Чи у всіх країнах ЦБ є єдиним органом банківського регулювання. Які аргументи можна навести за і проти здійснення ЦБ регулятивно-наглядової діяльності.

Інституційна структура банківських регулятивно-наглядових органів характеризується значною різноманітністю. Як правило, законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього певні повноваження щодо регулятивно-наглядової діяльності відносно банків. У де­яких країнах, наприклад у Нідерландах, центральний банк взагалі є єдиним регулятивно-наглядовим органом. Водночас у багатьох країнах створені спеціальні установи, що здійснюють цю діяль­ність. Вони можуть бути створені під егідою Міністерства фінан­сів, Центрального банку і Міністерства фінансів або бути підзвіт­ними законодавчому органу державної влади. Наприклад, у США регулятивно-наглядову діяльність відносно банків здійснює од­ночасно кілька установ: Федеральна резервна система, Управлін­ня контролера грошового обігу, Федеральна корпорація страху­вання депозитів, органи банківського нагляду штатів

Починаючи з 90-х років XX ст. у багатьох країнах спостеріга­ється тенденція до створення єдиного регулятивно-наглядового органу, який регулює діяльність і банків, і небанківських фінан­сових посередників грошового ринку.

Основні аргументи на користь функціонування автономного від центрального банку регулятивно-наглядового органу:

-необхідно надати центральному банку можливість зосере­дитись на проведенні грошово-кредитної політики й у зв'язку з цим доцільно звільнити його від проведення трудомісткої і копіт­кої регулятивно-наглядової роботи;

-необхідно відокремити регулятивну банківську діяльність, залишивши її за центральним банком, від наглядової, поклавши її на спеціаль­ний регулятивно-наглядовий орган. Такий розподіл повноважень покликаний не допустити одноосібного впливу на банки.

Більш переконливими видаються аргументи на користь здійснення центральним банком регулятивно-наглядової діяль­ності;

— нагляд за діяльністю банків є необхідною передумовою проведення центральним банком ефективної грошово-кредитної політики. Інформація про стан банківської системи, яку отримує центральний банк як орган банківського нагляду, досить точно характеризує тенденції розвитку реального сектору економіки, аналіз цих тенденцій є необхідною передумовою для прогнозу­вання центральним банком змін економічної кон'юнктури;

-ЦБ несе відповідальність за стійкість бан­ківської системи, а за умови позбавлення його наглядової дія­льності йому важко буде передбачати банківські кризи та за­побігати їм;

-ЦБ виконує роль кредитора останньої інстан­ції і тому саме він повинен мати повноваження щодо ранньої діа­гностики проблем, що виникають у банківській системі і в діяль­ності окремих банків;

-ЦБ несе відповідальність за забезпечення надійного та безперебійного функціонування важливих платіж­них систем, зокрема систем міжбанківського переказування гро­шей, і тому він повинен мати оперативну інформацію про стан як усієї банківської системи, так і окремих банків;

-ЦБ має найкращі можливості для здійснення регулятивно-наглядової діяльності:

• незалежний статус;

• необхідні ресурси;

• розгалужена мережа територіальних установ, що дає йому змогу встановлювати необхідний контакт з банками;

• наявність у його розпорядженні монетарних інструментів, необхідних для запобігання системним кризам у банківському секторі.

В Україні згідно з Законом «Про Національний банк Украї­ни», а також із Законом «Про банки і банківську діяльність» ре­гулювання діяльності банків та нагляд одноосібно здійснює На­ціональний банк України.

 

4. Банк – це фінансовий посередниу та кредитне підприємство. Адже між цими підходами немає непереборної суперечності. Все залежить від того, з яких позицій розглядати банк — з макро- чи мікроекономічних. Якщо з макроекономічних, коли банк є учасником руху капіталу в процесі суспільного відтворення, він неминуче буде зведений до посередника фінансового ринку. Якщо ж з мікроекономічних, коли банк аналізується як комерційна структура, один з багатьох конкуруючих суб'єктів ринку, то зразу виникає питання, з чим він виходить на ринок і що протиставляє своїм конкурентам. У цьому разі банк неминуче опиняється в ролі продавця своїх продуктів, а значить і їх продуцента, тобто підприємства. Отже, є підстави розглядати банк і як фінансового посередника, і як підприємство — продуцента особливих продуктів для ринку.

