Ексцес виконавця злочину: поняття та види.

Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. Ним вчинені дії, які виходять за межі угоди, що відбулася між ними. Таким чином, ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускали вчи­нення тих злочинних дій, що вчинив виконавець.Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний.
Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчи­няти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорід­ного характеру, але більш тяжкі. Тут задуманий співучасниками зло­чин ніби «переростає» у більш тяжкий.

Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками. При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за угодою з співучасниками злочин і за той, що був наслідком його ексцесу.

 

Добровільна відмова співучасників.

Це означає, що при добровільній відмові співучасників злочин не повиннен бути доведений до кінця при усвідомленні винним фак­тичної можливості завершити злочин, закінчити його.Однак при співучасті діє не одна, а декілька осіб, причому дії їх опосередковані свідомою поведінкою виконавця злочину. Відповідно тут застосовуються такі положення:

1)Добровільна відмова виконавця розглядається за правилами ст. 17 і не має особливостей порівняно з добровільною відмовою особи, яка діє індивідуально.

2)Інші співучасники при добровільній відмові виконавця несуть відповідальність за готування до злочину або замах на злочин, зале­жно від того, на якій з цих стадій добровільно відмовився від дове­дення злочину до кінця виконавець (ч. 1 ст. 31).

3)Складним є питання про добровільну відмову співвиконавця.Частина 1 ст. 31 відсилає в таких випадках до ст. 17, що означає —добровільна відмова співвиконавця може виявлятися в дії (бездіяль­ності), внаслідок яких запобігається завершення злочину іншими співвиконавцями:а) передусім, така відмова можлива на стадії готування до злочину і незакінченого замаху.б) можлива добровільна відмова співвиконавця і при закінченому замаху, коли він сам або за допомогою інших запобігає настанню на­слідку злочину.

4) Організатор, підбурювач і пособник звільняються від криміна­льної відповідальності в зв'язку з наявністю добровільної відмови лише тоді, коли вони своїми діями (як правило, активними) попере­дять вчинення злочину виконавцем (наприклад, обеззброять його, попередять потерпілого, передадуть виконавця в органи влади тощо).

Відмова пособника може виразитися й у пасивних діях. Напри­клад, він не надав знаряддя чи засоби вчинення злочину, не усунув перешкоди до вчинення злочину (не відключив сигналізацію), вна­слідок чого злочин виконавцем не було вчинено (ч. 2 ст. 31).

5) Якщо ж співучасник намагався запобігти злочину, який він по­винен був вчинити, але це йому не вдалося (виконавець все-таки до­вів злочин до кінця), то такі дії співучасника розглядаються як діяль­не каяття й оцінюються як обставина, яка пом'якшує покарання.

 

Причетність до злочину.

Причетність до злочину — це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов'язана з вчинен­ням злочину, але не є співучастю в ньому. На підставі положень частин 6 і 7 ст. 27 КК, з урахуванням теорії і сформованої практики, виділяються такі види причетності до злочину:

1) Заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення (завер­шення) злочину)приховування злочину.

2) Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочинним шляхом.

3) Заздалегідь не обіцяне потурання злочину.

4) Заздалегідь обіцяне (тобто обіцяне до закінчення злочину)недонесення про злочин.

Причому перші три види причетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Що ж стосу­ється недонесення, то воно законом взагалі злочином не вважається. Приховування злочину — це активна діяльність особи по приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слі­дів або предметів, здобутих злочинним шляхом. Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, —це активна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій сплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або збері­ганні такого майна. Потурання. Потурання виражається в тому, що особа, яка зо­бов'язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому зло­чину не перешкоджає: злочин відбувається. Наприклад, працівник міліції, знаючи про злочин, що готується, його не припиняє, хоча зобов'язаний був це зробити, а тому злочин вчиняється. Недонесення виражається у неповідомленні органам влади про злочин, що готується або вже вчинений. На відміну від приховуван­ня, недонесення — це діяльність пасивна (чиста бездіяльність). Не­залежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяно, чинним КК воно злочином не визнається.

 

Одиночний злочин. Його види.

Одиничний злочин має місце там, де він передбачений криміна­льним законом як одиничний самостійний склад злочину.Одиничні злочини поділяються на прості та ускладнені одиничні злочини.

