Страхові ризики та їх оцінювання.

 

1) Поняття ризику та ризикових обставин:

- об’єктивні

- суб’єктивні ризики.

2) Оцінка вартості ризику, ситуація ризику, страховий випадок

3) Збиток прямий, опосередкований.,

4) Вартість об’єктів страхування.

5) Страхова премія, страховий тариф. Страхові надбавки і знижки.

6) Види страхових внесків.

7) Системи страхової відповідальності:

- система дійсної вартості;

- система пропорційної відповідальності;

- система першого ризику;

- система граничної відповідальності.

8) Поняття франшизи:

- умовна франшиза;

- безумовна франшиза.

9) Поняття ризик – менеджменту в страхуванні.

10) Поняття актуарних розрахунків їх особливості та завдання.

 

Основні терміни і поняття:

Відбір ризиків — заходи, які застосовує страховик щодо формування збалансованого і прибуткового страхового портфеля шляхом залучення до страхування об’єктів лише певного роду.

Оцінка вартості ризику — визначення наслідків настання події або сукупності подій, на випадок яких проводиться страхування, виражене в грошовій формі.

Ризик страховий — 1) ймовірна подія або сукупність подій, на випадок настання яких проводиться страхування; 2) конкретний об’єкт страхування або вид відповідальності; 3) розподіл між страховиком і страхувальником несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку.

Ступінь ризику — ймовірність настання страхового випадку, а також можливий збиток від нього. Відображує обсяг можливої відповідальності страховика за укладеними договорами. Кількісний вираз С. р. — показник збитковості страхової суми.

Теми для написання рефератів:

1. Ризики в особистому страхуванні та можливість їх страхування.

2. Оцінка ризиків у майновому страхуванні.

3. Ризикові обставини і страховий випадок.

4. Специфіка ризиків в особистому страхуванні.

5. Специфіка ризиків у страхуванні відповідальності

 

Тема 4 Страховий ринок

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Вивчаючи тему «Страховий ринок», необхідно з’ясувати сутність страхового ринку, характерні ознаки сучасного страхового ринку, його структуру та об’єктивні основи розвитку.

Студенти мають чітко усвідомити, що страховий ринок — це складна динамічна система, до якої входять постійно взаємодіючі й взаємозалежні складові. До таких складових відносять: страхові продукти (послуги), систему тарифів (цін на страхові послуги); інфраструктуру суб’єктів ринку. Первинною складовою страхового ринку є страхова компанія (продавець страхових продуктів). Саме в ній формуються економічні відносини з приводу укладення та обслуговування договорів страхування, створюється та розподіляється страховий фонд.

Отже, страховий ринок можна охарактеризувати як окрему соціально-економічну структуру, сферу грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу є страхова послуга і де формується попит і пропозиція на неї; як форму організації грошових відносин з приводу формування та розподілу страхового фонду; як сукупність страховиків, страхувальників та страхових посередників. Об’єктивною умовою існування страхового ринку є необхідність забезпечення страхового захисту.

Особливу увагу необхідно звернути на визначення умов виникнення та існування страхового ринку.

Не менш важливим є питання класифікації страхового ринку. Виділяють інституціональну, територіальну та галузеву його структуру.

Інституціональна структура базується на розмежуванні приват­ної, публічної і комбінованої форм власності. Основу інституціональної структури страхового ринку складають страхові компанії. Договори можуть укладатися з акціонерними, корпора­тивними, взаємними та державними страховими компаніями. В Україні їх діяльність регламентується Законом України «Про гос­подарські товариства» з урахуванням вимог Закону України «Про страхування».

У територіальному аспекті залежно від масштабу виділяють національний, регіональний та міжнародний страхові ринки.

За галузевою ознакою виокремлюють ринок страхування життя та ринок загальних видів страхування, а в його межах — ринок авіаційного, морського, автотранспортного страхування тощо.

Особливу увагу слід приділити характеристиці суб’єктів страхового ринку. Суб’єктами страхового ринку є страхувальники, страховики, перестраховики, страхові посередники, об’єднання страховиків тощо. Головні серед них — страховики та страхувальники.

Законом України «Про страхування» страховиками визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальніс­тю, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Крім того, страхову діяльність вправі здійснювати державні страхові організації і товариства взаємного страхування.

Слід зауважити, що з початком формування страхового ринку в Україні постала потреба координувати дії страховиків з тих питань, які становлять спільний інтерес. З цією метою страховики можуть створювати спілки, асоціації та інші об’єднання для координації своєї діяльності, захисту своїх інтересів і здійснення спільних програм.