14. Мені здається,що це комерційні банки (вони ж другого рівня),адже універсальні – це їх просто різновид,а інформацію про створення обов’язкових резервів центральним банком для себе ж я не знаходила.

Економічний зміст механізму обов’язкового резервування полягає в тому, що комерційні банки за встановленими нормативами вносять на кореспондентські рахунки у центральному банку без права їх використання і без виплати відсотків частину коштів, залучених у вигляді депозитів та деяких інших видів залучень. Норма обов’язкового резервування встановлюється НБУ. Тим самим центробанк досягає декількох економічних цілей. Обов’язкове резервування впливає на пропозицію грошей, збільшуючи її або зменшуючи. Якщо центробанк збільшує норму обов’язкового резервування, то тим самим скорочується обсяг надлишкових резервів банків і зменшується пропозиція грошей, у банків зменшуються можливості для кредитування, мультиплікації депозитів. Якщо ж центробанк зменшує норми обов’язкових резервів, то має місце зворотний ефект.

15. Кредитні тов. – депозитні

Інвестиц. фонди та банки – інвестиційні

Компанії страхування життя – заощаджувальні

Ломбарди – контрактні

Лізингові – контрактні

 

20.Що стримує розвиток кредитної кооперації. В Україні кредитні кооперативи розвинуті слабо. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для їх розвитку. Переважна частина населення України перебуває в «пролетаризованому» стані, має мізерні і нестабільні доходи, не може вести самостійної господарської діяльності і тому не може стати суб'єктом кредитних відносин.Поштовх до прискореного формування кредитної кооперації в Україні може дати розвиток малого і середнього бізнесу, розвиток приватного та орендного фермерського виробництва, кооперації в інших сферах економіки.

 

24.Етапи розвитку КБ. Початок банківської діяльності сягає часів Стародавнього Вавилону, коли храми приймали вклади на зберігання і видавали позички під проценти, беручи у клієнтів письмові зобов'язання чи заставу. Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися в Стародавній Греції жерцями, а в Ст.Римі — менсаріями. З падінням Римської імперії занепали і початки банківського ремесла. Розвиток виробництва і торгівлі у середні віки привів до відродження банківництва. У 1171 р. був заснований банк Венеції, а в XIV—XV ст. банкіри вже були потужною суспільною силою. Банки створювалися купцями для зберігання грошей і здійснення розрахунків. Надалі повноцінні гроші в банківських операціях поступово витісняються борговими розписками, записами на рахунках. З розписок, іменних векселів виростає банкнота, розширюються застосування чеків, практика безготівкових розрахунків, що призводить до розвитку «жиробанків». Кредитування значною мірою залишається в руках приватних банкірів-лихварів.

Потужним поштовхом для активізації банківського бізнесу став розвиток капіталістичного в-ва. В Англії найперше почали складатися основи і принципи банківської справи в її сучасному розумінні.

Якісно новим етапом у розвитку банківських операцій став перехід від діяльності, що базується передусім на емісії банкнот, наданні позичок із власних коштів, до кредитування за рахунок залучених коштів у формі клієнтських вкладів. Пріоритетними стають посередництво у платежах і кредитуванні. Швидко розвиваються пасивні операції, що зумовлює розширення активних операцій, і передусім «торгівлі грошима» (вигідного їх розміщення) з метою одержання прибутку. Власний капітал банків втрачає первісну функцію джерела активних операцій і слугує насамперед фондом, який гарантує вклади клієнтів і платоспроможність банківської установи.

Разом із розвитком функцій зростають і самі банки як

 

особливі капіталістичні підприємства. У XVII ст. з'являються банки у формі акціонерних товариств, а наприкінці XIX ст. у розвинутих капіталістичних країнах акціонерні банки займають провідні позиції. Відбувається зростання великих банків, об'єднання, а також поглинання одних банків іншими. На початок XX ст. у більшості капіталістичних країн провідні позиції в кредитній системі зайняли кілька гігантських банків, які налічували сотні філій (відділень) і мали тісні зв'язки з промисловими монополіями.