1.Прості одиничні злочини передусім мають місце в тих випад­
ках, коли одній дії (бездіяльності) відповідає і один наслідок, перед­
бачений у кримінальному законі. Наприклад, таким злочином є кра­
діжка: тут одна дія — таємне викрадення майна і один наслідок —
майнова шкода власнику. Або вбивство, де дія (бездіяльність) спри­
чиняє смерть потерпілого. Простий одиничний злочин може скла­
датися з однієї дії, наслідки якої лежать за межами відповідного скла­
ду (так звані злочини з формальним складом), як, наприклад, заві-
домо неправдиве показання, погроза вбивством тощо. Простий
одиничний злочин може також полягати в одній дії, яка потягла за
собою декілька наслідків, зазначених у законі. До простих одиничних злочинів належать і злочини з альтерна­тивними діями. Це, наприклад, ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження, або їх виготовлення, перевезення чи інше перемі­щення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження (ст. ЗОЇ КК). Тут для складу злочину достатньо вчинення хоча б однієї із за­значених дій (наприклад, тільки збуту цих предметів).

2.Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш склад­ною структурою складу, в них більш складні об'єктивна і суб'єктивна сторони вчиненого. Є такі види ускладнених одиничних злочи­нів: триваючі(Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпочавшись дією або бездіяльністю особи, далі вчиняється безпе­рервно протягом більш-менш тривалого часу. можна зробити висновок, що початком триваючо­го злочину є вчинення особою певної дії або бездіяльності), продовжувані(Таким визнається злочин, який склада­ється з декількох тотожних злочинних діянь, що спрямовані до єдиної мети і складають у цілому єдиний злочин. Початком продовжуваного злочину слід вважати вчинення першо­го з числа декількох тотожних діянь), складені злочини(це злочин, який складаєть­ся з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розгляда­ти їх відокремлено (ізольовано), являє собою самостійний злочин, але внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК.), а також злочини, які кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків, їх час­то називають злочинами, кваліфікованими за наслідками(До них належать, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК); умисне знищення або пошкодження чужого майна громадян, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК); угон або захоплення повітряного судна, що спричинили загибель лю­дей або інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 278 КК), тощо.)

 

Повторність злочинів.

Поняття повторності. У частині 1 ст. 32 вказується, що повто­рністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, пе­редбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої ча­стини КК. У частині 3 цієї ж статті законодавець визнає повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різни­ми статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК.

1)повторність злочинів, не пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин: повторність тотожних злочинів і повторність однорід­них злочинів.

2)повторність злочинів, пов'язана з засудженням винного за ра­ніше вчинений ним злочин-рецедив.

 

Сукупність злочинів.

Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчи­нення особою двох або більше злочинів, передбачених різними стат­тями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Таким чином, при сукупності злочини:

1)особою вчинено два або більше злочини;

2)кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різни­ми частинами однієї статті Особливої частини КК;

3)за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчи­нені до винесення вироку хоча б за один з них.

Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два або більше злочини.Так, прикладами ідеальної сукупності можуть виступати випа­дки вчинення особою особливо злісного хуліганства із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження; отримання посадовою особою у виді хабара наркотичних засобів; умисне вбивство особи шляхом підпалу будинку, де знаходився потерпілий, тощо. У цих ситуаціях своєю однією дією особа чинить два злочини.

Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостій­ними діями вчиняє два або більше злочини. Таким чином, при реа­льній сукупності є дві або більше дії, кожна з яких являє собою са­мостійний злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство).На від­міну від ідеальної сукупності, де однією дією вчиняються два або більше злочини, при сукупності реальній кожне діяння, вчинене вин­ним, утворює, з точки зору кримінального закону, самостійний зло­чин. Далі, якщо при ідеальній сукупності злочини, які утворюють її, вчиняються одночасно, то при реальній сукупності обов'язково між діями що вчиняються особою, а отже, і вчиненими злочинами, існує більш-менш тривалий проміжок в часі. Тут один злочин зав­жди віддалений від іншого, вони вчиняються різночасно, хоча і мо­жуть бути тісно пов'язані між собою. Наприклад, якщо особа (або група осіб) з метою вбивства потерпілого підпалює будівлю, у якій той знаходився, і досягає цієї мети, перед нами ідеальна сукупність злочинів — однією дією вчинено два злочини — підпал і вбивство. Але достатньо змінити ситуацію і уявити собі, що потерпілий був спочатку вбитий, а потім будівлю з метою приховування вбивства було спалено, ми маємо реальну сукупність вбивства і підпалу, тому що кожна з вчинених дій утворює самостійний злочин.