту – упродовж п’яти