У 70-80-ті роки XX ст. набула швидкого розвитку міжнародна діяльність великих банків. Поряд з міжнаціональними корпораціями в промисловості та інших галузях з'явилися національні банківські монополії, які діють переважно за межами країни базування. Такі банки мають назву транснаціональних (ТНБ). Діяльність ТНБ має різні форми, що визначаються національними традиціями, законодавством тощо. Виникають також багатонаціональні угруповання, до яких входять великі банки різних країн, тобто утворюються консорціуми. З концентрацією банків пов'язана тенденція до їх універсалізації — розширення великими банками кола операцій. Універсалізація поєднується з процесом спеціалізації банків.Серед спеціалізованих банків виділяються інвестиційні, ощадні, зовнішньоторговельні, с/г, іпотечні тощо.

83. Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації — це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Їх мета – сприяти розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

МВФ об’єднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин.

МБРР призначений стимулювати приват­ні інвестиції у західноєвропейських країнах після Другої світової війни. МБРР надає довгострокові позички країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на двосторонній основі.

84.Як формується капітал МВФ. Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно розміру квот визначається «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих позик. При вступі України до МВФ її квота на кінець 1992 р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн. дол. США.

Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999 р. передбачене зростання сумарного капіталу МВФ до 210 943,0 млн. СПЗ проти 145 321,0 млн. СПЗ. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997,3 млн. СПЗ до 1372,0 млн., що дає змогу помітно розширити обсяг ЇЇ можливих позик у МВФ.

 

85.Які типи програм використовує МВФ у відносинах з У. Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм.

Перший тип створено спеціально для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма — програма системної трансформації економіки (Systemic Transformation Fasility — STF), реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати.

Другий тип — це досить стандартна програма, яка має назву «стенд-бай» (Stand-by). Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.

Третій тип – програма розширеного фінансування (Extanded Fund Facility — EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою «стенд-бай». Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

86.Які інститути входять до групи Світового банку. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

87.Як формуються ресурси МБРР. Статутний капітал МБРР формується шляхом підписки держав-членів на його акції. Квоти держав у капіталі банку встановлюються на основі квот у МВФ. За станом на 1 липня 1998 р. статутний капітал МБРР складався з 1581724 акцій номінальною вартістю 0,1 млн. СДР кожна. Загальна сума підписаного капіталу становить 186,4 млрд. дол.

88.Характеристика міжнар. Регіон. Вал.-кред. Організаціям. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції мають схожі цілі - це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок формування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об'єкти кредитування - переважно інфраструктура, сільське господарство, добувна промисловість. Усі вони видають кредити лише країнам-членам. До найвідоміших регіональних міжнародних кредитно-фінансових установ передусім відносять Міжамериканський банк розвитку (МаБР), Африканський банк розвитку (АфБР) та Азіатський банк розвитку (АзБР).

МаБР був заснований у 1960 р. як інвестиційна інституція для фінансування країн Латинської Америки. Членами його є 27 країн американського регіону та 17 нерегіональних країн-членів. Штаб-квартира банку міститься у Вашингтоні. Найвищим органом є рада керуючих, в яку кожна країна направляє свого представника.

Ресурси банку формуються з внесків країн-членів та позичених коштів, що мобілізовані на ринках позичкових капіталів. Банк надає кредити урядам та під їх гарантію приватним підприємствам на звичайних і пільгових умовах, а також гарантії по урядових кредитах. Найбільший обсяг кредитів банк надав країнам "великої трійки" - Аргентині, Бразилії та Мексиці.

Банк організований у формі акціонерного товариства з капіталом 850 млн дол. Поряд із акціонерним капіталом він має у своєму розпорядженні групу фондів, що входять до нього.

АфБР почав операції 1 липня 1966р. Членами АфБР є 50 незалежних африканських держав і 25 нерегіональних членів. Ресурси АфБР складаються із внесків країн-членів та позичених коштів.

Статутний капітал банку визначений у розрахункових одиницях банку (РОБ), які за курсом еквівалентні СДР. Це дає змогу не перераховувати вартість акцій після чергової зміни курсу долара. Кредити надаються за бажанням боржників у вільно конвертованій або в національній валюті. Вони використовуються на оплату інвалютної вартості проекту та звичайно покривають від 40 до 80% його загальної вартості. Інша частина фінансується урядом, приватними або міжнародними організаціями.

Головна проблема банку - нестача фінансових ресурсів. АзБР розпочав свої операції з 1968 р. Його членами є країни азіатсько-тихоокеанського регіону, а також США, Канада та 13 західноєвропейських країн. У 1986 р. до членів АзБР вступила КНР. Згідно зі статутом регіональним членам має належати провідне місце у капіталі та у керівництві цією інституцією.

АзБР так само, як і інші банки розвитку, кредитує лише частину проекту, а в іншій частині надає гарантії за позиками з інших джерел або залучає кредиторів шляхом укладання угоди про співфінансування. Проценти за позиками встановлюються, як правило, на рівні ставок приватних ринків капіталів. Для деяких країн надаються пільги.

Існують також інші регіональні й субрегіональні банки та фонди розвитку. Найвідоміші з них:

Центрально-американський банк економічної інтеграції, Гондурас, Карибський Банк Розвитку, Барбадос, Андська Корпорація розвитку, Венесуела.

У межах Європейського економічного співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ - Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) та ін.

Для сприяння країнам Центральної та Східної Європи у становленні ринкової економіки європейськими країнами було створено у 1991 р. Європейський банк реконструкції та розвитку Країнами Чорноморського басейну (Азербайджаном, Албанією, Болгарією, Вірменією, Грецією, Молдовою, Росією, Румунією, Туреччиною та Україною) засновано Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР) - регіональний багатонаціональний банк зі статутним капіталом 1 млрд СДР. ЧБТР створено з метою поглиблення інтеграції та зміцнення зв'язків між країнами Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС). Пріоритетними для банку повинні стати питання, що стосуються транспортних сполучень (морських та сухопутних), енергетики, сільського господарства, торгівлі тощо.

89.Які проекти кредитує МБРР в У. Найбільшою філією групи Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Він є основною позиковою організацією. Це найбільша установа, що надає позики на розвиток країнам з середнім рівнем доходів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел.

Проекти МБРР в Україні можна поділити на системні та інвестиційні.

Системні проекти призначені для реформування цілих секторів економіки, і гроші за ними траншами направляються безпосередньо в Держбюджет України. А потім вже Мінфін зі свого бюджету повинен передбачити фінансування зазначеної в проекті програми - що і є основною метою кредитів МБРР.

Кредитні угоди щодо впровадження інвестиційних проектів укладаються між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку. Міністерство фінансів України призначається представником позичальника.

Співпраця зі Світовим банком спрямована реалізацію таких проектів:

1. "Позика на структурну перебудову фінансового сектора" (FSAL) у розмірі 300 млн дол. США для підтримки реформ щодо зміцнення банківської системи з метою заохочення банків до переходу на нові умови формування резервних та страхових фондів, а також збільшення власного капіталу.

2. "Проект фінансових послуг" - у розмірі 250 млн дол. США, який є продовженням позики на структурну перебудову фінансового сектора. Згідно з пропозиціями Світового банку цей проект включатиме такі основні напрями: кредитна лінія для підтримки малого та середнього підприємництва у розмірі 100-150 млн дол. США; технічна допомога комерційним банкам; автоматизація банківської діяльності; створення рейтингового агентства.

 

90.Цілі створення ЄБРР. Напрямки співроб. З У. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є регіональним міжнародним банком, що розпочав свою діяльність у 1991р. Банк було створено зі спеціальною конкретною метою — сприяти переходу до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, а також розвитку приватної підприємницької ініціативи в країнах Центральної і Східної Європи та країнах — колишніх республіках СРСР. Відповідно до Угоди про створення ЄБРР він діє тільки в тих країнах, які дотримуються принципів багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки та запроваджують їх у життя.

Україна вступила до ЄБРР 13 серпня 1992 р. Мале та середнє підприємництво в нашій країні поки що розвинуте недостатньо, і міжнародне співробітництво з Банком максимально спрямоване на сприяння розвитку цього перспективного сектору економіки. Після вступу України до ЄБРР їй було відкрито кредитну лінію ЄС на суму 130 млн. екю, яку практично відразу було використано для реалізації різних програм банку:

1.розвиток енергетики

2.розвиток інфраструктури

3.телекомунікації

4.транспорту

У 2005 р. Європейський банк реконструкції і розвитку вклав в Україну в 2 рази більше інвестицій, ніж минулого року — понад 400 млн. євро і 80 % цих інвестицій пішло в приватний сектор.

Цільові програми ЄБРР в україні:

• Підприємницький клімат і конкурентне середовище.

Банк може надавати кредити на триваліші періоди, а також сприятиме синдикаті позичок.

• Фінансовий сектор.

Банк також планує почати роботу зі страховими компаніями й іншими небанківськими фінансовими установами.

• Інфраструктура. Банк підтримуватиме реконструкцію і модернізацію:

>українських доріг, залізниць, портів й аеропортів; енергетичного і нафтогазового секторів;

> муніципальної інфраструктури в містах України.

 

91.Основні інструменти фінансування, що застос. ЄБРР.ЄБРР здійснює як пряме, так і опосередковане фінансування.

До інструментів прямого фінансування ЄБРР належать:

1. Кредити. Надаються на конкретні потреби з урахуванням кредито- і платоспроможності позичальника.

2. Пайова участь в акціонерному капіталі. Може бути передплата на звичайні чи привілейо­вані акції, субординований борг у вигляді кредитів, боргових зобов'язань чи векселів. ЄБРР також гарантує розміщення випуску акцій державного чи приватного підприємства.

3. Гарантії ЄБРР допомагають позичальникам в отриманні доступу до фінансування і розподілу ризиків відповідно до побажань ЄБРР і його партнерів з фінансування.

До інструментів опосередкованого фінансування ЄБРР належать:

1. Кредитні лінії ЄБРР середньо- і довгострокового характеру фінансовим посередникам, якими є місцеві банки, для задоволення внутрішнього попиту на кредити на умовах ЄБРР.

2. Інвестиції в приватні акціонерні капітали здійснюються банком шляхом підписки на звичайні і привілейовані акції або в інших формах.

3.Програми розвитку банків. ЄБРР намагається допомогти місцевим банкам набути надійної репутації, яка допомогла б їм працювати на міжнародних фінансових ринках, мати доступ до інвестиційних ресурсів. ЄБРР може виступати у ролі гаранта. Здійснює програму різноманітної технічної допомоги банкам.

4.Співфінансування здійснюється ЄБРР разом з місцевими та іноземними партнерами. Частка інвестицій ЄБРР у проектах приватного сектору, як правило, обмежується 35% від вартості проекту. Основними партнерами ЄБРР у співфінансуванні є:

• комерційні

• офіційні партнерські

• експортно-кредитні агенції

• міжнародні фінансові

Співфінансування ЄБРР здійснюється в таких формах:

- сумісне фінансування

- паралельне фінансування

- синдиковане кредитування

- синдикована участь

 

92.Специфіка діяльності ЄБРР. Головною особливістю ЄБРР, що відрізняє його від інших банків розвитку, є те, що банк сприяє організаційному зміцненню і формуванню підприємницького і правового середовища, що, у свою чергу, сприяє розвитку приватної підприємницької ініціативи. У цьому положенні виявляється сутність діяльності ЄБРР, яка передбачає, що не менше 60% загального обсягу фінансування Банку повинно спрямовуватися до приватного сектору. Разом з цим першочергове завдання ЄБРР — забезпечити становлення фінансових установ і зміцнення їх ролі.

Банк діє у країнах-операціях, кількість яких становить 27. Сила Банку криється в його глибокому знанні регіону операцій. Будучи одним з найбільших іноземних інвесторів, що фінансують приватний сектор регіону, ЄБРР повинен знати всі проблеми і потенціал кожної з 27 країн-операцій. З метою координації діяльності на місцях ЄБРР відкрив 28 представництв у всіх своїх країнах-операціях. Ці представництва беруть участь у процесі розроблення нових проектів і виконанні затверджених, тісно співпрацюючи з місцевими організаціями. Штатний персонал ЄБРР переведено у представництва у країнах, що сприяло посиленню діяльності на місцях. Така децентралізація, на думку керівництва Банку, дає змогу ефективніше реагувати на зміни ринкової кон'юнктури й удосконалювати критерії прийняття рішень. Представництва поєднуються у територіальні групи. Діяльністю територіальних груп керує Банківський департамент.

Завданнями ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності, є:

-зміцнення фінансового сектору;

-сприяння виникненню та розвитку дрібних і середніх підприємств;

-допомога у сфері інфраструктури;

-підтримка структурної перебудови великих підприємств;

-створення сприятливого інвестиційного клімату;

-залучення прямих іноземних інвестицій та заохочення спільного фінансування проектів.

Однією з основних переваг Банку є його готовність і здатність брати на себе ризики, що пояснюється складом його акціонерів. Це дає змогу ЄБРР розширювати межі комерційних можливостей у країнах операцій. Він бере на себе і частину проектного ризику, діючи спільно з іншими організаціями приватного сектору, такими як комерційні банки й інвестиційні фонди.

 

93.Специфіка банку міжнар. Розрах. Банк міжнародних розрахунків незмінне залишається центральною банківською установою на світовій арені. Він належить центральним банкам країн-членів, контролюється ними, надає чимало суто спеціалізованих послуг центральним банкам як членам БМР, так і іншим центральним банкам.

Одна з основних цілей міжнародної діяльності Банку полягає в зміцненні міжнародної фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків. Це визначає місце і роль банку в системі міжнародних відносин: БМР є місцем зустрічі представників центральних банків; є банком центральних банків - зберігає їх депозити, які становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій основі; є агентом або довіреною особою з різноманітних міжнародних фінансових домовленостей.

БМР - це своєрідний форум, що сприяє міжнародному співробітництву банків. Він регулярно організовує у себе зустрічі (Базельські зустрічі) представників центральних банків країн-членів та інших центральних банків. Головна мета цих зустрічей - досягнення високого ступеня взаєморозуміння з питань грошово-кредитного й економічного характеру, функціонування світової валютної системи тощо.

БМР створює можливості для роботи різноманітних комітетів (як постійних, так і спеціальних), що вивчають і обговорюють конкретні питання: проблеми міжнародної заборгованості; упровадження фінансових інновацій, удосконалення фінансових інструментів, структури фінансових ринків, банківського нагляду, забезпечення ефективності і стабільності систем внутрішніх і міжнародних платежів і розрахунків тощо. За роки свого існування БМР перетворився на провідний інформаційно-дослідницький центр з монетарних і фінансових проблем. Він збирає і публікує інформацію про стан на міжнародному ринку банківських і фінансових послуг. Дослідження банку мають прикладний характер. БМР готує міжбанківську базу даних, доступ до якої мають центральні банки. Вона містить інформацію про діяльність центральних банків на зовнішніх валютних ринках та про стан цих ринків.

БМР своєю діяльністю сприяє виконанню міжнародних фінансових угод, надаючи з цією метою посередницькі і довірчі послуги. При цьому він діє як фіскальний агент або банк-депо-зитарій з міжнародних угод про позики. Так, БМР виконував роль агента приватної системи клірингових платежів і розрахунків в екю при Банківській асоціації екю (БАЕ). Нині він є агентом щодо клірингових платежів у євро. Крім того, Банк може виконувати інші різноманітні функції, наприклад агента з гарантування повернення боргу.

 

94.Функції БМР. БМР виконує цілий ряд функцій. Зокрема він:

* здійснює широке коло банківських операцій з метою сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами, тобто БМР є банком центральних банків;

* слугує форумом (організатором) міжнародного грошово-кредитного і валютного співробітництва, у рамках якрго періодично зустрічаються керівники центральних банків;

* виступає інформаційно-дослідним центром з питань грошово-кредитних та валютно-фінансових відносин;

* виконує функції агента та довіреної особи з виконання міжнародних фінансових угод, у тому числі до 1994 р. у рамках ЄС.

Як банк центральних банків БМР виконує важливу функцію координатора діяльності цих банків. Водночас не тільки центральні банки-акціонери, а й інші центральні банки (близько 120), а також різноманітні міжнародні фінансові установи використовують БМР як банк. Крім здійснення взаємних міжнародних розрахунків, він надає усілякі фінансові послуги щодо управління зовнішніми резервами центральних банків.

Крім того, БМР приймає від центральних банків короткострокові вклади (до трьох місяців) в іноземній валюті або золоті.

 

95.Клієнти БМР. Членами БМР нині є 41 центральний банк країн Європи, Азії, Африки та США, ряд країн очікують рішення щодо включення їх до БМР. США представлені у Банку City Bank Corp, а не Федеральною Резервною Системою (ФРС). Однак остання тіено співпрацює з Банком: на щомісячних нарадах у Базелі (Базельський клуб) і загальних зборах засновників БМР завжди присутній член Ради керуючих ФРС. Пріоритет в управлінні діяльністю БМР належить країнам Західної Європи.

Сьогодні членами ради директорів є керуючі центральних банків Бельгії, Німеччини, Італії, Великобританії, Франції і голова Ради керуючих ФРС США. Положення Статуту передбачає вибір у Раду ще не більше дев'яти керуючих інших центральних банків-членів. Зараз вибраними членами є Канада, Нідерланди, Швейцарія, Швеція та Японія. Із числа членів Ради директорів обирається голова і призначається президент банку (з 1948р. ці дві посади виконує одна особа). З 30 червня 1997 р. ці посади обіймає керуючий Національним банком Бельгії Альфонс Верплатсе.

Україна не є учасником БМР. Але Національний банк України розглядає можливості щодо організації співробітництва з БМР. Адже Банк міжнародних розрахунків є великою світовою організацією, яка сприяє міжнародному валютно-кредитному співробітництву, є банком центральних банків.

 

96.Організаційна структура та завдання окремих підрозділів БМР. Організаційна структура БМР:

1)Генеральні збори — вищий орган БМР. Вони складаються з голів (президентів) центральних банків країн-членів і визначають основні напрямки політики банка.

2)Рада директорів керує поточною політикою БМР. Вона складається з голів центральних банків Бельгії, Франції, Німеччини, Великої Британії та США, кожний з яких призначає ще одного члена Ради зі своєї країни. Крім того, до Ради входять також голови ЦБ Канади, Японії, Нідерландів, Швеції та Швейцарії.

3)Керівництво - обраний Радою директорів голова (президент).

Під егідою БМР і за його підтримки працюють три комітети з розроблення та погодження нормативних банківських стандартів:

1) Базельський комітет з банківського нагляду - розробляє мінімальні принципи ефективного банківського нагляду;

2) Базельський комітет з систем платежів і розрахунків - здійснює нагляд за міжнародними розрахунками і розробляє нові механізми міжнародних розрахунків. Найбільш значущими є його рекомендації щодо розрахунків за фінансовими деривативами, урахування системних ризиків тощо;

3) Постійний комітет з євровалют - вивчає і надає рекомендації щодо удосконалення банківського регулювання ринку євровалют.

29. У чому сутність пасивних операцій банків? Пасивні операції — це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інве­стиційних та інших активних операцій. Ресурси комерційних банків — це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних опера­цій, їх поділяють на власні, залучені і позичені. Власний капітал становить майже третину всіх ресурсів, залучені і позичені — близько 70%.

До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забез­печення фінансової сталості, комерційної і господарської діяль­ності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і мину­лого років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію — страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною. її забезпечують головним чи­ном залучені і позичені кошти.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий. До основного капіталу відносять статутний і резер­вний фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал складається із загальних резервів за актив­ними операціями і поточних доходів.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді. При утворенні банку як товариства з обмеженою відпові­дальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фі­ксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.

Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичай­них та привілейованих

30.Склад власного капіталу комерційного банку. Ресурси комерційних банків - це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій, їх поділяють на власні, залучені і позичені. Власний капітал становить майже третину усіх ресурсів, залучені і позичені - близько 70%.

До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію - страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною, її забезпечують головним чином залучені і позичені кошти.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий. До основного капіталу відносять статутний і резервний фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал складається із загальних резервів за активними операціями і поточних доходів.

31.Статуний фонд комерційного банку і порядок його формування. Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (AT) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі AT закритого типу - через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді. При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.