Сутність і роль комерційних банків, їх класифікація

 

Важливою ланкою кредитної системи України є комерційні банки, що належать до другого рівня банківської системи. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банк це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку здійснювати у сукупності такі операції залучення у вклади грошових коштґв фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Комерційні банки – це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки е юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки.

1. Володіння майном на правах власності або на правах повного господарського відання, наявність статутного фонду, який відображається на самостійному балансі банку. Статутний фонд комерційного банку формується за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників банку у грошовій формі.

Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, банківські метали, а також збільшувати статутний фонд для покриття збитків. Розмір статутного капіталу банку визначається засновниками, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку коливається від 1 до 5 млн. євро залежно від території, на якій здійснює свою діяльність банк, а за участю іноземних осіб він повинен бути не менше від 5 до 10 млн. євро.

2. Наявність усіх прав юридичної особи: організаційна єдність, участь у господарських відносинах, самостійна відповідальність, фірмове найменування, а також обов’язкове зазначення в статуті банку, що банк є юридичною особою.

3. Наділеність спеціальною правоздатністю, яка означає, що банк діє на основі свого статуту і здійснює банківську діяльність на підставі ліцензій, які надаються Національним банком України.

4. Діяльність комерційних банків ґрунтується на економічній самостійності. Відповідно до ст. 5 Закону України “Про банки і банківську діяльність” комерційні банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків щд чає виконання ними службових обов’язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Одночасно банки відповідають за своїми зобов’язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

5. Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян виконанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

6. Комерційні банки виступають суб’єктами ринкової економіки, діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправління, використовують ринкові категорії — прибутковість, ризик, ліквідність. Як важливий сектор економіки, комерційні банки забезпечують народне господарство додатковими грошовими ресурсами. Діяльність банків не обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій і населення. Вони сприяють накопиченню капіталу, не лише активно втручаючись в усі сфери господарського життя, а й безпосередньо беручи участь у функціонуванні капіталу або здійснюючи контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами й галузями виробництва, який значною мірою забезпечує розвиток народного господарства залежно від об’єктивних потреб виробництва. Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сільського господарства, банки уможливлюють створення прогресивної відтвореної структури народного господарства.

Сучасні комерційні банки як юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність, зазвичай, не повинні виконувати адміністративні повноваження. Проте згідно з правилами НБУ на них у деяких випадках покладаються контрольні функції, що полягають у перевірці додержання суб’єктами господарювання порядку ведення касових операцій та норм з регулювання обігу готівки, здійснення валютного контролю за валютними операціями резидентів і нерезидентів через уповноважені банки.

Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет), страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Існують певні обмеження щодо прямої чи опосередкованої участі банку у капіталі будь-якого підприємства, установи, який не повинен перевищувати 15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку. Законодавством обмежено можливість комерційного банку мати у власності нерухомість. Так, банки можуть мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше ніж 25 відсотків капіталу банку. Однак це обмеження не поширюється на: а) приміщення, які забезпечують технологічне здійснення банківських функцій; б) майно, яке перейшло банку у власність внаслідок реалізації прав заставодержателя відповідно, до умов договору застави; в) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам за умови, що воно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

У ст. 9 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що комерційні банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група, причому банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з додержанням вимог антимонопольного законодавства України. Банківські об’єднання створюються за попередньою згодою Національного банку України та підлягають державній реєстрації внесенням відповідного запису до Державного реєстру банків. Закон передбачає також можливість створення комерційними банками банківських спілок та асоціацій з метою захисту Інтересів своїх членів, координації та вдосконалення банківської діяльності.

Характеризуючи сутність комерційних банків та їх специфіку, слід зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки їх зв’язкам з усіма секторами економіки Важлива роль комерційних банків у ринковій економіці зумовлена основними функціями, які вони виконують, а саме:

1) мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал;

2) кредитування підприємств, держави і населення,

3) здійснення розрахунків і платежів у господарстві,

4) випуск кредитних грошей,

5) емісійно-засновницька діяльність, пов'язана з випуском і розміщенням цінних паперів,

6) довірче управління майном клієнтів (трастові операції);

7) консультування клієнтів, надання їм економічної та фінансової інформації.

Останнім часом у діяльності комерційних банків спостерігається тенденція розширення їхніх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності, здійснення нетрадиційних для цієї сфери фінансового підприємництва дій (операції з цінними паперами, лізингові та факторингові операції й інші види кредитно-фінансового обслуговування).

Для визначення суті комерційних банків та їх специфіки велике значення має їх класифікація. Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями.

За формою власності розрізняють банки державні, акціонерні, кооперативні, приватні та змішані.

За територіальною ознакою банки поділяються на міжнародні, загальнонаціональні, регіональні та міжрегіональні, що обслуговують декілька регіонів країни.

За організаційно-правовою формою — банки, які утворюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативні банки.

За належністю статутного капіталу та способом його, формування – пайові та акціонерні банки. Пайові банки утворюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариств з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Акціонерні банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства закритого або відкритого типів. Порядок створення і діяльності акціонерних банків визначається Законами України “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу” тощо. Акціонерний банк — це кредитна установа, що є об’єднанням на підставі угоди коштів фізичних і юридичним осіб (у тому числі іноземних) з метою спільної господарської діяльності та одержання прибутку. Статутний капітал, акціонерного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів.

Основний капітал акціонерного банку формується емісією та продажем акцій фізичним і юридичним особам, а потім збільшується за рахунок капіталізації прибутку й випуску нових акцій Статутний фонд акціонерного банку формується з основного капіталу, поділеного на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості Розмір статутного фонду визначається акціонерами банку, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ.

Банкам забороняється випуск акцій на пред’явника. Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошенню, передплати акцій та збільшення його статутного капіталу.