При самостійному опрацюванні даного питання особливу увагу студенти повинні приділити характеристиці окремих видів об’єднань страховиків. Найбільше громадське об’єднання вітчизняних страховиків — Ліга страхових організацій України. Вона є юридичною особою, діє на принципах добровільності й самоуправління. Це — незалежна некомерційна організація.

Із впровадженням в Україні обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, з приєднанням до Європейської системи «Зелена картка» пов’язане створення у 1994 р. Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке здійснює координацію дій учасників такого страхування.

Розпочали діяльність Авіаційне і Морське страхове бюро. Вони виконують функції координації зусиль компаній, які здійснюють відповідні види страхування, спрямовані на організацію перестрахування ризиків, опрацювання методичного забезпечення страховиків.

Однією з форм добровільних страхових об’єднань є страхові пули. Студенти мають з’ясувати мету створення, сутність страхових пулів, їх основні типи. Зауважимо, що страхові пули не завжди є юридичною особою. Нині в Україні вже функціонує Ядерний страховий пул.

Значної уваги потребує і такий суб’єкт страхового ринку, як страхувальник. Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Слід звернути увагу на те, що обов’язки страхувальника не обмежуються внесенням страхових платежів. Є певні обов’язки, які страхувальник повинен виконувати під час дії договору (пов’язані із ставленням страхувальника до об’єкта страхування; пов’язані із настанням страхової події).

На страховому ринку, крім страховиків та страхувальників, діють і страхові посередники. Посередницькі функції можуть виконувати робітники страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, агентства нерухомості тощо.

У Законі України «Про страхування» зазначається, що страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників — страхових агентів і страхових брокерів. Діяльність страхових агентів і страхових брокерів має як спільні риси, так і відмінності.

Страховими агентами можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Вони діють від імені та за дорученням страховика, є його уповноваженими.

Страхові брокери — це юридичні особи або громадяни, які зареєстровані в установленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності, і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Нещодавно зареєстровано Асоціацію професійних страхових посередників, завдання якої — створення відповідних умов для розвитку брокерської та агентської діяльності у страхуванні.

Розглядаючи діяльність страхових посередників, студенти мають дослідити, яким чином регулюються взаємовідносини між страховиком і страховим агентом, страховиком і брокером, визначити функції, які виконують страхові агенти та брокери, приділити увагу особливостям оплати послуг страхових посередників.

С

траховий ринок являє собою складну багатофакторну динамічну систему. Під системою варто розуміти групу регулярно взаємодіючих і взаємозв’язаних окремих складових частин, що утворять єдине ціле. Групою складових частин взаємодіючих у ринковій системі страхових послуг, є: страхові продукти, система тарифів, інфраструктура страховиків по взаємодії із клієнтурою й ін. Ця система взаємодіє із середовищем, яке її оточує, за допомогою зовнішніх зв'язків, які характеризують як вплив оточення на систему, так і вплив системи на середовище. Помітимо, що виділення системи й середовища є чисто умовним методологічним прийомом, що дозволяє більш точно визначити місце й цільову функцію конкретного ринку в більш загальній ринковій системі.

Таким чином, страховий ринок представляє діалектичну єдність двох систем - внутрішньої системи й зовнішнього оточення. Внутрішня система повністю управляється з боку страховика. Зовнішня система, або зовнішнє оточення, складається з елементів, на які страховик може робити керуючий вплив, а також з елементів, не керованих з боку страховика. При цьому зовнішнє середовище оточує внутрішню систему й обмежує її.

До внутрішньої системи відносяться керовані змінні, складове ядро ринкової системи страхової компанії. Основні із цих керованих страховою компанією змінних: страхові продукти (умови конкретних договорів страхування даного виду), система організації продажів страхових полісів і формування попиту, гнучка система тарифів, власна інфраструктура страховика.

До внутрішньої системи відносяться також керовані страховиком змінні, що не входять у ядро ринкової системи, спрямовані на досягнення мети по завоюванню ринку: матеріальні, фінансові й людські ресурси страхової компанії, які визначають положення даного страховика на ринку. Особливе значення мають фінансове становище страхового суспільства й довіра до нього з боку фінансових інститутів, ліквідність страхового фонду. Важлива також наявність підготовленого кваліфікованого персоналу страховика, що здатний вести ефективну комерційну роботу. Багато чого залежить від компетентності керівного складу страхової компанії, що розуміє цілі й завдання ринкової діяльності страховика.

Сукупність всіх цих факторів визначає політику страхової компанії на ринку, її імідж, що впливає на формування попиту. Немаловажне значення має й робота страховика по дослідженню ринку.

Всі перераховані керовані компоненти взаємозалежні, тому що рішення по одному з них торкається дії інших. З незліченної безлічі варіацій кожного з них генеральний менеджер страхової компанії повинен підібрати оптимальне сполучення, що дало б максимальний ринковий ефект.

Страхові продукти, з якими страховик виходить на ринок, є одними з основних керованих факторів. Це умови конкретних видів особистого й майнового страхування. Залежно від умов ринку керівництво страхової компанії повинне вирішувати, чи вводити новий вид страхування, чи змінити його умови й т.д.

Гнучка система тарифів також є однією з основних складових внутрішньої ринкової системи, керованих страховиком. Керівництво страхової компанії повинне виробити цілеспрямовану тарифну політику й застосовувати її відповідно до умов ринку, тобто визначити, які ціни пропонувати на ринку, які знижки й пільги надавати. Повинна бути також відпрацьована система пільгових тарифів, система комісійних, заохочувальні бонуси, або інші види винагород.

Зовнішнє оточення ринку— це система взаємодіючих сил які оточують внутрішню систему ринку й мають на неї вплив. Страховик планує й проводить свою ринкову комерційну роботу в умовах зовнішнього оточення; останнє у свою чергу складається з керованих змінних, на які страховик може робити певний вплив, і некерованих складових, на які страховик впливати не може.

Як вище вже відзначали, до основних елементів зовнішнього оточення, на які страхова компанія може робити частково керуючий вплив відносяться: ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страховика.

До складових, на які страховик впливати не може, входять: чисельність населення, його вікова та статева структури; сезонні міграції; купівельна спроможність населення і т.ін..

Переходячи до розгляду питання маркетингу в страхуванні, зауважимо, що сучасна організація ринків передбачає два основних засоби взаємодії його суб’єктів: директивний, коли кількість, ціна і якість створеної продукції, що споживається, задаються за допомогою розпоряджень і вказівок уповноважених осіб та організацій, і ринковий (вільний), коли споживач самостійно обирає номенклатуру, кількість і якість продукції, що споживається, залежно від її характеристики, своїх потреб і уподобань.

Перший засіб характерний для урядових організацій і підрозділів одного і того ж підприємства.

Другий засіб застосовується там, де виробник не має можливості визначити поведінку споживачів, тобто на вільному ринку. Тому для розуміння виробником потреб і психології споживачів, для оптимізації процесу виробництва і споживання необхідна особлива мова, набір понять та інструментів, що враховує специфіку їхніх інтересів і взаємовідносин. Виробник завжди прагнутиме збільшити власні прибутки, а споживач — отримати потріб­ний йому товар з мінімальними витратами.

Студенти мають опрацювати відповідні літературні джерела, визначити економічну необхідність і сутність маркетингу, усвідомити значення маркетингових досліджень для визначення напряму розвитку страхового ринку.

Термін «маркетинг» (англ. marketing, від market — ринок) означає продавати, реалізовувати. Маркетинг у страхуванні можна визначити як систему дій страховиків, що охоплюють планування, ціноутворення, рекламу, продаж, страхових послуг, в яких є потреба у потенційних споживачів.

Літературні джерела містять безліч визначень маркетингу. Однак всі ці різноманітні визначення об’єднує словосполучення — потреби споживача. Секрет успіху будь-якої страхової компанії — вміння якомога краще задовольнити ці потреби.

Вивчаючи питання про договір страхування, студенти повинні звернути увагу на те, що договір страхування виконує дві функції. По-перше, договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов’язання та правові відносини.

По-друге, договір є засобом регулювання відносин і формування умов, на яких будується правовий зв’язок його учасників.

Студенти повинні опрацювати зміст страхового договору, оскільки від нього залежать особливості виникнення прав і обов’язків сторін, можливості належного виконання зобов’язань і виділення істотних умов страхування, без яких страховий договір не можливий.

Слід звернути увагу на те, що Закон України «Про страхування» регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги до договорів і правил страхування, встановлює основні обов’язки страхувальників і страховиків. Законом визначається також порядок укладання та припинення договору.

 

План семінарськОГО ЗАНЯТТЯ 3

 

1) Загальна характеристика страхового ринку.

2) Умови функціонування страхового ринку.

3) Межі страхового ринку.

4) Організаційно правова структура страхового ринку.

5) Інституціональна структура. Галузева структура. Територіальна структура.

6) Об’єкти страхового ринку.

7) Складові інфраструктури страхового ринку.

8) Зовнішнє оточення та внутрішня система страхового ринку

9) Маркетинг в страхуванні.

10) Договір страхування.

9) Перспективи розвитку страхового ринку України.

Основні терміни і поняття:

Аварійний комісар — фахівець, який за дорученням страховика визначає причину, характер, розмір збитків і видає аварійний сертифікат. На А.к. може покладатися участь у проведенні превентивних заходів, ліквідації наслідків страхового випадку. Іноді страховик може доручити А. к. розгляд претензій страхувальника.

Аквізитор — співробітник (агент) страхової компанії, в обов’язки якого входить залучення нових клієнтів й укладення нових або поновлення діючих договорів страхування (здебільшого з фізичними особами).

Аквізиція — діяльність страховика чи страхового посередника щодо залучення клієнтів і укладення нових договорів страхування.

Андеррайтер — висококваліфікований спеціаліст у сфері страхового бізнесу, уповноважений страховою компанією виконувати необхідні процедури з розгляду пропозицій і прийняття ризиків на страхування (перестрахування). А. оцінює ризик, визначає ставки премій та інші умови страхування, оформляє страхові поліси.

Договір страхування — письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку сплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток страхувальнику чи іншій особі у межах страхової суми.

Ковернота страхова — свідоцтво про страхування, що видається брокером страхувальнику. Є потвердженням укладання договору страхування.

Ліга страхових організацій України — некомерційне об’єднання страховиків з метою відстоювання їх інтересів у владних структурах, сприяння розвитку страхового законодавства, підвищення кваліфікації персоналу та інформаційного забезпечення страхових компаній, встановлення контактів з відповідними об’єднаннями інших держав.

Маркетинг страховика — діяльність страхової компанії, спрямована на планування, визначення ціни, рекламування і реалізацію страхових послуг. Це — діяльність, що супроводжує рух послуг від страхової компанії до страхувальника.

Моторне (транспортне) страхове бюро України, МТСБУ — фор­ма об’єднання страховиків, що здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Створене в 1994 р. Страховики можуть входити до МТСБУ як повні або асоційовані члени. Вищим органом управління МТСБУ є загальні збори страховиків — членів Моторного бюро. Метою МТСБУ є координація діяльності його членів щодо оформлення страхування і покриття шкоди, завданої третім особам внаслідок дорожньо-транспортних пригод на території України, а також за її межами, реалізація договорів, конвенцій і домовленостей з уповноваженими організаціями щодо страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів інших країн.

Поліс генеральний — письмова угода між страхувальником і страховиком про те, що протягом обумовленого періоду перший буде передавати, а другий приймати на страхування на погоджених умовах усі об’єкти, які відповідають певним ознакам.

Поліс страховий — документ, який видається страховиком страхувальнику і засвідчує факт укладання договору страхування.

Реклама — платне, спрямоване на певну категорію потенційних споживачів звернення, яке здійснюється через засоби масової інформації та будь-які інші засоби публічного звернення і яке агітує на користь якого-небудь товару, марки, фірми тощо.

Страховий пул — добровільне об’єднання страхових компаній для спільного страхування певних ризиків. С. п. не завжди є юридичною особою. Він створюється на підставі угоди між страховими компаніями з метою забезпечення фінансової стійкості страхових операцій на умовах солідарної відповідальності за виконання зобов’язань за договорами страхування.

Страховий ринок — особлива соціально-економічна структура, сфера економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар — страхова послуга, де формується попит і пропозиція на неї.

Страховики — в Україні: юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю, що одержали у встановленому порядку ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладення договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування).

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Страхові послуги — діяльність страховика, яка проводиться в інтересах страхувальників для забезпечення їх потреби в страховому захисті. Через С. п. відбувається купівля-продаж страхового захисту.

Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. С. можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб, які можуть набувати прав і обов’язків С. згідно з договором страхування. Також С. мають право при укладанні договорів страхування призначити громадян або юридичних осіб для отримання страхового відшкодування (страхових сум).

Сюрвейєр — експерт, інспектор або агент страховика, який здійснює огляд майна, що приймається на страхування. На підставі висновку С. страховик приймає рішення про укладення договору страхування.

 

Теми для написання рефератів:

1. Проблеми становлення страхового ринку України.

2. Розвиток страхового ринку України: стан, проблеми і перспективи.

3. Маркетинг у страхуванні та його значення.

4. Реклама та її значення для формування попиту на страхову послугу.

5. НАСК «Оранта» на страховому ринку України.

6. Роль посередників на страховому ринку України.

7. Порівняння страхового ринку України зі страховими ринками розвинутих країн світу.

8. Рекламна робота страхової компанії.