Методичні поради до вивчення тем 11,12.

ДОХОДИ, ВИТРАТИ
І ПРИБУТОК СТРАХОВИКА. ФІНАНСОВА НАДІЙНІСТЬ СТРАХОВИКА.

 

Ця тема стосується дуже важливого аспекту діяльності страхової компанії - організації її фінансів.

При вивченні питань, передбачених у межах цієї теми програмою курсу, треба усвідомити, що формування доходів страхової компанії, специфіка її витрат, склад і порядок визначення страхових резервів пов’язані із особливістю страхування як сфери бізнесу.

Двоїстий характер діяльності страховика, що сполучає проведення саме страхування і виконання ролі активного інвестора, обумовлює специфіку його доходів.

Ці доходи можна поділити на три великі групи:

· доходи від страхової діяльності, тобто всі надходження на користь страховика, пов’язані із проведенням страхування та перестрахування;

· доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів (тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів);

· інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але часом з’являються у страховика в процесі його звичайної господарської діяльності.

Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з’являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату. Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування. Тільки після сплати страхової премії договір страхування набуває чинності.

Термін «страхова премія» є загальноприйнятим у світовій практиці. Проте в практиці українських страховиків і в українському законодавстві частіше вживаються терміни «страховий платіж» і «страховий внесок». Всі ці терміни — синоніми. Але варто зауважити, що інтеграція в світовий страховий ринок потребує дотримання певних стандартів, у тому числі й у визначенні понять. Через це вважається за краще використовувати термін «страхова премія».

Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу. Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів — найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між страховиком і страхувальником, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги. Ціна страхової послуги (страхова премія) обчислюється шляхом множення страхової суми на страховий тариф.

Страховик, крім найважливішого первинного доходу — страхових премій, може отримувати й інші види доходів, які згідно із Законом України «Про страхування» віднесені до доходів від страхової діяльності.

Якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик (цедент), вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків у перестрахування.

У разі настання страхової події за перестрахованим договором прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частку у відшкодуванні збитків у сумі згідно із перестраховою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності — частка страхових сум і страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками.

Іноді система проведення деяких видів страхування потребує створення централізованих страхових резервних фондів. Якщо внески у такі фонди були зроблені, а потім за певних причин відбулося повернення коштів із цих фондів на користь страховика, то суми, повернені із централізованих страхових резервних фондів, також вважаються доходом від страхової діяльності.

І нарешті, останній вид доходів від страхової діяльності, віднесений до цієї категорії доходів згідно із Законом України «Про страхування» — повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Оскільки законодавство України передбачає формування тільки двох технічних резервів — резерву незароблених премій і резерву збитків, то очевидно, що під «технічними резервами, іншими, ніж резерв незароблених премій», розуміється резерв збитків. Повернення коштів з цього резерву відбувається, якщо було зарезервовано коштів більше, ніж сплачено у вигляді страхового відшкодування.

Отже, студент має запам’ятати, що всі види доходів, які отримує страхова компанія від проведення страхових операцій, а саме: страхові премії за договорами страхування і перестрахування; комісійні винагороди за перестрахування; частки страхових сум і страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками; повернені суми із централізованих страхових резервних фондів; повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій, — це доходи страховика від його основної діяльності.

Крім страхових доходів, страховик має доходи від інвестиційної діяльності. Ці доходи — похідні від первинних доходів страховика (страхових премій). Їх склад залежить від напрямів інвестиційної діяльності страховика, а ці напрями, в свою чергу, — від джерела походження коштів, що використовуються для інвестування: чи це — власні кошти у вигляді статутного фонду, спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку, чи це — залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Інвестування власних коштів законодавчо не регламентується, воно проводиться страховиком на власний розсуд. Виняток становить статутний фонд.

Інвестування залучених коштів, а отже, можливості отримання певних видів доходів, жорстко регламентується. Регламентування пов’язане з тим, що ці кошти не є власністю страховика, тому розпоряджатися ними він повинен з особливим ступенем обережності, на основі дотримання законодавчо визначених принципів, які мають бути добре засвоєні студентами. Необхідно також знати перелік категорій доходних активів, якими можуть бути представлені страхові резерви згідно з вимогами Закону України «Про страхування», вміти охарактеризувати ці активи.

Третя група доходів страховика — інші доходи (крім доходів від страхової та інвестиційної діяльності). Ці доходи не мають якихось особливостей, пов’язаних із специфікою страхування. Вони такі ж самі, як відповідні доходи інших суб’єктів підприєм­ницької діяльності. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг), доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду, доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг), доходи від індексації та передачі (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів, доходи від врегулювання безнадійної заборгованості, доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, доходи від надання консультаційних послуг, штрафи, пені тощо.

Зазначені доходи, зрозуміло, не відіграють такої значної ролі, як доходи від страхової та інвестиційної діяльності. Однак надходження, наприклад, по реалізованих правах регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, часом можуть бути досить вагомими і становити значні суми. Значними також можуть бути доходи від операцій лізингу (оренди), якщо в структурі активів страхової компанії значне місце посідають активи, здатні приносити такі доходи.

Витрати страхової компанії так само, як і доходи, пов’язані із двоїстим характером її діяльності. Виділяють витрати на проведення страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів).

Більше 90% загальної суми витрат страхової компанії припадає, безперечно, на «страхові» витрати. Такі витрати дуже неоднорідні. За економічним змістом їх можна поділити на три великі групи:

· виплати страхових сум і страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

· витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

· витрати на утримання страхової компанії.

Дві останні групи витрат можна об’єднати поняттям «витрати на ведення справи».

Розглядаючи витрати страховика, важливо засвоїти їх склад, зрозуміти економічний зміст і зв’язок із структурою страхового тарифу (який визначає ціну страхової послуги).

Найважливіша стаття витрат страховика — виплати страхових відшкодувань. Треба звернути увагу на визначення цього поняття законодавством України, на зв’язок розміру страхових виплат із розміром заподіяної страхувальником шкоди і рівнем страхового забезпечення.

Наступна група витрат страховика — витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування. В практиці західних страхових компаній ці витрати заведено поділяти на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні. Необхідно звернути увагу на економічний зміст кожного з названих видів витрат і на те, що вони (разом із страховими виплатами) відрізняють витрати страховика, пов’язані з його основною діяльністю, від витрат інших суб’єктів господарювання.

Остання група витрат — витрати на утримання страхової компанії — це такі ж самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який господарюючий суб’єкт. Вони включають: заробіт­ну плату персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуваннями, плату за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв’язку, витрати на придбання канцелярських і господарчих товарів, на рекламу, відрядження, утримання та обслуговування автотранспорту, амортизаційні відрахування, інші витрати, які згідно з чинним законодавством відносяться на собівартість страхової діяльності.

Слід зауважити, що в практиці українських страховиків аквізиційні, ліквідаційні та адміністративні витрати у складі специфічних витрат страховика окремо не виділяються. Закон України «Про страхування» до витрат страховика відносить:

· виплати страхових сум і страхових відшкодувань;

· відрахування у централізовані страхові резервні фонди;

· відрахування у технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства;

· витрати на проведення страхування;

· інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг.

Ознайомившись із складом доходів і витрат страховика, можна перейти до розгляду особливостей формування його прибутку.

Прибуток компанії являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період (квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік). Фінансовий результат — це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика. Вона визначається як різниця між доходами і витратами. Фінансовий результат, як правило, має додатний характер, тобто виступає у формі прибутку, хоча іноді можуть бути і збитки.

Оскільки страхова компанія проводить не тільки страхову, а й інвестиційну і господарську діяльність, прибуток страховика є також підсумком фінансових результатів всіх цих видів діяльності.

Згідно із Законом України «Про страхування», балансовий прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів, прибутку від інших операцій.

Найскладнішим видається обчислення прибутку від страхової діяльності. Але якщо студент буде добре орієнтуватися у визначенні доходів і витрат від страхової діяльності, то визначення прибутку труднощів не складе.

Найбільш важливим моментом у визначенні прибутку від страхової діяльності є визначення зароблених страхових премій. Варто зауважити, що страхування — це вид діяльності, при якій страхова послуга (тобто гарантія страхового захисту) «постачається» клієнту протягом певного періоду. Коли строк дії договору страхування минає, відповідальність страховика перед страхувальником закінчується, а отже, вся отримана страховиком страхова премія за цим договором вважається заробленою. Але поки строк дії договору не скінчився, отримана страхова премія в будь-який момент часу складається з двох частин: тієї, що вважається заробленою, і тієї, що на даний момент вважати заробленою не можна (тобто незароблена премія). На цю суму страховик формує резерв незароблених премій, і вона відображає обсяг страхових зобов’язань компанії перед страхувальником. Метод обчислення незаробленої страхової премії регулюється Законом України «Про страхування». Слід з’ясувати його сутність, щоб вміти розрахувати зароблену страхову премію, яка лежить в основі визначення прибутку від страхової діяльності.

Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною балансового прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибутки, а збитки, які компенсуються прибутком від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів (інвестиційним прибутком), а також прибутком від інших операцій. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами і витратами.

Треба звернути увагу на оподаткування страховиків податком на прибуток.

Базою для оподаткування страхової діяльності є не прибуток, а загальний обсяг отриманих (нарахованих) страхових премій за винятком премій, переданих у перестрахування. Ставка податку складає 3%.

Оподаткування прибутку від інвестиційної та іншої діяльності здійснюється в загальному порядку за ставкою 30%.

Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на виготовлення продукції, а потім компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює значні кошти, отримані від страхувальника у вигляді страхової премії як ціни за страхову послугу, створює необхідний страховий фонд, а потім компенсує збитки за укладеними договорами страхування. Особливість організації діяльності страховика визначається своєрідністю страхового процесу, який полягає в тому, що на вході й на виході цього процесу знаходяться кошти, якими страховик тимчасово розпоряджається. Страховик, на відміну від промислових підприємств, приймає від страхувальника гроші не в обмін на товар або послуги, а для того, щоб ці кошти використовувати в майбутньому для компенсації збитків учасникам страхування, в яких відбулася страхова подія. Ця особливість потребує фінансової надійності страховика для виконання своїх зобов’язань перед страхувальниками.

Фінансова надійність має постійно знаходитися в центрі уваги страховика. Вона тісно пов’язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною та перестраховою політикою і забезпечується декількома чинниками, а саме: обсягами власних коштів; рівнем страхових тарифів; ступенем збалансованості страхового портфеля; страховими резервами; тимчасово вільними коштами; перестрахуванням.

Існують законодавчо встановлені вимоги до власних коштів страховика, які формуються за рахунок внесків учасників і прибутку страховика. Статутний фонд — головний елемент функціонування будь-якого суб’єкта господарської діяльності незалежно від його форми власності. Він є сумою внесків учасників і забезпечує життєдіяльність компанії. Досліджуючи власні кошти страховика, студентам треба розглянути їх структуру.

Страховик у ході діяльності повинен мати у розпорядженні окрім статутного фонду значний обсяг власних коштів, вільних від страхових зобов’язань. Такими коштами є гарантійний фонд і вільні резерви. Студентам при розгляді цих ресурсів необхідно визначити їх місце і роль у забезпеченні фінансової надійності страховика.

Фінансова надійність страховика залежить також від правильно розрахованих страхових тарифів, на підставі яких визначається ціна на страхову послугу. Ці розрахунки не можуть бути зроблені без урахування збитковості страхової суми. Визначаючи ціну на страхову послугу, насамперед враховують ціну ризику, а також обсяг, однорідність і стабільність страхових операцій. Саме виходячи з цих характеристик, на основі статис­тичних даних щодо настання страхових подій за визначений період часу і розраховується тарифна ставка. Проте не завжди страховику вдається розрахувати правильну тарифну ставку. За відсутності інформації іноді доводиться покладатися на власну інтуїцію щодо можливості настання негативних подій і можливих збитків. Вивчаючи це питання, студент має добре зрозуміти суть впливу тарифної політики страховика на його фінансову надійність.

Розглядаючи наступний чинник фінансової надійності страховика — страхові резерви — треба звернути особливу увагу на те, що вони відображають обсяг страхових зобов’язань за укладеними договорами страхування. Достатність і склад страхових резервів залежать від виду страхування, строку дії договору, рівномірності розподілу ризику тощо. Слід зважити й на те, що кошти страхових резервів є коштами власників полісів, а не коштами страховика. Тому розміщення та інвестування цих коштів підлягають регулюванню з боку держави. Кошти страхових резервів мають розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Ці вимоги дають змогу забезпечити своєчасні й у повному обсязі виплати страхових сум і страхового відшкодування на користь страхувальників.

Фінансова надійність страховика забезпечується й таким чинником, як перестрахування. Висока вартість об’єктів, що можуть бути прийняті на страхування, незбалансований страховий портфель зму­шують страховика передавати ризик у перестрахування. Страховик, приймаючи на страхування значний ризик, який не може забезпечити власними ресурсами, передає частину його перестраховику. Проте перед страхувальником страховик і далі відповідає у повному обсязі, визначеному договором страхування. Тому, визначаючи розмір власного утримання, страховику слід завжди враховувати обсяг вільних коштів і коштів страхових резервів.

Отже, розмір власного утримання, який відповідає завданню забезпечення фінансової стійкості страховика, залежить від виду страхування, характеру ризику, максимального розміру збитків, розміру власних коштів страхової компанії.

Важливим показником фінансової стійкості страховика є його платоспроможність. Розглядаючи це питання, студентам необхідно звернутися до чинного законодавства України, яке визначає поняття «фактичний» і «нормативний» запаси платоспромож­ності й встановлює взаємозв’язок між ними.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ 9