Банки мають право придбавати власні акції з наступним письмовим повідомленням Національного банку України про, укладені угоди, яке мас бути надіслане протягом 5 робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється придбавати власні акції, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень Про намір придбати загальну кількість власних акцій у розмірі 10 і більше відсотків загальної емісії банк письмово повідомляє Національному банку України за 15 календарних днів до укладення угод. Національний банк України має право заборонити банку купівлю власних акцій у разі, якщо це може призвести до погіршення його фінансового стану.

Акціонерний банк діє на підставі установчого договору та статуту. В статуті фіксуються мета діяльності акціонерного банку, розмір та порядок створення фондів, склад і компетенція органів, а також обов’язково такі відомості: види акцій, що випускаються; номінальна вартість акції; співвідношення акцій різних видів; кількість акцій, що купуються засновниками; наслідки невиконання зобов’язань з викуплення акцій.

Акціонерний банк є юридичною особою, власником свого майна, має повну господарську самостійність з питань вибору форм управління, використання прибутку, несе відповідальність за зобов’язаннями тільки своїм майном, а акціонери відповідають за зобов’язання банку лише в межах належних їм акцій. Акціонерний банк може мати філії і представництва на: території України та за кордоном, але за письмовою згодою НБУ.

За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.

Універсальні банки здійснюють широке коло банківських операцій і надають різноманітні послуги, перелік яких дедалі розширюється. Сучасні комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг.

Спеціалізовані банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов'язані з особливостями господарської діяльності підприємств, специфікою виробництва тощо.

За спеціалізацією банки в Україні можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо, більше ніж 50 відсотків його активів е активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку — якщо більше ніж 50 відсотків його пасивів е вкладами фізичних осіб.

За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки. Однак чинне законодавство не містить конкретних критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи.

Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” на території України можуть діяти банки, статутний фонд яких, сформований за рахунок українських юридичних і фізичних осіб; банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки, статутний капітал яких формується за рахунок коштів нерезидентів — іноземних юридичних і фізичних осіб.

За характером відносин банки також поділяють на: банки-гаранти і банки-кореспонденти; за структурою: багато-профільні та безфілійні; за фінансовим станом: стабільні, проблемні, кризові та банкрути.

Отже, для ефективного функціонування і розвитку банківської системи необхідні подальша структуризація і спеціалізація комерційних банків, розвиток різних видів банківських установ, що сприятиме розширенню діапазону банківських операцій і фінансових послуг та вдосконаленню кредитно-фінансового механізму в країні.

 

33. Специфіка функціонування комерційних банків полягає у тому, що їх продуктом є, з одного боку, надання різних послуг шляхом проведення пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з іншого – створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих же операцій. До базових банківських операцій належать 16 операцій, які й визначають банк як фінансову установу (ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

 

– пасивні операції;

 

– активні операції;

 

– послуги.

 

На рис. 14.2 наведено схему, що ілюструє види операцій банку. Всі вони є обов'язковими, тому їх називають базовими операціями банків. Усі банківські операції відображаються в активах і пасивах балансу.

 

Пасивні операції комерційних банків – це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу. За видами банківські ресурси поділяються на: власні, залучені, позичені операції.

 

Є чотири форми пасивних операцій комерційних банків:

 

– первинна емісія цінних паперів комерційного банку;

 

– відрахування від прибутку банку на формування або збільшення фондів;

 

– одержання кредитів від інших юридичних осіб;

 

– депозитні операції.

 

Активні операції комерційних банків – це операції, пов'язані з розміщенням банківських ресурсів у грошових і кредитних та інвестиційних портфелях.

 

Поряд із традиційними банківськими операціями (кредитування, розрахунки) розвиваються нетрадиційні. Це в першу чергу банківські послуги, серед яких головне місце займають трастові, гарантійні, консультативні тощо*238 (рис. 14.3), що здійснюються банком за дорученням клієнта, за його рахунок та, як правило, від його імені. Банк за їх виконання отримує комісійну винагороду.

 

 

Отже, створення стійкої, гнучкої й ефективної банківської інфраструктури – одне з найважливіших завдань економічної реформи в Україні. Особливо значущим е розвиток банківської системи за кордоном, тому що саме практика закордонних банків у розвинутих країнах визначає становлення сучасної вітчизняної банківської системи, наближає її до міжнародних стандартів, а отже, обумовлює вихід українських банків на світовий рівень, тобто і відновлення, зміцнення довіри з боку іноземних партнерів стосовно України.

 

 

 

34. Перший тип являє собою рестрикційну грошово-кредитну політику (політику “дорогих грошей”), спрямовану на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування тампів росту грошової маси в обігу. Така політика застосовується як з метою зглажування різких коливань фаз економічного циклу, так і з метою боротьби з інфляцією та стабілізації грошової системи.

 

 

\

 

35. Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звер­таються до центрального банку.

 

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аук­ціони; операції РЕПО (купівля — продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

 

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і роз­ширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

 

На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

 

Кредити НБУ, які спрямовуються на цілі рефінансування, за чотири роки (1993—1996) набули значного розвитку. їх обсяг збільшився зі 112 млн грн. у 1993 р. до 474 млн грн. у 1996 р., тобто більш як у 4 рази. Особливо значним було зростання у 1995 р. Проти попереднього 1994 р. обсяг кредитів рефінансування НБУ зріс більш як у 3 рази і досяг 349 млн грн. проти 105 млн грн. Але у загальному обсязі кредитної емісії НБУ кредити комерційним банкам (рефінансування) становлять невелику частку. У 1995 р. — 7 %, 1996 — 6, 1997 — 8, 1998 р. — 5 %.

 

Національний банк також використовує свої кредити для розв'язання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтримання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо.