Маса грошей, її склад та фактори зміни обсягу і структури.

Гр. маса – сукупність запасів гр. у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб’єктів гр. обороту (приватні особи, під-ва, держ. установи тощо) певний момент. Гр. маса має кількісний вираз (млн. або млрд. гр. одиниць), структуру та динаміку руху. За структурою виділяють критерії: 1) ступінь ліквідності, 2) форма гр. засобів (готівка, депозитні), 3) за розміщенням у суб’єктів гр. обігу; 4) за територіальним розміщенням.

Центральні банки структуризують гр. масу з врахуванням ліквідності окремих їх компонентів. НБУ відокремлює 4 гр. агрегати.

над вилученням означає емісію безгот. гр. ЦБ. Тобто · ЦБ забезпечує ком. банки додатковими резервами, які нарах. на рах. відкриті ком. банками в ЦБ. · ЦБ надає додаткові резерви в процесі кредитування ком. банків, в процесі придбання цін. паперів та інвалюти.

 

Суть, форми, причини і наслідки інфляції.

Інфляція – це тривале і швидке знецінення гр. внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Вона виявляється в зростанні цін на товари, тарифи, послуги, у падінні вал. курсу нац. гр., у товарному дефіциті. Ін-я - прояв знецінення гр. незалежно від зв’язків між гр. і товарами на ринку. Ще в епоху повноцінних гр. ін-я просліджувалася в псуванні монет, зниженні варт. золота. Але розмах отримала при обсязі неповноцінних гр. Форми прояву: 1) цінова – зростання цін, 2) девальвація – падіння курсу через розрив між цінами на внутрішн. ринку та на ринках інш. країн 3) ін-я заощаджень товарний дефіцит, ін-йні очікування. Закономірності ін-го процесу – в залежності від співвідношення темпів росту пропозиції гр. та темпів знецінення гр.: 1 стадія – темп зросту пропозиції опереджає темпи знецінення гр. 2 – темпи знецінення гр. випереджають темпи зростання їх пропозиції. Вимірюванн я ін-і: 1) індекс цін: споживчих товарів\цін (ІСЦ)= вартість “споживчого кошика” в поточному році (SP1G0)/ на базовий рік (SР0G0), G - кільк. товарів у кошику базового періоду; на засоби вир-ва (ІЦВ=(SP1G0/(SР0G0); ВВП або дефлятор ВВП. За темпами знецінення гр. ін-я: 1) повзуча – зріст цін на 5% за рік; 2) помірна або відкрита – до 20%, підвищення цін за зріст попиту. 3) галопуюча – до 100%непедбачене підвищення цін, яке не регулюється 4) гіперін-я – більше 100% - падає роль гр., поширюється бартер, стихійні процеси в ек. За ек. змістом: 1) ін-я витрат – тиск на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це зріст виробничих затрат (на з\пл, ел\ен), падіння продуктивності праці тощо. 2) ін-я попиту – тиск на ціни з боку гр. із-за зростання їх пропозиції від банків,.

джерело, за рах. якого покривається різниця між загальною потребою під-ва в оборотному капіталі та обсягом коштів, які воно має у своєму розпорядженні на конкретну дату.

 

18. Інфляція – це процес знецінення грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів і послуг, тобто недотримання вимог закону грошового обігу. Інфляція проявляється у зростанні цін. Вона зумовлює загальне падіння купівельної спроможності та зниження курсу національної валюти і перерозподіл частки національного багатства на користь підприємств-монополістів, держави, тіньової економіки та мафіозних структур.
Це явище відоме приблизно з 4 –3 ст. до н.е., тобто з моменту, коли грошовим товаром у світі утверджувалося срібло. Причиною знецінення була втрата довіри до монет, в яких при карбуванні закладалося менше металу. Сучасна інфляція має багатофакторний характер.

