Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Суспільно небезпечні наслідки: поняття, види, кримінально-правове значення.

Поиск

Суспільно небезпечні наслідки можна визначити як шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реальну небезпеку (загрозу) заподіяння такої шкоди. Види: наслідки злочину різноманітні і можуть мати місце в різних сферах: економіки, виробництва, прав людини, екології тощо. Усі вони можуть бути поділені на дві великі групи: наслідки матеріального характеру і наслідки нематеріального характеру. До матеріальних наслідків належить шкода, що має особистий (фізичний) характер, наприклад, смерть людини при вбивстві, тілесні ушкодження. Нематеріальні наслідки являють собою такі негативні зміни в об'єкті посягання, що поєднані з порушенням тих або інших інтересів учасників суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, і, як правило, не пов'язані з фізичним впливом на людину як суб'єкта суспільних відносин чи впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу (блага), з приводу яких існують суспільні відносини. Залежно від виду безпосереднього об'єкта, якому суспільно небезпечне діяння заподіює шкоду, наслідки можуть бути поділені на основні і додаткові. Так, шкода, що заподіюється службовою особою нормальній діяльності державного апарату при перевищенні влади або службових повноважень, є основною, а шкода, що заподіюється особі, якщо перевищення супроводжується насильством або болісними або такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, - додатковим наслідком.

Значення: Суспільно небезпечні наслідки мають важливе значення для конструювання об'єктивної сторони складу злочину. Наслідки, тобто шкода, заподіяні злочинним діянням, їх характер і розмір багато в чому визначають матеріальну ознаку злочину - суспільну небезпечність. Тому наслідок виступає:
а) однією з найважливіших підстав криміналізації (декриміналізації) діяння;
б) ознакою, на підставі якої проводиться відмежування злочину від інших правопорушень;
в) обставиною, що враховується судом при призначенні покарання в межах санкції відповідної статті КК (наприклад, у п. 5 ст. 67 тяжкі наслідки названі як обставина, що обтяжує покарання).

 

Причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками: поняття та види.

Під причинним зв'язком у кримінальному праві слід розуміти об 'єктквно існуючий зв 'язок між діянням — дією або без­діяльністю (причиною) — суспільна небезпечними наслідками (на­слідком), коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільна небезпечного наслідку.

Види необхідних причинних зв'язків:

а)причинний зв'язок при так званому безпосередньому заподі­янні (постріл з пістолета, яким спричинена смерть);

б)опосередкований необхідний причинний зв'язок, коли суб'єкт для заподіяння суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, пристосування, інші засоби вчинення злочину чи вико­ристовує поведінку інших осіб, наприклад, неосудних осіб, які не досягай віку кримінальної відповідальності;

в)необхідний причинний зв'язок при співучасті, коли дії спів­учасників (організатора, підбурювача, пособника) перебувають у причинному зв'язку зі злочином, вчиненим виконавцем;

г)необхідний причинний зв'язок за наявності особливих умов на боці потерпілого (наприклад, стан сп'яніння, хвороба по­терпілого тощо).

 

Суб’єкт злочину: поняття, ознаки та види.

Ч. 1 ст. 18 визначає, що «суб'єктом злочину є фізична осуд­на особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримі­нальна відповідальність».

Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це осо­ба фізична, осудна, яка досягла певного віку.

Види: Загальний - суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осуд­на особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної від­повідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб 'єктом якого може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальний су­б'єкт — це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для су­б'єкта конкретного складу злочину.

 

Неосудність: поняття та її критерії. Наслідки визнання особи неосудною.

Неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого КК, «не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслі­док хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психіч­ної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки».

Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують неосуд­ність, називають формулою неосудності. Причому до цієї формули включені як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 зазначені чотири види психічних захворювань: а) хронічна психічна хвороба; б) тимчасовий розлад психічної діяль­ності; в) недоумство; г) інший хворобливий стан психіки. Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння ус­відомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслі­док наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного. У частині 2 ст. 19 юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками: 1) інтелектуальною — особа не могла усвідомлю­вати свої дії (бездіяльність); 2) вольовою — особа не могла керува­ти ними.

Значення: Відповідно до закону особа, яка визнана неосудною, не під­
лягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчине­
ного нею суспільне небезпечного діяння. До такої особи, на підставі
ч. 2 ст. 19, можуть бути застосовані примусові заходи медичного
характеру, передбачені ст. 94.

 

Обмежена осудність: поняття, критерії та кримінально-правове значення

Обмежено осудною вважається особа, яка під час вчинення злочину через психічний розлад повною мі­ро ю не здатна була усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними.

Виходячи зі змісту закону, можна зробити такі висновки: 1) об­межена осудність пов'язана з наявністю в суб'єкта певного психіч­ного розладу, психічної аномалії; 2) внаслідок цього психічного ста­ну особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого діяння. Однак, на від­міну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездія­льність) і (або) керувати ними не виключається;3) обме­жена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єк­та, а отже, не виключає і кримінальної відповідальності за вчинене.

Значення обмеженої осудності полягає в тому, що вона врахову­ється судом при призначенні покарання і є підставою для застосу­вання примусових заходів медичного характеру.

 

Суб’єктивна сторона злочину: поняття, ознаки і значення.

Суб'єктивна сторона злочину — це внутрішня сторона зло­
чину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення
її свідомості і волі до суспільна небезпечного діяння, котре нею вчи­
няється, і до його наслідків.

Ознаки: Зміст суб'єктивної сторони складу зло­
чину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є
вина, мотив та мета вчинення злочину.

Значення: По-перше, вона виступає обов'язковим елемен­том будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає мож­ливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. По-друге, суб'єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і до­зволяє відмежовувати тотожні злочини за об'єктивними ознаками, наприклад, умисне вбивство (ст. 115) від вбивства через необереж­ність (ст. 119). По-третє, зміст суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпе­чності особи суб'єкта і тим самим на призначення покарання.

 

 

Вина: поняття та її форми.

Згідно з ст. 23 КК вина — це психічне став­лення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необереж­ності.

Форми вини — це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно небез­печне діяння. У сполученні таких ознак і виражається психічне став­лення особи до діяння і його наслідків. Чинне кримінальне законо­давство виділяє дві форми вини — умисел (ст. 24) і необережність (ст. 25).

Ступінь вини — завершальний елемент поняття вини. Це оціноч­на, кількісна категорія. Вона багато в чому визначає тяжкість вчине­ного діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має практич­не значення, тому що реалізація кримінальної відповідальності і при­значення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце — заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це проявилося.

Значення: Встановлення вини, її форми і виду — необхідна умова правиль­ної кваліфікації злочину. Значення вини полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб'єктивного ставлен­ня за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспіль­не небезпечного діяння виключає суб'єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності.Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене.

 

Умисел та його види.

Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий.
Прямий умисел — це таке психічне ставлення до діяння і його

наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний ха­рактер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його сус­пільна небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Інтелектуальні ознаки прямо­го умислу полягають в усвідомленні суспільне небезпечного харак­теру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспіль­но небезпечних наслідків. Вольова ознака прямого умислу — це бажання настан­ня передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності.

Непрямий умисел — це такий умисел, при якому особа усвідом­лювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або безді­яльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. З ст. 24 КК).

Свідомість при непрямому умислі є аналогічною свідомості в умислі прямому. І в цьому разі свідомість особи включає до себе розуміння всіх фактичних обставин, що ха­рактеризують об'єктивні ознаки конкретного складу злочину, в тому числі характеру і значення об'єкта і предмета посягання, характеру дії і бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчинення та ін. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків.

Основна сутність непрямого умислу — в його вольовій ознаці. Особливість такої ознаки полягає у відсутності бажання на­стання суспільно небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачен­ня такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні, воно не потрібно їй ні як основний, ні як проміжний наслідок.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 1732; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.119.125.61 (0.011 с.)