Основними її причинами є:
1) Диспропорції між основними сферами народного господарства.
2) Монополістичні тенденції в економіці.
3) Надмірні воєнні витрати.
4) Зростання дефіциту державного бюджету.
5) Необґрунтоване підвищення зарплати.
6) Крах золотого стандарту.
7) Дотації нерентабельним галузям і підприємствам.
8) Надмірна кредитна емісія.
9) Наявність маси посередників між виробниками і споживачами.
Крім названих внутрішніх причин, існують зовнішні: необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют; ріст цін на імпортні товари і послуги тощо.
За розмірами зростання цін інфляцію поділяють на:
1) Повзуча, коли ціни зростають у незначному обсязі (до 5% на рік).
2) Галопуюча - коли ціни зростають за рік на 10% і дещо більше.
3) Гіперінфляція – коли ціни зростають на 1 – 2% щоденно.
Темп інфляції визначають за формулою:

Розрізняють також інфляцію попиту та інфляцію (пропозиції).
Інфляція попиту виникає в умовах надлишкового сукупного попиту.
Інфляція витрать (пропозиції) виникає зі збільшенням витрат виробництва і зменшення сукупної пропозиції.
Інфляція викликає суттєві негативні наслідки в соціально-економічному житті суспільства. Вона: знецінює заощадження; зменшує поточне споживання; поглиблює майнову нерівність; зменшує зацікавленість виробників у продуктивній праці; гальмує технічний прогрес тощо

 

Суть, цілі та види грошових реформ.

Гр. реформи – повна чи часткова перебудова гр. с-ми, яку проводить держава з метою оздоровлення гр., чи поліпшення механізму регулювання гр. обороту стосовно нових соц-екон. умов, чи одне і друге водночас. Мета – стабілізація гр. обороту. За глибиною реформаційних заходів: 1) структурна (повна) гр. реформа – перехід від біметалізму до золотого монометалізму, до паперово-гр. чи кредитн. обігу. Зміна в виді гр., в структурі економіки, держ. фінансів, банк. та валютн. системах (СРСР). 2) реформи часткового типу – зміни в гр. обороті, окремих елементів гр. с-ми, в масштабі цін, виду, номіналу, в емісії. Поділяються на формальні р-ми - зміна купюри на інший зразок, але масштаб цін не змінюється, та деномінаційні р-ми (зміна 100$ та 50 $) – збільшення гр. одиниці (масштаб цін). За хар-ром обміну старих гр. на нові: 1) неконфіскаційні р-ми – уцінка запасу гр., доходів, цін 2) конфіскаційні р-ми – встановлюються критерії обміну: скільки можна обміняти одному ек. суб’єкту, депозитні гр. на нові та їх норми. 3) нуліфікація – всі старі гр. недійсні і вилучаються з обігу. 4) обмін по курсу, який знецінюють старі. За порядком введення в обіг нових гр.: 1) одномоментні р-ми: обмін гр. за 7-15 днів. 2) реформи паралельного типу – ЦБ емітує нові гр. та в обороті є старі, існують одночасно і паралельно.

 

рухоме, ЦП, валютні цінності), зобов’язання 3-ї особи в погашенні боргу кредитору (гарантії, поручительства). Це захист від К. рисків. 5) платність користування - повернення кредитору власних гр. з %, який компенсує кредитору втрату доходу від позичених гр., стимулює позичальника до ефективного використання кредитн. гр.

 

Методи стабілізації грошей

Сталість грошей означає тривалу постійність величини їх мінової вартості, що визначається у певній кількості товарів і послуг, які приходяться на грошову одиницю. Чим довший період, протягом якого можна купити за одну і ту ж суму грошей однакову масу товарів чи послуг, тим вища сталість грошей і тим краще вони виконують свої функції.

Основними чинниками сталості грошей:

а) з боку товарів є затрати на їх виробництво, якість та асортимент товарів;

б) з боку грошей - їх внутрішня вартість, маса грошей в обігу та швидкість обертання.

В минулому, коли в обігу перебували повноцінні гроші, їх внутрішня вартість була вирішальним фактором сталості купівельної сили не тільки для повноцінних грошей, а й розмінних на грошовий метал банкнот. З переходом до неповноцінних грошей на краще місце у забезпеченні сталості грошей висунулися фактори кількості грошей в обігу й швидкості їх обертання. В Україні до цих факторів додалися такі негативні чинники, як структурна незбалансованість суспільного відтворення, монопольне становище окремих галузей і підприємств, колосальний зовнішньоекономічний і ціновий тиск щодо енергоносіїв і матеріальних ресурсів. Це ще раз наголошує, що грошова система є лише структурним елементом і частиною загальноекономічної системи.

Водночас грошова система має свої, лише їй притаманні властивості та закони. Теоретично можна стверджувати, що грошовий ринок може поглинути будь-яку кількість паперових грошей. Але чи доцільно це робити, якщо паперові гроші внаслідок цього втрачають свою купівельну сипу? Економіці, навпаки, потрібні стабільні гроші, здоровий і стійкий грошовий обіг. Лише за таких умов гроші здатні найкраще виконувати функцію міри вартості та давати об´єктивну суспільну оцінку затрат і результатів праці товаровиробників, здійснювати еквівалентний розподіл суспільного продукту між споживачами і підтримувати сталість зв´язків між виробниками і споживачами.

Провідними методами подолання наслідків інфляційної нестабільності грошової системи стали методи нуліфікації, ревалоризації і реставрації. Найпоширенішим із них є метод нуліфікації знецінених грошей.

Нуліфікація означає деномінацію знеціненої грошової маси й заміну її новою укрупненою грошовою одиницею з одночасним перерахуванням у встановленому порядку доцільним співвідношенням як грошових знаків, так і усіх цін, тарифів і заробітної плати. Тобто в процесі використання методу нуліфікації проводиться зміна масштабу цін, розрахунковим способом визначається купівельна сила нової грошової одиниці з урахуванням збалансованості емітованої кількості нових грошей з товарною масою. В минулому, коли в обігу оберталися повноцінні гроші та розмінні банкноти, знецінені паперові гроші законодавчо визначалися недійсними і проголошувалося повернення до повноцінних металевих грошей. Тому нуліфікацію було успішно проведено в кінці XVIII ст. у Франції. В 1996 р. в Україні було проведено нуліфікацію купоно-карбованця і впроваджено гривню за співвідношенням 1 гривня замість 100 тис. купоно-карбованців.

Протилежними за механізмом дії є методи ревалоризації і реставрації. Ревалоризація означає реалізацію комплексу економічних перетворень для поступового відновлення доінфляційної вартості паперових грошей. Однак метод ревалоризації успішно діє тоді, коли інфляція лише підважила купівельну силу грошей, коли знецінення грошей охопило 40-60% їх вартості. Тоді політика ревалоризації стає сильним важелем усунення інфляційних чинників, започаткуванням динамічного зростання виробництва й підвищення його ефективності за одночасного проведення заходів систематичного вилучення з обігу знецінених грошей.

У ревалоризації провідною метою стає забезпечення товарно-грошової рівноваги, яка фактично означає досягнення реставрації на основі відновлення доінфляційної купівельної сили грошової одиниці. В умовах золотомонетного обігу реставрація означає відновлення обміну банкнот на золото за їх номінальною вартістю. Приміром, знецінення паперового долара США в період громадянської війни 1861-1865 pp. сягнуло 40%. Після завершення війни, відновлення й оздоровлення економіки та часткового вилучення паперових знаків вартості з грошового обігу паперовий долар у своїй вартості до золота в 1870 р. піднявся до 81%, а в 1879 р. паперовий долар обмінювався на золотий за курсом 1:1.

Сучасними найпоширенішими методами проведення стабілізаційних заходів стали методи: девальвації, ревальвації та проведення політики дефляції. Зокрема, причиною застосування методу девальвації може бути виконання платіжного балансу з хронічним пасивним сальдо і означає офіційне пониження вартості грошової одиниці або зниження курсу національних грошей відносно іноземних валют або до золота.

Девальвація здатна принести позитивний результат лише тоді, коли вона здійснюється одночасно з реалізацією комплексу заходів щодо оздоровлення економіки і фінансів, нарощення експортного потенціалу країни, підвищення конкурентноспроможності її товарів на світовому ринку. Без проведення цих заходів і піднесення ефективності виробництва девальвація лише стимулює зростання цін на товари і послуги, що імпортуються до країн, відносно валют яких було знижено курс національної валюти. Світова практика використовує два методи девальвації:

1) відкритої девальвації, коли обмін паперових грошей здійснюється на металеві монети за курсом, що є нижчим від номіналу;

2) прихованої девальвації, якщо обмін паперових грошей здійснюється за номіналом, але з одночасним пониженням вагової кількості металу у грошовій одиниці.

Протилежним за своєю дією є метод ревальвації. В минулому він передбачав збільшення золотого вмісту національної грошової одиниці за умов дії золотовалютного стандарту, а нині - підвищення вартості грошової одиниці щодо курсів інших валют. Ревальвація означає зростання цін експортних товарів у іноземній валюті і зниження їх конкурентноспроможності на світовому ринку. Ревальвація проводиться за умов хронічного активного сальдо платіжного балансу. В останні роки успішні ревальвації своїх національних валют проводили ФРН, Японія, Нідерланди і Швейцарія.

Стабілізацію національної валюти можна розпочати з традиційної для багатьох країн політики дефляції. Дефляція означає процес вилучення з обігу певної частини надлишкової маси грошей аж до відновлення товарно-грошової рівноваги.

Сталість купівельної спроможності грошей та грошового обігу і забезпечення фінансової стабільності досягається різними шляхами. Приміром, у Аргентині гіперінфляцію 1989-1990 pp. було подолано шляхом жорсткого прив´язування національної грошової одиниці до курсу долара США. Це, звичайно, обмежило функції грошово-кредитної системи країни, але стабілізувало ціни і тарифи, забезпечило стабільність платоспроможності попиту на товари і послуги, створило сприятливі умови для накопичень і заощаджень. Загальне оздоровлення економіки і грошово-кредитної сфери сприяло піднесенню ринкової кон´юнктури в Аргентині та традиційним темпам зростання суспільного виробництва.

Іншу форму стабілізації впровадила Бразилія. Здійснений механізм індексації доходів дозволив тут забезпечити стабільність функціонування господарського механізму навіть в умовах інфляції понад 40% щомісячно. Зміцненню фінансової системи Бразилії сприяв також валютний коридор, у межах якого періодично здійснювалися мінідевальвації з метою коригування валютного курсу.

Зміцнити фінансову систему і піднести ефективність суспільного виробництва та прискорити економічне зростання нині здатна й Україна. Ефективними заходами стабілізації могли б стати укрупнення кредитно-фінансових інститутів, стимулювання припливу іноземних інвестицій та збільшення частки іноземного капіталу в національній банківській системі, зміцнення банківського нагляду. Свою позитивну роль в Україні здатний відіграти комплекс заходів з метою подолання структурної кризи, створення сприятливих передумов для розвитку внутрішнього ринку капіталів і припинення відтоку капіталів за кордон. Вагомий вклад у досягнення стабільності фінансової системи України здатне внести формування сильної і незалежної від корумпованих сил виконавчої та законодавчої влади країни.

 

21. Валю́тне регулюва́ння (англ. Exchange control) — це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.

Валютні обмеження — це система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій.

Валютні блокади — заходи, що вживаються державою з обмеження обігу в країні валюти іншої країни, з метою спонукати цю країну виконати певні вимоги.

Валютний контроль — це побудована на основі митних органів держави система контролю за валютними операціями, що здійснюються резидентами та нерезидентами у зв'язку з їх зовнішньоекономічною діяльністю.

Регулювання в Україні

Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків — у цій сфері НБУ виконує такі функції:

• здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;
• складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
• контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;
• нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
• визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях